Постанова Київський апеляційний суд № 754/5288/21

Справа № 754/5288/21 Головуючий 1 інстанція - Скрипка О.І. Провадження № 22-ц/824/8111/2022 Доповідач апеляційна інстанція - Савченко С.І. П О С Т А Н О В А іменем України 29 вересня 2022 року м.Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Савченка С.І., суддів Ігнатченко Н.В., Мережко М.В., за участю секретаря Малашевського О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м.Києва від 27 травня 2022 року за заявою ОСОБА_2 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, у справі за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів із ОСОБА_2 ,- в с т а н о в и в: У травні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, яку мотивувала тим, що перебувала у шлюбі із стягувачем ОСОБА_1 , від якого мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 14 листопада 2019 року стягнуто з ОСОБА_1 на її користь аліменти на утримання дитини в розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу) до досягнення дитиною повноліття, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 22 квітня 2019 року. На виконання вказаного рішення 09 січня 2020 року судом видано виконавчий лист, який перебуває на примусовому виконанні у Крижопільському ВДВС у Тульчинському районі Вінницької області Центрально-Західного МУЮ МЮ (м.Хмельницький). Водночас ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м.Києва із заявою про видачу судового наказу про стягнення з неї аліментів на утримання дитини і Деснянський районний суд м.Києва видав наказ від 13 квітня 2021 року у справі № 754/5288/21, яким стягнув з неї на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 у твердій грошовій сумі в розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 31 березня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття. Судовий наказ перебуває на примусовому виконанні у Деснянському РВ ДВС у м.Києві ЦМУЮ МЮ (м.Київ). Посилається, що рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 10 вересня 2021 року у справі № 754/3411/20, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року, визначено місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 разом з нею, а відтак правові підстави для стягнення з неї аліментів на користь - 2 - ОСОБА_1 відсутні. У зв`язку з наведеним просила визнати судовий наказ Деснянського районного суду м.Києва від 13 квітня 2021 року у справі № 754/5288/21 про стягнення з неї на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 у твердій грошовій сумі в розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 31 березня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття, таким, що не підлягає виконанню. Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 27 травня 2022 року заява задоволена. Визнано таким, що не підлягає виконанню судовий наказ Деснянського районного суду м.Києва від 13 квітня 2021 року у справі № 754/5288/21 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 31 березня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття (тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 ). Не погоджуючись із ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви в повному обсязі, посилаючись на неповне та необ`єктивне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права. Скарга мотивована неврахуванням судом того факту, що наявність рішення суду про визначення судом місця проживання сина ОСОБА_3 з матр`ю не свідчить про те, що дитина проживає з матір`ю, а заява ОСОБА_2 свідчить про намір ухилитися від виконання батьківських обов`язків, в тому числі щодо утримання дитини. Окрім того, суд не врахував положення процесуального закону (ст.432 ЦПК), які визначають підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, і діляться на дві групи матеріально-правові та процесуально-правові, перелік яких не є виключним (правова позиція Верховного Суду у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 2-4671/11). Суд не врахував, що судовий наказ не скасований, а наведені заявницею підстави для визнання йоготаким, що не підлягає виконанню є новими та не існували на час видачі наказу. Вважає, що суд допустив перегляд рішення та надав оцінку новим доказам, що свідчить про зміну обставин, які існували на час видачі наказу. Суд не перевірив ту обстаивну, що дитина і на даний час живе з ним і перебуває на його утриманні, а ОСОБА_2 не сплатила ні копійки за наказом і накопичує борг. Заявниця ОСОБА_2 в особі її представника адвоката Вареника А.М. подала відзив на апеляційну скаргу, де вказала, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно задоволив її заяву і визнав наказ таким, що не підлягає виконанню, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду. В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 адвокат Гапека Т.В. подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримала, просила задоволити і скасувати оскаржувану ухвалу Деснянського районного суду м.Києваяк незаконну. Представник ОСОБА_2 адвокат Вареник А.М. В суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність і обгрунтованість судової ухвали та відсутність підстав для її скасування. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Задовольняючи заяву ОСОБА_2 , суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, наявні передбачені законом підстави для визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, оскільки обов`язок боржника щодо сплати аліментів на - 3 - користь стягувача припинився у зв`язку із визначенням місця проживання дитини разом з боржником на підставі судового рішення, що набрало законної сили. Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону. Згідно ст.173 ЦПК України суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню, або відстрочити або розстрочити виконання судового наказу в порядку, встановленому ст.ст.432, 435 ЦПК України. Згідно частин 1 та 2 ст.432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. За змістом даної нормипідстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові, зокрема, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання, та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання тощо (правова позиція Верховного Суду у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 755/15479/14-ц та від 20 лютого 2019 року у справі № 2-4671/11). Судом встановлено, що сторониперебували у шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 14 листопада 2019 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини в розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу) до досягнення дитиною повноліття, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 22 квітня 2019 року (а.с.75). На виконання вказаного рішення 09 січня 2020 року судом видано виконавчий лист, який перебуває на примусовому виконання у Крижопільському ВДВС у Тульчинському районі Вінницької області Центрально-Західного МУЮ МЮ (а.с.77). За заявою ОСОБА_1 Деснянський районний суд м.Києва видав наказ від 13 квітня 2021 року у справі № 754/5288/21, яким стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 у твердій грошовій сумі в розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 31 березня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття. Судовий наказ перебуває на примусовому виконанні у Деснянському РВ ДВС у м.Києві ЦМУЮ МЮ (м.Київ) (а.с.78). Наказ перебуває на виконані у Деснянському відділі ДВС у м.юКиєві ЦМУ Міністерства юстиції (м.Київ) (а.с.79). Також судом встановлено, що рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 10 вересня 2021 року у справі № 754/3411/20, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року, задоволено позов ОСОБА_2 та визначено - 4 - місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 разом з нею, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з ним відмовлено (а.с.80-84). За таких обставин суд першої інстанції прийшов до вірних висновків, що після набрання законної сили рішення Деснянського районного суду м.Києва від 10 вересня 2021 року відпала підстава для стягнення з ОСОБА_2 аліментів, визначена ч.5 ст.183 СК України, тобто припинився матеріально-правовий обов`язок заявника по відношенню до стягувача та відсутні будь-які матеріально-правові підстави для стягнення з неї аліментів на користь стягувача. Доводи апеляційної скарги про неврахування судом того факту, що наявність рішення суду про визначення місця проживання сина ОСОБА_3 з матір`ю не свідчить про те, що дитина проживає з матір`ю, а заява ОСОБА_2 свідчить про намір ухилитися від виконання батьківських обов`язків, в тому числі щодо утримання дитини, оскільки дитина і на даний час живе з ним і перебуває на його утриманні, а ОСОБА_2 не сплатила ні копійки за наказом і накопичує борг, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню. При цьому колегія суддів керується наступним. Відповідно до ст.1291 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Відповідно до приписів ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Як роз`яснив Європейський суд з прав людини в пілотному рішенні у справі «Іванов проти України», право на суд, захищене ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалось невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі «Горнсбі проти Греції»). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (рішення у справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії»). Необґрунтована затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення становить порушення Конвенції (рішення у справі «Бурдов проти Росії»). За таких обставин рішення суду про визначення місця проживання сина ОСОБА_3 із матір`ю ОСОБА_2 , яке набрало законної сили, є обов`язковим і преюдиційним, а відтак підлягає безумовному виконанню, в тому числі ОСОБА_1 . Посилання ОСОБА_1 на те, що дитина проживає з ним не спростовують наведених висновків. Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що між сторонами існує спір щодо дитини, оскільки у провадженні Піщанського районного суду Вінницької області перебуває ряд справ з цього приводу, а саме: - справа № 142/271/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у м.Києві державної адміністрації про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання (провадження відкрите 01 серпня 2022 року); - справа № 142/605/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Тульчинської РДА про позбавлення батьківських прав та збільшення розміру - 5 - аліментів (провадження відкрите 16 грудня 2021 року); - справа № 142/346/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Піщанської районної державної адміністрації Вінницької області про зміну місця проживання дитини (позов повернуто 29 серпня 2022 року). З викладених вище підстав посилання ОСОБА_1 на те, що дитина проживає з ним, що на його думку свідчить про наявність у нього права на стягнення аліментів, недоречні та помилкові, бо останній не виконує судове рішення, яка набрало законної сили і є обов`язковим, і не передає дитину матері, що у свою чергу тягне пред`явлення останньою інших позовів для захисту своїх прав. Доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував, що судовий наказ не скасований, а наведені заявницею підстави для визнання йоготаким, що не підлягає виконанню є новими та не існували на час видачі наказу, а тому суд допустив перегляд судового наказу та надав оцінку новим доказам, що свідчить про зміну обставин, які існували на час видачі наказу, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані та такі, що суперечать процесуальному закону. Згідно пунктів 4, 5 ч.1 