Постанова 4813 № 522/17447/20

Номер провадження: 22-ц/813/4797/22 Справа № 522/17447/20 Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В. Доповідач Цюра Т. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15.09.2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого: Цюри Т.В., Суддів: Комлевої О.С., Сегеди С.М., За участю секретаря судового засідання: Мілєвої М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 травня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради як орган опіки та піклування, про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини, визначення порядку спілкування В С Т А Н О В И В: У жовтні 2020 року, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради як орган опіки та піклування, про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини, визначення порядку спілкування. Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 травня 2021 року позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради як орган опіки та піклування, про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини, визначення порядку спілкування задоволено частково. Усунуто батьку ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), діду ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та бабусі ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_3 ) перешкоди у вихованні та спілкуванні з малолітньою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом: - зобов`язання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) не перешкоджати батьку ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), діду ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та бабусі ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_3 ) у вихованні та спілкуванні з малолітньою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; - визначення наступного спосібу участі батька ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), діда ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та бабусі ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_3 ) у вихованні та спілкуванні з малолітньою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановивши наступний порядок зустрічей: - кожної середи із 16:00 год. по 21:00 год. без присутності матері за місцем проживання батька, із зобов`язанням повернути дитину у зазначений час за місцем проживанням матері; - кожної суботи з 10:00 год. до 10:00 год. неділі без присутності матері за місцем проживання батька, із зобов`язанням повернути дитину у зазначений час за місцем проживанням матері; - кожного року із 02 січня по 08 січня та з 01 липня по 31 липня без присутності матері за місцем проживання батька із зобов`язанням повернути дитину у зазначений час за місцем проживання матері; В іншій частині позову відмовлено. Ухвалою цього ж суду від 22 вересня 2021 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення від 21.05.2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 третя особа Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради як орган опіки та піклування, про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини, визначення порядку спілкування - залишено без задоволення. Не погоджуючись із вищевказаним заочним рішенням суду, ОСОБА_1 подала до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права просить суд скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 травня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачам у задоволенні позову. У відзиві на апеляційну скаргу, представник позивачів адвокат Жмуд О.В., посилаючись на її необґрунтованість просить суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. В судове засідання, призначене на 15.09.2022 року та проведеному в режимі відеоконференції з`явився: представник позивачів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 адвокат Жмуд О.В. Апелянт ОСОБА_1 та представник третьої особи - Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради як орган опіки та піклуваннядо суду не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується довідками секретаря судового засідання про доставку електронного листа. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши пояснення представника позивачів, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. За змістом ч.ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам відповідає, з огляду на таке. Так, судом першої інстанції встановлено, що 31 жовтня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 було зареєстровано шлюб відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Южненського міського управління юстиції в Одеській області, актовий запис №

242. Від шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мають доньку - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_5 (а.с.12). Вищевказаний шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано на підставі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 05.05.2017 р. у справі № 523/2643/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу (а.с.13). Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 07.08.2018 р. у справі № 523/2646/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки, які згідно обґрунтування позову сплачуються позивачем добровільно (а.с.14-15). Позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_2 , а отже дідусем і бабусею малолітньої ОСОБА_5 , про що свідчить свідоцтво про народження ОСОБА_2 серії НОМЕР_6 від 19.02.1987 року (а.