Постанова 4812 № 484/1455/22

29.09.22 22-ц/812/804/22 Провадження № 22-ц/812/804/22 Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 вересня 2022 року м. Миколаїв справа № 484/1455/22 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого Данилової О.О., суддів: Коломієць В.В., Шаманської Н.О., із секретарем Лівшенком О.С. переглянувши в апеляційному порядку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 адвоката Кучера Владислава Людвиковича на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області, ухвалене 4 липня 2022 року суддею Паньковим Д.А. в приміщенні цього ж суду (дата складання повного рішення не зазначена), У С Т А Н О В И В: У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. Позивачка зазначала, що 23 квітня 2021 року уклала з ОСОБА_2 договір позики, за яким передала останньому 10 000 доларів США на строк до 30 листопада 2021 року з зобов`язанням позичальника сплачувати відсотки за користування цими грошовими коштами - 5% на місяць, що складає 500 доларів США. Умови позики викладені в письмовій розписці 23 квітня 2021 року, складеній відповідачем власноруч. На протязі травня-листопада 2021 року ОСОБА_2 сплачував відсотки по 500 доларів США, а в грудні 2021 року сплатив 250 доларів США. По закінченню строку дії договору позику відповідач не повернув. Посилаючись на те, що зобов`язання за договором позики в повному обсязі ОСОБА_2 не виконав, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача 10 000 доларів США, а також судові витрати, в тому числі 5000 грн. на правничу допомогу. Відповідач ОСОБА_2 участі у судовому засіданні не приймав, своєї позиції щодо позову не повідомив. Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 4 липня 2022 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 000 доларів США за договором позики, 2925 грн. судового збору та 5000 грн. витрат на правничу допомогу. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 просив судове рішення скасувати, та ухвалити нове, про стягнення на користь позивачки 8 000 доларів США за договором позики. Апелянт зазначав, що не був належним чином повідомлений про дату час та місце розгляду справи, оскільки перебував на службі у Збройних Силах України, та жодного судового повідомлення не отримував. Позику від ОСОБА_1 він отримав, на протязі травня-листопада 2021 року сплачував відсотки, а протягом 2022 року через свою дружину повернув позивачці 2000 доларів США, а саме 25 травня 2022 року -1000 доларів США, 26 червня та 30 липня 2022 року по 500 доларів США. Отже ці кошти мають бути зараховані на погашення основного зобов`язання. Позивачка свідомо не повідомляла про звернення до суду, намагаючись безпідставно отримати відсотки за користування позикою. Крім того, непропорційними та надмірними є витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції, які мають бути обмежені до 2000 грн. Правом відзиву на апеляційну скаргу позивачка не скористалась. В судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з`явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином (а.с.61) Справу розглянуто за участю позивачки ОСОБА_1 , яка приймала участь у розгляді в режимі відеоконференції. Переглянувши справу за наявними в ній доказами, та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Розглянувши справу у відсутності відповідача ОСОБА_2 та задовольнивши позов в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач повідомлений про дату, час та місце судового засідання належним чином, а наявні у справі докази свідчать про невиконання ним зобов`язань за договором позики та дають підстави про визначення розміру заборгованості. Проте не з усіма висновками суду можна погодитись. Так, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Європейський суд з прав людини зауважив, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи (частина 1 статті 8 ЦПК). Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року). Обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) цивільного судочинства відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року). Норми ЦПК встановлюють повноваження суду апеляційної інстанції скасовувати рішення суду першої інстанції з підстави неналежного повідомлення в суді першої інстанції особи, яка подала апеляційну скаргу. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3 частини 3 статті 376 ЦПК). Застосування цієї норми є однаковим, передбачуваним та послідовним. Правило про те, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина 2 статті 376 ЦПК) стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво2). З матеріалів справи вбачається, що справу призначено до розгляду в судове засідання на 4 липня 2022 року на 10:30 год. Копію ухвали суду про відкриття провадження та повідомлення про дату час та розгляд справи надіслано ОСОБА_2 30 травня 2022 року (а.с.17). Зворотнє повідомлення про вручення поштового відправлення містить відомості про вручення ОСОБА_2 кореспонденцію, але підпису адресату цей документ не містить (а.с.20). Отримання судових повідомлень, в тому числі копії позовної заяви ОСОБА_1 з доданими документами відповідач ОСОБА_2 заперечує. Справу розглянуто судом по суті у судовому засіданні 4 липня 2022 року у відсутності сторін. Оскільки розгляд справи у відсутності відповідача ОСОБА_3 суперечить положенням частини 2 статті 223 ЦПК, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення по суті спору. Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. ЦК зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться ( стаття 526 ЦК). Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до статті 1047 ЦК договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. За правилами частини 1 статті 598 ЦК зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК). За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Таким чином, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18). Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей (постанова Верховного Суду (ЦКС) від 14 квітня 2021 року у справі № 642/4200/17, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15). Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Відповідно до частини 2 статті 545 ЦК якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Підтвердженням виконання боржником зобов`язань за договором позики є знаходження боргового документу у боржника (постанові Верховного Суду (ЦКС) від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18). Судом встановлено, що 23 квітня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до умов якого відповідач отримав строком до 30 листопада 2021 року в борг кошти в розмірі 10 000 долларів США зі сплатою 5% на місяць за користування цими грошовими коштами. На підтвердження отримання позики та її умов ОСОБА_2 власноручно складена розписка (а.с. 6). Факт укладення договору позики 23 квітня 2021 року, отримання грошових коштів в іноземній валюті, умови користування позиченими коштами зі сплатою процентів та узгодження строку повернення позики відповідач ОСОБА_3 не заперечує. Розписка від 23 квітня 2021 року, яка є борговим документом, знаходиться у кредитора, та містить відомості про сплату позичальником щомісячних процентів за користування коштами. Факт сплати позичальником щомісячних процентів у період дії договору позики позикодавець ОСОБА_1 не заперечує. Відповідно до правил статті 545 ЦК знаходження у ОСОБА_1 боргового документу свідчить про те, що зобов`язання щодо повернення позики в повному обсязі на час закінчення строку позики 30 листопада 2021 року позичальник ОСОБА_2 не виконав. Ці обставини ОСОБА_2 не заперечує. Разом з тим, ОСОБА_2 посилається на те, що повернув ОСОБА_1 після пред`явлення нею позову частину позичених коштів через свою дружину, а саме 25 травня 2022 року -1000 доларів США, 26 червня та 30 липня 2022 року по 500 доларів США, а всього 2000 доларів США. На підтвердження цих обставин відповідач надав письмовий документ, в якому особисто ОСОБА_1 зазначено про повернення цих коштів (а.с. 43). При цьому апеляційний суд не вбачає достатніх підстав для зарахування 2000 доларів США на сплату щомісячних процентів (5%) за період січня-липня 2022 року. Так, згідно з частиною 1 статті 1048 ЦПК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Судом встановлено, що умовами договору позики встановлено розмір щомісячних процентів 5% на місяць. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зазначено, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Отже, зі спливом строку, на який була надана позика, припиняється право позивача нараховувати проценти за договором. Оскільки строк договору позики сплинув 30 листопада 2021 року і питання про неналежне виконання договору в частині сплати процентів за час дії договору позивачка не порушувала, то сплачені ОСОБА_4 2000 доларів США у період травня-липня 2022 році мають зараховуватись на повернення частини позики. Неповернутою частиною позики суд вважає 8000 доларів США. Укладення, а тому і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству, оскільки відповідно до статей 1046, 1049 ЦКналежним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року (справа № 373/2054/16-ц). Таким чином, позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, на її користь з ОСОБА_2 підлягає стягненню за договором позики 8000 доларів США відповідно до статтей 1046, 1049 ЦК. При вирішенні питання про стягнення з ОСОБА_2 витрат ОСОБА_1 на правничу допомогу, апеляційний суд виходить з наступного. За правилами статті 137 ЦПК витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (частина 2 статті 137 ЦПК). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (частина 3 статті 137 ЦПК). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 137 ЦПК). У разі недотримання цих вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5,6 статті 137 ЦПК). При вирішенні питання про розподіл судових витрат, в тому числі і витрат на правничу допомогу, суд, зокрема, враховує, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову (частина 3 статті 141 ЦПК). Отже, гонорар адвоката визначається за умовами договору про надання правничої допомоги, залежить від обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості. Такі витрати мають бути співмірними (складність справи, витрачений час тощо) та підтверджуватись детальним описом робіт. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова Верховного Суду України від 11 лютого 2019 року у справі № 335/9780/15). У рішенні Європейського суду з прав людини (далі- Європецйський Суд) у справі "Лавентс проти Латвії" від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19). Такі критерії застосовує Європейський суд, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані: - договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); - документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничоївої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу адвоката позивачка надала договір про надання правової допомоги, додатковий договір від 3 травня 2022 року, акт про прийняття-передачу послуг. За договором про надання правової допомоги від 23 травня 2022 року укладеним між ОСОБА_1 та адвокатом Сотською С.О., остання зобов`язалась надати усну консультацію з вивченням документів; провести правовий аналіз розписки; підготувати документи для складання позову; скласти позовну заяву. Додатковим договором передбачено надання послуг: консультація, правовий аналіз розписки термін виконання - до 23 травня 2022 року вартість 1 200 грн; вивчення судової практики з аналогічних справ термін виконання -24 травня 2022 року, вартість 800 грн.; складання позовної заяви термін виконання 25 травня 2022 року вартість 3000 грн. Відповідно до акту про приймання-передачу наданих послуг від 23 травня 2022 року виконавець надає замовнику юридичні послуги відповідно до договору про надання юридичних послуг від 23 травня 2022 року, а замовник приймає надані послуги. Вартість послуг становить 5 000 грн.(а.с.7). Витрачений адвокатом час на надання відповідних послуг не зазначено. При визначенні обгрунтованості розміру витрат на правничу допомогу апеляційний суд враховує, що спори цієї категорії (договір позики) не представляють особливої складності, правовий аналіз доказів (розписки) та судової практики, яка є сталою, не потребує значного часу, а складання позовної заяви особливою кваліфікації. Отже, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, обсяг, складність та значимість таких дій у справі, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру відшкодування та стягнення на користь відповідача 2 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Згідно зі статтею 141 ЦПК між сторонами підлягають розподіленню судові витрати, сплачені позивачем при подачі позовної заяви. Враховуючи часткове задоволення позову позивачці підлягають відшкодуванню 2 340 грн. судових витрат. Керуючись статтями 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Кучера Владислава Людвиковича задовольнити. Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 4 липня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8 000 доларів США за договором позики, а також 4 340 грн., в тому числі 2000 грн. на правничу допомогу та 2340 грн. судового збору. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий О.О.Данилова Судді: В.В.Коломієць Н.О.Шаманська --------------------------------- повну постанову складено 29 вересня 2022 року