ст.161 цього Кодексу судовий наказ може бути видано, якщо: - заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб; - заявлено вимогу про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб. Відповідно до положень ч.1 ст.170 ЦПК України боржник має право протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 ч.1 ст.161 цього Кодексу. За приписами частин 7 та 8 ст.170 ЦПК України уразі видачі судового наказу відповідно до п.4 ч.1 ст.161 цього Кодексу боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів, а у рази видачі судового наказу відповідно до пунктів 4 і 5 чч.1 ст.161 цього Кодексу, судовий наказ може бути переглянуто за нововиявленими обставинами у порядку, встановленому главою 3 розділу V цього Кодексу. Отже, за змістом наведених норм виданий відповідно до пунктів 4, 5 ч.1 ст.161 ЦПК України судовий наказ не підлягає скасуванню, як помилково вважає скаржник, а може бути переглянутий виключно за нововиявленими обставинами, або визнаний таким, що не підлягає виконанню згідно ст.173 ЦПК України, а відтак посилання ОСОБА_1 на те, що наказ не скасований, не мають правового значення. Це ж стосується посилань скаржника на те, що суд допустив перегляд судового наказу та надав оцінку новим доказам, що на його думку свідчить про зміну обставин, що існували на час видачі наказу, які колегія суддів вважає безпідставними та такими, що грунтуются на помилковому тлумачення скаржником норм закону. Суд першої інстанції не переглядав наказ, як помилково вважає заявник, а визнав його таким, що не підлягає виконанню з огляду на визначення місця проживання дитини з матір`ю, що у свою чергу припиняє її обов`язок по сплаті аліментів. Окрім того, відхиляючи дані доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне. Неприпустимість зловживання процесуальними правами є однією із фундаментальних - 6 - засад (принципів) цивільного процесу (п.11 ч.3 ст.2 ЦПК). Згідно ч.1 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Питання видачі судового наказу врегульовані розділом ІІ «Наказне провадження» ЦПК України, згідно п.4 ч.1 ст.165 якого суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо наявні обставини, передбачені ч.1 ст.186 цього Кодексу. Відповідно до приписів пунктів 2 та 3 ч.1 ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Подаючи заяву про видачу судового наказу про стягнення аліментів, ОСОБА_1 не вказав у заяві про наявність рішення Деснянського районного суду м.Києва від 14 листопада 2019 року про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 в розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу), починаючи з 22 квітня 2019 року, виконавчи лист за яким перебуває на примусовому виконанні у Крижопільському ВДВС у Тульчинському районі Вінницької області Центрально-Західного МУЮ МЮ (м.Хмельницький), що є істотною обставиною. Наслідком такої процесуальної поведінки ОСОБА_1 стала видача судом наказу, який суперечить попередньому рішеннню суду про стягнення аліментів на користь ОСОБА_2 , оскільки відбувається одночасне стягнення аліментів на одну і ту ж дитину на користь різних батьків, що порушує як правила преюдиційності судових рішень (ст.82 ЦПК України), так і принцип юридичної визначеності. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Христов проти України» (рішення від 19 лютого 2009 року, заява № 24465/04) наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (справа «Брумареску проти Румунії»). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував положення процесуального закону (ст.432 ЦПК), які визначають підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, і діляться на дві групи матеріально-правові та процесуально-правові, перелік яких не є виключним (правова позиція Верховного Суду у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 2-4671/11), не спростовують висновків суду про наявність підстав для задоволення заяви. При цьому апеляційний суд звертає увагу, що наведена скаржником у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 2-4671/11 правова позиція якраз і підтверджує такі висновки, а саме відсутність обов`язку у заявниці сплачувати аліменти з огляду на визначення місця проживання дитини з нею та обов`язковість даного рішення і як наслідок припинення обов`язку сплати аліментів. Решта доводів апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо задоволення заяви, обгрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення. В суді апеляційної інстанції адвокат Гапека Т.В. додатково зазначила доводи, які відсутні в апеляційній скарзі, а саме послалася на те, що справа розглянута у відсутність - 7 - ОСОБА_1 , який не був належно повідомлений про розгляд справи. Згідно п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Апеляційний суд відхиляє даний довід, оскільки ОСОБА_1 не обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою, що кореспондується із приписами ч.1 ст.367 ЦПК України, згідно якої суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Даючи оцінку доводам учасників, викладеним у апеляційній скарзі і відзиві, з огляду на низку тверджень сторін, що не стали предметом аналізу в даній постанові, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування єдостатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалена з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Згідно п.2 ч.1 ст.389 ЦПК України ухвала суду щодо визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (п.25 ч.1 ст.353 ЦПК), не підлягає касаційному оскарженню після її перегляду в апеляційному порядку. Керуючись ст.ст.259, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Деснянського районного суду м.Києва від 27 травня 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає згідно п.2 ч.1 ст.389 ЦПК України. Головуючий Судді: