Ухвала КАС ВС № 990/133/22

УХВАЛА 03 жовтня 2022 року м. Київ справа №990/133/22 адміністративне провадження № П/990/133/22 Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Васильєвої І.А., перевіривши позовну заяву ОСОБА_1 до Верховної Ради України про зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: 27 вересня 2022 року на адресу Верховного Суду, як суду першої інстанції, надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Верховної Ради України (далі - відповідач), в якій позивач просила суд зобов`язати Верховну Раду України: 1) усунути бездіяльність і вжити дії щодо створення міжнародної спеціальної слідчої комісії при Верховній Раді України під головуванням ООН, ОБСЄ, ЄС і США, яка б розслідувала безкоштовну передачу проросійському олігарху ОСОБА_6 газотранспортної системи України та перепризначення у 2017 р. поза законом до Верховного Суду громадян країни-окупанта. Заборонити працювати у цій комісії ВР однопартійцям екс-президента ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , він же кум президента країни-окупанта; 2) винести окрему ухвалу, якою зобов`язати СБУ, НАБУ, ДБР дати оцінку дій голови НКРЕКП ОСОБА_5 і голови уряду ОСОБА_7 щодо позазаконного дозволу приватним проросійським облгазам ОСОБА_6, безкоштовно користуватися державним майном та застосовувати карально-фінансові санкції до всіх Українців. До того ж, у позовній заяві в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, ОСОБА_1 визначила: Представництво Організації Об`єднаних Націй в Україні та Представництво Європейського Союзу в Україні. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилалася на те, що 15.09.2022 журналісти «Радіо Свобода» опублікували матеріал, що один із керівників Верховного Суду (призначений екс-президентом ОСОБА_2 ), давно має громадянство РФ та здобув військово-диверсійну освіту у столиці країни-окупанта і має там нерухомість. На думку позивача, екс-президент ОСОБА_2 , 10.11.2017 р підписав Указ 357/2017, яким перепризначив суддів до Верховного Суду у спосіб не передбачений законодавством і Конституцією України, а далі, захищаючи ОСОБА_2 і ВР, ці судді Верховного Суду відмовили ОСОБА_1 у доступі до правосуддя у справі 800/296/17 щодо незаконності введення заборони на продаж землі ОСОБА_1 , що анульована Європейським Судом у справі 32529/18 YUVCHENKO v. UKRAINE. Позивач вважає, що діючи на користь країни-агресора, екс-президент ОСОБА_2 , після переговорів у Відні з проросійським олігархом ОСОБА_6, призначив керівником НКРЕКП свого менеджера ОСОБА_5 і передав у безкоштовне користування фірмам олігарха - державну газову мережу. А далі, голова НКРЕКП ОСОБА_5 підписав позазаконний акт №2494 «Кодекс газорозподільних систем», який запровадив для облгазів проросійського олігарха ОСОБА_6 дозвіл на репресивно-каральні санкції проти всіх Українців, всупереч закону «Про ринок природного газу». На думку позивача, проросійські приватні облгази отримали від влади екс-президента ОСОБА_2 державну газмережу та карально-фінансовий механізм вибивання коштів із споживачів газу, для майбутнього фінансування, виборів. В унісон цих корупційних преференцій для олігарха, судді призначені екс-президентами ОСОБА_2-ОСОБА_4 , масово стали на захист проросійських облгазів у питані вибивання коштів із споживачів за позазаконним актом ОСОБА_5 № 2494 і неповернення державі її газорозподільних систем. Наведені позивачем обставини, стали підставою для звернення з цим позовом до суду. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності. Вирішуючи питання, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне. Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди (стаття 125 Конституції України). Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)). Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини першої статті 4 КАС України). До того ж, відповідно до пункту 8 частини 1 статті 4 КАС України позивачем є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду. Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1- 4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Відповідно до підпункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. За змістом частини 4 статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи, зокрема, щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України. Особливості провадження в цій категорії адміністративних справ визначено в статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України, правила якої поширюються на розгляд адміністративних справ, зокрема, щодо законності (крім конституційності) постанов, дій чи бездіяльності Верховної Ради України (пункти 1, 2 частини 1 статті 266 КАС України). Отже в порядку адміністративного судочинства до Верховного Суду як суду першої інстанції можуть оскаржуватися тільки ті правові акти, дії чи бездіяльність, зокрема, Верховної Ради України, які прийнято (вчинено) у правовідносинах, у яких Верховна Рада України реалізовує свої владні (управлінські) функції. Аналогічна правова позиція вже неодноразово була викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду у справах: від 28 жовтня 2020 року № 9901/99/20, від 15 грудня 2021 року № 901/417/21, від 04 травня 2022 року № 9901/16/22, але не виключно. Наведені в позовній заяві доводи та аргументи позивача, жодним чином не пояснюють суті правовідносин з Верховною Радою України, як і у чому, власне, полягає (у чому проявляється) протиправна бездіяльність відповідача стосовно ОСОБА_1 . Позов не містить посилань на те, з якими юридичними фактами чи подіями пов`язане звернення з позовом саме до парламенту і правовідносини якого характеру пов`язують цей орган безпосередньо з позивачкою. В окресленій ОСОБА_1 ситуації видається очевидним, що публічно-правового спору безпосередньо між нею і Верховною Радою України (як суб`єктом владних повноважень) не виникало, а отже і права на захист теж (зокрема, у той спосіб, який просить позивач). Поряд з тим, аргументи ОСОБА_1 ґрунтуються на оціночних судженнях суб`єктивного характеру, що свідчить про те, що між позивачем та відповідачем немає публічно-правового спору, який належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. У своїй практиці Європейський суд з прав людини наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" (Peretyaka And Sheremetyev v. Ukraine). Конституційний Суд України в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Частиною шостою зазначеної статті передбачено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи. Суд звертає увагу, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства», слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Оскільки між ОСОБА_1 та відповідачем не виникло не лише публічно-правового, а й будь якого іншого спору, немає підстав для роз`яснення позивачці питання про те, до суду якої юрисдикції належить його вирішення. Такий правовий висновок також викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 травня 2022 року у справі № 990/16/22. Отже у відкритті провадження в цій адміністративній справі слід відмовити. До того ж, щодо клопотання ОСОБА_1 про надання допомоги в оформленні позовної заяви у відповідності до статті 160 КАС України слід зазначити наступне. Частиною 4 статті 160 КАС України передбачено, що на прохання позивача службовцем апарату адміністративного суду може бути надана допомога в оформленні позовної заяви. Також слід звернути увагу, що ОСОБА_1 має право скористатися безоплатною правовою допомогою. Так, право на безоплатну правову допомогу, порядок реалізації цього права, підстави та порядок надання безоплатної правової допомоги, державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги визначені Законом України від 2 червня 2011 року №3460-VI «Про безоплатну правову допомогу» (далі - Закон № 3460- VI). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 3460-VI безоплатна правова допомога - правова допомога, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел. Статтею 3 Закону N 3460-VI визначено, що право на безоплатну правову допомогу - гарантовано Конституцією України можливість громадянина України, іноземця, особи без громадянства, у тому числі біженця, чи особи, яка потребує додаткового захисту, отримати в повному обсязі безоплатну первинну правову допомогу, а також можливість певної категорії осіб отримати безоплатну вторинну правову допомогу у випадках, передбачених цим Законом. Верховний Суд вважає за потрібне роз`яснити позивачу, що у тому разі, якщо заявники не мають спеціальних знань у сфері права для належного й ефективного судового захисту своїх прав, держава гарантує надання відповідних правових послуг за кошти Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел для соціально незахищених верств населення. Зі змісту пункту 3 частини другої статті 13 Закону України № 3460-VI вбачається, що безоплатна вторинна правова допомога включає такі види правових послуг як складення документів процесуального характеру. Отже, на законодавчому рівні закріплені державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги і для реалізації своїх прав ОСОБА_1 може звернутися по правову допомогу до відповідного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Разом з цим, таке право позивач може реалізувати на етапі складання тексту позовної заяви, а не після її направлення до суду першої інстанції. На наведене вже неодноразово звертав увагу Верховний Суд в ухвалах від 01 вересня 2021 року у справі №9901/314/21, від 11 листопада 2021 року у справі №9901/367/21, від 1 липня у справі №9901/223/21, від 15 вересня 2022 року у справі №990/110/22 (адміністративне провадження № П/990/110/22), від 26 вересня 2022 року у справі № 990/132/22 (адміністративне провадження № П/990/132/22). На підставі викладеного, керуючись статтями 170, 248, 256, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про зобов`язання вчинити певні дії. Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її прийняття та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження. ........................... І.А. Васильєва Суддя Верховного Суду