Постанова 4850 № 360/8594/21
від 03.10.2022 ·ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 жовтня 2022 року справа №360/8594/21 м.Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Міронової Г.М., Казначеєва Е.Г., розглянув у письмовому провадженні апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18 травня 2022 року у справі № 360/8594/21 (головуючий І інстанції Кисіль С.В., повний текст складений у м. Сєвєродонецьку Луганської області) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі відповідач 2), Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі відповідач 3) в якому просив: - визнати дії ГУ ПФУ в Луганській області щодо порядку розподілу розгляду заяви позивача про призначення пенсії за правилами екстериторіальності протиправними; - визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Дніпропетровській області щодо відмови в зарахуванні позивачу до страхового стажу періоду роботи з 6 серпня 1984 року по 31 грудня 1998 року та до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, періоду роботи з 6 серпня 1984 року по 30 червня 2014 року на посадах медсестри терапевтичного відділення та фізіотерапевтичного кабінету стаціонару Лутугинської центральної районної лікарні; - визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 4 серпня 2021 року № 121630007482 про відмову позивачу у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; - зобов`язати ГУ ПФУ в Луганській області призначити з 28 липня 2021 року позивачу пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, що діяла до внесення змін Законами України від 2 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі Закон № 213-VІІІ) та від 24 грудня 2015 року № 911-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі Закон № 911-VІІІ), із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 6 серпня 1984 року по 31 грудня 1998 року та до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, періоди роботи з 6 серпня 1984 року по 30 червня 2014 року на посадах медсестри терапевтичного відділення та фізіотерапевтичного кабінету стаціонару Лутугинської центральної районної лікарні. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 18.05.2022 року позов задоволений частково: - визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо порядку розподілу розгляду заяви позивача про призначення пенсії за правилами екстериторіальності; - визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 4 серпня 2021 року № 121630007482 про відмову позивачу у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; - зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області повторно розглянути заяву позивача від 28 липня 2021 року про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, що діяла до внесення змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VІІІ, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VІІІ, із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 6 серпня 1984 року по 31 грудня 1998 року та до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, періоди роботи з 6 серпня 1984 року по 30 червня 2014 року на посадах медсестри терапевтичного відділення та фізіотерапевтичного кабінету стаціонару Лутугинської центральної районної лікарні; - у задоволення інших позовних вимог відмовлено. Відповідач 1 не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування доводів посилався на те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області по заяві позивача від 28.07.2021 року рішення від 04.08.2021 року №121630007482 не приймало, заяву від 28.07.2021 року не розглядало. Щодо наявності правових підстав для передачі заяви позивача про призначення пенсії на розгляд від відповідача 1 до відповідача 3 та правомірності розгляду Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області заяви позивача по суті суд дійшов таких помилкових, на думку Головного управління, висновків. Судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначено: «Головне управління має 13 структурних підрозділів, які територіально розташовані у 16 населених пунктах Луганської області. Саме серед 13 структурних підрозділів, які територіально розташовані у 16 населених пунктах Луганської області, засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності повинен був визначений один структурний підрозділ, який повинен був сформувати атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу позивача. Натомість, таким структурним підрозділом було визначено ГУ ПФУ в Дніпропетровській області. Разом з тим, ГУ ПФУ в Хмельницькій області не є структурним підрозділом ГУ ПФУ в Луганській області, оскільки є територіальним органом Пенсійного фонду України і має свої окремі структурні підрозділи». Таким чином, на думку судді першої інстанції, ГУ ПФУ в Хмельницькій області не мало правових підстав для розгляду заяви та прийняття рішення стосовно позивача, який звернувся із заявою про призначення пенсії до ГУ ПФУ в Луганській області. На думку судді Кисіль С.В., саме керівник Головного управління повинен підписати рішення за результатами розгляду заяви про призначення пенсії, оскільки Головне управління і є тим «органом, що призначає пенсію». Щодо визначення суб`єкта уповноваженого повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії та, який має виконувати рішення суду, апелянт зазначив, що порядок розгляду заяви про призначення (перерахунок) пенсій, визначений Законом №1058, Порядком №22-1, які передбачають максимально короткі строки вирішення питань пенсійного забезпечення особи і встановлюють, що розгляд звернень про призначення пенсії здійснюють органи Пенсійного фонду України. Щодо повноважень та компетенції головних управлінь Пенсійного фонду України в областях та м.Києві (далі головні управління Фонду) на прийняття рішень з питань пенсійного забезпечення, зокрема, розгляду заяв з питань призначення (перерахунку) пенсій, поданих до інших управлінь Фонду. Діючим законодавством України функції держави щодо нарахування (обчислення) пенсій покладено на органи Пенсійного фонду України та встановлена можливість подання відповідної заяви про призначення (перерахунок) пенсії до будь-якого територіального органу Пенсійного фонду України. У відповідності до вищенаведених норм, до повноважень всіх головних управлінь Фонду належить, зокрема, формування атрибутів сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронної пенсійної справи, та прийняття рішень за результатами розгляду заяв. Щодо законності прийняття Постанови №25-1, апелянт зазначив, що впровадження принципу екстериторіальності передбачає опрацювання заяв про призначення пенсій будь-яким з територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає заявник. На думку апелянта відсутні правові підстави для зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області зарахувати до страхового та пільгового стажу періоди роботи, з 06.08.1984 року по 31.12.1998 року та з 06.08.1984 року по 30.06.2014 року, оскільки підприємство, на якому в спірний період працював позивач, розташоване на тимчасово окупованій території, у зв`язку з чим у відповідача відсутня об`єктивна можливість витребувати будь-які документи для підтвердження пільгового стажу роботи позивача. Відповідач 3 не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову. Апелянт вважає правомірним спірне рішення від 04.08.2021 року № 121630007482 про відмову в призначенні позивачу пенсії за пунктом «е» статті 55 Закону «Про пенсійне забезпечення» з підстав, визначених в рішенні відповідача
3. Щодо висновку суду першої інстанції, що головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області не мало правових підстав для розгляду заяви та прийняття рішення стосовно позивача, який звернувся із заявою про призначення пенсії до головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, апелянт зазначив, що з 01.04.2021 року органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунки пенсій. На виконання постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», органи Пенсійного фонду України застосовують екстериторіальний принцип призначення та перерахунку пенсій. Нова технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунки пенсій бек-офісами територіальних органів Фонду в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає пенсіонер. Звернутися за призначенням та перерахунком пенсії можливо незалежно від місця реєстрації особи. Апеляційним судом витребувано у Луганського окружного адміністративного суду справу № 360/8594/21, однак листом від 29 вересня 2022 року суд першої інстанції повідомив про відсутність можливості надати справу в паперовому вигляді у зв`язку з тимчасовим захопленням міста Сєвєродонецьк, в якому знаходиться будівля суду. Також повідомлено, що всі документи у цій справі, що надійшли в паперовому вигляді або через офіційну електронну пошту суду скановано та експортовано в КП «Діловодство спеціалізованого суду». Листом від 19.08.2022 року № 2097/0/2-22 Верховний Суд на лист вх. № 1730/0/1-22 щодо надання Науково-консультативною радою при Верховному Суді висновку з питань, пов`язаних з електронним адміністративним судочинством повідомив, що підстав для звернення до НКР щодо надання вченими-членами НКР наукових висновків немає. За ч.ч. 1, 4 ст. 18 КАС України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система. Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції. За пп. 15 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі (пп. 15.1); розгляд справи у суді здійснюється за матеріалами справи у паперовій формі (пп. 15.3). Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 9 ст. 18 КАС України). Процесуальні та інші документи і докази в паперовій формі зберігаються в додатку до справи в суді першої інстанції та у разі необхідності можуть бути оглянуті учасниками справи чи судом першої інстанції або витребувані судом апеляційної чи касаційної інстанції після надходження до них відповідної апеляційної чи касаційної скарги (ч. 10 ст. 18 КАС України). Також, у вказаному листі Верховний Суд щодо інституту відновлення втраченого судового провадження в адміністративній справі у зв`язку з запровадженням ЄСІТС зазначив, що втрата судового провадження стосується справ, які були сформовані в паперовій формі. Відповідно до листів Державної судової адміністрації України від 01.08.2018 року № 15-14040/18, від 13.09.2018 року № 15-17388/18 судами забезпечено сканування та експортування в підсистему «Електронний суд» матеріалів всіх судових справ, як перебували в провадженні суддів станом на 01.08.2018 року. Тобто вказана підсистема містить усі матеріали судової справи. За пп. 5.2 п.5 розділу І Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, електронна копія паперового документа - документ в електронній формі, що містить візуальне подання паперового документа, отримане шляхом сканування (фотографування) паперового документа. Відповідність оригіналу та правовий статус електронної копії паперового документа засвідчуються кваліфікованим електронним підписом особи, що створила таку копію. Таким чином, наявність електронних копій матеріалів судової справи, паперовий примірник якої фактично втрачено, не є підставою для визнання судового провадження втраченим, а тому електронні матеріали судових справ, які сформовано в підсистемі «Електронний суд» у повному обсязі є достатніми для подальшого розгляду таких справ. Отже, враховуючи зазначений лист Верховного Суду, апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі «Електронний суд». Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційних скарг, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги відповідача 1 та відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача 3, виходячи з наступного. Позивач 28 липня 2021 року звернулася до ГУ ПФУ в Луганській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», додавши до неї зазначені в розписці-повідомленні документи, а саме: паспорт НОМЕР_1 ; довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру від 22 червня 1998 року; довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 9193-5000380677 від 28 липня 2021 року; диплом від 04 липня 1984 року НОМЕР_2 ; свідоцтво про укладання шлюбу НОМЕР_3 ; свідоцтво про народження дитини НОМЕР_4 ; трудову книжку серії НОМЕР_5 від 06 серпня 1984 року; заяву про виплату пенсії або грошової допомоги від 28 липня 2021 року; згоду на збір та обробку персональних даних від 28 липня 2021 року; пам`ятку від 28 липня 2021 року; список на отримання інформації; довідку щодо ведення підприємницької діяльності станом на 28 липня 2021 року; індивідуальні відомості про застраховану особу (Форма ОК-5) від 28 липня 2021 року. Рішенням ГУ ПФУ в Хмельницькій області від 4 серпня 2021 року № 121630007482 позивачу відмовлено у призначенні пенсії з підстави відсутності необхідного страхового та спеціального стажу роботи на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років. Право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909 (зі змінами), станом на 01 квітня 2015 не менше 25 років та після цієї дати: з 01 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року не менше 25 років 6 місяців; з 01 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року не менше 26 років; з 01 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року не менше 26 років 6 місяців; з 01 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року не менше 27 років; з 01 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року не менше 27 років 6 місяців; з 01 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року не менше 28 років; з 01 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року не менше 28 років 6 місяців. Вік заявниці становить 55 років 5 місяців 24 дні, страховий стаж 21 рік 3 місяці 4 дні. Необхідний пільговий стаж, визначений пунктом «е» етапі 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» становить 26 років 6 місяців. Пільговий стаж особи, визначений пунктом е статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» відсутній. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано: період з 6 серпня 1984 року по 31 грудня 1998 року, оскільки запис про звільнення з роботи не завірений печаткою, період з 1 червня 2014 року по 30 червня 2021 року, оскільки відсутня сплата страхових внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. За інформацією ІКІС ПФУ: Підсистема призначення та виплати пенсії, стаж ОСОБА_1 для розрахунку права на пенсію за вислугу років складає 21 років 03 місяця 04 дня та зараховані періоди: з 1 вересня 1981 року по 4 липня 1984 року навчання у вищих/середніх навчальних закладах, з 28 листопада 1989 року по 27 листопада 1992 року догляд за дитиною до 3 років, з 01 січня 1999 по 31 грудня 2003 року, з 1 січня 2004 року по 30 червня 2014 рік. Згідно трудової книжки від 6 серпня 1984 року серії НОМЕР_6 позивач працювала в Лутугинській центральній районній лікарні з 6 серпня 1984 року по 3 квітня 1988 року на посаді медсестри терапевтичного відділення, з 4 квітня 1988 року по 30 червня 2014 року на посаді медсестри фізіотерапевтичного кабінету стаціонару . У довідці Державної установи «Лутугинська центральна районна багатопрофільна лікарня» від 21 жовтня 2021 року № 3023 зазначено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 6 серпня 1984 року прийнято на посаду медсестри терапевтичного відділення Лутугинської центральної районної лікарні (наказ від 30 липня 1984 року № 27к). З 4 квітня 1988 року її переведено на посаду медсестри фізіотерапевтичного кабінету Лутугинської центральної районної лікарні (наказ від 1 квітня 1988 року № 24к). З 20 травня 2015 року її звільнено за пунктом 5 статті 36 КЗпП України за переведенням до Державної установи «Лутугинська центральна районна багатопрофільна лікарня» (наказ від 20 травня 2015 року № 70к). З 21 травня 2015 року її прийнято за переведенням посаду медсестри фізіотерапевтичного кабінету Державної установи «Лутугинська центральна районна багатопрофільна лікарні» та працює до теперішнього часу (наказ від 21 травня 2015 року № 3к). Відповідно до архівної довідки Державного архіву від 13 червня 2018 року № Р-502/1 Лутугинська центральна районна лікарня перейменована на Лутугинське територіальне медичне об`єднання у 1994 році. Лутугинське територіальне медичне об`єднання на підставі наказу Міністерства охорони здоров`я від 20 вересня 2014 року № 66/02 підпорядковане Міністерству охорони здоров`я. За ч. 1 статті 24 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV) страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Згідно ч. 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 01 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років. Згідно ст. 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. За п. 1 ч. 1 статті 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Згідно з частиною п`ятою статті 45 Закону № 1058-IV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Закон № 1058-IV на час його прийняття самостійно не визначав порядку та підстав для призначення пенсії за вислугу років, проте його прикінцеві положення передбачали можливість призначення такого виду пенсії за нормами Закону № 1788-ХІІ. Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», який набрав чинності 11 жовтня 2017 року, Закон № 1058-IV доповнений новим розділом XIV-1 «Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян», яким, зокрема, передбачені підстави для призначення пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників. При цьому, розділ XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV доповнено пунктом 2-1, згідно з яким особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, а також викладено абзац другий пункту 16 у новій редакції, яка передбачає, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії». Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» набрав чинності 11 жовтня 2017 року. За п. «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ у редакції, що діяла до 1 квітня 2015 року, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. В подальшому Законом № 213-VIII, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, пункт «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ викладений у новій редакції, згідно з якою право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 01 квітня 2015 не менше 25 років та після цієї дати: з 01 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року не менше 25 років 6 місяців; з 01 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року не менше 26 років; з 01 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року не менше 26 років 6 місяців; з 01 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року не менше 27 років; з 01 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року не менше 27 років 6 місяців; з 01 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року не менше 28 років; з 01 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року не менше 28 років 6 місяців; з 01 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року не менше 29 років; з 01 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року не менше 29 років 6 місяців; з 01 квітня 2024 року або після цієї дати не менше 30 років. Законом № 911-VIII, який набрав чинності з 1 січня 2016 року, в абзаці першому пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ слова «незалежно від віку» замінено словами та цифрами «після досягнення 55 років і» та доповнено пункт «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ абзацами дванадцятим двадцять п`ятим такого змісту: «До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років які народилися з 01 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців які народилися з 01 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік які народилися з 01 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців які народилися з 01 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки які народилися з 01 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців які народилися з 01 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки які народилися з 01 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки які народилися з 01 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років які народилися з 01 січня 1971 року». Рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 положення статті 55 Закону № 1788-ХІІ (зі змінами, внесеними Законами № 213-VIII та № 911-VIII) визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Конституційний Суд України наголосив на тому, що збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону № 1788-ХІІ, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону № 1788-ХІІ поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону № 1788-ХІІ. Стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом а статті 54, пунктами а, б, в, г, д, е, є, ж статті 55 Закону № 1788-ХІІ, через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Тому положення щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави. Також Конституційний Суд України зазначив, що мета призначення пенсії за вислугу років забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов`язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. За ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Згідно пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами № 213-VIII і № 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. В абзацах другому, четвертому пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010, Конституційний Суд України зазначив, що визнання неконституційним Закону № 2222 у зв`язку з порушенням процедури його розгляду та ухвалення означає відновлення дії попередньої редакції норм Конституції України, які були змінені, доповнені та виключені Законом № 2222. Це забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України. Таким чином, з 4 червня 2019 року положення пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ необхідно застосовувати у редакції, що діяла до 1 квітня 2015 року, а саме: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Відповідний порядок був визначений постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років». В указаної постанові у редакції, що діяла станом