Постанова КЦС ВС № 522/13036/20

Постанова Іменем України 28 вересня 2022 року м. Київ справа № 522/13036/20 провадження № 61-4109св22 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є., суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю., учасники справи: позивач - Одеська міська рада, відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Петрекс Плюс», Державний реєстратор Красносільської сільської ради Лиманського району Одеської області Дубровіна Олена Володимирівна, Державний реєстратор Орлівської сільської ради Ренійського району Одеської області Візирський Дмитро Миколайович, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Одеської міської ради на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2021 року у складі судді Свяченої Ю. Б. та постанову Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2022 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., Дришлюка І. А., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У серпні 2020 року Одеська міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрекс Плюс» (далі - ТОВ «Петрекс Плюс»), Державного реєстратора Красносільської сільської ради Лиманського району Одеській області Дубровіної О. В., Державного реєстратора Орлівської сільської ради Ренійського району Одеської області Візирського Д. М. про визнання частково недійсними рішень загальних зборів товариства, актів прийому-передачі нерухомого майна товариством, скасування рішень та записів про право власності. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що територіальна громада м. Одеси в особі Одеської міської ради є власником будівлі пам`ятки архітектури та містобудування (будинок Русова), загальною площею - 5 022,00 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності зареєстровано у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03 липня 2020 року. Відповідно до рішень виконавчого комітету Одеської міської ради у вказаному непридатному для проживання будинку проводяться ремонтно-консерваційні та реставраційні роботи для подальшого використання будинку як будівлі громадського призначення. З`ясовано, що внутрішні приміщення, зокрема ті, що знаходяться у власності окремих осіб, фактично знищені, зруйновані та втрачені. З державного реєстру речових прав на нерухоме майно Одеській міській раді стало відомо, що ОСОБА_1 у 2014 році придбала у будинку нежитлові приміщення № 501А, площею 98,4 кв. м, які у 2017 році внесла до статутного капіталу ТОВ «Петрекс Плюс». У 2020 році ТОВ «Петрекс Плюс» провело державну реєстрацію збільшення площі нежитлових приміщень № 501А з 98,4 кв. м до 203,3 кв. м. Крім цього, Одеській міській раді стало відомо, що ОСОБА_2 у 2010 році придбав у будинку нежитлові приміщення «Аптека Гаєвського», площею 450,5 кв. м, що становить - 127/1000 частин будинку, які у 2017 році передав до статутного капіталу ТОВ «Петрекс Плюс». У 2020 році ТОВ «Петрекс Плюс» провело державну реєстрацію збільшення площі нежитлових приміщень «Аптека Гаєвського» з 450,5 кв. м до 505,6 кв. м. Як на час реєстрації права власності на вищевказані об`єкти нерухомості за ТОВ «Петрекс Плюс», так і на час державної реєстрації збільшення їх площі вказані внутрішні об`єкти нерухомості були практично знищені, не існували в натурі у складі будинку. У зв`язку із цим, на думку позивача, державна реєстрація за ТОВ «Петрекс Плюс» права власності на указані вище нежилі приміщення у житловому будинку є незаконною. Позивач вважає, що особи, які мали на праві власності нежитлові приміщення у цьому будинку ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ), не мали права розпоряджатися ними, в тому числі передавати їх до статутного капіталу ТОВ «Петрекс Плюс», оскільки втратили право власності на ці приміщення у зв`язку з їх знищенням. На даний час ТОВ «Петрекс Плюс» не визнає та заперечує право власності позивача на вказану громадську будівлю пам`ятки архітектури та містобудування («будинок Руссова »), вважаючи себе власником частини цієї будівлі, а саме: - нежилого приміщення, що складає 127/1000 від всього житлового будинку, загальною площею 505,6 кв. м, що розташоване у буд. АДРЕСА_1 ; - нежилих приміщень № 501А, загальною площею 203,3 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Посилаючись на порушення свого права на вільне володіння, користування та розпорядження указаним нерухомим майном, Одеська міська рада просила: - визнати недійсним рішення загальних зборів ТОВ «Петрекс Плюс», оформлене протоколом від 05 січня 2017 року № 13 в частині пункту щодо збільшення частки ОСОБА_1 у статутному капіталі шляхом внесення майна: нежилі приміщення № 501А, загальною площею 98,4 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 27 січня 2014 року; - визнати недійсним рішення загальних зборів ТОВ «Петрекс Плюс», оформлене протоколом від 05 січня 2017 року № 13, в частині пункту 27 щодо прийняття ОСОБА_2 до складу учасників ТОВ «Петрекс Плюс» з внеском до статутного капіталу таким майном: нежиле приміщення 127/1000 від всього житлового будинку, загальною площею 450,5 кв. м, розташоване у буд. АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 12 липня 2010 року; - визнати недійсним акт прийому передачі нерухомого майна від 05 січня 2017 року, зареєстрованого в реєстрі № 167, 168, в частині передачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 своїх внесків до статутного капіталу ТОВ «Петрекс Плюс» та прийняття їх товариством; - скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21 січня 2017 року № 33602564, прийняте державним реєстратором Красносільської сільської ради Лиманського району Одеської області Дубровіною О. В., про державну реєстрацію права власності ТОВ «Петрекс Плюс» на об`єкт нерухомості - нежилі приміщення № 501А, загальною площею 98,4 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ; - скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15 квітня 2020 року № 51985058, прийняте державним реєстратором Орлівською сільською радою Ренійського району Одеської області Візирським Д. М., яким змінено загальну площу об`єкта нерухомості - нежилих приміщень № 501А, загальною площею 98,4 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 з 98,4 кв. м на 203,3 кв. м, та доповнено підстави для державної реєстрації права власності довідкою про показники об`єкта нерухомого майна від 03 лютого 2020 року № 2020-049-8, складеною ФО-П ОСОБА_4 ; - скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності № 18745587, що є підставою для проведення державної реєстрації припинення права власності ТОВ «Петрекс Плюс» на об`єкт нерухомості - нежилі приміщення № 501А, загальною площею 203,3 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ; - скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 січня 2017 року № 33603238, прийняте державним реєстратором Красносільської сільської ради Лиманського району Одеської області Дубровіною О. В., про державну реєстрацію права власності ТОВ «Петрекс Плюс» на об`єкт нерухомості - нежиле приміщення, що складає 127/1000 від всього житлового будинку, загальною площею 450,5 кв. м, розташоване у буд. АДРЕСА_1 ; - скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15 квітня 2020 року № 51985397, прийняте державним реєстратором Орлівської сільської ради Ренійського району Одеської області Візирським Д. М., яким змінено загальну площу об`єкта нерухомості - нежилого приміщення, що складає 127/1000 від всього житлового будинку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , з 450,5 кв. м на 505,6 кв. м, та доповнено підстави для державної реєстрації права власності довідкою про показники об`єкта нерухомого майна від 03 лютого 2020 року № 2020-049-9, складеною ФО-П ОСОБА_4 ; - скасувати запис в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності № 18746388, що є підставою для проведення державної реєстрації припинення права власності ТОВ «Петрекс Плюс» на об`єкт нерухомості - нежиле приміщення, що складає 127/1000 від всього житлового будинку, загальною площею 505,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Короткий зміст ухвали суду першої інстанції Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2021 року провадження у справі за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «Петрекс Плюс», Державного реєстратора Красносільської сільської ради Лиманського району Одеській області Дубровіної О. В., Державного реєстратора Орлівської сільської ради Ренійського району Одеської області Візирського Д. М. про визнання частково недійсними рішень загальних зборів товариства, актів прийому-передачі нерухомого майна товариством, скасування рішень та записів про право власності, закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Роз`яснено позивачу право на звернення з наведеними позовними вимогами у порядку господарського судочинства. Суд першої інстанції вказав, що вимоги про скасування державної реєстрації позивач (юридична особа) пред`явив до юридичної особи - ТОВ «Петрекс Плюс», як до особи, яка на час звернення до суду з позовом володіє спірним майном та перешкоджає у здійсненні відповідних речових прав позивачем, тобто сторони спору про майно. При цьому суд зазначив, що позовні вимоги Одеської міської ради до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсними актів прийому-передачі нерухомого майна від 05 січня 2017 року в частині передачі останніми до статутного капіталу ТОВ «Петрекс Плюс» нерухомого майна стосуються створення вказаного товариства. Задоволення вказаних позовних вимог до відповідачів - фізичних осіб не відновить порушене право позивача щодо володіння та користування спірним майном. З огляду на зміст та предмет спору, суд дійшов висновку, що спір у даній справі виник у правовідносинах із захисту права власності на майно, яке використовується в господарській діяльності, а сторонами цього спору є юридичні особи - Одеська міська рада та ТОВ «Петрекс Плюс», що відповідає критеріям належності справи до господарського судочинства. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Одеська міська рада подала апеляційну скаргу. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2022 року апеляційну скаргу Одеської міської ради залишено без задоволення, а ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2021 року - без змін. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування ухвали місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 10 травня 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Одеської міської ради на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2022 року. У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржені судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх обставин, що мають значення для справи. На думку заявника, спір, який виник між сторонами, є приватноправовим та повинен розглядається в порядку цивільного судочинства, оскільки ним оскаржується безпідставна передача фізичними особами майна на користь юридичної особи. Доводи інших учасників справи 07 червня 2022 року від ТОВ «Петрекс Плюс» до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач, посилаючись на законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи. 06 червня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Воно передбачене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною. Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04). Доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. У своїх рішеннях ЄСПЛ указав, що для того щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France)). Крім того, у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції право на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом. Наведене дає підстави для висновку, що «суд, встановлений законом» охоплює поняття юрисдикції суду, визначеної процесуальним законом. У статті 124 Конституції України у редакції на час звернення позивачів до суду передбачено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. При визначенні питання належності спору до юрисдикції суду, постає два питання: по-перше, чи підлягає спір вирішенню судами, тобто чи є він юридичним в розумінні статті 124 Конституції України, якщо так, то до юрисдикції якого суду належить вирішення такого спору. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. Згідно із частиною першою статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними. За приписами частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі № 591/5242/18 (провадження № 14-168цс20) вказано, що "критеріями розмежування судової юрисдикції, зокрема господарської та цивільної юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад учасників правовідносин, зміст їх прав та обов`язків, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ та/або спорів. До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20 (провадження № 12-59гс20), від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18(провадження № 12-136гс19); від 19 травня 2020 року у справі № 910/23028/17 (провадження № 12-286гс18); від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б(провадження № 12-143гс19)". Закриваючи провадження у справі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спір у даній справі виник у правовідносинах із захисту права власності на майно, яке використовується в господарській діяльності, а сторонами цього спору є юридичні особи - Одеська міська рада та ТОВ «Петрекс Плюс», що відповідає критеріям належності справи до господарського судочинства. При цьому, апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про належність справи до господарського виду судочинства, керувався положеннямипунктів 3, 6, 13 частини першої статті 20 ГПК України. Проте з указаними висновками судів попередніх інстанцій погодитись не можна, виходячи з таких підстав. У відповідності до абзацу першого частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках. Пунктом 3 частини першої статті 20 ГПК України до таких випадків віднесено справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. Також, відповідно до пункту 13 частини першої статті 20 ГПК України, господарські суди розглядають вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами. Однак, спір у даній справі не є спором, що виник з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), пов`язаним зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи. Зазначене виключає можливість віднесення спору до таких, що підлягають розгляду у порядку господарського судочинства на підставі пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України. Крім того, ураховуючи, що дії осіб щодо внесення нерухомого майна в якості внеску до статутного капіталу юридичної особи (товариства) з метою набуття/збільшення частки у такому товаристві є по своїй правовій природі правочином з відчуження майна у розумінні частини першої статті 202 Цивільного кодексу України, приймаючи до уваги суб`єктний склад такого правочину, не можливо говорити про те, що спір у даній справі виник у зв`язку із здійсненням господарської діяльності. Разом із цим, відповідно до пункту 6 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. З матеріалів справи вбачається, що Одеська міська рада звернулась до суду з позовом про визнання частково недійсними рішень загальних зборів, актів прийому-передачі нерухомого майна, скасування рішень та записів про право власності до юридичної особи ТОВ «Петрекс Плюс» та до фізичних осіб - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Відтак, учасниками цієї справи, крім юридичної особи, є також фізичні особи, які не є підприємцями. При цьому із змісту позовних вимог убачається, що вирішення цього позову вплине на права та обов`язки фізичних осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки останні внесли спірне нерухоме майно в якості внесків до статутного капіталу ТОВ «Петрекс Плюс», набувши статусу учасника товариства з відповідними частками, що надає їм можливість реалізовувати права з належних їм часток. Разом із тим, спір стосується правомірності передачі указаними фізичними особами у власність ТОВ «Петрекс Плюс» спірних об`єктів нерухомості (нежитлових приміщень), а у разі задоволення позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 можуть бути позбавлені відповідних часток у статутному капіталі вказаного товариства. Крім цього, заявлені Одеською міською радою вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, що з огляду на приписи пункту 13 частини першої статті 20 ГПК України у цьому конкретному випадку також виключає можливість розгляду цих вимог у порядку господарського судочинства. З урахуванням встановлених обставин, колегія суддів вважає, що спір стосується захисту цивільного права і за суб`єктним складом підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Закриваючи провадження у цій справі, суд першої інстанції на вказане належної уваги не звернув і дійшов помилкового висновку про те, що цей спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Суд апеляційної інстанції, у свою чергу, в межах наданих йому повноважень не усунув вказані порушення. При цьому посилання апеляційного суду при ухваленні судового рішення на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 235/4376/15 (провадження № 14-2цс18), є помилковими, оскільки правовідносини у цій справі не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається, позов пред`явлено до юридичних осіб з підстав захисту права власності на майно, яке використовується в господарській діяльності, та не містить жодних вимог до відповідачів - фізичних осіб. З огляду на зазначене, колегія суддів Верховного Суду вважає доводи касаційної скарги обґрунтованими та достатніми для скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Згідно з частиною четвертою статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції. Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. Враховуючи наведене, касаційну скаргу слід задовольнити, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Одеської міської ради задовольнити. Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2022 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий М. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов