Постанова КЦС ВС № 490/7508/20

Постанова Іменем України 07 вересня 2022 року м. Київ справа № 490/7508/20 провадження № 61-4608св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Фаловської І. М., суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Акціонерне товариство «Миколаївобленерго», ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Центрального районного суду міста Миколаєва від 27 листопада 2020 року в складі судді Гуденко О. А. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року в складі колегії суддів: Локтіонової О. В., Колосовського С. Ю., Ямкової О. О., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подав до суду позов до акціонерного товариства «Миколаївобленерго» (далі - АТ «Миколаївобленерго») та ОСОБА_2 , у якому просив визнати протиправними дії АТ «Миколаївобленерго» щодо розірвання договору № 38/882 про постачання електричної енергії від 30 березня 2016 року та 01 грудня 2018 року, а також припинення постачання електричної енергії на АДРЕСА_1 . Також позивач просив заборонити АТ «Миколаївобленерго» розірвання вищезазначеного договору та відключення і припинення подачі електроенергії за вказаною адресою до прийняття судом остаточного рішення у цій справі та справі № 490/10490/19. Короткий зміст вимог заяви про забезпечення позову У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову у справі за його позовом до АТ «Миколаївобленерго», ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії. Заява мотивована ОСОБА_1 тим, що 06 серпня 2014 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до умов якого позивач отримав у борг 822 016 грн. З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики, між ними укладено договір іпотеки, предметом якої є адміністративно-побутовий і торгівельний комплекс на АДРЕСА_1 та земельна ділянка, на якій він розташований. ОСОБА_2 , вважаючи, що ОСОБА_1 було порушено умови договору позики, у 2017 році звернувся до державного реєстратора, рішенням якого за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на це майно. Рішення державного реєстратора Бабаєв М. М. огли оскаржив у судовому порядку та ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 13 лютого 2020 року накладено арешт на предмет договору іпотеки. Вказав, що 21 жовтня 2020 року отримав від АТ «Миколаївобленерго» повідомлення, у якому зазначено про дострокове розірвання договору на постачання електричної енергії та припинення енергопостачання. Врегулювати спір з постачальником електроенергії у досудовому порядку не вдалося. Зазначив, що дії постачальника електроенергії щодо розірвання договору за наявності спору щодо права власності на об`єкт нерухомості на АДРЕСА_1 є протиправними - позивач та його родина у зимовий період будуть позбавлені електропостачання, що унеможливить опалення цього об`єкта та приготування їжі. На підставі викладеного ОСОБА_1 просив забезпечити позов у цій справі шляхом заборони АТ «Миколаївобленерго» вчиняти дії щодо розірвання в односторонньому порядку договору про постачання електричної енергії від 30 березня 2016 року та 01 грудня 2018 року, заборони АТ «Миколаївобленерго» вчиняти дії щодо припинення та відключення постачання електроенергії на АДРЕСА_1 . Короткий зміст судових рішень судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 27 листопада 2020 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі задоволено частково. Заборонено АТ «Миколаївобленерго» в особі АТ «Миколаївобленерго» філія Миколаївського району Південного округу вчиняти дії щодо припинення та відключення постачання електричної енергії на об`єкт нерухомості - адміністративно-побутовий та торгівельний комплекс на АДРЕСА_1 . Зобов`язано надіслати до АТ «Миколаївобленерго» в особі АТ «Миколаївобленерго» філія Миколаївського району Південного округу копію ухвали для негайного виконання. У задоволенні інших вимог відмовлено. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що вимоги про забезпечення позову, враховуючи наявність спору між сторонами, обсяг позовних вимог, вимоги співмірності виду забезпечення позову із заявленими вимогами, підлягають частковому задоволенню лише шляхом заборони АТ «Миколаївобленерго» вчиняти дії щодо припинення та відключення постачання електричної енергії на об`єкт нерухомості за адресою адміністративно-побутовий та торгівельний комплекс на АДРЕСА_1 , оскільки наявні підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити ефективне поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся. Що стосується вимог про заборону АТ «Миколаївобленерго» вчиняти дії щодо розірвання договору № 38/882 про постачання електричної енергії від 30 березня 2016 року та 01 грудня 2018 року, укладеного між позивачем та ПАТ «Миколаївобленерго», то у їх задоволенні слід відмовити, оскільки у заяві про забезпечення позову фактично заявлено вимогу тотожну позовній. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу Центрального районного суду міста Миколаєва від 27 листопада 2020 року - без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, враховуючи наявність спору щодо права власності на спірний об`єкт, існування реальної загрози щодо ефективного захисту та поновлення порушених прав позивача при розірванні договору про електропостачання і можливого відключення електроенергії до спірного об`єкта АТ «Миколаївобленерго» до розгляду справи у суді, застосування місцевим судом способу забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами. При цьому апеляційний суд відхилив довід ОСОБА_2 про те, що суд всупереч частини десятої статті 150 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) вжив захід забезпечення позову, який за змістом тотожний заявленим позовним вимогам. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просить суд касаційної інстанції скасувати ухвалу Центрального районного суду міста Миколаєва від 27 листопада 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року в частині задоволення заяви про забезпечення позову, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні цієї заяви. Судові рішення в частині відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову до суду касаційної інстанції не оскаржені, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не є предметом касаційного перегляду. Касаційна скарга мотивована тим, що вжиті місцевим судом заходи забезпечення позову є тотожними заявленим позовним вимогам, що суперечить частині десятій статті 150 ЦПК України. Розглядаючи першу частину вимог заяви про забезпечення позову суд звертає увагу на те, що вимоги заяви про забезпечення позову є тотожними вимогам у позовній заяві та відмовляє з цих підстав у їх задоволенні, а при розгляді другої частини вимог заяви про забезпечення позову суд свідомо ігнорує, що ці вимог також є тотожними другій частині вимог позовної заяви та безпідставно задовольняє їх у цій частині. Апеляційний суд на допущені місцевим судом порушення норм процесуального права уваги не звернув, тому помилково залишив без змін оскаржувану ухвалу. Разом з тим заявник вже втретє подав заяву про забезпечення позову (попередні заяви не були задоволені), тому суди безпідставно задовольнили таку заяву. Заявлені у справі вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню, а заявлені вимоги щодо забезпечення позову є зловживанням процесуальними правами. Інші учасники справи відзиву на касаційну скаргу не направили. Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції. Вказана справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що ОСОБА_1 подав до суду позов, у якому просив визнати протиправними дії АТ «Миколаївобленерго» щодо розірвання договору про постачання електричної енергії від 30 березня 2016 року та 01 грудня 2018 року, а також припинення постачання електричної енергії на АДРЕСА_1 . Також позивач просив заборонити АТ «Миколаївобленерго» вчиняти дії щодо розірвання зазначеного договору та відключення електроенергії за вказаною адресою до прийняття судом остаточного рішення у цій справі та справі № 490/10490/19. ОСОБА_1 в іншому судовому провадженні оспорює правомірність набуття права власності ОСОБА_2 на адміністративно-побутовий та торгівельний комплекс на АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,2518 га за цією ж адресою. Так, у провадженні суду перебуває інша цивільна справа № 490/10490/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , державного реєстратора Департаменту про визнання незаконним, протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, права власності на майно, а саме: адміністративно-побутового та торгівельного комплексу на АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,2518 га за цією ж адресою; скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та інших державних реєстрах записів про право власності ОСОБА_2 на вказані об`єкти нерухомого майна. 25 листопада 2020 року ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, за результатом розгляду якої були ухвалені судові рішення, що є предметом касаційного перегляду.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині відповідають. Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі. За змістом статті 149 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення до суду із заявами про забезпечення позову та вирішення цих заяв судами першої та апеляційної інстанцій) суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. За заявою сторони у справі, яка передана на розгляд міжнародного комерційного арбітражу, третейського суду, суд може вжити заходів забезпечення позову у порядку та з підстав, встановлених цим Кодексом. При цьому, зважаючи на практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову, під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2022 року у справі № 522/1514/21. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Зазначений висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами. Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_1 вказував, що на підставі іпотечного договору, який був укладений з метою забезпечення виконання його боргових зобов`язань, за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на спірне майно, про що було вчинено відповідну реєстраційну дію, яка оскаржена до суду та ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 13 лютого 2020 року накладено арешт на це майно. Проте 21 жовтня 2020 року заявник отримав від АТ «Миколаївобленерго» повідомлення, в якому зазначено про дострокове розірвання договору на постачання електричної енергії та припинення енергопостачання. Вказував, що дії постачальника електроенергії з метою розірвання договору за наявності спору щодо права власності на об`єкт нерухомості на АДРЕСА_1 є протиправними, тому просив забезпечити позов шляхом заборони АТ «Миколаївобленерго» вчиняти дії щодо розірвання в односторонньому порядку договору про постачання електричної енергії та вчиняти дії щодо припинення та відключення постачання електроенергії до зазначеного об`єкта нерухомості. Встановлено, що позивач довів існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Так, намір АТ «Миколаївобленерго» розірвати договір постачання електричної енергії та припинити електропостачання підтверджується відповіддю вказаного товариства. Зазначені наміри енергопостачальника обґрунтовані зміною власника об`єкту електропостачання з позивача на ОСОБА_2 . Перехід права власності на спірний об`єкт до ОСОБА_2 на підставі іпотечного договору оскаржено позивачем до суду. Остаточне рішення по справі на даний час відсутнє. Разом з тим за частиною десятою статті 150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Слід зауважити, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20. Оскаржуваним ОСОБА_2 заходом забезпечення позову є заборона енергопостачальнику вчиняти дії щодо припинення та відключення постачання електричної енергії на спірний об`єкт нерухомості. Разом з тим ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати протиправними дії АТ «Миколаївобленерго» щодо розірвання договору № 38/882 про постачання електричної енергії від 30 березня 2016 року та 01 грудня 2018 року, а також припинення постачання електричної енергії на АДРЕСА_1 . Також позивач просив заборонити АТ «Миколаївобленерго» розірвання вищезазначеного договору та відключення і припинення подачі електроенергії за вказаною адресою до прийняття судом остаточного рішення у цій справі та справі № 490/10490/19. Враховуючи викладене, безпідставними є доводи відповідача, що заходи забезпечення позову, які вжито судомпершої інстанції, є тотожними позовним вимогам. При цьому ОСОБА_1 вказував, що дії постачальника електроенергії щодо розірвання договору за наявності спору щодо права власності на об`єкт нерухомості на АДРЕСА_1 є протиправними, оскільки він та його родина, які проживають у цьому приміщенні, будуть позбавлені електропостачання, що унеможливить опалення цього об`єкта та приготування їжі. Суд першої інстанції встановив наявність між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спору щодо користування нерухомим майном на АДРЕСА_1 , а також спору між заявником та енергопостачальником щодо дій останнього про розірвання договору на постачання електричної енергії, тому застосування оспорюваних заходів на час розгляду справи забезпечить ефективний судовий захист прав та законних інтересів позивача та членів його сім`ї. Отже, місцевий суд обґрунтовано вважав за необхідне задовольнити заяву про забезпечення позову в оскаржуваній частині. Судом першої інстанції надано заявнику можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист його законних прав, свобод та інтересів. При цьому судом правильно враховано практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо критеріїв, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном, та принципу «пропорційності» при втручанні держави в право особи на мирне володіння своїм майном. При розгляді питання про забезпечення позову, суди взяли до уваги як права позивача, на захист яких вжито заходів забезпечення позову, так і права інших учасників процесу, права яких можуть бути порушені застосовуваними заходами. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суди пересвідчилися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання та утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясували обсяг позовних вимог, дані про відповідачів, а також відповідність оспорюваного виду забезпечення позову, який просить застосувати ОСОБА_1 , позовним вимогам. Доводи касаційної скарги, що вжиті місцевим судом заходи забезпечення позову є тотожними заявленим позовним вимогам, спростовуються змістом позовної заяви та заяви про забезпечення позову, тому не заслуговують на увагу. Безпідставними є доводи касаційної скарги, що заявник втретє подав заяву про забезпечення позову, що свідчить про зловживання процесуальними правами, оскільки норми процесуального права не містять заборони щодо неодноразового звернення з заявами про забезпечення позову. Матеріалами справи не підтверджено, що заявник зловживав своїми процесуальними правами, так як фактично він намагається захистити свої інтереси та інтереси своєї сім`ї. З урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику ЄСПЛ, який неодноразово відзначав, зокрема, у рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії», що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін. Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. ЄСПЛ вказав, що міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України»). Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в оскаржуваній частині, тому їх необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Щодо судових витрат Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Ухвалу Центрального районного суду міста Миколаєва від 27 листопада 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року в частині вирішення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом заборони Акціонерному товариству «Миколаївобленерго» в особі Акціонерного товариства «Миколаївобленерго» філія Миколаївського району Південного округу вчиняти дії щодо припинення та відключення постачання електричної енергії на об`єкт нерухомості - адміністративно-побутовий та торгівельний комплекс на АДРЕСА_1 , залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий І. М. Фаловська Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук