Постанова 4824 № 361/5228/21

справа № 361/5228/21 головуючий у суді І інстанції Радзівіл А.Г. провадження № 22-ц/824/7478/2022 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 вересня 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Київській області, поданою представником - Лиманюк Олександрою Василівною, та апеляційною скаргою Державної казначейської служби України, поданою представником - Жиліним Олександром Федоровичем, на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,- В С Т А Н О В И В: 14 червня 2021 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 - 45 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої працівниками Національної поліції України та 15100 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди. Свій позов обґрунтовував тим, що 20 січня 2021 року о 10:15 по АДРЕСА_1 складено адміністративний протокол серії ДПР №475312 щодо ОСОБА_1 про порушення правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП. З даного протоколу вбачається, що газоаналізатор перевірки на стан алкогольного сп`яніння позивача видав результат 0,36 проміле, що вказує на перевищення допустимої концентрації алкоголю в крові водія, та є відповідно адміністративним правопорушенням, передбаченим ч. 1 ст. 130 КУпАП. Постановою Броварського міськрайонного суду Київської області у справі №361/848/21 від 19 квітня 2021 року провадження закрито за відсутності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, яка набрала законної сили 30 квітня 2021 року. Незаконність дій працівників поліції полягала в грубому порушенні правил експлуатації газоаналізатора, що призвело до видачі ним недостовірного результату «чеку», тобто сфальсифікованого доказу, на підставі якого було складено протокол про адміністративне правопорушення, і який разом з матеріалами було передано до суду, яким відповідно відкрито провадження у справі про адміністративне правопорушення. Протокол - це офіційний документ, оформлений уповноваженою особою про вчинене діяння, що містить ознаки правопорушення, передбаченого КупАП і саме на підставі даних цього протоколу суд розглядає справу по суті викладеного в ньому обвинувачення. ОСОБА_1 вважає, що діями працівників правоохоронних органів при складенні протоколу про адміністративне правопорушення та направленні матеріалів адміністративного правопорушення до суду для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності при відсутності в його діях складу власне адміністративного правопорушення завдало йому шкоду, яка підлягає компенсації виходячи з наступного. Зазначеними діями працівників поліції позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосовувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Відповідно до Закону України «Про державний бюджет на 2021» рік мінімальна заробітна плата станом на 01 січня 2021 року встановлена на рівні 6000 гривень. Законодавством України передбачено компенсацію особі, яка зазнала фінансових і моральних втрат через незаконні дії державних органів чи їх посадових осіб, а саме: фактичні матеріальні втрати, витрати на правову (правничу, юридичну допомогу) та моральну шкоду. При оціненні розміру моральної шкоди ОСОБА_1 керується принципом розумності, виваженості та справедливості. Так, він більше 3 місяців (з 20.01.2021 року по 30.04.2021 року) при незаконному притягненні до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 зазнавав моральних страждань. Позивач з моменту його зупинки працівниками поліції був підданий незаконній підозрі перебування в стані алкогольного сп`яніння. Як встановлено судом при розгляді справи про адміністративне правопорушення температура навколишнього середовища була більше 20 градусів морозу, при цьому у ОСОБА_1 наявна алергічна реакція на холод, а тому його обличчя було надчервоним, а очі сльозилися. Вважає, що за таких обставин дії поліції за відсутності інших ознак алкогольною сп`яніння, принижували честь і гідність ОСОБА_1 , завдаючи таким чином йому моральної шкоди. У подальшому перебування під судом ОСОБА_1 до ухвалення постанови про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення продовжувало завдавати йому щоденної шкоди. Так, ОСОБА_1 дотримується здорового способу життя, алкогольні напої практично не вживає, а тим більше завжди керує транспортними засобами лише в тверезому стані та хорошому самопочутті. Проте передача органом Нацполіції протоколу про адміністративне правопорушення та супровідних матеріалів до суду, відкриття судом адміністративного провадження протиставила ОСОБА_1 суспільству, тобто невизначеному колу осіб, у вигляді того, що ОСОБА_1 грубо порушує правила дорожнього руху і дозволяє собі нетверезе керування. ОСОБА_1 є директором ТОВ «Абсолют Девелопмент», а тому назаконне його притягнення до адміністративної відповідальності також негативно вплинуло на його авторитет та репутацію в очах підлеглих, партнерів та контрагентів, що додатково завдало останньому моральних страждань. Наразі після закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 докладає значних зусиль для відновлення та організації свого життя, налагодження відносин з рідними, знайомими та колегами, адже, суспільство виправдано разюче негативно ставиться до нетверезого водіння, оскільки це створює небезпеку для життя і здоров`я невизначеної кількості осіб. Тому логічно, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 отримував зневажливе ставлення через притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Законодавством встановлено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (ст. 13 Закону). Тобто державою встановлено мінімальне гарантоване відшкодування за час перебування під судом і слідством, втім за умов належного доведення дана сума може бути збільшена. ОСОБА_1 