Постанова Дніпровський апеляційний суд № 216/5772/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5335/22 Справа № 216/5772/21 Суддя у 1-й інстанції - КУЗНЕЦОВ Р. О. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 вересня 2022 року м.Кривий Ріг справа № 216/5772/21 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Остапенко В.О., суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П. секретар судового засідання - Євтодій К.С. сторони: позивач - ОСОБА_1 відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця» розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційні скарги ОСОБА_2 , яка діє від імені та в інтересах відповідача ОСОБА_1 , та Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 червня 2022 року, яке ухвалено суддею Кузнецовим Р.О. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості про дату складення повного тексту рішення в матеріалах справи відсутні, - ВСТАНОВИВ: У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок нещасного випадку на виробництві посилаючись на те, що він з 10.10.2011 року працював у відокремленому структурному підрозділі «Криворізька дистанція колій» Державного підприємства «Придніпровська залізниця» на посаді монтера колії (учня) на 10 околотку. Починаючи з 11.11.2011 року позивача переведено в тому ж підприємстві на посаду монтера колії по другому розряду. 16.05.2012 року позивача звільнено з роботи на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю України за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію по інвалідності. 18.01.2012 року з позивачем, під час виконання трудових обов`язків, стався нещасний випадок, внаслідок якого він отримав тілесні ушкодження у вигляді перелому ноги. Відповідачем складено Акти форми Н-1 та Н-5 про нещасний випадок на виробництві. Висновком МСЕК від 16.05.2012 року позивачу встановлено первинно втрату професійної працездатності в розмірі 70 % та встановлена третя група інвалідності, останнім переоглядом МСЕК від 30.08.2017 року позивачу встановлено 25 % втрати професійної працездатності з наступним переоглядом 01.06.2019 року. Після цього, повторно огляд не здійснювався. У зв`язку із вказаним трудовим каліцтвом позивач проходив тривалий процес лікування, що позбавляє можливості позивача вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання хронічного професійного захворювання, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуттям та особливостями лікування. Крім того, позивач, внаслідок отриманих тілесних ушкоджень, постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. Позивач вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров`я, та йому завдана моральна шкода, оскільки останній позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, тому просив суд стягнути з відповідача 420 000 гривень. Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 червня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь позивача 25 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди без утримання податку з доходу фізичних осіб. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в розмірі 908 грн. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі представник позивача просить змінити рішення суду в частині розміру стягнутої судом моральної шкоди, задовольнивши позовні вимоги у повному обсязі посилаючись на те, що визначений судом розмір моральної шкоди є значно заниженим, таким, що не відповідає роз`ясненням, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди». На думку апелянта судом не враховано, що позивач відчуває не тільки фізичні страждання, а і моральні страждання, оскільки порушено звичний для нього спосіб життя, наслідки нещасного випадку вимагають додаткових зусиль для організації його життя, порушено нормальні життєві зв`язки внаслідок неможливості вести активне життя. В апеляційній скарзі представник відповідача просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог позивача посилаючись на те, що позивачем не доведено факт завдання шкоди за участю відповідача, а також не надано доказів того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодовувати шкоду. Крім того, надані копії виписки з медичної карти та копії довідки про встановлення 2 групи інвалідності, а потім призначеної 3 групи інвалідності, жодним чином не підтверджують причинного зв`язку моральних страждань внаслідок отриманої травми. Відзиви на апеляційні скарги не подані. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , яка підтримала доводи апеляційної скарги позивача, просила її задовольнити та заперечувала проти задоволення апеляційної скарги відповідача, представника відповідача АТ «Українська залізниця» - Григоріву О.Ю., яка підтримала доводи апеляційної скарги відповідача, просила її задовольнити та заперечувала проти задоволення апеляційної скарги позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, з наступних підстав. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 18.01.2012 року ОСОБА_1 прибув о 04 год. 45 хв. на місце постійної роботи на 1 лінійну дільницю (надалі - ПД-10) ст. Кривий Ріг-Західний, переодягнувся у спецодяг та спецвзуття, отримав інструмент та чекав автомобіль для виїзду на перегін Кудашівка-Милорадівка. З ним були направлені монтери колії ПД-10 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Автомобіль приїхав приблизно о 05 год 45 хв. Вищевказані працівники завантажили в нього отриманий інструмент та поїхали на місце виконання робіт. Приблизно о 07 год. 30 хв., приїхавши на місце виконання робіт, монтери колії чекали на проведення інструктажу з питань охорони праці. О 8.00 год. для них провів інструктаж шляховий майстер 2-го околотку ОСОБА_5 , на дільниці якого проводилися роботи. Про проведення інструктажу зроблено запис у журналі реєстрації інструктажів з питань охорони праці. Після проведення інструктажу працівники приступили до