Постанова 4803 № 205/8232/2021

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4843/22 Справа № 205/8232/2021 Суддя у 1-й інстанції - Мовчан Д. В. Суддя у 2-й інстанції - Єлізаренко І. А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 вересня 2022 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Єлізаренко І.А. суддів Красвітної Т.П., Свистунової О.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк Приватбанкна заочне рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 22 березня 2022 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором,- В С Т А Н О В И Л А: У вересні 2021 року АТ КБ Приватбанк звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог АТ КБ Приватбанк посилалися на те, що відповідно до укладеного договору б/н від 08 лютого 2006 року банк надав ОСОБА_1 кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 24000 грн. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами, складає між нею та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується його підписом у заяві. Відповідач не виконує свої зобов`язання за кредитним договором, не сплачує проценти за користування кредитом та не здійснює повернення кредиту щомісячними платежами, у зв`язку з чим станом на 17 серпня 2021 року відповідач має заборгованість у розмірі 26 753 грн. 23 коп.,яка складається із: 21 615 грн. 97 коп.- заборгованість за кредитом; 21 615 грн. 97 коп.- заборгованість за простроченим тілом кредиту; 5 137 грн. 26 коп. - заборгованість за простроченими відсотками. На підставі викладеного АТ КБ Приватбанк просили суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором б/н від 08 лютого 2006 року станом на 17 серпня 2021 року у розмірі 26 753 грн. 23 коп., а також судовий збір 2270 грн. Заочним рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 22 березня 2022 року задоволено частково позовні вимоги АТ КБ Приватбанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ Приватбанк заборгованість за договором № б/н від 08 лютого 2008 року у загальному розмірі 21 788 грн. 44 коп., заборгованість за тілом кредиту 21 615 грн. 97 коп., у т.ч. заборгованість за простроченим тілом кредиту - 21 615 грн. 97 коп. та заборгованість за простроченими відсотками за період з 23 жовтня 2018 року по 07 листопада 2018 року у розмірі 172 грн. 47 коп. В задоволені іншої частини позовних вимог щодо стягнення заборгованості за простроченими відсотками у розмірі 4 964 грн. 79 коп. відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ Приватбанк пропорційно до розміру задоволених позовних вимог понесені позивачем та документально підтверджені судові витрати по справі у вигляді судового збору в розмірі 1 848 грн. 74 коп. В апеляційній скарзі АТ КБ Приватбанкпросять заочне рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 22 березня 2022 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог АТ КБ Приватбанк, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Відзив на апеляційну скаргу учасниками справи подано не було. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з частини 1 статті 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ КБ Приватбанк). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). З матеріалів справи вбачається, на підтвердження позовних вимог АТ КБ Приватбанк надано суду копію Анкети-заяви ОСОБА_1 від 08 лютого 2006 року, в якій вона виявляє бажання оформити на своє ім`я кредитку Універсальна (а.с. 23). У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Згідно договору, який підписаний відповідачем, сторони погодили умови сплати процентів у розмірі 3% (а.с.23). З розрахунку заборгованості, що був наданий позивачем суду, встановлено, що заборгованість за простроченими відсотками була нарахована банком виходячи з відсоткових ставок 34,80 %, 36 %, 43,20% залежно від періоду користування кредитними коштами. Однак, сама Анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, яка підписана відповідачем, відповідних умов про погодження сторонами таких розмірів процентної ставки як 34,80%, 36%, 43,20% не містить, а інших угод щодо збільшення відсоткової ставки між сторонами укладено не було. Відповідно до довідки про умови кредитування від 23 жовтня 2018 року, яка підписана ОСОБА_1 , та яка діяла з 23 жовтня 2018 року по 07 листопада 2018 року, зазначено, розмір відсотків за прострочене виконання зобов`язання складає 3,5% річних (а.с. 24,25). Згідно з наданим банком розрахунком заборгованості вбачається, ОСОБА_1 має заборгованість перед позичальником, яка станом на 17 серпня 2021 року становить 26 753 грн. 23 коп., яка складається із: 21 615 грн. 97 коп.- заборгованість за кредитом; 21 615 грн. 97 коп.- заборгованість за простроченим тілом кредиту; 5 137 грн. 26 коп.- заборгованість за простроченими відсотками (а.с. 6-20). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту 21 615 грн. 97 коп., стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитом з 08 лютого 2006 року по 17 серпня 2021 року у розмірі 5137 грн. 26 коп. (а.с.4,5). Банк, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі її розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 08 лютого 2006 року, посилався на Умови та правила надання банківських послуг, як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та правила розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Умови та правила не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім того, правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах цієї справи, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 08 лютого 2006 року шляхом підписання заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року «Про захист прав споживачів». Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 ПАТ КБ ПриватБанк дотрималися вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України Про захист прав споживачів про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс

19. Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Встановлено, що відповідач ОСОБА_1 користувалась кредитними коштами та частково сплачувала заборгованість за договором. Відповідач ОСОБА_1 не надала суду доказів, які спростовували б розрахунок заборгованості перед АТ КБ Приватбанк, не довила відсутність заборгованості. Таким чином, враховуючи викладене, позовні вимоги АТ КБ Приватбанк є обґрунтованими в частині стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 08 лютого 2006 року у розмірі 21 615 грн. 97 коп. - заборгованість за тілом кредиту. Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача на користь банку заборгованості по відсоткам, колегія суддів враховує наступне. Із заяви позичальника від 08 лютого 2006 року вбачається, що позичальник обрав тип карти Універсальна, з кредитним лімітом в сумі 1600 грн. (а.с.23). Згідно договору, який підписаний відповідачем, сторони погодили умови сплати процентів у розмірі 3% (а.с.23). З розрахунку заборгованості, що був наданий позивачем суду, встановлено, що заборгованість за простроченими відсотками була нарахована банком виходячи з відсоткових ставок 34,80 %, 36 %, 43,20% залежно від періоду користування кредитними коштами. Відповідно до довідки про умови кредитування від 23 жовтня 2018 року, яка підписана ОСОБА_1 , та яка діяла з 23 жовтня 2018 року по 07 листопада 2018 року, зазначено, розмір відсотків за прострочене виконання зобов`язання складає 3,5% річних (а.с. 24,25). Зі спливом строку, який був зазначений у інформації про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту від 23 жовтян 2018 року, припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитним договором, а доказів додатково укладеної угоди стороною позивача суду надано не було, то після 07 листопада 2018 року позивач не мав законних підстав нараховувати відсотки, передбачені договором, укладеним 23 жовтня 2018 року між банком і ОСОБА_1 . Такий висновок узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та постанові Верховного Суду від 03 жовтян 2018 року у справі № 390/1875/16-ц (провадження № 61-19255св18). АТ КБ Приватбанк не надано суду жодних доказів дотримання банком процедури зміни в односторонньому порядку розміру процентної ставки. З наданого позивачем розрахунку заборгованості, з урахуванням наведеного, з Відповідача підлягає стягненню заборгованість за простроченими відсотками за користування кредитом у розмірі 172 грн. 47 коп. за період з 23 жовтня 2018 року по 07 листопада 2018 року у зв`язку із невиконанням Відповідачем зобов`язань за кредитним договором. Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Встановлено, що відповідач ОСОБА_1 користувалася кредитними коштами та частково сплачувала заборгованість за договором, що підтверджує факт укладення кредитного договору. Відповідач ОСОБА_1 не надала суду доказів, які спростовували б розрахунок заборгованості перед АТ КБ Приватбанк, не довила відсутність заборгованості. Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог АТ КБ Приватбанк, стягнувши з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №б/н від 08 лютого 2008 року у розмірі 21 615 грн. 97 коп.- заборгованість за тілом кредиту, 172 грн. 47 коп. - заборгованість за простроченими відсотками за період з 23 жовтня 2018 року по 07 листопада 2018 року. Доводи апеляційної скарги щодо доведеності позовних вимог банку в частині стягнення заборгованості за відсотками не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами. Доводи апеляційної скарги стосовно незаконності та необґрунтованості рішення суду є безпідставними. Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції. Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк залишити без задоволення. Заочне рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 22 березня 2022 року в оскаржуваній частині - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 28 вересня 2022 року. Головуючий суддя І.А.Єлізаренко Судді Т.П.Красвітна О.В.Свистунова