піддавався переслідуванню органу НП України та суду загалом більше 3 місяців, а тому розмір завданої йому моральної шкоди не може бути меншим, ніж 18 000 гривень (6000 *3=18 000 грн.). Втім позивач, враховуючи вищезазначені обґрунтування, вважає, що йому завдана моральна шкода у розмірі 45 000 грн. Обґрунтовуючи такий розмір моральної шкоди просить суд звернути увагу на те, що моральна шкода, внаслідок незаконного притягнення до адміністративної відповідальності носить комплексний характер: - приниження його честі та гідності при зупинці і підозрі на стан алкогольного сп`яніння (в той час, як ОСОБА_1 був тверезим), постановою суду встановлено, що працівниками поліції не надано належних та допустимих доказів, які з вірогідністю надавали б можливість стверджувати про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення; - здійснення тестування ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння працівниками поліції з грубим порушенням правил експлуатації газоаналізатора і використання його результатів як ніби-то достовірних в подальшому як доказу наявності стану алкогольного сп`яніння у ОСОБА_1 та направлення справи до суду; - ОСОБА_1 має авторитетну посаду директора ТОВ «Абсолют Девелопмент», а тому протиставлення його як керівника діючої юридичної особи призвело до втрати авторитету, ділової репутації серед колег, підлеглих та інших осіб; - ускладнений пошук та укладення договору про надання правової допомоги із адвокатом для здійснення захисту в справі про адміністративне правопорушення адже далеко не всі адвокати взагалі ведуть практику за ч.1 ст. 130 КУпАП з власних міркувань; - внаслідок незаконного притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 перебував в постійному стресі, адже сам факт існування адміністративного провадження пригнічує моральний стан будь-якої особи, вселяє зневіру до органів правоохоронної системи та правової держави загалом; - весь період з 20.01.2021 року по 30.04.2021 року ОСОБА_1 мав тимчасовий талон замість постійного посвідчення водія, а тому в подальшому для того, аби обміняти ці документи після набрання постановою законної сили позивач витрачав свій час на приїзд до відповідного органу, проведення часу в черзі тощо, що додатково спричиняло моральну шкоду. Адже у випадку відсутності незаконного складення протоколу про адміністративне правопорушення йому б не довелося здійснювати ці всі дії, а на власний розсуд використовувати свій час. Для розрахунку розміру моральної шкоди в розмірі 45 000 гривень позивач вважає необхідним взяти до уваги його офіційну заробітну плату. Так, згідно довідки ТОВ «Абсолют Девелопмент» офіційна заробітна плата ОСОБА_1 становить 18 000 грн. А тому вважає, що, враховуючи значну комплексну моральну шкоду завдану незаконними діями працівників поліції, її розмір варто розраховувати виходячи із більшої, аніж мінімальна, заробітна плата, а саме: 15 000 гривень. Виходячи з вищезазначеного, на думку позивача загалом моральна шкода підлягає стягненню в розмірі: 45 000 грн. (15 000 грн. *3). Крім того позивач зазначає, що йому було заподіяно матеріальної шкоди, яка полягає в наступному. Так, після складення протоколу про адміністративне правопорушення автомобіль, яким керував ОСОБА_1 до зупинки працівниками поліції: ЗАЗ «Ланос» ДНЗ НОМЕР_1 підлягав евакуації та подальшому платному зберіганню. Відповідно до товарного чеку № 0129 від 25.01.2021 року ОСОБА_1 оплатив 3 100 грн. за транспортування та зберігання зазначеного транспортного засобу. Крім того, для належного захисту своїх прав та інтересів, як особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 уклав договір про надання правової допомоги від 23.02.2021 року № 81 з Адвокатським бюро ?Яремчук і партнери?. Повний супровід справи про адміністративне правопорушення було здійснено адвокатом Яремчуком Р.Л., зокрема: розробка та затвердження правової позиції, направлено ряд адвокатських запитів для збору доказів, оформлено та подано ряд процесуальних документів для захисту клієнта. Позивачем понесено фактичні витрати на оплату послуг АБ «Яремчук і партнери» в сумі 12 000 гривень, що підтверджується квитанцією, меморіальним ордером. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 грудня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 15 000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої працівниками Національної поліції України. Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу на користь ОСОБА_1 3100 гривень в рахунок відшкодування матеріальної шкоди. Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу на користь ОСОБА_1 12 000 (дванадцять тисяч) гривень в рахунок відшкодування матеріальної шкоди. Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 витрати на правову (правничу) допомогу у розмірі 10 000 грн. (десять тисяч гривень). В іншій частині позову відмовлено. Не погодившись із вказаним судовим рішенням, Головне управління Національної поліції в Київській області, через представника - Лиманюк Олександру Василівну, подало апеляційну скаргу. У апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. При цьому, щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди зазначає, що сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, наскільки душевні переживання були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань. Апелянт вважає, що до позовної заяви не надано доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння позивачу сильних душевних страждань, шкоди здоров`ю. Чи інших втрат немайнового характеру саме з боку відповідача, з яких суд , при обрахуванні розміру компенсації міг би встановити характер та обсяг моральних страждань. Окрім того, апелянт зазначає, що позивач не навів міркувань, з яких він виходив, визначаючи розмір