Постанова 4814 № 547/809/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 547/809/21 Номер провадження 22-ц/814/1621/22Головуючий у 1-й інстанції Самойленко Л. М. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 вересня 2022 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Кузнєцової О.Ю. суддів: Карпушина Г.Л., Хіль Л.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 14 квітня 2022 року, у складі судді Самойленко Л.М. по справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення,- В С Т А Н О В И В : У вересні 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житлом, шляхом виселення. В обґрунтування позовних вимог вказували, що позивачці ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 . В 2018 році в належній позивачці ОСОБА_2 квартирі з її згоди поселилася її донька ОСОБА_3 та її чоловік ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . 02.09.2020 року рішенням Семенівського районного суду Полтавської області шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано, але ОСОБА_1 продовжує проживати в належній позивачці ОСОБА_2 квартирі та відмовляється добровільно її звільняти. Подальше проживання відповідача у квартирі ОСОБА_2 є неможливим, оскільки квартира складається з однієї кімнати житловою площею 18,5 кв.м., в якій проживає ОСОБА_3 разом з двома доньками та ОСОБА_1 , тоді як у відповідності до ст. 47 ЖК УРСР норма жилої площі встановлюється в розмірі 13,65 кв.м. на одну особу. Оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 припинили шлюбні відносини і після розірвання шлюбу перебувають у неприязних стосунках, то факт проживання ОСОБА_1 в квартирі, що належить позивачці ОСОБА_2 , перешкоджає їй вільно володіти і розпоряджатися власним майном, а ОСОБА_3 створює нестерпні умови під час проживання у вказаній квартирі як члену сім`ї власника майна. Тому позивачі вважають, що відповідач як особа, що не являється членом сім`ї власника або користувача квартири втратив право на користування зазначеним житловим приміщенням. Рішенням Семенівського районного суду Полтавської області, від 14 квітня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, а саме квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_1 із зазначеної квартири задоволено. Усунуто перешкоди у здійсненні ОСОБА_2 права користування та розпорядження своїм майном, а саме квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_1 із зазначеної квартири. Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, а саме квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_1 із зазначеної квартири залишено без задоволення. Рішення суду мотивоване тим, що враховуючи баланс інтересів позивачки ОСОБА_2 , як власника квартири, та відповідача ОСОБА_1 , як користувача цієї квартири - колишнього члена сім`ї доньки власника, суд прийшов до висновку, що права власника у цій справі переважають над правами користувача, яким є відповідач. Окрім того, квартира складається з однієї кімнати площею 18.5 кв.м., а відповідно до житлового законодавства спільне заселення осіб різної статі, старших за дев`ять років, крім подружжя, не допускається. Доказів про неможливість проживання відповідача за місцем реєстрації, за адресою АДРЕСА_2 матеріали справи не містять. Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном суд визнав необгрунтованими, оскільки ОСОБА_3 не є власником даної квартири, а проживає в ній як член сім`ї власника. Інших доказів порушення її прав суду не надано. Не погодившись із вказаним рішенням його в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 , просив скасувати його в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_2 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування місцевим судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга обгрунтована тим, що оскільки він вселився та проживав у даній квартирі зі згоди власника, іншого житла не має, має триваючі зв`язки з даною квартирою та вважає її своїм житлом, тому його виселення є непропорційним втручанням в право особи на житло, тому вважає, що місцевий суд порушив норми ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Окрім того, вказав, що на час винесення оскаржуваного рішення на території України було введено військовий стан у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, проте судом не було враховано, що доступ до житла у даний період є критично важливим. Від ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просила рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки рішення місцевого суду оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, а саме квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_1 із зазначеної квартири, тому рішення місцевого суду в частині залишення без задоволення аналогічних позовних вимог ОСОБА_3 судом апеляційної інстанції не переглядається. Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення ухвалене у справі повною мірою відповідає вказаним вимогам. Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, відповідно до договору купівлі-продажу від 12 березня 2015 року ОСОБА_2 придбала у власність квартиру АДРЕСА_1 . Житлова площа квартири становить 18,5 кв.м., загальна площа становить 36,5 кв.м. (а.с. 11-12). Цього ж дня було зареєстровано право власності ОСОБА_2 на вказану квартиру, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 13). Відповідно до технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1 , - це квартира посімейного заселення, яка розташована на 1 поверсі 1- поверхового будику та складається з 1 кімнати житловою площею 18,5 кв.м, кухні 6,8 кв.м, вбиральні (сполученої), площею 3,0 кв.м, ванної кімнати, коридору, площею 4,9 кв.м, комори площею 0,6 кв.м. Квартира (кімната) обладнана лоджією 1,9 кв.м. Загальна площа квартири становить 36,5 кв.м. Висота приміщень 2,55 м. Матеріал зовнішніх стін - цегла, матеріал перекриття - з/б. Будинок підключено до газової, електроосвітлювальної мереж та обладнано водопроводом, каналізацією, індивідуальним опаленням (а.с. 14). Відповідач ОСОБА_1 вселився у зазначену квартиру зі згоди її власника - ОСОБА_2 як член сім`ї її доньки ОСОБА_3 - чоловік. Рішенням Семенівського районного суду Полтавської області від 02 вересня 2020 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано (а.с. 15). Відповідно до листа Центру надання адміністративних послуг Семенівської селищної ради від 27.09.2021 року за № 01-15/267 ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 19). Відповідно до довідки виконавчого комітету Семенівської селищної ради від 16.07.2021 за № 5311, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 дійсно зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 44). Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 10.11.2021 за № 283948432 у ОСОБА_1 відсутнє будь-яке право власності на нерухомість (а.с. 45) Позивачка ОСОБА_3 неодноразово зверталася до Сектору поліцейської діяльності Відділення поліції № 1 ГУНП в Полтавській області про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за фактом незаконного проживання за вказаною адресою, але листом від 27.10.2021 та 13.10.2021 останній повідомлено, що ознак адміністративного чи кримінального правопорушення не встановлено, кримінальне провадження не розпочиналося (а.с. 31, 32). Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 щодо усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, шляхом виселення ОСОБА_1 з належної їй на праві приватної власності квартири, місцевий суд прийшов до висновку, що оскільки відповідач не є членом сімї власника житла та створює їй перешкоди у праві вільно володіти та розпоряджатися своєю власністю, враховуючи баланс інтересів сторін, прийшов до висновку про обгрунтованість позовної вимоги ОСОБА_2 . Колегія суддів погоджується з даним висновком місцевого суду з наступних підстав. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло. Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно з частинами другою, четвертою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Відповідно до статті 150 ЖК Української РСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Згідно зі статтею 156 ЖК Української РСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство. Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Ця норма права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. Не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України, статтею 150 ЖК Української РСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб. Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 ЖК Української РСР). Системний аналіз положень статей 383, 391, 405 ЦК України та положень статей 150, 156 ЖК Української РСР у поєднанні зі статтею 64 ЖК Української РСР дає підстави дійти висновку, що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК Української РСР регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік. Власник має права вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового чи цивільного законодавства. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, провадження № 14-64цс20. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику ЄСПЛ. Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Стаття 8 Конвенції гарантує кожній особі право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року). Пункт 2 статті 8 Конвенції визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції. У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано. Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine»), рішення від 02 грудня 2010 року) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло. Згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ втручання держави становитиме порушення статті 8 Конвенції у випадку, якщо воно не переслідує законну мету і не є необхідним у демократичному суспільстві. Особа, якій загрожує виселення, має право на оцінку пропорційності цього заходу судом та оцінку її аргументів у зв`язку з цим. Легітимною метою у цій справі є захист прав власника будинку, які гарантовані статтею 41 Конституції України, статтями 317, 391 ЦК України, а також статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Європейський суд з прав людини у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Таким чином, при вирішенні данного спору необхідно дотримуватися балансу між захистом права власності позивача та правом користування спірним будинком відповідачем, який з 2018 року проживає у ньому. Під необхідністю втручання мається на увазі, що воно відповідає нагальній соціальній потребі, і, зокрема, є пропорційним до поставленої законної мети (рішення у справі «Кутцнер проти Німеччини», пункт 60). За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до статті 88 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою статтею 129 Конституції України. Враховуючи вищевикладене та виходячи з того, що ОСОБА_1 не є членом сім`ї власника майна, перешкоджає ОСОБА_2 у повній мірі реалізовувати своє право власності, тому права останньої підлягають захисту відповідно до статті 391 ЦК України. Тлумачення статті 391 ЦК України свідчить, що негаторний позов застосовується для захисту права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння коли право власності може бути порушено без безпосереднього вилучення майна у власника. У постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-92цс15 зроблено висновок, що положення статті 391 ЦК України підлягають застосуванню лише в тих випадках, коли між сторонами не існує договірних відносин і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі укладеного з позивачем договору. Відповідно до статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено перелік речових прав, похідних від права власності: право користування (сервітут); інші речові права відповідно до закону. Тобто під речовим правом розуміється такий правовий режим речі, який підпорядковує цю річ безпосередньому пануванню особи. За змістом статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлено щодо нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту. Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом. У частині першій статті 156 ЖК УРСР не визначені правила про самостійний характер права члена сім`ї власника житлового будинку на користування житловим приміщенням, не визначена і природа такого права. Передбачено право члена сім`ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім`ї від прав власника. Зазначена норма не передбачає і самостійного характера права користування житловим приміщенням, не вказує на його речову чи іншу природу. Водночас, посилання на наявність угоди про порядок користування житловим приміщенням може свідчити про зобов`язальну природу такого користування житловим приміщенням членом сім`ї власника. Встановивши, що ОСОБА_2 є власником спірної квартири, відповідач ОСОБА_1 проживає у ній тимчасово з дозволу позивача, проте без реєстрації або укладення відповідного договору, тому колегія суддів приходить до висновку що проживання відповідача у даній квартирі перешкоджає позивачу у повній мірі реалізовувати право власності на належне їй нерухоме майно. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 583/3745/16-ц. Виходячи з викладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції з`ясовано всі обставини та надано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення місцевого суду, судовою колегією не встановлено. Доводи апеляційної скарги щодо неврахування місцевим судом введення на території України військового стану, колегія суддів відхиляє, оскільки в національному законодавстві відсутня імперативна норма щодо заборони виселення осіб в період військового стану. Інших доводів, які б спростовували висновки місцевого суду апеляційна скарга не містить. Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення (п.п. 113,114 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17). За подачу апеляційної скарги ОСОБА_1 судовий збір не сплачував оскільки є інвалідом 2 групи, що підтверджується наявним в матеріалах справи посвідченням (а.с. 147), а тому відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору. Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог,а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Керуючись ст. 367, ст. 374 ч. 1 п. 1, ст. 375, ст. 382 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 14 квітня 2022 року залишити без змін. Судові витрати за розгляд справи в апеляційній інстанції віднести на рахунок держави. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий: О.Ю. Кузнєцова Судді: Г.Л. Карпушин Л.М. Хіль