Ухвала КАС ВС № 640/27229/21

УХВАЛА 26 вересня 2022 року м. Київ справа № 640/27229/21 адміністративне провадження № К/990/25165/22 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу Державної служби морського та річкового транспорту України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2022 року у справі № 640/27229/21 за позовом ОСОБА_1 до Державної служби морського та річкового транспорту України про визнання протиправними та скасування наказів, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - відповідач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної служби морського та річкового транспорту України (далі - відповідач), в якому просив суд: - визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби морського та річкового транспорту України від 13 вересня 2021 року №04-Д «Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 »; - визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби морського та річкового транспорту України від 13 вересня 2021 року №386-К «Про звільнення ОСОБА_1 »; - поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора Департаменту - начальника відділу контролю за дипломуванням спеціалістів водного транспорту Державної служби морського та річкового транспорту України; - стягнути з Державної служби морського та річкового транспорту України на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2022 року, позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби морського та річкового транспорту України від 13 вересня 2021 року №04-Д «Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 ». Визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби морського та річкового транспорту України від 13 вересня 2021 року №386-К «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора Департаменту - начальника відділу контролю за дипломуванням спеціалістів водного транспорту Державної служби морського та річкового транспорту України. Стягнуто з Державної служби морського та річкового транспорту України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 127 745,00 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора Департаменту - начальника відділу контролю за дипломуванням спеціалістів водного транспорту Державної служби морського та річкового транспорту України та в частині стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах стягнення за один місяць в розмірі 27 465,08 грн. Не погоджуючись із такими судовими рішеннями, Державна служба морського та річкового транспорту України звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав. З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами. У касаційній скарзі скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження судовиз рішень посилається на підпункт «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та вказує, що суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Поряд із цим, зазначення у касаційній скарзі вказаних доводів не звільняє особу від обов`язку щодо належного обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв`язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження. В обґрунтування загальних підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункти 3 та 4 частини 4 статті 328 КАС України. Так, скаржник вказує підставою для касаційного оскарження судових рішень є пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо можливості застосування у спірних правовідносинах абзацу 3 пункту 8 та абзацу 4 пункту 10 Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та осіб, які для цілей Закону України "Про запобігання корупції" прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 200 року № 950 (далі - Порядок № 950). Суд касаційної інстанції зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно. Зі змісту рішень судів попередніх інстанцій, оприлюднених в Єдиному державному реєстрі судових рішень слідує, що спірні правовідносини у цій справі виникли щодо звільнення позивача з посади заступника директора Департаменту - начальника відділу контролю за дипломуванням спеціалістів водного транспорту Державної служби морського та річкового транспорту України відповідно до пункту 4 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з вчиненням дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 9 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу» (використання повноважень в неправомірних особистих інтересах інших осіб). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки документальною підставою для накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення позивача слугував акт Державної служби морського та річкового транспорту України про результати проведення службового розслідування від 03 вересня 2021 року, а не подання дисциплінарної комісії, що є порушенням процедури накладення дисциплінарного стягнення, визначеної Законом України «Про державну службу», вказане свідчить про необхідність поновлення позивача на займаній посаді. Крім того, на думку судів попередніх інстанцій, позивач має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 28 березня 2020 року по день ухвалення судового рішення у розмірі 127 745,00 грн. Так, при розгляді справи суди попередніх інстанцій керувалися положеннями статей 2, 34, 61, 62, 64-66, 73, 74, 76, 77 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, статті 235 Кодексу законів про працю України, пунктам 2, 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №

100. Зазначені скаржником норми права (абзац 3 пункту 8 та абзац 4 пункту 10 Порядку № 950) не були застосовані судами попередніх інстанцій при вирішенні спірних правовідносин у вказаній справі, а відтак посилання скаржника не необхідність формування висновку Верховного Суду щодо застосування вказаних норм є необґрунтованими. А тому, Суд вважає безпідставним посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження. Також у касаційній скарзі скаржник зазначає, що касаційну скаргу подано на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України. Так, відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Частиною другою статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів. Частиною третьою статті 353 КАС України встановлено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо: 1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені в судовому рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу. Разом з тим у касаційній скарзі відсутнє посилання на відповідні пункти частини другої, третьої статті 353 КАС України, які є підставою касаційного оскарження та які, на думку скаржника, є підставою для скасування судових рішень у цій справі. При цьому, вимогами касаційної скарги є не направлення справи на новий розгляд (як це передбачено статтею 353 КАС України), а скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду і ухвалення нового рішення про відмову в позові, що передбачено статтею 351 КАС України. Натомість касаційна скарга містить опис обставин справи, цитування норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини та загальні формулювання незгоди з оскаржуваним судовим рішенням з посиланням на норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини. Інші наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з підставами касаційного оскарження судових рішень - пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України. Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту. Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала. Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи. Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Державної служби морського та річкового транспорту України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2022 року у справі № 640/27229/21 за позовом ОСОБА_1 до Державної служби морського та річкового транспорту України про визнання протиправними та скасування наказів, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - повернути скаржнику. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Роз`яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. СуддяЛ.О. Єресько