завданої моральної шкоди в сумі 45 000 грн., а також не обґрунтував існування причино-наслідкового зв`язку між шкодою та протиправним на його думку діянням, не надавши документального підтвердження погіршення стану здоров`я та інших негативних наслідків, викликаних неправомірними діями або бездіяльністю органу досудового розслідування на думку позивача. При цьому апелянт вказує, що в подібних категоріях прав містяться аналогічна позиція у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року по справі № 312/262/18, постанові Харківського апеляційного суду від 12 вересня 2019року в справі № 654/3267/18. Щодо позовної вимоги про відшкодування матеріальної шкоди звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що в межах розгляду адміністративної справи заяви про відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, надано не було. При цьому зазначає, що з урахуванням наданих позивачем доказів про надання правничої допомоги, вбачається, що така правова допомога надавалася в межах справи про адміністративне правопорушення. Таким чином, заявляючи вимогу про стягнення 12 000 грн., позивач фактично порушує питання відшкодування йому процесуальних витрат в іншій справі. Також, не погодившись із вищевказаним судовим рішенням суду першої інстанції, Державна казначейська служба України, через представника - Жиліна Олександра Федоровича, подала апеляційну скаргу. У апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. При цьому зазначає, що відповідач 2, якого було залучено до участі в справі, був не в змозі використати зазначені вище права учасника судового процесу, тому що згідно із своїми функціональними обов`язками не був учасником спірних відносин і не володів будь-якими фактичними даними, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Апелянт зазначає, що він виступає від власного імені, самостійно відповідає за власними зобов`язаннями і є окремим учасником цивільних правовідносин. Окрім того, вважає, що відповідач 2 жодних прав та інтересів позивача не порушував, не вступав з ним в жодні правовідносини і жодної шкоди позивачеві не завдав. До того ж сам позивач не вказує на відповідача 2 як на порушника своїх прав. А відтак, на переконання апелянта, відповідач 2 не повинен нести відповідальність за шкоду, завдану внаслідок незаконних дій, зокрема, інших державних органів. При цьому посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду в справі № 910/23967/16, згідно якої необхідність зазначення таких відомостей як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, процесуальний закон не встановлює. Також звертає увагу на висновок Великої Палати Верховного Суду в справі №242/4741/16-ц від 27 листопада 2019 року, в якому зазначено, що у справах про відшкодування шкоди, заподіяної органом державної влади, їх посадовою та службовою особою, держава бере участь як відповідач через орган, діями якого заподіяно шкоду. Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди апелянт зазначає, що позивачем в обґрунтуваннях та доводах не доведено факту заподіяння моральної шкоди, яка полягає в душевних стражданнях, погіршенні стану здоров`я та його причинно-наслідковий зв`язок. Також, на думку апелянта, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що, з урахуванням правової позиції Верховного Суду в постанові від 21 жовтня 2020 року по справі № 312/262/18 (провадження № 61-14401св19), сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне за собою обов`язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральну шкоду. Щодо позовної вимоги про відшкодування матеріальної шкоди апелянт вказує на те, що суд першої інстанції не звернув уваги, що позивачем при пред`явленні вимоги про відшкодування 3 100 грн. 00 коп., сплачених на користь ТОВ «БУМ БИР», до позовної заяви не додано жодних доказів того, що транспортування автомобіля позивача, його зберігання та охорона протягом п`яти діб, пов`язані із діями представників поліції чи викликані необхідністю виконання їх вимог у зв`язку із складанням протоколу про адміністративне правопорушення. Разом з тим, апелянт наголошує, що позивач не навів обґрунтувань причин перебування автомобіля на зберіганні, оскільки жодних даних про вилучення автомобіля в протоколі про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №475312 не було вказано. Апелянт зазначає, що в матеріалах справи відсутня інформація щодо акту огляду та тимчасового затримання транспортного засобу. Окрім вищевикладеного апелянт заперечує щодо стягнення на користь позивача витратна правову допомогу по адміністративній справі № 361/848/21 в розмірі 12 000 грн. 00 коп., які, на думку позивача, суд першої інстанції помилково визнав матеріальною шкодою. Апелянт наполягає, що такі витрати процесуальним законом віднесено до судових втрат, і їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України, й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому проваджені. А відтак, на думку апелянта, витрати, пов`язані із наданням правової допомоги не є тотожними реальним збиткам та не набувають відповідних ознак внаслідок нереалізації права на їх відшкодування. Крім того, щодо визначення судом першої інстанції витрат на правову допомогу в розмірі 10 000 грн. у даній справі відповідач 2, зазначаючи про необхідність дотримання критерію реальності витрат та розумності їх розміру, вважає, що вказана сума, має бути залишена без розгляду, оскільки є такою, що безпідставно збільшена та неспівмірна із понесеними витратами. Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 червня 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Київській області на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 грудня 2021 року та надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. 30 червня 2022 року до суду надійшов відзив представника позивача на апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області. У відзиві сторона позивача просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити. При цьому зазначає, що в даній справі не потребується встановлювати, чи наявні вина поліцейських при складенні адміністративного протоколу про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, адже в даному спорі завдана позивачу шкода має бути відшкодована незалежно від вини органу чи посадової особи. Щодо посилань апелянта на судову практику щодо не доведення позивачем завдання моральної шкоди, представник позивача вказує на те, що рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області в справі № 536/854/18 від 01 липня 2019 року та постанова Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 312/262/18 є нерелевантними до застосування в даній справі. Натомість щодо наведеної апелянтом постанови Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17 вказує на те, що така правова позиція свідчить на користь ОСОБА_1 в даному спорі, адже Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу в частині моральної шкоди. Також зазначає, що процедура компенсації витрат на правову допомогу в рамках розгляду справ про адміністративні правопорушення КУпАП не передбачена. Тому ці витрати на надання правової допомоги віднесені до матеріальних витрат позивача, необхідних для захисту внаслідок відкриття щодо нього провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 130 КУпАП. Окрім того, позивач наголошує на необхідності розмежування цих витрат в межах справи про адміністративне правопорушення з витратами на правову допомогу в межах даного цивільного спору (10 000 грн. 00 коп.). Разом з тим, сторона позивача звертає увагу суду апеляційної інстанції на доцільності зміни судом мотивувальної частини в формулюванні встановлених обставин та здійснених на їх підставі висновків щодо компенсації витрат на правову допомогу, оскільки, на думку позивача, суд першої інстанції помилково зазначає, що ці кошти стягуються в якості витрат на правову допомогу вже в цій справі. Позивач вважає, що судове рішення було б довершеним в аспекті наявних в справі додатків до клопотання про компенсацію витрат на правову допомогу та відповідно - висновку суду про необхідність задоволення цього клопотання. Щодо розміру моральної шкоди, то позивач звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що апелянт взагалі заперечує проти задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди в розмірі 45 000 грн. 00 коп. При цьому судом першої інстанції було задоволено розмір моральної шкоди 15 000 грн., з яким позивач погодився. Наголошує, що очевидним є грубе копіювання відзиву ГУ НП в Київській області. Разом із відзивом на апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області представником позивача подано клопотання про компенсацію витрат на професійну правову (правничу) допомогу. У вказаному клопотанні представник позивача просив стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області та Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 витрати на правову (правничу) допомогу в суді апеляційної інстанції у справі № 361/5228/21 у розмірі 6 000 грн. Клопотання обґрунтовує тим, що відповідно до розрахунку погодинної оплати вартість послуг АБ «Яремчук і партнери становить 6000 грн. 00 коп., які відповідно до змісту Додаткової угоди №2 будуть понесені після настання фактичного успіху для позивача по даній справі. Тобто сторонами визначено «гонорар успіху», відповідно до якого клієнт несе витрати у визначеній сумі лише у випадку досягнення реального результату на користь клієнта. При цьому зазначає, що доказами надання і одержання правової допомоги ОСОБА_1 від АБ «Яремчук і партнери» в розумінні ч. 8 ст. 141 ЦПК України по даній справі є: договір про надання правової допомоги від 23 лютого 2021 року № 81; додаткова угода №2 від 26 травня 2021 року до Договору про надання правової допомоги від 23 лютого 2021 року № 81; детальний опис-звіт виконаних робіт (наданих послуг) від 30 червня 2021 року до Договору про надання правової допомоги від 23 лютого 2021 року № 81; акт прийому-передачі виконаних робіт до Договору про надання правової допомоги від 23 лютого 2021 року №

81. Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 липня 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 грудня 2021 року та надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. 15 липня 2022 року до суду надійшов відзив представника позивача на апеляційну скаргу Державної казначейської служби України. У відзиві сторона позивача просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити. При цьому представник позивача зазначає, що судова практика щодо питання про залучення до участі в справі Державної казначейської служби України є неоднозначною. Разом з тим, на думку представника позивача, в даній справі залучення ДКУ в якості відповідача є правомірним. При цьому сторона позивача звертає увагу апеляційного суду на те, що Головне управління Державної казначейської служби України в Київській області, яке подало апеляційну скаргу, не є відповідачем в даній справі. А, отже, не мало права подавати апеляційну скаргу. Наполягає, що це є дві різні юридичні особи, а докази того, що Головне управління Державної казначейської служби України в Київській області має відношення до справи, відсутні. Інші доводи апелянта сторона позивача вважає тотожними до змісту відзиву на позовну заяву та апеляційної скарги іншого відповідача та впливають на правомірність судового рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц). Оскільки в даній справі ціна позову становить 60 100 грн. і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги задовольнити частково, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено, що 20 січня 2021 року о 10:15 по АДРЕСА_1 було складено адміністративний протокол серії ДПР № 475312 щодо ОСОБА_1 про порушення правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП (а.с. 7). Так, згідно зазначеного протоколу вбачається, що газоаналізатор перевірки на стан алкогольного сп`яніння позивача видав результат 0,36 проміле, що вказує на перевищення допустимої концентрації алкоголю в крові водія, та є відповідно адміністративним правопорушенням, передбаченим ч. 1 ст. 130 КУпАП (а.с. 7 - зворот). Постановою Броварського міськрайонного суду Київської області у справі №361/848/21 від 19 квітня 2021 року провадження закрито за відсутності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, яка набрала законної сили 30 квітня 2021 року (а.с. 8-9). Задовольняючи позовні вимоги частково, місцевий суд виходив з того, що доказами, наявними в матеріалах справи повністю підтверджується понесена позивачем матеріальна шкода, а тому, із Державного бюджету України через Державну казначейську службу на користь ОСОБА_1 слід стягнути в рахунок відшкодування матеріальної шкоди - 3 100 грн. та 12 000 гривень. Окрім того, оцінюючи зібрані докази, характер правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань позивача, враховуючи вимоги розумності і справедливості, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відшкодування моральної шкоди у розмірі 15 000 гривень є цілком достатнім. Також суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині витрат на правничу допомогу адвоката понесених у цій справі та стягнення із Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 витрати на правову (правничу) допомогу у розмірі 10 000 грн. При перевірці висновків суду першої інстанції, у контексті доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до частин 1 та 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди). Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Загальноконституційні засади відносин між державою та громадянином, зокрема щодо відповідальності держави, закріплено в конституційні та цивільно-правові норми: статтю 56 Конституції України; статті 1173-1176 ЦК України, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною 1 статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини 1 статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення. На підставі пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, в зв`язку із закриттям справи про адміністративне правопорушення. Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше). Вказані правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18). Колегія суддів, оцінюючи висновки суду першої інстанції, з урахуванням вказаного вище правового висновку Верхового Суду, в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в повному обсязі погоджується з наявністю обґрунтованих підстав для їх часткового задоволення, оскільки відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. У справі, яка переглядається, підставою для відшкодування шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Разом із тим, це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу, на думку колегії суддів беззаперечно свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини, а тому, доводи апелянтів в цій частині розцінюються колегією суддів критично і до уваги не приймаються. Отже, відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. Аналогічні висновки щодо застосування норм права в подібних правовідносинах викладені, зокрема в постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18); Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 640/16169/17 (провадження № 61-15393св18), від 08.04.2020 у справі № 686/16847/17 (провадження № 61-11590св18), від 22.07.2020 у справі № 303/7352/18 (провадження № 61-20524св19), від 02.09.2020 у справі № 591/1001/17 (провадження № 61-39927св18), від 09.06.2021 у справі № 726/837/20 (провадження № 61-2647св21), від 29.09.2021 у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21), 26.01.2022 у справі № 607/25039/19 (провадження № 61-6838св21). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. За таких обставин, враховуючи, що внаслідок незаконних дій правоохоронних органів, позивач зазнав душевних страждань у зв`язку з безпідставним притягненням його до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, яке він не вчиняв. При цьому, визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції керувався принципами виваженості, розумності та справедливості. Позивач рішення суду в частині визначення розміру моральної шкоди не оскаржував та у відзиві на апеляційну скаргу зазначав, що погоджується з таким розміром відшкодування. Отже, вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України правильно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди в розмірі 15 000 грн. Такі висновки також узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом в постанові від 09 червня 2021 року по справі № 726/837/20 (провадження № 61-2647св21). Щодо позовних вимог про відшкодування матеріальної школи, понесеної позивачем під час розгляду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності апеляційний суд частково погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи таке. Як вбачається зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 , вимоги позивача про відшкодування матеріальної шкоди включають витрати на надання правової допомоги, понесені ним під час розгляду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП в розмірі 12 000 грн. та витрати за транспортування та зберігання транспортного засобу в розмірі 3 100 грн. (т.1, а.