Постанова Київський апеляційний суд № 759/5491/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 вересня 2022 року м. Київ єдиний унікальний номер судової справи 759/5491/21 номер провадження №22-ц/824/7835/2022 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - суддіЛапчевської О.Ф., суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І., за участю секретаря судового засідання Потапьонок К.В., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 лютого 2022 року /суддя Войтенко Ю.В./ у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: Служба у справах сім`ї та дітей Святошинського району м. Києва, Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, ОСОБА_7 про визнання такими, що втратили право на проживання та зняття з реєстрації місця проживання, - В С Т А Н О В И В: Позивач звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа: Служба у справах сім`ї та дітей Святошинського району м. Києва, ОСОБА_7 про визнання такими, що втратили право на проживання та зняття з реєстрації місця проживання. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 23 лютого 2022 року позов задоволено частково. Визнано ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_1 . В решті вимог позову - відмовлено. /а.с. 80-82/ Не погоджуючись з вказаним рішенням в частині відмови у визнанні ОСОБА_5 такою, що втратила право на проживання та зняття з реєстрації місця проживання, апелянт звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила рішення в цій частині скасувати, задовольнивши вимоги у повному обсязі. На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не враховано, що факт реєстрації дитини відповідачів позбавляє її права розпоряджатись квартирою на власний розсуд, не може вона користуватись і пільгами щодо оплати комунальних послуг. Наголошувала, що члени сім`ї колишнього власника - діти, також підлягають виселенню в разі виселення їх батьків, а тому рішення суду першої інстанції є необґрунтованим щодо відмови у виселенні неповнолітньої дитини. Відповідачі в судове засідання не з`явились, про час та дату судового розгляду повідомлені належним чином, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а судове рішення скасуванню в частині відмови у визнанні ОСОБА_5 такою, що втратила право користування житловим приміщенням на підставі наступного. Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" передає у власність, а ОСОБА_1 та ОСОБА_7 приймають квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності квартира за адресою АДРЕСА_1 належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_1 . Відповідно до акту №26 від 01.03.2021, складеного майстром житлово-екслуатаційної дільниці №4 "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва" ОСОБА_15., підписаних ОСОБА_8 , начальником ЖЕД №4 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , що проживають в будинку АДРЕСА_2 , під час обстеження квартири АДРЕСА_3 та зі слів сусідів встановлено, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 дійсно не проживають за зазначеною адресою протягом останніх 12 місяців, але зареєстровані. Згідно із витягом з реєстру територіальної громади м. Києва №77718775 від 18.01.2022 за адресою: АДРЕСА_1 станом на 18.01.2022 зареєстровані: ОСОБА_4 з 15.07.1988, ОСОБА_3 з 12.05.1989, ОСОБА_5 з 08.05.2007, ОСОБА_6 з 29.07.2008, ОСОБА_1 з 22.07.2019, ОСОБА_12 з 31.07.2019. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції переглядається в частині його оскарження. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд першої інстанції керувався вимогами ч.ч.1, 2 та 3 ст. 29 ЦК України про те, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла 14 років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлено в законі. Місцем проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції. За змістом ч.2 ст.18 закону «Про охорону дитинства», діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Суд першої інстанції вказував, що малолітня ОСОБА_5 не може самостійно визначати своє місце проживання, а тому сам по собі факт її не проживання в спірній квартирі, не може бути безумовною підставою для визнання її такою, що втратила право користування зазначеним вище житлом. Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що малолітня набула право власності або право постійного користування іншим житлом, позивачем не надано. Несплата дитиною коштів за користування житлово-комунальними послугами також не може бути підставою для визнання її такою, що втратила право користування спірним жилим приміщенням, оскільки позивач (за доведеності понесення ним таких витрат одноособово) не позбавлений можливості ставити питання про їх відшкодування до законного представника (матері) малолітньої дитини. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визнання ОСОБА_5 такою, що втратила право користування спірним житловим приміщенням, оскільки позивач, у свою чергу, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що реєстрація дитини спричиняє перешкоди у користуванні належним позивачу житловим приміщенням. Однак з таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав. За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Ця норма права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. Не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. Відповідно до статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine»), рішення від 02 грудня 2010 року) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло. Враховуючи наведене, при розгляді справ про зняття дитини з реєстрації у спірному житлі, де вона зареєстрована зі згоди власника, необхідно до суду надавати належні та допустимі докази на підтвердження того, що реєстрація дитини спричиняє перешкоди у користуванні належним власнику жилим приміщенням. Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" передає у власність, а ОСОБА_1 та ОСОБА_7 приймають квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності квартира за адресою АДРЕСА_1 належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_1 . Також встановлено, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 не проживають за зазначеною адресою протягом останніх 12 місяців, але зареєстровані. Згідно із частиною третьою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає (ч.2 ст.3 СК України). Частиною другою статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Водночас, на даний час батьки ОСОБА_5 не є ані наймачами ані власниками спірної квартири, на що суд першої інстанції уваги не звернув, залишивши право неповнолітній на користування квартирою. Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час. (Правова позиція ВСУ у справі № 6-709цс16). Згідно ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть. Таким чином, зібрані у справі докази вказують також на наявність підстав для визнання ОСОБА_5 такою, що втратила право користування спірним житловим приміщенням. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права. Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, розподілу підлягають судові витрати. Керуючись ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 лютого 2022 року - задовольнити. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 лютого 2022 року - скасувати в частині відмови у визнанні ОСОБА_5 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, ухваливши в цій частині нове рішення. Визнати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_1 . Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції розподілити наступним чином: Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 1261,20 грн. Повернути ОСОБА_1 надмірно сплачені 4 186, 80 грн. Дані сторін: Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ). Відповідач: ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнє відоме місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 ). Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Головуючий: Судді: