Ухвала КАС ВС № 380/12815/21

УХВАЛА 26 вересня 2022 року м. Київ справа №380/12815/21 адміністративне провадження №К/990/14102/22 Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Стеценка С.Г., розглянувши клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі №380/12815/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: Ухвалою Верховного Суду від 29.08.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01.09.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2021 у справі №380/12815/21. 23 вересня 2022 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі до завершення розгляду Конституційним Судом України справи за конституційними скаргами ОСОБА_2 №18/289 та ОСОБА_3 №18/342 щодо невідповідності Конституції України положення абзацу шостого частини п`ятнадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII та частини першої статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року №3668-VI у частині поширення їх дії на Закон №1697, якими встановлено, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. За вказаних обставин позивач вважає, що існують підстави, передбачені пунктом 3 частини першої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме, об`єктивна неможливість розгляду касаційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного сулу від 01.09.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2021, до прийняття рішення Конституційним Судом України у справі за конституційними скаргами ОСОБА_2 №18/289 та ОСОБА_3 №18/342, з метою застосування вказаного рішення при розгляді касаційної скарги і прийняття судом касаційної інстанції законного рішення. Проаналізувавши клопотання позивача, Верховний Суд доходить висновку, що воно не підлягає задоволенню з таких мотивів. За правилами пункту 3 частини першої статті 236 КАС України суд зупиняє провадження у справі в разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. З огляду на зазначені вимоги закону для вирішення питання про зупинення провадження у справі адміністративний суд повинен у кожному конкретному випадку з`ясувати: - чи існує вмотивований зв`язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається адміністративним судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається, зокрема, в порядку конституційного або адміністративного судочинства; - чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду цієї справи. При цьому, об`єктивна неможливість розгляду адміністративної справи до вирішення іншої полягає в тому, що рішення суду в справі встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у адміністративній справі, зокрема факти, що мають (можуть мати) преюдиційне значення. Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Такі висновки суду узгоджуються із позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в ухвалах від 3 вересня 2019 року у справі №9901/637/18, від 26 листопада 2019 року у справі №9901/729/18 та від 03 листопада 2021 року у справі № 9901/471/19. Таким чином, у клопотанні про зупинення провадження у справі заявник повинен надати чітке обґрунтування, у чому полягає об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи. У той же час, у поданому ОСОБА_1 клопотанні такої аргументації не наведено, а лише зазначено про об`єктивну, на його думку, неможливість розгляду цієї справи до ухвалення рішення Конституційним Судом України у справі за конституційними скаргами ОСОБА_2 №18/289 та ОСОБА_3 №18/342 без наведення мотивів стосовно того, які саме обставини перешкоджають розглянути цю адміністративну справу до вирішення судом конституційної юрисдикції іншої справи. Колегія суддів зазначає, що за приписами частини другої статті 152 Конституції України, з якою кореспондуються положення статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року №2136-VIII, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Частиною третьою цієї ж статті Основного Закону України встановлено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку, а встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане, є підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами у розумінні пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України. Тобто, ухвалення Конституційним Судом України рішення у справі за конституційними скаргами ОСОБА_2 №18/289 та ОСОБА_3 №18/342 про визнання такими, що не відповідають частині першій статті 8, частинам першій, третій, п`ятій статті 17, частинам другій, третій статті 22, частинам першій, другій статті 24, частинам першій, четвертій, п`ятій статті 41, частині першій статті 46, частині першій статті 58, статті 64, частині першій статті 126, частині першій статті 129 Конституції України (є неконституційними), положення абзацу шостого частини п`ятнадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, частини першої статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VI у частині поширення їх дії на Закон № 1697, якими встановлено, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, не матиме впливу на норми матеріального права, які були застосовані судами попередніх інстанцій у справі, яка розглядається, та правильність застосування яких належить перевірити Верховному Суду під час касаційного розгляду цієї справи, і не зумовлює зміну правової регламентації спірних правовідносин у законодавстві, чинним станом на час виникнення останніх, а отже й зупинення провадження у даному конкретному випадку не можна вважати виправданим і таким, що є необхідним за цих обставин. Зважаючи на викладене, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у цій справі, оскільки з поданого позивачем клопотання не вбачається наявності обставин, які б свідчили про об`єктивну неможливість розгляду цієї справи судом касаційної інстанції до ухвалення Конституційним Судом України рішення у справі за конституційними скаргами ОСОБА_2 №18/289 та ОСОБА_3 №18/342, тому у задоволенні вказаного клопотання слід відмовити. Керуючись статтями 236, 248, 340, 355, 359 КАС України, Суд УХВАЛИВ: Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження в адміністративній справі № 380/12815/21. Копію цієї ухвали направити учасникам справи. Ухвала набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена. ........................... С.Г. Стеценко, Суддя Верховного Суду