с.1-6). У частині вимог про відшкодування витрат позивача на надання правової допомоги колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо їх обгрунтовності, зважаючи на те, що в діючому КУпАП не передбачений порядок відшкодування процесуальних витрат або інші види компенсації, понесених особою, яка притягується до адміністративної відповідальності (на правничу допомогу, за проведення експертного дослідження тощо) у разі закриття відносно такої особи провадження у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. А відтак, враховуючи відсутність передбаченої процедури відшкодування процесуальних витрат або інші види компенсації, понесених особою, яка притягується до адміністративної відповідальності, доводи апелянтів щодо неподання позивачем заяви про відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, в межах справи про адміністративне правопорушення є такими, що не ґрунтуються на вимогах положень КУпАП. Посилання апелянтів щодо того, що така правова допомога надавалася в межах справи про адміністративне правопорушення суд апеляційної інстанції не бере до уваги та зазначає, що процесуальні витрати позивача в розмірі 12 000 грн. оцінюються судом як складова суми матеріальної шкоди, а не відшкодування йому процесуальних витрат в іншій справі. При цьому колегія суддів критично оцінює доводи апелянтів щодо необґрунтованості підстав для задоволення даної позовної вимоги, оскільки ці витрати особою були вимушено понесені для доведення своєї невинуватості у вчиненні правопорушення, за яке її могли притягнути до адміністративної відповідальності, тому позивач обґрунтовано вважає їх збитками (шкодою) завданими йому неправомірними діями інших осіб, для відшкодування яких позивач звернувся до суду з даним цивільним позовом, за відсутності інших правових процедур для вирішення цього питання у КУпАП. На підтвердження витрат, понесених позивачем під час розгляду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності суду надано детальний опис-звіт наданих послуг (виконаних робіт) від 30 квітня 2021 року до договору про надання допомоги № 81 від 23 лютого 2021 року (т.1, а.с.18); копію додаткової угоди № 1 від 01 квітня 2021 року до договору про надання допомоги № 81 від 23 лютого 2021 року (т.1, а.с.19); копію акту прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт) до договору про надання правової допомоги № 81 від 23 лютого 2021 року (т.1, а.с.19, зворотна сторона аркуша); копію меморіального ордера №@2PL203689 від 31 травня 2021 року на суму 12 000 грн. 00 коп. (т.1, а.с.20), копію квитанції № 0.0.2145166572.1 від 31 травня 2021 року про оплату послуг за договором про надання правової допомоги № 81 від 23 лютого 2021 року на суму 12 000 грн. 00 коп. (т.1, а.с.20, зворотна сторона аркуша); копію договору про надання правової допомоги № 81 від 23 лютого 2021 року (т.1, а.с.25-26). Отже, зважаючи на вищевикладене, витрати позивача в розмірі 12 000 грн., понесені позивачем під час розгляду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності, на думку апеляційного суду можуть вважатись матеріальною шкодою, завданою йому в наслідок незаконних дій посадовою особою органу державної влади, яка підлягає відшкодуванню за правилами цивільного законодавства, в порядку ст. 1174 ЦК України. А відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що витрати на правову допомогу при розгляді справи про адміністративне правопорушення мають бути компенсовані позивачу в повному обсязі як частина його матеріальних втрат, які він не поніс би у випадку, якби його не було незаконно притягнуто до адміністративної відповідальності. Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з рішенням суду першої інстанції в частині наявності підстав для відшкодування позивачеві витрат за транспортування та зберігання транспортного засобу в розмірі 3 100 грн. У позовній заяві, обґрунтовуючи наявність підстав для відшкодування 3 100 грн. за транспортування та зберігання транспортного засобу, позивач посилається на те, що після складання протоколу про адміністративне правопорушення автомобіль, яким керував ОСОБА_1 до зупинки працівниками поліції (ЗАЗ «Ланос» днз НОМЕР_1 підлягав евакуації та подальшому платному зберіганню (т.1, а.с.4, зворотна сторона). Однак, як вбачається з матеріалів справи, і на чому наголошують апелянти в доводах апеляційних скарг, згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР 18 №475312, складеного стосовно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КупАП, транспортний засіб ЗАЗ LANOS днз НОМЕР_1 не вилучався. У матеріалах справи відсутні докази щодо наявності підстав для транспортування, зберігання та охорони вказаного автомобіля, спричинених складенням протоколу про адміністративне правопорушення чи розглядом справи про притягнення його до адміністративної відповідальності. Окрім того, як вбачається зі змісту постанови судді Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 квітня 2021 року свідок ОСОБА_2 надав письмові пояснення, зокрема, про те, що в подальшому, після складення документів, працівники поліції надали дозвіл ОСОБА_1 на керування автомобілем, та він сів за кермо (т.1, а.с. 8-9). Вказані пояснення не узгоджуються із посиланнями позивач про евакуацію автомобіля, вимушену складенням протоколу про адміністративне правопорушення. В наданій позивачем копії товарного чеку № 0129 від 25 січня 2021 року не зазначено підстав, у зв`язку з якими автомобіль було транспортовано на зберігання до ТОВ «БУМ БИР» та потребу в його зберіганні там протягом 5 днів. (т.1, а.с.10). А відтак, суд апеляційної інстанції вважає недоведеними жодними належними та допустимими доказами наявність підстав для стягнення на користь позивача витрат на транспортування та зберігання транспортного засобу в розмірі 3 100 грн., оскільки відсутні підстави вважати, що такі витрати були вимушено понесені позивачем саме внаслідок розгляду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності. Тому, висновок суду першої інстанції щодо необхідності задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу на його користь 3100 гривень в рахунок відшкодування матеріальної шкоди є помилковим, а рішення суду першої інстанції в цій частині є незаконним та необгрунтованим. Окрім того, оцінюючи висновок суду першої інстанції в частині стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 витрат на правову (правничу) допомогу у розмірі 10000 грн., понесених позивачем під час розгляду даної справи апеляційний суд, зазначає про таке. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України). Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з вимогами частин 1, 2, 5, 6 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 14.04.2021 у справі № 757/60277/18-ц (провадження № 61-15924св20). Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналізуючи вказані норми ЦПК України про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, Верховний Суд дійшов висновку, що до понесених стороною витрат на професійну правову допомогу відносяться як витрати, які оплачені стороною/третьою особою до моменту заявлення вимоги про їх відшкодування так і ті, які будуть оплачені нею в майбутньому, якщо це відповідає умовам договору. Аналогічні правові висновки сформульовані Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, провадження № 61-21442св19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, провадження № 61-21197св19, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, провадження № 61-44217св18, у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 червня 2021 року у справі № 640/4126/19, провадження № 61-14735св20 та ін. Такий підхід прослідковується і в судових рішеннях Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19 та Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 26 червня 2019 року у справі № 813/481/18, провадження № К/9901/13036/19, від 08 вересня 2020 року у справі № 640/10548/19, провадження № К/9901/33762/19, від 29 жовтня 2020 року у справі № 686/5064/20, провадження № К/9901/22452/20. У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі. У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 09 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов`язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов`язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов`язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду» (пункт 18). Що стосується гонорарів адвокатів, ЄСПЛ вказує, що заявник повинен показати, що гонорари сплачені або тільки будуть сплачені адвокату. Відповідні висновки щодо того, що фактичними витратами на правову допомогу є, в тому числі, витрати, оплата яких буде здійснена в майбутньому ЄСПЛ виклав, зокрема, у справі «Теб`єті Мюхафізе Кемійветі та Ісрафілов проти Азербайджану» (заява № 37083/03, пункт 106). Як вбачається з матеріалів справи, згідно договору про надання правової допомоги № 81 від 23.02.2021 року, детального опису-звіту наданих послуг (виконаних робіт) до договору про надання правової допомоги №81 від 13.06.2021 року, додаткової угоди № 1 до договору про надання правової допомоги №81 від 01.04.2021 року, акту прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт) до договору про надання правової допомоги №81 від 30.04.2021 року, адвокатом було витрачено 10 години 00 хв., що в грошовому еквіваленті складає: 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок виходячи з розрахунку: 1 година = 1 000 грн. А відтак, враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції, керуючись критеріями розумності та реальності витрат на професійну правничу допомогу, дійшов вірного висновку про необхідність задоволення клопотання представника позивача про стягнення витрат на понесену правничу допомогу. Водночас, визначаючи розмір таких витрат, суд першої інстанції не врахував, що витрати на правничу допомогу, як різновид судових витрат, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, покладаються на сторони пропорційно до задоволених позовних вимог. Враховуючи, що судом першої інстанції позовні вимоги позивача було задоволено в загальному розмірі 30 100 грн. тобто фактично 50% (60100 - 30000), витрати на правничу допомогу також підлягали зменшенню на 50%. А отже, у суді першої інстанції витрати на правничу допомогу підлягали до часткового стягнення у розмірі 5 000 грн., а тому рішення суду першої інстанції в цій частині є не в повній мірі обґрунтованим та підлягає зміні. Що ж до доводів апеляційної скарги Державної казначейської служби України про те, що жодні права та інтереси позивача Казначейство не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдавало, у зв`язку з цим відсутні підстави для відшкодування Державною казначейською службою України завданої позивачу шкоди, то вони на думку апеляційного суду є необґрунтованими, оскільки відповідно до покладених завдань та в установленому законодавством порядку Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Постановою Кабінетом Міністрів України від 15.04.2015 за №215). Враховуючи наведене, шкода, завдана позивачу незаконними діями органом державної влади, відшкодовується за рахунок держави шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України. Також колегія суддів критично оцінює посилання сторони позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу Державної казначейської служби України щодо того, що Головне управління Державної казначейської служби України не мало подавати апеляційну скаргу. Як вбачається з матеріалів справи, апеляційну скаргу в інтересах відповідача 2, Державної казначейської служби України, подано представником - Жиліним Олександром Федоровичем. При цьому, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, наданого до апеляційної скарги відповідача 2 - Жилін Олександр Федорович є представником юридичної особи - Державної казначейської служби України. Поряд з цим, відповідно до ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно ч. 2 ст. 141 ЦПК України витрати на правичу допомогу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Як вже було зазначено, представником позивача разом з відзивом на апеляційну скаргу подано клопотання про компенсацію витрат на професійну правову (правничу) допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 6 000 грн. До клопотання представником позивача додано, зокрема, детальний опис-звіт наданих послуг (виконаних робіт) клієнту ОСОБА_1 за Договором про надання правової допомоги № 81 від 23 лютого 2021 року в суді апеляційної інстанції, згідно якого сторонами визначена погодинна оплата гонорару АБ «Яремчук і партнери» за надання правової допомоги в сумі, що відповідає еквіваленту 1 000 грн. за годину роботи адвоката. При цьому зазначено, що станом на 30 червня 2022 року загальна кількість годин, витрачених на надання правової допомоги ОСОБА_1 становить 6 годин (1 година - вивчення та аналіз апеляційної скарги; 4 години - підготовка та редагування відзиву та клопотання про компенсацію витрат на правову допомогу; 1 година - запланована участь в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції). Суд бере до уваги, що відшкодуванню підлягають не лише витрати, які сторона сплатила, а й ті, що сторона має сплатити у зв`язку з розглядом справи. Суд, за клопотанням іншої сторони, може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Однак, будь-яких заяв від відповідачів про зменшення розміру витрат на правничу допомогу під час розгляду справи апеляційним судом на адресу суду не надходило. При цьому суд апеляційної інстанції враховує, що розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Так, розгляд справи за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Київській області, поданою представником - Лиманюк Олександрою Василівною, та апеляційною скаргою Державної казначейської служби України, поданою представником - Жиліним Олександром Федоровичем, на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 грудня 2021 року відбувається в порядку письмового провадження без виклику учасників справи, а тому вимога щодо відшкодування на користь сторони позивача витрат в розмірі 1 000 грн. за участь адвоката в судовому засіданні протягом однієї години є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає. Апеляційний суд, беручи до уваги вищевикладені в постанові положення щодо регулювання питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, оцінюючи вказане клопотання та докази, додані до нього про понесення позивачем витрат на професійну правову (правничу) допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 6 000 грн., зважаючи на критерій реальності та співмірності, вважає їх частково обґрунтованими, а клопотання представника позивача про компенсацію витрат на професійну правову (правничу) допомогу в суді апеляційної інстанції доведеним в розмірі 5 000 грн. реально понесених позивачем витрат на професійну правову (правничу) допомогу в суді апеляційної інстанції. Поряд з цим, з урахуванням положень ч.2 ст. 141 ЦПК України, часткового задоволення апеляційних скарг та зменшення розміру задоволених позовних вимог на 3 100 грн., що становить близько 10% від 30 100 грн., позовних вимог задоволених судом першої інстанції, апеляційний суд вважає, що витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції підлягають частковому задоволенню, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме, в розмірі 4 500 грн.(5 000-500(10%)). Крім того, з урахуванням задоволення апеляційних скарг частково, з держави на користь апелянтів підлягає відшкодуванню сплачений судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції в розмірі по 136 грн. кожному, що становить 10% задоволених апеляційний вимог. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Ухвалюючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Отже, враховуючи, що під час перегляду справи апеляційним судом було встановлено порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення матеріальної шкоди підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, а в частині стягнення судових витрат понесених позивачем під час розгляду даної справи судом першої інстанції підлягає зміні. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області, подану представником - Лиманюк Олександрою Василівною, - задовольнити частково. Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України, подану представником - Жиліним Олександром Федоровичем, - задовольнити частково. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 грудня 2021 року в частині стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу на користь ОСОБА_1 3 100 гривень в рахунок відшкодування матеріальної шкоди - скасувати та ухвали в цій частині нове судове судове рішення про відмову в задоволенні позовної вимоги. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 грудня 2021 року в частині стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції змінити, зменшивши їх розмір з 10 000 грн. до 5 000 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 4 500 грн. Відшкодувати Головному управлінню Національної поліції в Київській області та Державній казначейській службі України за рахунок держави судовий збір за розгляд апеляційних скарг у розмірі по 136 грн. кожному. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська Г.І. Мостова