Постанова Львівський апеляційний суд № 454/3576/19

Справа № 454/3576/19 Головуючий у 1 інстанції: Струс Т.В. Провадження № 22-ц/811/1446/22 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 вересня 2022 року м.Львів Справа № 454/3576/19 Провадження № 22ц/811/1446/22 Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Приколоти Т.І., суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В. секретар Іванова О.О. з участю: прокурора Слиш Г.С. розглянув справу за апеляційною скаргою Львівської обласної прокуратури на рішення Сокальського районного суду Львівської області, ухвалене у м.Сокалі 16 травня 2022 року у складі судді Струс Т.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна через Державну казначейську службу України, Львівської обласної прокуратури, з участю третьої особи: Головного управління Національної поліції у Львівській області, про відшкодування шкоди завданої незаконними діями органу попереднього (досудового) слідства та прокуратури, - встановив: 28 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду суд з цим позовом. Свої вимоги мотивує, тим, що постановою старшого слідчого прокуратури Сокальського району від 23 грудня 2009 року відносно неї порушено кримінальну справу за ч.5 ст. 191 КК України, яка надалі із зміненим обвинуваченням, а саме: ще додатково статтями обвинувачення за ч.4 ст. 191, ч.1 ст. 367 КК України була скерована до суду. Вироком Сокальського районного суду Львівської області від 22 грудня 2011 року її (позивача) засуджено за ч.5 ст. 191, ч.4 ст. 191 КК України та на підставі ст. 70 КК України призначено покарання шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, у виді семи років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням адміністративно-господарських обов`язків на два роки, конфіскацією майна, що належить їй на праві приватної власності. За ч.1 ст. 367 КК України її виправдано. Запобіжний захід у виді підписки про невиїзд залишено до набрання вироком законної сили. Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Львівської області від 20 листопада 2012 року вирок Сокальського районного суду Львівської області від 22 грудня 2011 року в частині її виправдання за ч.1 ст. 367 КК України в зв`язку з відсутністю складу злочину залишено без змін. У решті вирок скасовано, справу в частині обвинувачення за ч.4 та ч.5 ст. 191 КК України направлено на новий розгляд в той самий суд в іншому складі суду. Постановою Сокальського районного суду Львівської області від 26 грудня 2013 року кримінальну справу щодо її обвинувачення за ч.4 та ч.5 ст. 191 КК України направлено прокурору Сокальського району для організації проведення додаткового розслідування. Обраний запобіжний захід у виді підписки про невиїзд залишено без змін. З відповіді СВ Сокальського ВП Червоноградського ВП ГУНП у Львівській області від 28 серпня 2019 року вбачається, що кримінальне провадження №12013150310001212 від 26 грудня 2013 року щодо її обвинувачення за ч.4 та ч.5 ст. 191 КК України закрито постановою слідчого від 14 листопада 2016 року на підставі п. 2 ч.1 ст. 284 КПК України. Зазначає, що внаслідок перебування під слідством і судом її життя настільки погіршилося, що призвело до нервових зривів, а в решті до тяжкого захворювання. В 2018 році їй проведено складну операцію, наслідки якої вона відчуває дотепер. На даний час вона є інвалідом ІІІ групи пожиттєво, працювати не може, оскільки цього не дозволяє стан її здоров`я. Із врахуванням заяви про збільшення позовних вимог і посиланням на ст. 1176 ЦК України та Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», просить стягнути на її користь 1 000 000 грн. моральної шкоди, а також понесені нею судові витрати. Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 16 травня 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 536 466 грн. на відшкодування моральної шкоди та судові витрати. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду оскаржує Львівська обласна прокуратура. В апеляційній скарзі посилається на те, що висновки суду зроблено з порушенням ст. 263 ЦК України без повного та всебічного з`ясування усіх обставин справи. Вважає, що розмір відшкодування, наведений у судовому рішенні, є необґрунтованим і безпідставним, зокрема в частині застосування для розрахунку не одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом, як цього вимагає Закон, а його збільшення. Звертає увагу, що з моменту внесення відомостей у Єдиний реєстр досудових розслідувань, ОСОБА_1 підозра у вчиненні будь-якого злочину не повідомлялась. Таким чином, з 27 грудня 2013 року в розумінні положень КПК України, який набрав законної сили з 20 листопада 2012 року, зокрема, ст. 42 КПК України, ОСОБА_1 не перебувала під слідством і судом; запобіжні заходи, визначені ст. 176 КПК України, до неї застосовано не було. Досудове розслідування кримінального провадження здійснювалось за фактом вчинення кримінального правопорушення щодо службових осіб ВАТ «Сокальський тепличний комбінат», а не щодо ОСОБА_1 . Щодо стягнення судових витрат зазначає, що в матеріалах справи відсутній договір про надання правової допомоги. У акті про надання послуг від 24 грудня 2019 року зазначено, що адвокат Мартинюк О.І. надала ОСОБА_1 професійну правничу допомогу, яка охоплює підготовку та пред`явлення позову в суд про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу попереднього слідства та прокуратури. Проте, позовна заява підписана ОСОБА_1 , а не адвокатом Мартинюк О.І. Також у поданих квитанціях та акті від 24 грудня 2019 року не зазначено номера справи, у якій надано правничу допомогу, що не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у якій справі здійснено оплату послуг адвоката за надання правничої допомоги. Просить рішення скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити. 8 серпня 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, у якому вказує, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що суд в повній мірі з`ясував обставини, що мають значення для справи, а висновки суду відповідають таким обставинам справи. Просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Представники Державної казначейської служби України та Головного управління Національної поліції у Львівській області в судове засідання не з`явилися, хоча про розгляд справи були повідомленні, що підтверджується довідкою про відправку на електронну адресу «судової повістки-повідомлення». Заслухавши суддю-доповідача, прокурора Слиш Г.С., перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково. Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову. Встановлено, що постановою старшого слідчого прокуратури Сокальського району від 23 грудня 2009 року стосовно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за ознаками злочину передбаченого ч.5 ст. 191 КК України. Згідно вироку Сокальського районного суду Львівської області від 22 грудня 2011 року ОСОБА_1 визнано винною за ч.4 ст. 191 та ч.5 ст. 191 КК України та призначено їй покарання за ч.5 ст. 191 КК України - 7 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням адміністративно-господарських функцій на 2 роки, з конфіскацією майна, що належить їй на праві приватної власності; за ч.4 ст. 191 КК України - 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади пов`язані з виконанням адміністративно-господарських функцій на 2 роки. На підставі ст. 70 КК України остаточно призначено покарання шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим у виді 7 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням адміністративно-господарських функцій на 2 роки, з конфіскацією майна, що належить їй на праві приватної власності. За ч.1 ст. 367 КК України позивача виправдано. Запобіжний захід (підписку про невиїзд) залишено до набрання вироком законної сили. Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Львівської області від 20 листопада 2012 року вирок Сокальського районного суду Львівської області від 22 грудня 2011 року в частині виправдання позивача за ч.1 ст. 367 КК України в зв`язку з відсутністю складу злочину, залишено без змін. У решті вирок скасовано, справу в частині обвинувачення за ч.4 та ч.5 ст. 191 КК України направлено на новий розгляд в той самий суд в іншому складі суду. Постановою Сокальського районного суду Львівської області від 26 грудня 2013 року кримінальну справу щодо обвинувачення позивачки ОСОБА_1 за ч.4 та ч.5 ст. 191 КК України направлено прокурору Сокальського району для організації проведення додаткового розслідування. Судом встановлено, що у кримінальному провадженні №12013150310001212 від 26 грудня 2013 року слідчим Басараб Б.В. 14 листопада 2016 року прийнято рішення про закриття кримінального провадження на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України (з реабілітуючи підстав). На підставі аналізу наявних у справі доказів та встановлених обставин суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що ОСОБА_1 перебувала під слідством та судом в період із 28 грудня 2009 року по 14 листопада 2016 року, тобто 82 місяців та 16 днів; щодо неї в межах цього кримінального провадження був обраним запобіжний захід у виді підписки про невиїзд. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. За правилами пункту 2 частини другої статті 1167 ЦК України якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала. Згідно з частинами першою та другою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода. Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (стаття 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»). Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12 (частина перша статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»). Судом враховано, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини у справі «STANKOV v. BULGARIA». Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Тобто, законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати. Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування. Визначений районним судом розмір відшкодування моральної шкоди за встановлених фактичних обставин справи відповідає положенням Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди. Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала під слідством та судом в період із 28 грудня 2009 року по 14 листопада 2016 року, тобто 82 місяців та 16 днів, і знаходилася в стані тривалих переживань та страждань чим погіршився її психологічний стан та завдано моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню державою. Колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції, з урахуванням встановлених обставин, вимог розумності та справедливості, наявності порушення прав ОСОБА_1 , характеру і обсягу її страждань, обґрунтовано визначив компенсацію моральної шкоди у розмірі 536 466 грн. Під час перебування під судом і слідством ОСОБА_1 необхідною була правнича допомога, у зв`язку з наданням якої вона понесла обґрунтовані витрати, які підлягають стягненню у її користь. Разом з тим, колегія суддів не погоджується із формулюванням в резолютивній частині оскаржуваного рішення, що судові витрати в розмірі 938 грн. 40 коп. належить стягнути з Державного бюджету України, а тому в цій частині рішення слід скасувати. Відповідно до п.13 ч.2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду. У зв`язку з наведеним, ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору за подання даної позовної заяви, а тому не мала обов`язку сплачувати судовий збір в розмірі 938,40 грн., такий сплатила помилково. Суд першої інстанції на це уваги не звернув та зробив помилковий висновок про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 938,40 грн. сплаченого судового збору. Позивач не позбавлена права повернути помилково сплачений нею судовий збір. У зв`язку з наведеним, оскаржуване рішення відповідно до ст.376 ЦПК України належить скасувати в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 938,40 грн. судового збору. В решті рішення належить залишити без змін, оскільки висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам у справі, не спростовані доводами апеляційної скарги. Керуючись: ст. 141, ст. 367, п.1, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 376, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури задовольнити частково. Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 16 травня 2022 року в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 938,40 грн. судового збору скасувати. В решті рішення залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 20 вересня 2022 року. Головуючий Судді