Постанова 4824 № 754/14145/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 754/14145/20 Головуючий у суді І інстанції Музиченко О.О. Провадження № 22-ц/824/3230/2022 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 вересня 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Ігнатченко Н.В., суддів: Мережко М.В., Савченка С.І., за участю секретаря судового засідання - Череп Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування на рішення Таращанського районного суду Київської області від 2 грудня 2021 року у справі за позовом Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Центр допомоги дітям «Місто щасливих дітей», про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, в с т а н о в и в: У жовтні 2020 року Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація як орган опіки та піклуваннязвернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Центр допомоги дітям «Місто щасливих дітей», про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів. На обґрунтування позову зазначено, що на обліку Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації перебувають малолітні діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як такі, що опинилися в складних життєвих обставинах у зв`язку з невиконанням їх батьками своїх батьківських обов`язків. Так, до Служби надійшло повідомлення від дошкільного навчального закладу (ясла - садок) № 742 Деснянського району м. Києва про те, що за адресою: АДРЕСА_1 , ІІІ під`їзд, в колясочній під`їзду проживають сторонні люди з малолітніми дітьми. 28 березня 2019 року представниками позивача був здійснений виїзд за вказаною адресою та з`ясовано, що в допоміжній кімнаті (колясочній) проживає ОСОБА_1 з цивільним чоловіком - ОСОБА_2 та малолітніми дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_1 повідомила, що працює двірником, у зв`язку з чим її керівництвом було надано допоміжну кімнату (колясочну) в користування для тимчасового проживання разом з родиною. Крім того, мешканці зазначали, що вищезазначена особа постійно перебуває напідпитку, а з допоміжної кімнати постійно чути сварки та плач дітей, які ходять не доглянуті, неохайні та голодні, жебракують. 28 березня 2019 року дітей було доставлено до КМДКЛ № 2 Дніпровського району м. Києва у зв`язку з виникненням несприятливих умов проживання, загрози їхньому життю та здоров`ю. 8 квітня 2019 року малолітніх дітей було передано Центру допомоги дітям «Місто щасливих дітей» для проходження соціально-психологічної реабілітації до встановлення дітям відповідного статусу. Матері дітей було рекомендовано пройти курс реабілітації від алкогольної залежності та курси підвищення батьківського потенціалу, надати до Служби документи, що підтверджують покращення ситуації в родині та наявність самостійного доходу. 12 липня 2019 року ОСОБА_1 була прийнята до відокремленого підрозділу ГО «Синегія М» на проходження реабілітаційної програми від алкогольної залежності. Курс реабілітаційної програми та програми ресоціалізації становив 12 місяців. Деякий час відповідачка сумлінно виконувала всі завдання реабілітаційної програми, брала активну участь у заходах центру, змінила ставлення до себе та оточення, хвилювалася та проявляла зацікавленість до життя своїх малолітніх дітей. Була позитивна динаміка в її лікуванні. Користуючись телефоном адміністрації, відповідачка щотижня телефонувала до Центру допомоги дітям «Місто щасливих дітей», де перебувають малолітні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і в коротких перемовинах намагалася з`ясувати стан здоров`я дітей та успішність у навчанні, цікавилась їхніми потребами та уподобаннями. На початку квітня 2020 року ОСОБА_1 припинила працювати над собою, виконувати завдання реабілітаційної програми, брати активну участь у заходах Центру та 27 квітня 2020 року покинула Центр реабілітації, не пройшовши курс реабілітаційної програми, оскільки вирішила спробувати організувати своє життя самостійно. Відповідачка не має підтримки від родичів, вона з ними не спілкується, у неї відсутнє житло, а також робота, її місце перебування невідоме. ОСОБА_1 припинила відповідати на дзвінки соціального педагога ЦДД «Місто щасливих дітей» та працівників Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, не виходить на зв`язок та не з`являється до Служби, не надає документи на підтвердження покращення її фінансового, житлового стану та покращення батьківського потенціалу для розгляду питання на комісії з питань захисту прав дитини щодо повернення малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до біологічної родини. Батько дітей - ОСОБА_2 також до Служби не з`являвся, не цікавився життям та здоров`ям дітей і його місце знаходження не відоме. Зазначені факти, як кожен окремо, так і в сукупності, позивач розцінює як ухилення батьків від виховання дітей, свідомого нехтування відповідачами своїми обов`язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення батьків до своїх батьківських обов`язків. Оскільки наявні суттєві порушення прав малолітніх дітей з боку їх батьків, а малолітні в силу свого віку, освіти та матеріального становища на даний час неспроможні самостійно захищати свої права в суді, з урахуванням того, що невиконання батьками своїх батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дітей негативно впливає на їхнє здоров`я та розвиток, визначення соціального статусу дітей, - орган опіки та піклування Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації просив суд позбавити батьківських прав ОСОБА_1 стосовно її малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та стягнути з відповідачки аліменти на їх утримання у розмірі 1/3 частки від заробітку (доходу) щомісячно, а також позбавити батьківських прав ОСОБА_2 стосовно його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнути аліменти на його утримання у розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу) щомісячно. У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 висловила свою незгоду із посиланнями позивача про невиконання нею батьківських обов`язків, оскільки вона сама виховувала та забезпечувала дітей, оплачувала рахунки, включаючи садочок, купувала продукти харчування, а ті кошти, які заробляв їх батько, він витрачав на себе. В останній час їй вистачало коштів лише для того, щоб заплатити за садочок та купити продукти харчування. Згодом вона сильно захворіла на роботі та лікарі виявили двостороннє запалення легень. На госпіталізацію відмовилась, оскільки не було на кого залишити дітей, а на їх батька залишати дітей боялась. Саме тому вирішила влаштувати дітей до ДЦР поки не «стане на ноги». Зазначила, що фактів жебракування її дітьми не було, її діти завжди були чисто одягнені та спали у чистому ліжку. Єдиним недоліком вважає те, що вона «випивала». Після того, як влаштувала дітей до ДЦР, вона пройшла лікування з приводу двостороннього запалення легень у лікарні та добровільно оформилася на реабілітацію в Центр «Істок», де перебувала впродовж 11 місяців - з 12 травня 2019 року по 12 квітня 2020 року. Також вказала, що поновила відносини з дітьми, приходила у Службу, спілкувалася з ними в телефонному режимі, допоки директор Служби не запропонувала їй відмовитися від дітей, посилаючись на те, вона, як матір, немає відповідного рівня заробітної плати на їх утримання. Через це вона перестала телефонувати до дітей та вирішила назбирати кошти в сумі 60 000 грн на купівлю будь-якого будинку, щоб у дітей був свій дах над головою. Крім того, для вирішення проблеми зверталась за допомогою на телепередачу «Стосується кожного», а також до соціальної служби, але ніякої допомоги не отримала. Зазначає, що намагалася забезпечити дітей усім необхідним, щоб було не гірше, як у інших дітей, ніколи про них не забувала і дуже їх любить, жалкує, що так склалися обставини. Місцеперебування ОСОБА_2 їй не відомо, зазначає, що останній може перебувати в місцях позбавлення волі. Просила суд не позбавляти її батьківських прав, оскільки бажає, щоб її діти виховувались у сім`ї, а не в дитячому будинку. Також при ухваленні рішення просила суд врахувати ту обставину, що вона на даний час проходить реабілітацію, а також у неї є тітка, яка зголосилася їм допомогти. Визнає свою провину перед дітьми та просить дати їй шанс стати зразковою матір`ю. Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 2 грудня 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Позбавлено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнуто зі ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 29 жовтня 2020 року та до досягнення дитиною повноліття. Допущено негайне виконання рішення суду про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць. Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1 816,00 грн. У задоволенні позовних вимог Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , та стягнення з неї аліментів відмовлено. Попереджено ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виховання малолітніх дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і покладено на відповідний орган опіки та піклування Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації контроль за виконанням ОСОБА_1 батьківських обов`язків стосовно її малолітніх дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач в особі представника за довіреністю - головного спеціаліста відділу правового захисту дітей Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації Фесенко Є.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та неправильного застосування норм матеріального права, і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Аргументи апеляційної скарги зводяться до того, що оскаржуване судове рішення суперечить інтересам малолітніх дітей, на захист прав яких було пред`явлено позов про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів з огляду на обставини, що зазначеній у позовній заяві. На сьогодні відповідачка не має постійного місця проживання, тимчасово проживає в реабілітаційному центрі, не має постійного доходу, народила третю дитину, яка наразі проживає з нею. Тому фактично ОСОБА_1 не може створити для дітей належних умов для проживання, навчання та повноцінного розвитку. Зазначені факти можна розцінювати як ухилення батьків від виховання дітей, свідомого нехтування своїми обов`язками та відсутність серйозного ставлення до своїх батьківських обов`язків, що негативно впливає на здоров`я та розвиток, визначення соціального статусу дітей. Суд першої інстанції неправильно застосував норми СК України, Закону України «Про охорону дитинства» та Конвенції ООН про права дитини в частині того, що першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дітей, а при вирішенні спору відповідно до вимог статті 171 СК України у судовому засіданні в режимі відеоконференції із Центром допомоги дітям «Місто щасливих дітей» було вислухано думку малолітніх дітей: ОСОБА_5 (10 років) та ОСОБА_4 (8 років) в присутності педагога та за відсутності сторін. Обоє дітей виявили бажання залишитись в ОСОБА_6 та сказали, що не хочуть повертатись до батьків. Відзиви на апеляційну скаргу відповідачів до суду апеляційної інстанції не надійшли. У поясненнях третьої особи щодо апеляційної скарги Центр допомоги дітям «Місто щасливих дітей» в особі представника за довіреністю - соціального педагога Гуменюк Н.