виконання підготовчих робіт для заміни рейкової плити. Фронт робіт був поділений на окремі ділянки для монтерів колії різних околотків. Монтери колії 10-го околотку розкручували клемні болти разом з монтерами колії 4-го околотку ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Майстер ОСОБА_5 розставляв монтерів колії по всьому фронту робіт, організував працю монтерів колії, контролював безпечне проведення робіт. Приблизно о 10 год 30 хв монтери колії, почувши сигнал свистка сигналіста ОСОБА_8 про наближення поїзда, згідно з вимогами Інструкції №1 з охорони праці для монтерів колії, припинили роботу та почали сходити з колії на відстань не ближче 2 м від крайньої рейки. ОСОБА_1 , ставши на край плеча баластної призми, переніс вагу тіла на праву ногу, при цьому щебінь під його вагою посунувся, нога підвернулась. Відчувши сильний біль, ОСОБА_1 впав. Потерпілого віднесли від рейкового полотна монтери колії ОСОБА_3 та монтер колії ПД-11 ОСОБА_9 і посадили в кабіну автомобіля. ОСОБА_1 , знявши з ноги чобіт, побачив, що нога сильно розпухла. На автомобілі він був доставлений в с. Щорськ до лікарні, де йому надали медичну допомогу. Потім ОСОБА_1 на автомобілі доставили в ДЗ «Відділкова лікарня ст. Кривий Ріг-Головний», де його госпіталізували. В актах форми Н-1 та Н-5 зазначено, що комісія, оглянувши місце нещасного випадку, опитавши потерпілого, свідків, медичний висновок про діагноз пошкодження здоров`я потерпілого, визнала нещасний випадок таким, що пов`язаний з виробництвом. 16.05.2012 року ОСОБА_1 висновком МСЕК встановлена ІІ група інвалідності, 70% втрати професійної працездатності внаслідок трудового каліцтва, строком на 1 рік. 19.06.2013 року висновком МСЕК позивачу встановлено 30 % втрати професійної працездатності та ІІІ група інвалідності. 18.06.2014 року висновком МСЕК позивачу встановлено 30 % втрати професійної працездатності та ІІІ група інвалідності. 08.07.2015 року висновком МСЕК позивачу встановлено 25 % втрати професійної працездатності строком на 2 роки. 30.08.2017 року позивачу встановлено 25 % втрати професійної працездатності строком на 2 роки, тобто по 01.06.2019 року. Після цього огляд не здійснювався (а.с.16-19). Суд, частково задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та вірно встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки ушкодження здоров`я позивача мало місце під час виконання ним трудових обов`язків і пов`язане з виробництвом, і наявності у зв`язку з цим підстав, передбачених ст. ст. 153, 237-1 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди за рахунок відповідача, та погоджується з визначеним судом розміром морального відшкодування, з огляду на наступне. Згідно ст. 4 Закону України «Про охорону праці», державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України, забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з отриманою на виробництві травмою, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як він переносить фізичний біль, зазнав порушення свого звичайного способу життя і вимушений витрачати свої сили на організацію свого життя, внаслідок чого переносить моральні страждання та хвилювання. Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими у Постанові Пленуму Верховного Суду України в п. 13 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями. Із матеріалів справи вбачається, що у зв`язку з виробничою травмою позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він відчуває моральні й фізичні страждання, які обмежують можливість останнього вести звичний спосіб життя та тягнуть за собою відчуття болю. Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачу заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманого ушкодження, враховано загальний строк роботи позивача на підприємстві відповідача з жовтня 2011 року по травень 2012 року, враховано обставини за яких позивач отримав ушкодження здоров`я, а саме враховано, що відповідно до Актів форми Н-1 та Н-5 про нещасний випадок на виробництві від 18.04.2012 року, позивач, виконуючи трудові обов`язки не піклувався про особисту безпеку та здоров`я при виконанні робіт, порушив вимоги Інструкції з охорони праці та монтерів колії № 1, враховано відсоток втрати ним первинно професійної працездатності в розмірі 70 %, визнання його особою з інвалідністю другої групи та встановлення у подальшому 25 % втрати професійної працездатності, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, з огляду на встановлення відсотка втрати професійної працездатності. У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційних скарг як представника позивача, так і представника відповідача про необґрунтованість розміру моральної шкоди. Також колегією суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивачем не доведено факт завдання шкоди за участю відповідача, а також не надано доказів того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодовувати шкоду. Крім того, надані копії виписки з медичної карти та копії довідки про встановлення 2 групи інвалідності, а потім призначеної 3 групи інвалідності, жодним чином не підтверджують причинного зв`язку моральних страждань внаслідок отриманої травми, оскільки у зв`язку з отриманою на виробництві травмою, позивачу була заподіяна моральна шкода, так як він переносить фізичний біль, зазнав порушення свого звичайного способу життя і вимушений витрачати свої сили на організацію свого життя, внаслідок чого переносить моральні страждання та хвилювання. Колегія суддів зауважує, що аргументи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_2 , яка діє від імені та в інтересах відповідача ОСОБА_1 , та Акціонерного товариства «Українська залізниця» - залишити без задоволення. Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 червня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 28 вересня 2022 року. Головуючий: Судді: