Постанова 4813 № 501/3284/20

Номер провадження: 22-ц/813/3557/22 Справа № 501/3284/20 Головуючий у першій інстанції Тюмін Ю. О. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28.09.2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Драгомерецького М.М., суддів: Дришлюка А.І., Громіка Р.Д., в порядку спрощеного провадження переглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 03 червня 2021 року по справі за позовом Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - В С Т А Н О В И В: 30 вересня 2020 року АТ «Державний ощадний банк України» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 07.08.2019р. між АТ «Державний ощадний банк України» в особі ТВБВ №10015/0510 філії Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 був укладений договір про споживчий кредит на підставі якого відповідачу був наданий кредит у розмірі 114 400 грн., зі платою відсотків за користування кредиту в розмірі 56%, строком на 60 місяців. Позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав, грошові кошти передав відповідачу, однак відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав внаслідок чого, станом на 16.06.2020р. у нього утворилась заборгованість у розмірі 111 366,90 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача на свою користь. Відповідач надав суду відзив на позовну заяву в якій вказав, що йому був наданий кредит у розмірі 114 400 грн., половину отриманого кредиту він повернув, а саме у розмірі 52 800 грн., але позивач лише 1/3 частину грошових коштів зараховував на погашення кредиту, решту забирав як проценти. Він працює в ДП «МТП «Чорноморськ». Починаючи з 2019 року економічний стан на підприємстві погіршився, знаючи про це позивач повинен був реструктуризувати умови та розмір кредиту. На початку 2020 року почалась пандемія і навіть після цього банк не зробив реструктуризацію. В судовому засіданні представник відповідача адвокат Зуєв В.Б. пояснив, що відповідач сплатив 52 800 грн. на погашення кредиту однак позивач не врахував цю обставину під час складання розрахунку заборгованості. Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 03 червня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеське обласне управління АТ «Ощадбанк» заборгованість за Договором про споживчий кредит №2065 від 07 серпня 2019 року, яка станом на 16 червня 2020 року складає 111 168,19 грн., з яких 97 239,97 грн. заборгованість за основним боргом (кредитом); 13 928,22 грн. проценти за користування кредитом. Відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення 61,24 грн. розмір 3 % річних за несвоєчасне погашення основного боргу; 43,87 грн. розмір 3 % річних за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом; 26,66 грн. інфляційні втрати за несвоєчасне погашення основного боргу; 66,94 грн. інфляційні втрати за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеське обласне управління АТ «Ощадбанк» судовий збір у розмірі 2 102 грн.. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимогЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц). На підставі зазначеного, розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлене 28 вересня 2022 року. Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення за таких підстав. У частинах 1 та 2 ст. 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. За змістом статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного. Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 530 ЦК Україниякщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно зі статтею 610 ЦК Українипорушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України). Судом першої інстанції встановлено, що 07 серпня 2019 року між АТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 був укладений договір про споживчий кредит №2065 (надалі - Договір) (а.с. 8-12). Пунктом 2.2. Договору передбачено, що кредит надається в загальному розмірі 114 400 гривень на строк 60 місяців з терміном остаточного повернення Кредиту не пізніше 06 серпня 2024 року. В судовому засіданні суду першої інстанції відповідач ОСОБА_1 визнав ту обставину, що кредит в розмірі 114 400 гривень він отримав. Відповідно до п. 3.3.3 Договору позичальник зобов`язується здійснювати повернення кредиту рівними частинами в розмірі 1 906,67 грн. та сплату відсотків нарахованих на залишок основної суми боргу за кредитом. У п. 3.3.4 Договору визначено, що якщо сума платежу, що надійшла в рахунок повернення кредиту та сплати процентів менше розмірі вказаному у п. 3.3.3 цього Договору, то несплачений платіж та нараховані проценти, що мали бути сплаченими вважаються простроченими наступна сума платежу повинна додатково включати суму коштів необхідну для погашення простроченого платежу та сплати нарахованої пені за прострочення платежів з урахуванням вимог п. 8.2 цього Договору. Позивач стверджує, що внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язання за кредитним договором, станом на 16.06.2020р. у нього утворилась заборгованість у розмірі 111 366,90 грн., з яких: 97 239,97 грн. - заборгованість за основним боргом; 1 3928,22 грн. - проценти за користування кредитом; 61,24 грн. - 3% річних за несвоєчасне погашення основного боргу; 43,87 грн. - 3% річних за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом; 26,66 грн. - інфляційні втрати за несвоєчасне погашення основного боргу; 66,94 грн.- інфляційній втрати за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом, про що надав розрахунок (а.с. 14-15). Відповідно до п. 3.3.3 Договору повернення тіла кредиту має здійснюватися щомісячно в розмірі по 1 906,67 гривень. Згідно із виписки по картковому рахунку (а.с. 55-56), відповідач ОСОБА_1 сплатив, на погашення кредиту, грошові кошти в загальному розмірі 52 800 грн., з яких за користування кредитом повних 9 місяців зараховано на сплату тіла кредиту 17 160,03 грн. (9 міс. * 1 906,67 грн.). Таким чином, залишок тіла кредиту складає 97 239,97 грн. (114 400 грн. 17 160,03 грн.). Сума відсотків за користування кредитом з 07 серпня 2019 року по 16.06.2020 року склала 49 568,19 грн.. Сума відсотків, сплачених позивачем складає 35 639,97 грн. (52 800 грн. 17 160,03 грн.). Тому сума відсотків за користування кредитом, яка залишилася до сплати за період фактичного користування до 16.06.2020р. складає 13 928,22 грн. (49 568,19 грн. 35 639,97 грн.). Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Частиною 1 ст. 525 ЦК Українивстановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. За правилом ст. 610 ЦК Українипорушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Враховуючи, що на час звернення до суду, внаслідок порушення позичальником зобов`язань за кредитним договором щодо повернення кредиту у строки визначені умовами договору, виникла заборгованість по кредиту, яка в повному обсязі відповідачем на час розгляду справи не погашена, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення заборгованості по кредиту у розмірі, що існує на час ухвалення рішення. У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 , як підставу для скасування рішення суду першої інстанції, зазначає, що позивачем не надано пояснення щодо суми заборгованості в розмірі 111 366,90 гривень, банком безпідставно нараховано відсотки, пеню, 3% річних та інфляційні втрати. Також зазначає, що банком не надано підтверджень наявності між АТ «Державний банк України» та ОСОБА_1 правовідносин. Однак дані доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги з наступних підстав. Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та,що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача». Позивачем під час розгляду справи було доведено належними та достовірними доказами факт укладення спірного договору, законність нарахування заборгованості за тілом кредиту, процентів за користування кредитом, а відповідачем ОСОБА_1 в свою чергу не було оспорено факту укладення кредитного договору та не спростовано наданий банком розрахунок заборгованості. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки встановлених по справі обставин, не мають наслідком задоволення скарги, а отже на увагу суду не заслуговують. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010р., остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11Конвенції (див. вищепункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)». Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, у зв`язку з чим, на підставі положеньст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін. Підстав для перерозподілу судових витрат не вбачається. В зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. п. а) - г) п. 2 ч. 3ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 367,368,374 ч. 1 п. 1,375,382 -384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 03 червня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено: 28 вересня 2022 року. Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький А.І.Дришлюк Р.Д.Громік