О. підтримав доводи і вимоги, викладені в апеляційній скарзі, зазначивши, що на сьогодні ОСОБА_1 так і не навчилась самостійно вирішувати питання створення безпечних та комфортних умов проживання, як для себе, так і для своєї новонародженої доньки та дітей, яких на виконання рішення суду першої інстанції Центр би мав уже повернути матері. Твердження суду про те, що відповідачка має житло, а саме живе в центрі реабілітації «Матері і дитини», у неї є підтримка, вона має плани на майбутнє і щодо придбання житла і щодо працевлаштування, а також бажає і може виховувати та забезпечувати своїх троє дітей є необгрунтованими і такими, що не відповідають реальним обставинам. При цьому залишається суперечливим той факт, що ОСОБА_1 повністю позбулась своєї залежності і може самостійно нести повну відповідальність за трьох дітей. З одного боку Нікіта та Маргарита втомились жити у закладі, вони хочуть мати родину і починають будувати з мамою стосунки, однак з іншого боку у дітей є великий страх за своє майбутнє, адже вони не відчувають від мами підтримки та розуміння. Є велика ймовірність, що в разі повернення до мами діти знову повернуться до своїх страхів та травматичних переживань, адже під час спілкування з відповідачкою вбачається, що рівень її батьківського потенціалу залишається вкрай низьким, вона продовжує орієнтуватись лише на власні бажання і жодного інтересу чи розуміння потреб саме дітей у жінки, як не було, так і немає. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасника справи, що з`явився в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є відповідачка ОСОБА_1 та записаний за її вказівкою відповідно до частини першої статті 135 СК України батько - ОСОБА_7 . Батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Державна реєстрація народження дитини проведена за спільною заявою батьків про визнання батьківства відповідно до статті 126 СК України. Як свідчать матеріали справи, 26 березня 2019 року до Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації надійшло повідомлення від дошкільного навчального закладу (ясла - садок) № 742 Деснянського району м. Києва про те, що з 2016 року садок відвідує ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Батьки працювали двірниками та проживають за адресою: АДРЕСА_1 , (третє) парадне, в колясочній. Останнім часом дівчинку до садочка приводить та забирає тільки батько, який часто приходить напідпитку та говорить, що мама дітей дуже хвора (підозра на туберкульоз), він звільнився з роботи, жінку скорочують та виселяють. Діти можуть залишитись на вулиці. Батько зареєстрований на вул. Суздальській (з його слів), його приймають, а дітей не знає куди діти. З ними проживає ще син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який чомусь не пішов до школи та не навчається. 28 березня 2019 року заступником начальника Служби у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації Калюжко О.В. спільно із залученим спеціалістом Служби у справах дітей та сім`ї виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) Мазуром Д.С. був здійснений виїзд за адресою: АДРЕСА_1 , третій під`їзд, (колясочна). Під час обстеження умов проживання дітей було встановлено, що в допоміжній кімнаті (колясочній) проживає ОСОБА_1 з цивільним чоловіком ОСОБА_2 та малолітніми дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Умови проживання незадовільні. Діти сплять на дивані, який брудний і зламаний. Біологічний батько спить на підлозі. Відсутній холодильник. Не мають пралки. На момент візиту продукти були відсутні, мама дітей пояснила, що немає можливості зберігати продукти (відсутній холодильник), тому купують продукти лише на одне приготування. Батько взагалі не забезпечує родину. На момент відвідування мама дітей погано себе почувала є підозра на туберкульоз. Батько дітей перебував у стані алкогольного сп`яніння, не працює, матеріально не допомагає. Зі слів матері її звільнили з роботи за станом здоров`я. В результаті членами комісії було вирішено викликати поліцію для вилучення малолітніх дітей, що вбачається з акту обстеження умов проживання дитини від 28 березня 2019 року. При виїзді 28 березня 2019 року за адресою: АДРЕСА_1 , третій під`їзд, (колясочна), старшим СЮП Деснянського УП ГУНП у м. Києві Воронюком М.С. у присутності понятих: ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , працівника закладу охорони здоров`я ОСОБА_10 , представника служби у справах дітей Калюжко О.