Постанова 4824 № 361/2671/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД № справи: 361/2671/21 № апеляційного провадження: 22-ц/824/7196/2022 Головуючий у суді першої інстанції: Петришин Н.М. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 вересня 2022 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого Немировської О.В. суддів Махлай Л.Д., Ящук Т.І. при секретарі Лащевській Д.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 січня 2022 року, встановив: у березні 2021 року позивач звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати недостовірною та такою, що порушує її права на повагу до гідності, честі та недоторканності ділової репутації, інформацію, розповсюджену відповідачем у листі від 20 червня 2019 року, в якому він зазначив, що вона «не додержується Конституції України та законодавства України, а також узурпувала владу». Також позивач просила зобов`язати відповідача спростувати недостовірну інформацію шляхом направлення листа до Броварської районної ради Київської області. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 січня 2022 рокув задоволенні позову було відмовлено. Не погоджуючись із рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилалась на те, що 20 червня 2019 року відповідач звернувся до Броварської районної ради Київської області з листом, у якому зазначив, що вона, як директор комунального підприємства «Броварський районний центр первинної медико-санітарної допомоги», при здійсненні своїх професійних обов`язків не додержується Конституції України та законодавства України та узурпувала владу. Вказував, що вказані висловлювання доказами відповідачем не підтверджені, є його суб`єктивною думкою та порушують її право на повагу честі, гідності та ділової репутації. За таких обставин просила визнати поширену відповідачем інформацію про неї недостовірною та зобов`язати його спростувати шляхом направлення відповідного листа до Броварської районної ради Київської області. Крім того, позивач просила стягнути з відповідача на її користь 5 000 грн. в якості відшкодування моральної шкоди. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 січня 2022 рокув задоволенні позову було відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що поширена інформація є оціночним судженням, а позивачем не доведено протиправності діяння відповідача та факту порушення його прав внаслідок поширення вказаної інформації. Такий висновок суду першої інстанції є законними та обґрунтованими, відповідає встановленим по справі обставинам. Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та посилався на положення статей 3, 28, 32, 34, 55 Конституції України, статей 277, 297, 299 ЦК України, Закону України «Про інформацію», Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Відповідно до ч. 1 статті 201 ЦК України передбачено, зокрема, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством. Згідно положень ч. 1 ст. 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України). Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить про те, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права. У своїй апеляційній скарзі позивач посилається на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги те, що відповідач не довів, що його твердження відповідали дійсності, а порушень нею норм законодавства виявлено не було. Однак, такі доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Судом першої інстанції було зроблено вірний висновок про те, що висловлювання відповідача є оціночним судженням та відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» не може бути витлумачене як таке, що містить фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання алегорії, гіперболи). Матеріали справи свідчать про те, що позивач ОСОБА_1 при зверненні до суду з позовом сама стверджувала про те, що висловлювання, поширені відповідачем про неї, є його особистою суб`єктивною думкою. Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування. Крім того, зі змісту наданого позивачем листа відповідача вбачається, що ОСОБА_2 звернувся з ним до Броварської районної ради, як до контролюючого органу, з приводу відповідності діяльності комунального підприємства «Броварський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» законодавству у сфері охорони здоров`я. Будь-яких висловлювань з приводу особисто позивача ОСОБА_1 вказаний лист не містить. В ч. 4 ст. 10 ЦПК України закріплено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року було ратифіковано Конвенцію про захист прав людини та основних свобод, яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року і є частиною національного законодавства України. Згідно зі статтею 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, від 06 жовтня 2015 року). Пункт 2 статті 10 Конвенції дає можливість захищати репутацію інших осіб, тобто всіх людей, і цей захист поширюється і на політиків також, навіть коли вони не виступають як приватні особи; але в цьому разі вимоги такого захисту мають розглядатися у зв`язку з інтересами відкритого обговорення політичних питань. Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 42, 46, ЄСПЛ, від 08 липня 1986 року). Всі доводи, викладені апелянтом в апеляційній скарзі, були предметом перевірки суду першої інстанції та отримали належну правову оцінку. Європейський суд з прав людини зауважує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Згідно з чч. 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, перевірено докази, зроблені висновки відповідають обставинам справи, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній карзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд постановив: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 січня 2022 року- без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів. Повний текст постанови виготовлено 27 вересня 2022 року. Головуючий Судді