с.17). Судом встановлено, що між сторонами існує спір щодо порядку участі та спілкування позивачів із дитиною ОСОБА_5 та відповідачкою чиняться перешкоди в такому спілкуванні. Ухвалюючи оскаржуване рішення, районний суд виходив з обґрунтованості позову позивачів та вважав за можливе його задовольнити шляхом усунення позивачами перешкод у вихованні та спілкуванні з малолітньою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом зобов`язання відповідачки не перешкоджати батьку ОСОБА_2 , діду ОСОБА_3 та бабусі ОСОБА_4 у вихованні та спілкуванні з малолітньою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Апеляційний суд погоджується із таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного. Так, будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини. Відповідно до статей 3, 18 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Статтями 12 - 15 Конвенції визначено право дитини висловлювати свою думку (право бути почутою). На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладно у частині восьмій статті 7 СК України та у статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів дитини. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права. Положення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено право на повагу до сімейного життя, поширюються у тому числі і на відносини між бабою, дідом та онуками, якщо між ними існують достатньо тісні зв`язки (Рішення Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Kruskic v. Croatia» від 25 листопада 2014 року, п. 108). ЄСПЛ зазначає, що держава повинна за загальним правилом забезпечити збереження сімейного зв`язку там, де він існує. Відносини між бабою, дідом і онуками за своїм характером відрізняються від відносин між батьками і дітьми і, зокрема, вимагають меншого ступеня захисту. Право на повагу до сімейного життя баби, діда у відносинах з їхніми онуками передбачає, у першу чергу, право підтримувати звичайні стосунки з онуками, навіть якщо такий контакт зазвичай відбувається за згодою особи, яка має батьківську відповідальність» (Рішення ЄСПЛ «Bogonosovy v. Russia» від 05 березня 2019 року, п. 82). Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. Відповідно до ст. 141 Сімейного Кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до ст.153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою крім випадків, коли це право обмежене законом. За ч.2 ст.150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Статтею 157 СК України встановлено, що той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь. Відповідно до статті 257 СК України баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні. Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення. Відповідно до статті 263 СК України спір щодо участі баби та діда у вихованні дитини вирішується судом відповідно до статті 159 СК України. За змістом статті 159 СК України суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні, побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами. Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що позивачі мають право на особисте спілкування з дитиною, а той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати їм спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. ВС у постанові від 19.09.2018 у справі №756/7995/15-ц зауважив, що одним із найважливіших прав дитини є право на сімейне виховання. Право дитини на сімейне виховання включає також право на спілкування з іншими членами сім`ї: дідом, бабою, братами, сестрами, іншими родичами. А право на повагу до сімейного життя, гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, охоплює щонайменше зв`язки між близькими родичами, наприклад, між дідусями, бабусями та онуками, оскільки такі родичі можуть відігравати у сімейному житті важливу роль. Судовим розглядом справи встановлено, що в сімейних відносинах, які склалися між сторонами цієї справи дійсно наявний спір про порядок участі позивачів та матері дитини у спілкуванні та вихованні дитини, адже позивачі бажають спілкуватися із дитиною, в той час як відповідач (мати дитини) не погоджується із цим. Взаємозв`язок сторін та доньки/онучки носить сімейний характер, такі особи відносяться до учасників сімейних відносин (ст. 2 СК України) і являються «родичами» та зв`язок між сторонами та дитиною має важливе значення для підтримання між ними відносин, як «близьких осіб», що сприяє реалізації їх права на сімейне життя та сприяє нормальному «розквіту людини в суспільстві», що не безпідставно знайшло відображення і в нормах СК України. У такому випадку право дитини на сімейне виховання буде включати і право на спілкування з іншими членами сім`ї: батьком, дідом, бабою, братами, сестрами, іншими родичами. У даних правовідносинах спілкування позивачів із дитиною і бажання перших підтримувати зв`язок з дитиною є адекватною реакцією людини у життєдіяльності і сприяє розвитку особистості дитини будучи важливим елементом в її вихованні. Положеннями ч.5 ст. 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитись з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Як вбачається з матеріалів справи, Орган опіки і піклування провів дослідження даних обставин і висловив позицію про доцільність забезпечення участі батька, дідуся та бабусі у вихованні доньки/онучки. Зокрема, згідно висновку органу опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 18.03.2021 року вих. №01-05-8/1046вх/20 (а.с.60-61), комісія органу опіки та піклування вважала доцільним визначити способи участі ОСОБА_2 , бабусі ОСОБА_4 та дідуся ОСОБА_3 у вихованні малолітньої ОСОБА_5 шляхом встановлення спілкування: - щосереди із 17.00 год. до 09.00 год. четверга; - щосуботи із 17.00 год. до 17.00 год. неділі; - щорічно під час літніх канікул із 01 липня по 31 липня. При цьому, при визначенні порядку спілкування із дитиною, суд першої інстанції обґрунтовано врахував вік дитини та можливий розпорядок її дня, у зв`язку із чим вважав за можливе відступити від графіку спілкування, визначеного органом опіки та піклування, та вважав за доцільне визначити наступний порядок спілкування: - кожної середи із 16:00 год. по 21:00 год. без присутності матері за місцем проживання батька, із зобов`язанням повернути дитину у зазначений час за місцем проживанням матері; - кожної суботи з 10:00 год. до 10:00 год. неділі без присутності матері за місцем проживання батька, із зобов`язанням повернути дитину у зазначений час за місцем проживанням матері; - кожного року із 02 січня по 08 січня та з 01 липня по 31 липня без присутності матері за місцем проживання батька із зобов`язанням повернути дитину у зазначений час за місцем проживання матері. З урахуванням вищевикладеного, апеляційний суд погоджується із висновком районного суду про обґрунтованість позову позивачів та його задоволення шляхом усунення позивачам перешкод у вихованні та спілкуванні з малолітньою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У доводах апеляційної скарги, ОСОБА_1 посилається на порушення судом вимог закону щодо обов`язкової участі у справі належного органу опіки та піклування. Зокрема апелянт зазначає, що дитина ОСОБА_5 , відносно якої виник спір, мешкає разом із нею за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відповіддю на запит суду від Відділу адресно довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області від 09.10.2020р. Дана адреса місця проживання дитини адміністративно територіально розташована у Приморському районі м.Одеси, а тому з урахуванням вимог п. 73 «Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини», за якими питання щодо дитини розглядаються відповідним органом опіки та піклування за місцем проживання (перебування) дитини, а також приймаючи імперативну вимогу ст.19 СК України щодо обов`язкової участі у вирішенні спору органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою то в даному випадку такою належною юридичною особою мала бути не Суворовська, а Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, у зв`язку із чим, на думку ОСОБА_1 , Суворовська РА ОМР, яка була залучена позивачами до участі у справі, - є неналежним учасником справи, а тому відповідний Висновок неналежної юридичної особи щодо доцільності участі позивачів у спілкуванні з дитиною та встановлення певного порядку побачень є неналежним доказом у справі. Разом з тим, такі доводи апелянта ОСОБА_1 є неспроможними, з огляду на наступне. Так, відповідно до п. 73 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 р. №866, у разі виникнення спору між батьками щодо участі у вихованні дитини один із батьків, що проживає окремо від дитини, подає службі у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (в разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини. Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги в цій частині, представник позивачів у відзиві на апеляційну скаргу посилається на те, що оскільки дитина фактично проживає разом із матір`ю за адресою: АДРЕСА_2 , тобто у Суворовському районі м. Одеси, тому саме до Органу опіки і піклування Суворовської районної адміністрації ОМР було подану відповідну заяву, у зв`язку із чим, у позовній заяві було вказано третьою особою саме Суворовську районну адміністрацію ОМР. як орган опіки та піклування (ч. 4 ст. 19 СК України). Крім того, оскільки Органом опіки і піклування Суворовської районної адміністрації ОМР складено відповідний висновок передбачений ст. 19 СК України, та враховуючи те, що у суду не має повноважень перевіряти місце фактичного проживання дитини, не було і підстав не враховувати такий висновок з мотивів його надання неналежним органом. Більш того, вищевказаний висновок Органу опіки і піклування Суворовської районної адміністрації ОМР є чинним, він не скасований, дії щодо його складання не визнанні протиправними, тому підстав його не враховувати не має. Вказаний висновок судом прийнятий до уваги у сукупності з іншими встановленими обставинами, а тому не може бути неналежним доказом в розумінні тверджень відповідачки. При цьому, що стосується поданого до апеляційного суду клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів в порядку ст. 84 ЦПК України (Том ІІ: а.с. 129-130), а саме про витребування від Суворовської РА ОМР засвідчених копій всіх документів, які розглядалися 04.03.2021 року Комісією з питань захисту прав дітей при вирішенні питання участі позивачів у вихованні дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , колегія суддів зазначає наступне. Так, відповідно до ч.1 ст.84 ЦПК України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Відповідно до ч. 2 і 3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції , приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. В даному випадку у справі ухвалене заочне рішення. Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідачка ОСОБА_1 при поданні до суду першої інстанції заяви про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 травня 2021 рокуне вчинила відповідних процесуальних дій - відповідно до п.4 ч.2 ст. 285 ЦПК України та не виклала у заяві про перегляд заочного рішення клопотання про витребування вищевказаних доказів. Будь-яких доказів, які б підтверджували об`єктивну неможливість заявити клопотання про витребування доказів у суді першої інстанції при поданні заяви про перегляд заочного рішення ОСОБА_1 апеляційному суду не надала, у зв`язку із чим вказане клопотання задоволенню не підлягає. Також апеляційний суд зазначає, що представником позивачів ОСОБА_7 було подано до апеляційного суду клопотання в порядку ст. 92 ЦПК України про допит позивачів у справі як свідків (Том ІІ: а.с. 120), однак вказане клопотання у судовому засіданні суду апеляційної інстанції 15.09.2022 року не було підтримано представником. Посилання у апеляційній скарзі ОСОБА_1 на те, що позивач ОСОБА_2 тривалий час належно не сплачує аліментів на утримання дитини і у нього виникла велика заборгованість, що підтверджується розрахунком заборгованості зі сплати аліментів від 23.03.2021 року, виконаним державним виконавцем Першого Суворовського ВДВС м.Одеси є також необґрунтованими, оскільки наявність у позивача заборгованості по сплаті аліментів на утримання дитини за змістом наведених норм права не позбавляє його права брати участь у її вихованні. Судом апеляційної інстанції не встановлено обставин та фактів, які б були підставою вважати, що батько дитини має негативний вплив на доньку чи його поведінка та спосіб життя, за умови спілкування з дитиною, призведуть до негармонійного розвитку дитини. Навпаки матеріали справи свідчать про те, що батько дитини постійно цікавиться життям дитини, матеріально допомагає, організовував її день народження, дарує подарунки, дитина разом із позивачами відвідувала зоопарки, театри, парки тощо, що підтверджується доданими до відзиву у суді першої інстанції доказами на 179 арк. (Том І: а.с. 111-250, Том ІІ: а.с. 1-37). Також безпідставними є доводи відповідачки про порушення її права на доступ до правосуддя, адже з часу коли їй стало відомо про те, що в Приморському районному суді м. Одеси розглядається справа (30.11.2020 р.) до ухвалення рішення (21.05.2021 р.) минуло близько 7 місяців, а тому в неї було достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи, скористатися правом на правничу допомогу, надання суду відзиву тощо, але своїми правами вона не скористалася. Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних трав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Жодних інших доводів на спростування висновків суду, апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції в достатньому обсязі встановив обставини справи за позовними вимогами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , відповідні їм правовідносини, пояснення сторін та наданим доказам дав належну оцінку. Суд правильно застосував матеріальний закон та з урахуванням положень Закону України «Про охорону дитинства», дійшов обґрунтованого висновку про доведеність факту створюваних позивачам з боку відповідачки перешкод у спілкуванні із дитиною. Одним із принципових положень, закріплених у Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року, є те, що дитина повинна зростати в умовах турботи. Відповідно до ст. 3, 18 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Статтею 27 Конвенції передбачено, що дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У п. 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» ( від 07.12.2006 року), суд нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі Olsson v. Sweden, від 27 листопада 1992 року) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі Johansen v. Norway від 7 серпня 1996 року, п. 78.) Практика ЄСПЛ встановлює акценти, відповідно до яких при розгляді сімейного спору пріоритет мають інтереси дитини над інтересами батьків; діти, народжені у шлюбі, і діти, народжені поза шлюбом, є рівними у своїх правах; будь-яке обмеження, накладене на особисте спілкування у відносинах між батьками та дітьми, повинне ґрунтуватися на належних до справи та обґрунтованих причинах, висунутих для захисту інтересів дитини і для подальшого об`єднання сім`ї. (Справа «Савіни проти України» від 18 грудня 2008р., «МакМайкл проти Сполученого Королівства» від 24 лютого 1995 року). Визначаючи конкретний порядок участі позивача у вихованні дитини, суд враховує те, що форми й методи виховання дитини не повинні суперечити Конституції України (стаття 52), Конвенції про права дитини від 2 листопада 1989 року ( статті 8,12, 16, 19, 28, 31, 32, 34, 36, 37), Декларації прав дитини, ЗУ України «Про охорону дитинства» та приймає до уваги те, що позивач бажає брати участь у вихованні рідної дитини, і таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Окрім того, слід зазначити, що ухвалою Одеського апеляційного суду від 29.10.2021 року ОСОБА_1 було відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 травня 2021 року по вказаній справі, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі (Том ІІ: а.с. 92-93). Таким чином, відповідно до п.п. 9 п.1 ч. 2ст. 4 Закону України «Про судовий збір» з ОСОБА_1 на користь держави необхідно стягнути суму відстроченого судового збору за подачу апеляційної скарги на рішення суду в розмірі 2522,40 грн. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 травня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради як орган опіки та піклування, про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини, визначення порядку спілкування залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 відстрочений судовий збір на користь держави в розмірі 2522 (дві тисячі п`ятсот двадцять дві) гривні, 40 копійок. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 26.09.2022 року. Головуючий Т.В. Цюра Судді: О.С. Комлева С.М. Сегеда