В., було виявлено дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , яких було доставлено до інфекційного відділення КМДКЛ № 2, про що свідчать акти органу внутрішніх справ України та закладу охорони здоров`я про підкинуту чи знайдену дитину та її доставку від 28 березня 2019 року. З матеріалів справи також вбачається, що відповідачка ОСОБА_1 була звільнена з посади двірника КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» 28 лютого 2019 року у зв`язку зі скороченням штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України (підстава: зміни у штатному розкладі відповідно до наказу № 292 від 22 грудня 2008 року; повідомлення про зміни в організації виробництва праці № 267 від 26 грудня 2018 року із заявою про відмову ОСОБА_1 від переведення на іншу роботу). ОСОБА_1 разом з малолітніми дітьми проживала в допоміжній кімнаті будинку АДРЕСА_1 у зв`язку з відсутністю у КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» вільного службового житла та великою кількістю вакантних посад двірників, задля збереження працівників (двірників) з обслуговування будинку та прибудинкової території, підприємство використовувало приміщення допоміжних кімнат для тимчасового проживання двірників. В картотеці відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_7 інформація відсутня, що підтверджується копією наданої інформації відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області від 22 листопада 2019 року за № 17/246. Також встановлено, що ОСОБА_1 звернулась до ГО «Синергія М» з проханням проходження реабілітаційної програми від алкогольної залежності та була прийнята 12 липня 2019 року до відокремленого підрозділу ГО ГО «Синергія М» у Бориспіль ЦР. 21 жовтня 2021 року Деснянською районною в м. Києві державною адміністрацією, на яку покладено повноваження органу опіки та піклування, було надано суду висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стосовно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 стосовно малолітньої дочки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . При вирішенні зазначеного спору відповідно до вимог статті 171 СК України судом першої інстанції вислухано думку малолітніх ОСОБА_3 (10 років) та ОСОБА_7 (8 років) у судовому засіданні 2 грудня 2021 року в режимі відеоконференції з приміщенням Центру допомоги дітям «Місто щасливих дітей» в присутності педагога та за відсутності сторін. Обоє дітей виявили бажання залишитись в ОСОБА_6 та сказали, що не хочуть повертатись до батьків. Водночас, з відповідей Степури Нікіти суду було очевидно зрозуміло, що його думка сформована внаслідок глибокої образи на маму, він вказав, що не може відповісти чи готовий її пробачити у разі, якщо вона знову з`явиться в його житті. ОСОБА_4 впевнено сказала, що до мами не хоче і сумує за татом, однак з її відповідей і поведінки було очевидно, що дівчинка в силу віку не усвідомлює значимості питання та її думка сформована дорослим оточенням. Ухвалюючи оскаржуване судове рішення та вирішуючи спір в частині позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з відсутності передбачених частиною першою статті 164 СК України підстав для задоволення цих вимог і, як наслідок, покладення на відповідачку зобов`язання у вигляді щомісячної сплати аліментів на утримання малолітніх дітей. Такий висновок суду відповідає установленим обставинам справи та вимогам закону, а також узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду, які в силу положень частини четвертої статті 263 ЦПК України є обов`язковими до врахування при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. Так, статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»). Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину. Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58). При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19). Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Ураховуючи вимоги статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, а правом визначати предмет та підставу позову наділений лише позивач (статті 13, 43, 49, 175 ЦПК України). Згідно вимог статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача. Розглядаючи справу щодо позбавлення батьківських прав та розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а діти потребують уваги, підтримки і любові батьків, суд першої інстанції при вирішенні спору вірно надав першочергове значення саме найкращим інтересам дітей. Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 сумлінно з`являлась в усі судові засідання в суді першої інстанції та проявила тверду і категоричну позицію заперечення проти позбавлення її батьківських прав, зазначаючи, що вона усвідомлює допущені нею помилки, вона повністю позбулася проблеми, пов`язаної зі зловживанням алкогольними напоями, протягом тривалого часу не вживає алкоголь. Вона має житло - живе в центрі реабілітації «Матері і дитини», у неї є підтримка, вона має плани на майбутнє і щодо придбання житла, і щодо працевлаштування. Наразі у неї троє дітей і вона хоче і може їх виховувати та забезпечувати. Судом встановлено, що відповідачка проявляє сталий інтерес до своїх дітей і вживає заходів в силу своїх можливостей і тієї ситуації, в якій вона опинилась, для їх повернення. Яскравим прикладом вжиття таких спроб є звернення ОСОБА_1 на телепрограму «Стосується кожного» на телеканалі «Інтер», куди відповідачка звернулась саме з метою отримання допомоги у поверненні дітей, що вбачається із здійсненого нею відеозвернення на вказану телепередачу https: //www.youtube.com/watch?v=eHEuPB3vXMM. ОСОБА_1 припинила зловживати алкоголем, вживає заходів щодо пошуку житла, на даний час знайшла прихисток і підтримку в реабілітаційному центрі, перебуває у декретній відпустці, оскільки народила третю дитину, а тому наразі не може працювати, але висловлює намір працевлаштуватись, оскільки усвідомлює потребу фінансового забезпечення дітей. Суд першої інстанції вірно вважав, що наведене свідчить про змінюваність поведінки матері у кращу сторону. ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛвід 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява№ 2091/13). У справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява (№ 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 2 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 9 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 2 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19 та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав відносно її малолітніх дітей як гострої соціальної необхідності у цьому, тому такий захід впливу не є необхідним у демократичному суспільстві і місцевий суд діяв у межах своєї дискреції. Суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Належних та допустимих доказів винної поведінки та злісного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків колегією суддів не встановлено. У відзиві на позов та у своїх особистих поясненнях в судовому засіданні суду першої інстанції відповідачка заявляла про те, що вона любить своїх дітей, категорично заперечує проти позбавлення її батьківських прав, ніколи від них не відмовлялася, а була змушена їх віддати до Центру через її хворобу, ніколи не ухилялася від виховання сина та дочки і їх матеріального забезпечення в силу свого фінансового становища, що у свою чергу свідчать про інтерес матері до своїх дітей. Водночас судом не встановлено вжиття належних і достатніх заходів з боку органу опіки та піклування для повернення дітей матері та відновлення родини. Протягом 2020 року спілкування між ОСОБА_1 та її дітьми було організовано виключно в телефонному режимі та скайп-зв`язком. Особисте спілкування дозволено не було. Восени 2021 року на звернення ОСОБА_1 щодо побачень з дітьми вона отримала відмову. Цей факт не оспорювався сторонами і пояснювався інтересами дітей. Однак, суд обґрунтовано не вважав такі дії позивача та третьої особи такими, що відповідають інтересам дітей, за відсутності судового рішення про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав чи про відібрання у неї дітей, розцінив ці дії як безпідставне перешкоджання у спілкуванні між матір`ю та її дітьми, що не відповідає положенню статті 153 СК України. Відповідно до частин другої, третьої статті 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси. Озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї. Виходячи з пріоритету якнайкращих інтересів дитини, колегія суддів вважає, що неврахування судом першої інстанції думки малолітніх ОСОБА_3 (10 років) та ОСОБА_7 (8 років) у судовому засіданні в режимі відеоконференції з приміщенням Центру допомоги дітям «Місто щасливих дітей» в присутності педагога та за відсутності сторін щодо позбавлення матері батьківських прав є виправданим з огляду на їх вік та тривалою відсутністю їх спілкування з матір`ю і впливом позиції дорослого оточення працівників Центру, де перебувають діти. При цьому висновки Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, на яку покладено повноваження органу опіки та піклування, від 21 жовтня 2021 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 стосовно малолітніх: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (частини п`ята, шоста статті 19 СК України). Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України). Розглядаючи спір, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що за сукупності всіх вищенаведених обставин, встановлених в судовому засіданні, наявність висновку Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, як позивача у справі, про доцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав не може бути самостійною підставою для ухвалення відповідного рішення за обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками та суперечить інтересам дітей на можливість збереження сімейних зв`язків. Відповідачка ОСОБА_1 не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть безумовно свідчити про негативний вплив на дітей, а тому розрив з нею, як матір`ю, сімейних відносин не відповідає інтересам дітей. Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Таких обставин, як правильно встановив місцевий суд, у справі не встановлено. Колегія суддів зауважує, що при вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері до дітей, бажання спілкуватися і брати участь у їхньому вихованні. За змістом статті 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Згідно статті 8 Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод кожен має право на повагу до його приватного i сiмейного життя, до житла і до таємницi кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатися у здiйснення цього права iнакше ніж згiдно із законом, і коли це необхiдно в демократичному суспiльствi в iнтересах нацiональної i громадської безпеки або економiчного добробуту країни, з метою ОСОБА_11 заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралi або з метою захисту прав i свобод iнших осіб. В складній життєвій ситуації, в якій опинилась сім`я відповідачки, втручання в сімейне життя ОСОБА_1 шляхом позбавлення її батьківських прав щодо її малолітніх дітей є непропорційним та зважаючи на найкращі інтереси дітей й їх права на належне батьківське виховання не є необхідним у демократичному суспільстві, оскільки є неспіврозмірним із переслідуваною законною метою - найкращі інтереси дитини. Отже, встановивши відсутність свідомого нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками, а також, що вона категорично заперечувала проти позбавлення її батьківських прав, вчиняє активні дії, спрямовані на підтримку відносин із дітьми та виправлення її соціального її матеріального становища, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову в частині позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 . Оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин. У справі, яка переглядається, сукупність зібраних у справі доказів свідчить, що відповідачка ОСОБА_1 очевидно не у повній мірі виконувала і виконує батьківські обов`язки щодо виховання і утримання своїх неповнолітніх дітей. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, обґрунтовано вказав, що матір дітей має усвідомити глибину відповідальності за власних дітей і не на словах, а реальними діями продемонструвати свою готовність взяти на себе всю повноту відповідальності за малолітніх сина і дочку. У разі, якщо відповідачка не вживатиме активних дій, спрямованих на повернення дітей, на організацію їх належного матеріального утримання, забезпечення житлом - це може мати наслідки позбавлення її батьківських прав. У зв`язку з наведеним правомірним також є попередження районним судом ОСОБА_1 про необхідність зміни її ставлення до виховання дітей і покладення на відповідний (компетентний) орган опіки та піклування - Деснянську районну в м. Києві державну адміністрацію контроль за виконанням відповідачкою її батьківських обов`язків. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачка не має постійного місця проживання і постійного доходу, народила третю дитину, яка наразі проживає з нею, тому фактично вона не може створити для дітей належних умов для проживання, навчання та повноцінного розвитку колегія суддів відхиляє, оскільки в судовому засіданні суду апеляційної інстанції встановлено, що наразі ОСОБА_1 з найменшою дитиною проживає за кордоном - в Королівстві Норвегія як тимчасово переміщена особа через військові дії на території України, а представники позивача та третьої особи фактично не заперечували можливості передачі дітей матері у випадку відмови у позбавленні її батьківських прав. Колегія суддів виходить з того, що судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Водночас позбавлення батьківських прав батька щодо малолітньої дитини є крайнім заходом впливу. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Демократичне суспільство характеризується плюралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Таким чином, держави мають позитивне зобов`язання із забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються статтею 8 Конвенції. Щоб втручання було визнано «необхідним у демократичному суспільстві», воно повинно бути обґрунтовано «гострою соціальною необхідністю». Причини, що наводяться внутрішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи. Згідно вимог частини другої статті 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини. Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину. За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Правова природа аліментів у розумінні глави 15 СК України є такою, що, з одного боку, вони є правом, а з іншого обов`язком, і надаються тим із батьків, хто проживає окремо від дитини, на її утримання тому з батьків чи інших осіб, визначених законом, з ким проживає дитина. Заважаючи на відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно її малолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , суд правильно вважав, що вимога про стягнення аліментів з відповідачки задоволенню не підлягає. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги сторони позивача. За таких обставин, установивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну правову оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів. В частині вирішених позовних вимог Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів рішення суду першої інстанції не оскаржується позивачем, тому згідно вимог статті 367 ЦПК України перегляду в апеляційному порядку не підлягає. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. З огляду на те, що на підставі пункту 14 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справлявся з позивача, судові витрати у вигляді судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції слід віднести в рахунок держави. Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування залишити без задоволення, а рішення Таращанського районного суду Київської області від 2 грудня 2021 року- без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України. Головуючий Н.В. Ігнатченко Судді: М.В. Мережко С.І. Савченко