Ухвала КАС ВС № 420/15200/21

УХВАЛА 03 жовтня 2022 року м. Київ справа № 420/15200/21 адміністративне провадження № К/990/26193/22 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2022 року у справі №420/15200/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: В серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, в якому просила суд: - визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №1978/7 від 10 червня 2021 року, яким відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 від 4 вересня 2020 року, оскільки наявна інформація про судове провадження у зв`язку із спором між тими сторонами, з тих самих предмета і підстав; - визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №2661/7 від 29 липня 2021 року, яким відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 від 4 вересня 2020 року у зв`язку з тим, що є рішення Міністерства юстиції України з того самого питання; - зобов`язати Міністерство юстиції України повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 на дії державного реєстратора Роздільнянської районної державної адміністрації Одеської області Медвідь Ганни Станіславівни від 4 вересня 2020 року, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 7 вересня 2020 року за №С-25067 по суті. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2022 року, позов задоволено: - визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України № 1978/7 від 10 червня 2021 року, яким відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 від 4 вересня 2020 року; - визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України № 2661/7 від 29 липня 2021 року, яким відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 ; - зобов`язано Міністерство юстиції України повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 на дії державного реєстратора Роздільнянської районної державної адміністрації Одеської області Медвідь Ганни Станіславівни від 4 вересня 2020 року, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 7 вересня 2020 року за № С-25067 по суті; - стягнуто з Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 13; код ЄДРПОУ 00015622) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі: 2724,00 грн. (дві тисячі сімсот двадцять чотири гривні 00 коп.). Не погоджуючись із такими судовими рішеннями, Міністерство юстиції України звернулося із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 20 вересня 2022 року за допомогою засобів поштового зв`язку. У своїй касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2022 року у справі №420/15200/21 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з наступних підстав. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом. З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник хоча і вказує на те, що судами попередніх інстанцій під час прийняття оскаржуваних рішень не було враховано позицію в аналогічній справі, однак, в порушення вимог статті 330 КАС України, конкретного пункту частини четвертої статті 328 КАС України не зазначає. Водночас, вказуючи на висновки Верховного Суду викладені у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі №826/3582/17 скаржником не вказано, які саме норми права судами попередніх інстанцій були застосовані без урахування таких висновків, що в свою чергу, не є належним обґрунтуванням підстав звернення до суду касаційної інстанції, у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Так, пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи. Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування. Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Так у справі № 826/3582/17 предметом оскарження також був наказ Міністерства юстиції України про відмову у задоволені скарги на рішення державного реєстратора, і по якій Верховний Суд постановою від 22 квітня 2021 року закрив провадження у справі з підстав непідсудності такого спору суду адміністративної юрисдикції, зазначивши, що цей спір має приватно-правовий, а не публічно-правовий характер, оскільки стосується підстав реєстрації за третьою особою права власності на нерухоме майно, яке, на думку позивача, оформлене з порушенням визначеного законом порядку, і з висловлених позивачем в позовній заяві та касаційній скарзі мотивів звернення до суду вбачається, що вимоги у цій справі так чи інакше зводяться до захисту права власності на об`єкт нерухомого майна - квартиру. Водночас, у цій справі на відміну від зазначеної вище справи №826/3582/17, даний спір має публічно-правовий, а не приватно-правовий характер, оскільки стосується виключно дотримання відповідачем процедури розгляду скарги позивача, тобто правомірності застосування відповідачем передбачених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підстав для відмови у розгляді по суті скарги на дії та рішення державного реєстратора. Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом апеляційної інстанції у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування. Посилаючись на застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, скаржник не наводить обґрунтування, які б свідчили про подібність правовідносин у цій справі та у справах, у яких Верховним Судом були зроблені висновки. Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеними наявність підстави касаційного оскарження, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Відтак, зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, в частині зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України. Аргументи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування нормативно правових актів, зазначення, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Отже, касаційну скаргу Міністерства юстиції України належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року і постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2022 року у справі №420/15200/21. Окрім іншого, у касаційній скарзі скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження. Проте, оскільки Суд встановив, що касаційну скаргу належить повернути у зв`язку з тим, що скаржник не виклав передбачених КАС України підстав для касаційного оскарження, то клопотання про поновлення строку на таке оскарження Суд не вирішує. На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2022 року у справі №420/15200/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії повернути особі, яка її подала. Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена. …………………………. Н.М. Мартинюк, Суддя Верховного Суду