Постанова Полтавський апеляційний суд № 646/8070/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 646/8070/19 Номер провадження 22-ц/814/1896/22Головуючий у 1-й інстанції Лях М.Ю. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 вересня 2022 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Кузнєцової О.Ю. суддів: Карпушина Г.Л., Хіль Л.М. секретар: Гречка Є.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 18 червня 2021 року у складі судді Лях М.Ю. у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, В С Т А Н О В И В : В листопаді 2019 року ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом в якому просить стягнути з відповідача на його користь суму боргу, яка складається з інфляційних витрат у розмірі 1 052 193,91 грн. та 3 процентів річних у розмірі 266 898,51 грн., а загалом 1 319 092,42 грн., також стягнути з відповідача на його користь суму відшкодування витрат по сплаті судового збору у розмірі 9605,00 грн. та інші понесені витрати. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 20.05.2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Салигою Н.А. за реєстровим номером № 932, за яким ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_2 прийняв грошові кошти у сумі 342 000, 00 доларів США, які зобов`язався повернути не пізніше 10:00 год. 24.05.2014 року. У встановлений строк ОСОБА_2 зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим ОСОБА_3 звернувся до суду. Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 25.03.2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 27.07.2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.06.2017 року, позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу було задоволено в повному обсязі: стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суму боргу за договором позики від 20.05.2014 року у розмірі 2678000,00 грн. На сьогоднішній день за виконавчим листом за вищевказаним рішення суду відкрито виконавче провадження № 60656582. Враховуючи викладене, станом на теперішній час вказане рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 25.03.2016 року у справі № 646/15793/15-ц не виконано, а зазначена сума боргу у розмірі 2 678 000,00 грн. не стягнута. З огляду на наведене вважає, що відповідач зобов`язаний сплатити на користь позивача інфляційні втрати за період з серпня 2016 року по жовтень 2019 року включно у розмірі 1 052 193,91 грн., та три проценти річних за період з 28.07.2016 року по 22.11.2019 року включно у розмірі 266 898,51 грн. від суми боргу, яка становить 2 678 000,00 грн. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 18 червня 2021 року позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суму боргу, яка складається з інфляційних витрат у розмірі 1 052 193,91 грн. та 3 процентів річних у розмірі 266 898,51 грн., загалом 1 319 092 (один мільйон триста дев`ятнадцять тисяч дев`яносто дві), 42 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір в розмірі 9605,00 грн. Рішення суду обгрунтоване тим, що оскільки сума боргу відповідачем ОСОБА_2 не сплачена, тому позивач ОСОБА_3 вправі вимагати від позичальника сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення, згідно ст. 625 ЦК України. Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду оскаржила ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково, стягнути інфляційні втрати та 3 % річних, які фактично складають 554 691,5 грн. з урахуванням вже виконаних зобов`язань в сумі 471634,4 грн., а саме стягнути залишок заборгованості в сумі 80 327,1 грн., посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга обгрунтована тим, що місцевим судом не було враховано, що невиконання боржником грошового зобовязання є триваючим правопорушенням, тому стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України обмежується трьома роками, які передували подачі такого позову. Просила застосувати строки позовної давності, та стягнути інфляцію та 3 % річних з 27 листопада 2016 року по 27 листопада 2019 року. Від представника ОСОБА_3 адвоката Шаповалова А.Р. до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Також просив вирішити питання розподілу та відшкодування судових витрат. Розпорядженням Верховного Суду від 25.03.2022 року №14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду Полтавському апеляційному суду. Протоколом розподілу судової справи між суддями Полтавського апеляційного суду від 13 червня 2022 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Кузнєцова О.Ю. судді: Карпушин Г.Л., Хіль Л.М. Ухвалами Полтавського апеляційного суду від 15 червня 2022 року дану цивільну справу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду. Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення ухвалене у справі не повною мірою відповідає вказаним вимогам. Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи заочним рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 25.03.2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 27.07.2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.06.2017 року, у справі № 646/15793/15-ц позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу було задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суму боргу за договором позики від 20.05.2014 року у розмірі 2 678 000,00 грн. (т. 1, а.с. 11-20). 18.08.2016 року ОСОБА_3 отримав виконавчий лист № 646/15793/15-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суму боргу за договором позики від 20.05.2014 року у розмірі 2 678 000,00 грн. (т. 1, а.с. 23). Постановою приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Шинделя В.А. від 19.11.2019 року було відкрито виконавче провадження № 60656582 з виконання виконавчого листа № 646/15793/15-ц (т. 1, а.с. 23-24). Задовольняючи позов ОСОБА_3 , місцевий суд прийшов до висновку, що оскільки рішення суду не виконане, сума боргу відповідачем не сплачена, тому, відповідно до норм ст. 625 ЦК України позивач має право на стягнення індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми грошового зобов`язання. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми грошового зобов`язання, проте, не може погодитися із періодом, за яким підлягають стягненню грошові кошти на підставі ст. 625 ЦК України, з огляду на наступне. За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду є, зокрема, відшкодування збитків та матеріальних втрат кредитора. За змістом положень частини першої статті 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Згідно з положеннями статті 611 ЦК Україниу разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Статтею 625 ЦК Україниврегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процента річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за весь час прострочення. Зазначене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 30 березня 2016 року у справі № 6-2168цс15, Великої Палати Верховного Суду у постановах від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18, від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18) зазначено, що «стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)». Схожі висновки щодо застосування статті 625 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-38цс11 та від 06 червня 2012 року у справі № 6-49цс12, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18). Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі, забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу. Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 43 рішення ЄСПЛ від 29 січня 2013 року у справі «Золотас проти Греції (№ 2)»). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України). У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 заявила про застосування строків позовної давності (т. 1, а.с. 84-91, 125-131). Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за весь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. У постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26 жовтня 2018 року у справі № 922/4099/17 з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2017 у справі № 918/329/16, наведено висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, не є додатковими вимогами у розумінні статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат. Стягнення трьох процентів річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову. Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, та правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16, невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. В свою чергу, суд першої інстанції не врахував, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Позивач нарахував інфляційні втрати та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання у сумі 1 319 092,42 грн, що складається з: 1 052193,91 грн. інфляційні втрати за період з 01 серпня 2016 року по 30 жовтня 2019 року; 266 898,51 грн. 3% річних за період з 01 серпня 2016 року по 22 листопада 2019 року. Позивач звернувся до суду з позовом 27.11.2019, а тому, враховуючи вищевказані норми матеріального права, позовна вимога про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України підлягає задоволенню за період з 27.11.2016 до 30.10.2019 щодо інфляційних втрат та за період з 27.11.2016 по 22.11.2019 року щодо 3% річних (не виходячи за межі позовних вимог ОСОБА_3 ). Інфляція - це знецінення грошей, зниження їхньої купівельної спроможності, дисбаланс попиту і пропозиції. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Відповідно до статті 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення»). За офіційними даними Державного комітету статистики України сукупний індекс інфляції за період з 27.11.2016 по 30.10.2019 становить 131,141%. Таким чином, сума інфляційних втрат за період з 27.11.2016 по 30.10.2019 становить 833955,98 грн. ( 2678000 ? 131,141:100% - 3511955,98 грн. (загальна сума боргу з інфляційними втратами) 2678000 грн. (сума боргу). 3 % річних за період з 27.11.2016 по 22.11.2019 включно (кінцева дата, згідно позовних вимог позивача) складає 240139,56 грн. ( 26780000 ? 3% : 100% : 365 днів ? 1091 день прострочення). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 376 ч. 4 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3 , шляхом зменшення суми, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 в рахунок інфляційних витрат з 1052193,91 грн. до 833,955,98 грн. та 3 процентів річних з 266898,51 грн. до 240139,56 грн., та загальну суму з 1319092,42 грн. до 1074095,54 грн., що є підставою для зміни рішення місцевого суду. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За правилами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивач просив стягнути з відповідача кошти у загальній сумі 1319092,42 грн. Колегія суддів, при розгляді даної справи прийшла до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та зменшення суми, яка підлягає стягненню з відповідача на підставі ст. 625 ЦК України до 1074095,54 грн. Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено на 81,42 % Отже, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 за розгляд справи в суді першої інстанції має бути стягнено судовий збір у сумі 7820,39 грн. Проте, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 є інвалідом 2 групи, що підтверджується наявним в матеріалах справи посвідченням (т.1, а.с. 190), а тому відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору. Отже, судовий збір, у сумі 7820,39 грн. підлягає компенсації ОСОБА_3 за рахунок держави у відповідності до вимог ст. 141 частини 6 ЦПК України, оскільки ОСОБА_2 звільнений від сплати судового збору. Окрім того, від представника ОСОБА_3 адвоката Шаповалова А.Р. надійшла заява про відшкодування судових витрат на професійну правову допомогу у сумі 20000 грн. Як вбачається з матеріалів справи, правову допомогу ОСОБА_3 надавав адвокат Шаповалов А.Р., що підтверджується договором про надання правничої допомоги (т. 2, а.с. 7-13). Згідно акту прийому - передачі виконаних робіт загальна вартість наданих юридичних послуг становить 20000 грн. (т. 2, а.с. 14). Згідно з частинами 1, 3 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові № 6-1544цс17 від 18.10.2017 сторона, яка звільнена законом від сплати судового збору не звільняється від відшкодування витрат на правову допомогу. Таким чином, враховуючи наданий адвокатом обсяг правової допомоги та критерії реальності та співмірності, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення вимоги про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрат на професійну правову допомогу у сумі 15000 грн. Керуючись ст. 367, ст. 374ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п. 3, 4, ч. 4, ст. 382, 383 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 18 червня 2021 року змінити, зменшивши суму, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 в рахунок інфляційних витрат з 1052193,91 грн. до 833,955,98 грн., 3 процентів річних з 266898,51 грн. до 240139,56 грн., та загальну суму з 1319092,42 грн. до 1074095,54 грн. Судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 7820,39 грн. компенсувати ОСОБА_3 за рахунок держави. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 грн. В іншій частині рішення Київського районного суду м. Харкова від 18 червня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий: О.Ю. Кузнєцова Судді Г.Л. Карпушин Л.М. Хіль