Постанова ККС ВС № 127/1309/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 вересня 2022 року м. Київ справа № 127/1309/19 провадження № 51-5286м21 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_16, суддів ОСОБА_17, ОСОБА_18, за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_19, прокурора ОСОБА_20, засудженого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції), захисника ОСОБА_21, розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_21 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 10 червня 2021 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 18 серпня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018020000000422, за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше судимого за вироком Богунського районного суду м. Житомира від 3 квітня 2018 року за ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, на підставі статей 75, 75 КК звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК. Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком районного суду ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 149 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна. На підставі ч. 1 ст. 71 КК за сукупністю вироків до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Богунського районного суду м. Житомира від 3 квітня 2018 року та визначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців з конфіскацією майна. Згідно з вироком суду ОСОБА_1 , використовуючи уразливий стан ОСОБА_2 , викликаний його інвалідністю третьої групи, зумовленою ушкодженням правої руки, а також використовуючи збіг тяжких особистих і сімейних обставин потерпілого (зокрема переїзд з м. Донецька, відсутність постійного місця проживання та джерел доходів), приблизно з кінця травня до кінця липня 2018 року вчинив його вербування, переміщував та переховував з метою експлуатації, при цьому, погрожуючи застосуванням та застосовуючи насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, за наступних обставин. Приблизно в кінці травня 2018 року, ОСОБА_1 перебуваючи біля готелю «Південний Буг» (площа Героїв Чорнобиля, 1 у м. Вінниці), зустрів ОСОБА_2 , переселенця з м. Донецьк, та, діючи з метою його експлуатації, шляхом примусового залучення до зайняття жебрацтвом, використовуючи його уразливий стан, викликаний інвалідністю третьої групи, збігом тяжких особистих і сімейних обставин потерпілого та відсутністю будь яких коштів для існування, завербував його застосувавши фізичне насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я, а також психологічний тиск, який виразився в залякуванні і погрозах подальшого застосування такого насильства у випадку відмови від зайняття жебрацтвом під його наглядом. В подальшому, ОСОБА_1 перемістив ОСОБА_2 до орендованої ним квартири АДРЕСА_2 ), де його переховував, відразу обмеживши у вільному пересуванні по місцевості, шляхом постійного, пильного нагляду за ним для запобігання можливості втечі. З метою недопущення звернення ОСОБА_2 до правоохоронних органів або сторонніх осіб, що могло призвести до викриття та припинення його протиправних дій, ОСОБА_1 особисто переміщав ОСОБА_2 до місць жебракування на території м. Вінниця та м. Житомир, здійснюючи систематичний контроль за ним під час жебракування, забирав в останнього гроші, випрошені у сторонніх осіб, та по завершенню переміщав знову до квартири, в якій вони проживали. При цьому, ОСОБА_2 незаконно утримуючись в квартирі, будучи обмеженим у вільному пересуванні та спілкуванні з іншими сторонніми особами, перебуваючи під постійним наглядом, отримуючи систематичні погрози заподіянням насильства, яке не є небезпечним для його життя та здоров`я, будучи інвалідом третьої групи, реально сприймав зі сторони ОСОБА_1 погрози фізичної розправи і не мав здатності чинити опір насильницьким діям останнього. В кінці липня, перебуваючи в м. Житомир, ОСОБА_2 вдалось втекти від ОСОБА_1 та поїхати у м. Вінниця. Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційні скарги прокурора та захисника, а вирок суду - без зміни. Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати судові рішення і закрити кримінальне провадження. На думку захисника, в основу вироку покладено недопустимі докази, що не були відкриті стороні захисту, та, які не підтверджують винуватість засудженого у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення. Судом було безпідставно відмовлено в задоволенні ряду клопотань сторони захисту, а кримінальне провадження розглянуто не об`єктивно та з обвинувальним ухилом. Апеляційний суд повторно не дослідив обставини, встановлені під час кримінального провадження, та залишивши апеляційну скаргу сторони захисту без задоволення, не зазначив підстав, з яких визнав її необґрунтованою. Враховуючи викладене рішення судів підлягають скасуванню. Позиції учасників судового провадження Засуджений та його захисник підтримали касаційну скаргу і просили її задовольнити. Прокурор заперечував проти задоволення цієї скарги. Мотиви Суду Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження або неповноту судового розгляду, чинним законом не передбачено. З касаційної скарги вбачається, що захисник, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту судового розгляду, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено. Разом із цим, перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновки суду про доведеність винуватості засудженого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК (торгівля людьми, тобто вербування, переміщування, переховування людини, вчинені з метою експлуатації, з використанням уразливого стану потерпілого, поєднані з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого), суд належним чином умотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до вимог закону в їх сукупності і правильно визнано достатніми та взаємопов`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 . Вирок відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим. Зокрема, винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, за обставин, викладених у вироку, доводиться показаннями потерпілого ОСОБА_2 , котрий у суді пояснив, що він має інвалідність третьої групи, у нього ушкоджена права рука, права нога та тіло, у зв`язку з чим не може працювати, на роботу не приймають, йому важко стояти та ходити, тому жебракує. До м. Вінниця він переїхав три роки тому з м. Донецьк та весь час проживав у хостелі. Приблизно в середині літа 2018 року, коли він займався жебракуванням біля готелю «Південний Буг», до нього підійшов ОСОБА_1 і сказав, щоб він працював на нього або взагалі тут більше не з`являвся, на що ОСОБА_2 відмовився. Після чого засуджений почав неодноразово йому погрожувати, бити по обличчю та ребрах, він був наляканий, тому погодився працювати на ОСОБА_1 . В подальшому засуджений забрав у нього пенсійне посвідчення, змушував багато жебракувати та постійно спостерігав за ним. При цьому не давав можливості кудись піти чи відійти, забороняв будь з ким спілкуватись, постійно ходив за ним слідом та забирав всі гроші. ОСОБА_1 забрав його жити в орендовану кварту, де жила його дружина з дітьми, та змушував жебракувати щодня. В середньому він заробляв 500-800 грн в день, якщо виходило менше, то засуджений його бив. Вони неодноразово вживали разом алкогольні напої, і потерпілий розповідав про свої тяжкі сімейні обставини, важкий стан здоров`я, про те, що він є переселенцем, для того щоб ОСОБА_1 його відпустив, проте останній не давав йому проходу. Потерпілий пояснив, що все це тривало 5-6 місяців. В подальшому ОСОБА_1 перевіз його до м. Житомир, щоб ОСОБА_2 жебракував біля церкви. Там вони проживали у двоюрідного брата засудженого приблизно два місяці, а восени 2018 року, коли ОСОБА_1 знаходився під дією наркотичних засобів, ОСОБА_2 забрав у нього з сумки своє пенсійне посвідчення та втік до м. Вінниця, де повернувся жити до хостелу. Про те, що з ним сталося він розповів власнику хостелу. Також ОСОБА_2 зазначав, що ОСОБА_1 є раніше судимим, оскільки неодноразово ходив відмічатись до установи, що біля в`язниці, проте ОСОБА_2 ніколи не залишався сам, оскільки за ним постійно спостерігав або засуджений або його дружина. Коли він написав заяву до поліції та відносно ОСОБА_1 було відкрите кримінальне провадження, до потерпілого неодноразово приходила дружина засудженого з невідомою жінкою, вони йому погрожували застосуванням фізичної сили, а також пропонували 1 500 грн, для того щоб він забрав заяву з поліції. Судом також було досліджено протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до якого потерпілий ОСОБА_2 просить прийняти міри до ОСОБА_1 , котрий протягом червня-липня 2018 року шляхом побиття та погроз фізичної розправи примушував його займатися жебрацтвом. Показання потерпілого щодо обставин вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, є послідовними та повністю узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , котрі підтвердили, що ОСОБА_1 змушував ОСОБА_2 жебракувати у м. Вінниця та м. Житомир, що дійсно разом із дружиною пильно спостерігали за ОСОБА_2 під час того, як він займався жебрацтвом біля технікуму у м. Вінниця. Також свідки підтвердили, що ОСОБА_1 дійсно відвіз ОСОБА_2 до м. Житомир для зайняття жебракуванням, проте останній у подальшому втік від нього. Свідок ОСОБА_7 у суді зазначив, що ОСОБА_1 орендував у нього квартиру, а потім він бачив засудженого разом із ОСОБА_2 на вулиці Коцюбинського у м. Вінниця, потерпілий жебракував, а ОСОБА_1 сидів під деревом і спостерігав за ним. Також, суд проаналізував та дослідив інші докази наявні в матеріалах кримінального провадження, зокрема, протоколи пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, відповідно до яких свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 впізнали потерпілого ОСОБА_2 як особу, котра займалась жебрацтвом у м. Вінниця з понівеченою рукою, так і ОСОБА_1 , який винаймав квартиру, де утримував потерпілого, а також погрожував жестами останньому, коли ОСОБА_2 жебракував біля готелю «Південний Буг» у м. Вінниця. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що протоколи пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, всупереч доводам захисника відповідають вимогам кримінального процесуального законодавства та вказані докази було відкрито стороні захисту. Крім того, судом було надано критичну оцінку показанням свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , котрі зазначили, що бачили потерпілого та обвинуваченого разом, і ОСОБА_2 у їх присутності не нарікав на ОСОБА_1 , а також показання свідка ОСОБА_10 , котра пояснила, що про обставини справи їй стало відомо зі слів ОСОБА_11 - дружини засудженого, оскільки вказані свідки є друзями ОСОБА_1 . Аналогічну оцінку суд надав й показанням свідка ОСОБА_12 , котрий пояснив, що ОСОБА_1 та його друзі приїздили до м. Житомира щоб жебракувати, та показанням свідка ОСОБА_13 , котрий зазначив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були у м. Житомир 3-4 дні та на його думку у них гарні відносини. При цьому суд зазначив, що вказані свідки є родичами дружини засудженого - ОСОБА_11 . Свідок ОСОБА_14 у суді зазначила, що вона була сусідкою ОСОБА_1 , а у свідка ОСОБА_15 засуджений винаймав квартиру. Також, судом було встановлено, що свідок ОСОБА_11 є дружиною ОСОБА_1 та у них є спільні діти. Під час розгляду кримінального провадження ОСОБА_11 для того, щоб допомогти ОСОБА_1 уникнути кримінальної відповідальності неодноразово, як вводила суд в оману, так і намагалась вплинути на свідків, які є родичами та друзями, як її, так і ОСОБА_1 . Враховуючи наведене, суд не прийняв до уваги показання свідка ОСОБА_11 надані нею під час розгляду справи, як і показання засудженого щодо невизнання винуватості в інкримінованому йому діянні, зазначивши, що позиція ОСОБА_1 спростовується безпосередньо дослідженими судом доказами. Розглянувши матеріали кримінального провадження суд встановив, що ОСОБА_1 скориставшись уразливим станом потерпілого, застосовуючи фізичне насильство та погрози його застосування, завербував ОСОБА_2 , з метою експлуатації. При цьому утримував його в підневільному стані, та в подальшому переміщував і примушував його до жебракування. В процесі здійснення протиправної діяльності ОСОБА_1 обмежив потерпілого у вільному пересуванні по місцевості шляхом постійного пильного нагляду за ним для запобігання можливості втечі. З метою недопущення звернення ОСОБА_2 до правоохоронних органів або сторонніх осіб, що могло призвести до викриття та припинення його протиправних дій, ОСОБА_1 особисто переміщував ОСОБА_2 до місць жебракування на території м. Вінниця та м. Житомир, здійснюючи систематичний контроль за ним під час жебракування, забирав в останнього гроші, випрошені у сторонніх осіб, та по завершенню переміщував знову до квартири, в якій вони проживали. Також, судом встановлено, що потерпілий ОСОБА_2 на момент вчинення злочину дійсно знаходився в уразливому стані, оскільки він є інвалідом третьої групи, у зв`язку з чим не мав можливість чинити опір незаконним діям засудженого через вади. ОСОБА_2 перебував в тяжких обставинах, які характеризуються наявністю надзвичайно скрутної ситуації, викликаної відсутністю у нього постійного місця роботи, житла та будь-яких коштів для існування. Таким чином суд, оцінивши показання потерпілого, свідків та засудженого у сукупності із іншими доказами, які є взаємоузгодженими й в своїй сукупності доповнюють один одного, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК. Кваліфікація дій засудженого є правильною. Оцінка доказів судом проведена згідно з вимогами процесуального законодавства, з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності доказів та їх достатності для постановлення вироку, а тому твердження захисника про протилежне, є безпідставними. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд дав належну оцінку викладеним в апеляційній скаргзі сторони захисту доводам, в тому числі і щодо неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, та обґрунтовано відмовив у їх задоволенні. Зокрема суд зазначив, що висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК, є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи і підтверджується наявними у справі доказами в їх сукупності. З приводу відмови в задоволенні клопотання сторони захисту про дослідження диску, на якому міститься відеозапис, суд зазначив, що наданий свідком ОСОБА_11 відеозапис розмови за участю потерпілого не міг був прийнятий судом, оскільки такий доказ отриманий з порушенням норм кримінального процесуального законодавства та фактично є допитом потерпілого ОСОБА_2 . Також, суд зазначив про безпідставність доводів сторони захисту щодо порушення вимог КПК під час допиту потерпілого. При цьому суд послався на журнал судового засідання та технічний носій інформацій, з яких вбачається, що суд пересвідчився в особі потерпілого ОСОБА_2 перед його допитом та провів допит у відповідності до ст. 353 КПК. А доводи сторони захисту щодо безпідставного відхилення судом клопотання про повторний допит потерпілого ОСОБА_2 не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки в ході заявлення такого клопотання не було обґрунтовано перед судом, які конкретно питання слід з`ясувати та неможливість їх з`ясування в ході першочергового допиту. Не знайшов суд підстав й для задоволення клопотання сторони захисту щодо одночасного допиту потерпілого та свідків. Що стосується аргументів захисника про порушення судом вимог ч. 3 ст. 404 КПК, то Суд дійшов наступного висновку. Вищевказаною нормою процесуального закону встановлено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується. Тобто, для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, встановлених під час кримінального провадження, кримінальний процесуальний закон визначає обов`язковою наявність (сукупність) як відповідного процесуального приводу (клопотання учасника судового провадження), так й однієї із закріплених у законі умов (неповнота дослідження зазначених обставин або наявність певних порушень у ході їх дослідження), які також можна розглядати як фактичну підставу для такого дослідження. При цьому, сама лише незгода учасника судового провадження з оцінкою певних конкретних доказів не може слугувати підставою для їхнього обов`язкового повторного дослідження. Відмова ж у задоволенні клопотання за відсутності аргументованих доводів щодо необхідності повторного дослідження всіх доказів у справі не свідчить про порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону або неповноту судового розгляду. Водночас, під час апеляційного розгляду суд розглянув клопотання сторони захисту про повторний виклик і допит потерпілого, а також повторне дослідження доказів та відмовив у його задоволенні через відсутність визначених законом підстав. До того ж, суд апеляційної інстанції погодився із оцінкою досліджених у даному кримінальному провадженні судом першої інстанції доказів та не надавав їм іншої оцінки. Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції під час апеляційного провадження не допустив порушення вимог кримінального процесуального закону. За таких обставин, ухвала апеляційного суду достатньо вмотивована та узгоджується з вимогами статей 370 та 419 КПК. Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі сторони захисту. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними, колегія суддів знаходить обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим доказам. Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, судові рішення слід залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення. Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд ухвалив: Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 10 червня 2021 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 18 серпня 2021 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_21 - без задоволення. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_16 ОСОБА_17 ОСОБА_18