Постанова 4824 № 754/5343/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 вересня 2022 року м. Київ справа №754/5343/21 провадження №22-ц/824/7627/2022 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач) суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф. учасники справи: позивач - акціонерне товариство «ВТБ Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ВТБ Банк» Стрюкової Ірини Олександрівни відповідачі - ОСОБА_1 , товариство з обмеженою відповідальністю «ТВК Інтеркон» третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу позивача акціонерного товариства «ВТБ Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ВТБ Банк» Стрюкової Ірини Олександрівни на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16 листопада 2021 року у складі судді Галась І.А. у цивільній справі за позовом акціонерного товариства «ВТБ Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ВТБ Банк» Стрюкової Ірини Олександрівни до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «ТВК Інтеркон», третя особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про застосування наслідків недійсності правочину, - В С Т А Н О В И В: У квітні 2021 року АТ «ВТБ Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ВТБ Банк» Стрюкової І.О. звернулося в суд з позовом, в якому просило застосувати наслідки недійсності нікчемних правочинів за рахунком ОСОБА_1 в АТ «ВТБ Банк» шляхом повернення з рахунку ОСОБА_1 на рахунок TOB «ТВК Інтеркон» грошових коштів у розмірі 59 404,91 грн, які були перераховані на поточний рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 в АТ «ВТБ Банк» з поточного рахунку TOB «ТВК Інтеркон» № НОМЕР_2 в АТ «ВТБ Банк». Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 13 листопада 2018 року Правлінням НБУ прийнято рішення №764-рш/БТ «Про віднесення Акціонерного товариства «ВТБ Банк» до категорії проблемних». На підставі рішення Правління Національного банку України від 27 листопада 2018 року № 796-рш/БТ «Про віднесення Акціонерного товариства «ВТБ Банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 27 листопада 2018 року №3180 «Про запровадження тимчасової адміністрації в Акціонерному товаристві «ВТБ Банк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Згідно з даним рішенням розпочато процедуру виведення Акціонерного товариства «ВТБ Банк» з ринку шляхом запровадженням в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 28 листопада 2018 року до 27 грудня 2018 року включно. У подальшому, на підставі рішення Правління Національного банку України від 18 грудня 2018 року №849-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Акціонерного товариства «ВТБ Банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 18 грудня 2018 року прийнято рішення №3392 «Про початок процедури ліквідації АТ «ВТБ Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку». Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 2706 від 24 жовтня 2019 року «Про зміну уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ «ВТБ Банк» всі повноваження ліквідатора делеговано Стрюковій Ірині Олександрівні. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про деякі питання здійснення ліквідації Акціонерного товариства «ВТБ Банк» від 17 листопада 2020 року №1957, продовжено повноваження ліквідатора АТ «ВТБ Банк» до моменту внесення запису про припинення банку до Єдиного державного реєстру юридичних осіб - підприємців та громадських формувань. В період з 20 листопада 2018 року по 22 листопада 2018 року на рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , відкритий в АТ «ВТБ Банк», в межах гарантованої суми відшкодування було перераховано грошові кошти з рахунку TOB «ТВК Інтеркон» № НОМЕР_2 , відкритого в АТ «ВТБ Банк», у розмірі 60 000 грн з призначенням платежу «Поворотна фінансова допомога згідно договору № 78 від 01.11.2018». Вказав також, що за результатами проведеної перевірки виявлено 135 операцій, які на підставі ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI мають ознаки нікчемності. Наказом уповноваженої особи № 92/1-од від 30 травня 2019 року затверджено результати перевірки та визнано нікчемним, зокрема правочин щодо перерахування грошових коштів в сумі 60 000 грн з рахунку TOB «ТВК Інтеркон» на рахунок ОСОБА_1 , відкриті в АТ «ВТБ Банк», на підставі ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI. На підставі викладеного, просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 16 листопада 2021 року позов було залишено без задоволення. Не погоджуючись з указаним рішенням, 16 травня 2022 року позивач звернувся безпосередньо до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, оскільки вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу наголошує на тому, що ТОВ «ТВК Інтеркон» з метою отримання грошових коштів, які були розміщенні в АТ «ВТБ Банк», звернулося до АТ «ВТБ Банк» із заявою про задоволення його кредиторських вимог в порядку черговості, а ОСОБА_1 , не дивлячись на повідомлення про нікчемність правочину, не вчинила жодних дій, спрямованих на визнання факту нікчемності правочину щодо перерахування ТОВ «ТВК Інтеркон» на її поточний рахунок грошових коштів, у зв`язку з чим позивач позбавлений можливості здійснювати задоволення вимог кредиторів, без ризику завдання збитків та понесення додаткових витрат. Посилається на те, що перерахування коштів з рахунку ТОВ «ТВК Інтеркон» на рахунок ОСОБА_1 , відкритий в АТ «ВТБ Банк», породжувало для АТ «ВТБ Банк» виникнення зобов`язання з повернення у позачерговому порядку коштів, які перебували на поточному рахунку ТОВ «ТВК Інтеркон», оскільки ОСОБА_1 взяла на себе зобов`язання повернути кошти на користь ТОВ «ТВК Інтеркон», отримані як поворотна фінансова допомога. Зазначені дії свідчать про їх спрямованість на збільшення загальної гарантованої суми відшкодування за вкладами фізичних осіб, що підлягає виплаті Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, а також про отримання окремих переваг ТОВ «ТВК Інтеркон», який в результаті вказаних операцій мав можливість задовольнити свої вимоги позачергово, порівняно з іншими кредиторами. Отже, правочини щодо перерахування грошових коштів в сумі 60 000 грн з поточного рахунку ТОВ «ТВК Інтеркон» № НОМЕР_2 , відкритого в АТ «ВТБ БАНК», на рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , відкритий в АТ «ВТБ БАНК», є нікчемними відповідно до вимог п. 7, п. 9 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Зазначає, що вказаний правочин є нікчемним, так як його було вчинено під час дії постанови Правління НБУ від 13 листопада 2018 року № 764-рш/БТ «Про віднесення АТ «ВТБ Банк» до категорії «проблемних». Інші учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що протягом судового розгляду стороною позивача не було доведено факту порушення, невизнання або оспорювання прав Акціонерного товариства «ВТБ Банк» зі сторони визначених позивачем відповідачів. Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону. Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом установлено, що рішенням Правління Національного банку України від 27 листопада 2018 року № 796-рш/БТ «Про віднесення акціонерного товариства «ВТБ Банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 27 листопада 2018 року №3180 «Про запровадження тимчасової адміністрації» та делегування повноважень тимчасовому адміністратору банку. Розпочато процедуру виведення банку з ринку. У подальшому, на підставі рішення Правління Національного банку України від 18 грудня 2018 року №849-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Акціонерного товариства «ВТБ Банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 18 грудня 2018 року прийнято рішення №3392 «Про початок процедури ліквідації АТ «ВТБ Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку». Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 2706 від 24 жовтня 2019 року «Про зміну уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ «ВТБ Банк» всі повноваження ліквідатора делеговано Стрюковій Ірині Олександрівні. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про деякі питання здійснення ліквідації Акціонерного товариства «ВТБ Банк» від 17 листопада 2020 року №1957, продовжено повноваження ліквідатора АТ «ВТБ Банк» до моменту внесення запису про припинення банку до Єдиного державного реєстру юридичних осіб - підприємців та громадських формувань. Відповідно до виписки по особовим рахункам, у період з 20 листопада 2018 року по 22 листопада 2018 року на рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , відкритий в АТ «ВТБ Банк», в межах гарантованої суми відшкодування було перераховано грошові кошти з рахунку TOB «ТВК Інтеркон» № НОМЕР_2 , відкритого в АТ «ВТБ Банк», у розмірі 60 000 грн з призначенням платежу «Поворотна фінансова допомога згідно договору № 78 від 01.11.2018». Уповноваженою особою Фонду було направлено на адресу ОСОБА_2 та ТОВ «ТВК Інтеркон» повідомлення про нікчемність правочинів. Процедура виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульована Законом України № 4452-VI, який регулює ці правовідносини. Відповідно до п. 16 ст. 2 Закону №4452-VI тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом. У спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України в цих правовідносинах. Отже, спір між сторонами виник з приводу наявності правових підстав для застосування наслідків нікчемного правочину, транзакції по рахункам проведеним з 20 листопада 2018 року по 22 листопада 2018 року між відповідачами на підставі пункту 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у вигляді повернення грошових коштів на рахунок TOB «ТВК Інтеркон» в попередній стан. Згідно частини другої статті 38 Закону №4452-VI уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними. Відповідно до частини четвертої статті 38 Закон №4452-VI Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у ч.2 ст.38 Закону про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; вживає заходів щодо витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних права та обов`язків. Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» розрахунковими банківськими операціями є рух грошей на банківських рахунках, здійснюваний згідно з розпорядженнями клієнтів або в результаті дій, які в рамках закону призвели до зміни права власності на активи. Отже, за своєю правовою природою перерахування грошових коштів з рахунку на рахунок не є правочином в розумінні вищезазначених правових норм, а є банківськими операціями, які не можуть бути визнані нікчемними. Проведення банківських операцій є результатом правочинів, тобто цивільно-правових угод, які в цьому випадку позивачем не оспорюються та є дійсними в силу правової презумпції, закріпленої у статті 204 ЦК України. Правовий висновок відносно того, що банківська операція з перерахування грошових коштів не є правочином, а тому не може бути визнана недійсною (нікчемною), висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 755/7957/16-ц (провадження № 14-209цс18). Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Таким чином, колегія суддів уважає, що здійснене у період з 20 листопада 2018 року по 22 листопада 2018 року перерахування грошових коштів з рахунку TOB «ТВК Інтеркон» на рахунок ОСОБА_1 , відкриті в АТ «ВТБ Банк», не є правочином у розумінні статті 202 ЦК України, а є транзакцією, яка не може бути визнана нікчемною. Здійснюючи операції з перерахування коштів, банк не вчиняє окремі правочини, а виконує свої зобов`язання з обслуговування клієнтів банку. Отже, Фонд не має повноважень визнавати нікчемними транзакції щодо перерахування коштів з одного рахунку на інший у порядку статті 38 Закону №4452-VI. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15 (провадження № 11-104апп18), а також у постанові Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 185/9773/16-ц (провадження № 61-42946св18). А відтак, безпідставними є твердженням позивача щодо можливості визнання нікчемним правочину у вигляді транзакції по перерахунку грошових коштів з рахунку TOB «ТВК Інтеркон» на рахунок ОСОБА_1 , які були відкриті в АТ«ВТБ Банк». Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги чинності правочину. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, другою, третьою, п`ятою та шостою статті 203 Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Такий правочин не створює ніяких юридичних наслідків крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК України). Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Згідно частини першої статті 216 ЦК України в разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Звертаючись до суду з позовними вимогами, позивач, як на правову підставу нікчемності проведеної транзакції, для застосування наслідків її нікчемності посилався на положення п. 7 ч. 3 ст. 38 «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Проте, враховуючи положення зазначених вимог законодавства, правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з підстав, зокрема, серед іншого, якщо банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (п. 7 ч. 3 ст. 38). Проте, жодної угоди між банком та відповідачами у період з 20 листопада 2018 року по 22 листопада 2018 року укладено не було. Транзакція перерахування коштів відбулась на підставі договору №78 від 01 листопада 2018 року про надання поворотної фінансової допомоги між ТОВ TOB «ТВК Інтеркон» та ОСОБА_1 . За таких обставин колегія суддів вважає, що така транзакція не може бути визнана нікчемною на підставі пункту 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI, оскільки ця правова норма не розповсюджує свою дію на правовідносини, що виникли між сторонами договору. Частиною другою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов`язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Зі змісту наведених правових норм вбачається, що дії Фонду по виявленню правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, мають бути вчинені виключно під час запровадження тимчасової адміністрації банку. Разом з тим, наказ уповноваженої особи № 92/1-од від 30 травня 2019 року яким затверджено результати перевірки, та на який посилається в позовній заяві позивач, суду першої інстанції надано не було, що є процесуальним обов`язком позивача відповідно до вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України. Не надано позивачем такий наказ № 92/1-од від 30 травня 2019 року і в суді апеляційної інстанції. За правилами статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України) . При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Згідно частини другої статті 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до частини другої статті 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. Відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо заявлених позовних вимог, не є підставою для звільнення від доказування у відповідності до вимог статті 82 ЦПК України саме позивача. За вимогами статті 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що протягом судового розгляду стороною позивача не було доведено факту порушення, невизнання або оспорювання прав Акціонерного товариства «ВТБ Банк» зі сторони визначених позивачем відповідачів. Таким чином, колегія дійшла висновку, що місцевий суд повно, всебічно та об`єктивно дослідив обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Обставин, які б свідчили про наявність підстав для сумніву у правильності висновків суду першої інстанції, в апеляційній скарзі не наведено. Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів уважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні, а отже, слід відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача акціонерного товариства «ВТБ Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ВТБ Банк» Стрюкової Ірини Олександрівни - залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16 листопада 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Головуючий В.А. Кравець Судді О.В. Желепа О.Ф. Мазурик