до 1 квітня 2015 року, визначено, що пенсії за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров`я і соціального захисту призначаються при наявності спеціального стажу роботи не менше 25 років. Постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року № 909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, що додається. До розділу 2 «Охорона здоров`я» Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909, віднесені лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) лікарняних закладів, лікувально-профілактичних закладів особливого типу, лікувально-трудових профілакторіїв, амбулаторно-поліклінічних закладів, закладів швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладів переливання крові, закладів охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладів, установ з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальних органів Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічних закладів, діагностичних центрів. Позивач звернувся до відповідача 1 із заявою про призначення пенсії 28 липня 2021 року, тобто після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 4 червня 2019 року № 2-р/2019. За п. «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ, що діяв на час звернення за призначенням пенсії за вислугу років, позивачу як працівнику охорони здоров`я необхідно мати спеціальний стаж роботи 25 років. До зазначених правових висновків дійшов Верховний Суд у зразковій справі № 360/3611/20. Щодо незарахування до страхового стажу періоду роботи з 6 серпня 1984 року по 31 грудня 1998 року та до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, періоду роботи з 6 серпня 1984 року по 30 червня 2014 року на посадах медсестри терапевтичного відділення та фізіотерапевтичного кабінету стаціонару Лутугинської центральної районної лікарні, оскільки запис про звільнення, що підтверджує зайнятість на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання пенсійного віку, що дає право на вислугу не завірений печаткою та ненадання уточнюючої довідки про період роботи, що підтверджує зайнятість на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання пенсійного віку, що дає право на вислугу, видану підприємством, на якому особа, працювала, на підставі первинних документів за час виконання роботи. За ч. 1 статті 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Законом № 1058-IV передбачено, що як для призначення, так і для перерахунку пенсії особа повинна звернутися із відповідною заявою та необхідними документами особисто або через представника до територіального органу Пенсійного фонду. Згідно п. 1.1 розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі Порядок № 22-1), заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації). За п. 1.7 розділу І Порядку № 22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви (абзац третій пункту 1.7 розділу І Порядку). Пунктом 3.3 розділу ІІІ Порядку № 22-1 визначено, що саме орган, що призначає пенсію, надає роз`яснення особам з питань призначення та виплати пенсій. Пункт 4.7 розділу ІV Порядку № 22-1 також визначає, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. При цьому, відповідач проігнорував вище зазначені нормативно визначені вимоги для належного прийняття та розгляду документів щодо призначення пенсії позивачу. З урахуванням положень пункту 4.7 розділу ІV Порядку № 22-1 саме відповідач як орган, що призначає пенсію, повинен спочатку всебічно, повно і об`єктивно розглянути усі подані документи, на підставі пункту 3.3 розділу ІІІ вказаного Порядку надати необхідні роз`яснення, і лише після цього вирішувати питання про наявність чи відсутність права особи на одержання пенсії. За ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Підпунктом 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1 визначено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі Порядок № 637). За п. 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 3 Порядку № 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків. За п. 23 Порядку № 637 документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності). Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів (пункт 24 Порядку № 637). За матеріалами справи відповідач 3 необґрунтовано не зарахував до страхового стажу період роботи з 6 серпня 1984 року по 31 грудня 1998 року та до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, періоду роботи з 6 серпня 1984 року по 30 червня 2014 року на посадах медсестри терапевтичного відділення та фізіотерапевтичного кабінету стаціонару Лутугинської центральної районної лікарні, оскільки запис про звільнення, що підтверджує зайнятість на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання пенсійного віку, що дає право на вислугу не завірений печаткою. Наявні записи в трудовій книжці позивача не суперечать і не порушують положення розділу 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29 липня 1993 року № 58, оскільки записи у трудовій книжці виконані акуратно, не мають будь-яких неточностей або виправлень, записи завірені підписом уповноваженої особи інспектором відділу кадрів. Згідно трудової книжки позивача запис про звільнення не завірений печаткою. При цьому записи у трудовій книжці містять чітку дату прийому та звільнення з роботи, переведення на іншу посаду, номери наказів та їх дати, посади на яких працювала позивач та підпис уповноваженої особи підприємства при звільненні з роботи. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 6 лютого 2018 року у справі № 677/277/17. Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточність записів не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Крім того, вказані записи між собою пов`язані хронологічно, відсутні ознаки підчисток та підробок, у зв`язку із чим, відсутність печатки підприємства не може бути підставою для відмови у зарахуванні вищезазначеного періоду роботи до стажу. Наведене в повній мірі узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21 лютого 2018 року № 687/975/17. З практики Європейського суду з прав людини слідує таке: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права. Позивачем надана довідка Державної установи «Лутугинська центральна районна багатопрофільна лікарня» від 21 жовтня 2021 року № 3023 про періоди роботи позивача в Лутугинської центральної районної лікарні з 6 серпня 1984 року по 3 квітня 1988 року на посаді медсестри терапевтичного відділення, з 4 квітня 1988 року по 30 червня 2014 року на посаді медсестри фізіотерапевтичного кабінету стаціонару. Довідка видана за підписом головного лікаря Державної установи «Лутугинська центральна районна багатопрофільна лікарня», яка знаходиться на непідконтрольній українській владі території. За встановлених обставин до спірних правовідносин застосуванню підлягають так звані «намібійські винятки» Міжнародного суду Організації Об`єднаних Націй: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. У 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй у документі Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії зазначив, що держави члени Організації Об`єднаних Націй зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах Лоізіду проти Туречиини (Loizidou v. Turkey, 18 грудня 1996 року), Кіпр проти Туреччини (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001 року) та Мозер проти Республіки Молдови та Росії (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016 року), ЄСПЛ зазначив, що зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, усіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать. При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу. Отже, у даному випадку і при обставинах, що склались у зв`язку з тимчасовою окупацією м. Лутугино, відмова відповідача (органа державної влади) позивачу (фізичній особі) у реалізації її права на отримання пенсії з підстави знаходження підтверджуючих первинних документів на окупованій території, не є пропорційною меті, якої намагався досягти відповідач цією відмовою, і така відмова порушує баланс між конституційним правом позивача на соціальне забезпечення та завданням відповідача щодо перевірки правильності нарахування пенсії. Враховуючи викладене, наявні підстави для зарахування позивачу до страхового стажу періоду роботи з 6 серпня 1984 року по 31 грудня 1998 року та до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, періоду роботи з 6 серпня 1984 року по 30 червня 2014 року на посадах медсестри терапевтичного відділення та фізіотерапевтичного кабінету стаціонару Лутугинської центральної районної лікарні. Отже, період роботи позивача з 6 серпня 1984 року по 31 грудня 1998 року та до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, періоду роботи з 06 серпня 1984 року по 30 червня 2014 року на посадах медсестри терапевтичного відділення та фізіотерапевтичного кабінету стаціонару Лутугинської центральної районної лікарні становить 29 роки 10 місяців 24 дні, при необхідному стажі роботи на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років станом на 11 жовтня 2017 року 25 років. Таким чином, на дату звернення позивача до відповідача 1 із заявою від 28 липня 2021 року про призначення пенсії за вислугу років, позивач станом на 11 жовтня 2017 року мала 25 років необхідного спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років без обмеження пенсійного віку та збільшення розміру спеціального стажу, у зв`язку з чим відповідач 3 неправомірно відмовив позивачу у призначенні такої пенсії. На підставі викладеного, апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 4 серпня 2021 року № 121630007482 про відмову позивачу у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій ГУ ПФУ в Луганській області в частині розподілу заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за правилами екстериторіальності. 28.07.2021 року позивач звернулась до відділу обслуговування громадян (Сервісний центр №9) Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області із заявою про призначення пенсії за віком за вислугу років, до якої були додані відповідні документи. За ст. 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії (ч.5 ст.45 Закону №1058-IV). Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій урегульовано «Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року (зі змінами внесеними Постановою Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України») (далі - Порядок №22-1). Згідно п. 4.1 Порядку № 22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію. Заяви про перерахунок пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів. За п. 4.2 Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Згідно п. 4.3 Порядку № 22-1 рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви. Враховуючи вказані вимоги Порядку № 22-1, органом, що приймав рішення за заявою позивача про призначення пенсії визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області. Згідно з пояснювальною запискою Фонду до проекту Постанови № 25-1 Указом Президента України від 04.09.2019 року №647/2019 «Про деякі заходи із забезпечення надання якісних публічних послуг» для забезпечення належної реалізації прав осіб y сфері надання адміністративних послуг передбачено забезпечення Кабінетом Міністрів України, зокрема, спрощення процедури надання та отримання послуг. Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2019 року № 681 «Про оптимізацію надання адміністративних послуг у сфері пенсійного забезпечення» визначено перелік державних реєстрів, відомості з яких враховуються органами Пенсійного фонду при зверненні осіб за призначенням, перерахунком, поновленням, припиненням, продовженням виплати пенсій, надбавок, допомог, доплат та компенсацій або переведенням з одного виду пенсії на інший. У зв`язку з цим постала необхідність у приведенні актів Пенсійного фонду України у відповідність до вимог чинного законодавства Єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства, централізована прозора система контролю за процесами призначення та перерахунків пенсій, мінімізація корупційних ризиків, зумовлених особистими контактами з громадянами, попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, оптимізація навантаження на працівників, розширення способів звернень до територіальних органів Пенсійного фонду України стало результатом запровадження принципу екстериторіальності щодо призначення пенсії. Таким чином, впровадження принципу екстериторіальності передбачає опрацювання заяв про призначення пенсій будь-яким з територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає заявник. На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов висновку про хибність висновку суду першої інстанції про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо порядку розподілу розгляду заяви позивача про призначення пенсії за правилами екстериторіальності у зв`язку з чим рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови в цій частині про відмову у задоволенні позову. Крім того, суд першої інстанції дійшов хибного висновку про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області повторно розглянути заяву позивача від 28.07.2021 року про призначення пенсії, оскільки подана позивачем заява з документами Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області по суті взагалі не розглядалась і рішення про відмову у призначенні пенсії не приймалось. В даному випадку спірне рішення про відмову в призначенні пенсії прийнято відповідачем
3. Враховуючи те, що апеляційним судом визнано правомірність визначення органу, який розглянув заяву позивача про призначення пенсії за принципом екстериторіальності, та те, що спірне рішення про відмову в призначенні пенсії прийнято відповідачем 3, апеляційний суд дійшов висновку про зобов`язання відповідача 3 повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії. Твердження відповідачів про те, що право призначення пенсії покладено на територіальний орган Пенсійного фонду та є виключно їх дискреційними повноваженнями, суд відхиляє з огляду на таке. На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У справі, що розглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом № 1058. Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними. Отже, суд першої інстанції частково неправильно вирішив справу що суті спору, внаслідок чого рішення суду підлягає скасуванню в частині вимог про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо порядку розподілу розгляду заяви позивача про призначення пенсії за правилами екстериторіальності, з прийняттям нової постанови в цій частині про відмову у задоволенні цих вимог; та скасуванню в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області повторно розглянути заяву позивача від 28 липня 2021 року про призначення пенсії за вислугу років, шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву позивача від 28 липня 2021 року про призначення пенсії за вислугу років; в решті без змін. Керуючись ст. ст. 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області задовольнити частково. Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області - залишити без задоволення. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18 травня 2022 року у справі № 360/8594/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - скасувати в частині визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо порядку розподілу розгляду заяви позивача про призначення пенсії за правилами екстериторіальності, з прийняттям нової постанови в цій частині про відмову у задоволенні цих вимог. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18 травня 2022 року у справі № 360/8594/21 - скасувати в частині вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області повторно розглянути заяву позивача від 28 липня 2021 року про призначення пенсії за вислугу років. Прийняти нову постанову в цій частині. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28 липня 2021 року про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, що діяла до внесення змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VІІІ, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VІІІ, із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 6 серпня 1984 року по 31 грудня 1998 року та до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, періоди роботи з 6 серпня 1984 року по 30 червня 2014 року на посадах медсестри терапевтичного відділення та фізіотерапевтичного кабінету стаціонару Лутугинської центральної районної лікарні. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Повний текст постанови складений 3 жовтня 2022 року. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий І.В. Геращенко Судді: Г.М. Міронова Е.Г. Казначеєв