Постанова 4814 № 546/824/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 546/824/21 Номер провадження 22-ц/814/1502/22Головуючий у 1-й інстанції Зіненко Ю. В. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 вересня 2022 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Пікуля В.П., суддів Одринської Т.В., Панченка О.О., при секретарі Філоненко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Смірнов Сергій Іванович на рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 29 березня 2022 року (повний текст рішення складено 30 березня 2022 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом виселення з квартири без надання іншого житлового приміщення, В С Т А Н О В И В: ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом виселення з квартири без надання іншого житлового приміщення. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначає, що він є власником квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та, яка, в свою чергу, була успадкована ним згідно свідоцтва про право на спадщину від 28 липня 2021 року, та він є зареєстрованим за цією адресою. Водночас реалізувати своє право власності шляхом користування та розпорядження на вищевказану квартиру позивач не може, оскільки фактично в цій квартирі проживає відповідач ОСОБА_2 , який відмовляється виселятися з вказаної квартири, та всіляко перешкоджає в доступі до неї. 29 липня 2021 року позивач звертався до органів поліції із заявою про допомогу у виселенні відповідача з квартири, однак отримав відповідь що між сторонами існують цивільно - правові відносини. В зв`язку з цим позивач із сім`єю вимушений винаймати житло. 09 серпня 2021 року з метою досудового врегулювання спору позивачем було направлено вимогу про усунення перешкод у здійсненні користування та розпорядження своїм майном, однак відповідь від відповідача не надійшла. Посилаючись на викладені обставини та положення статті 41 Конституції України, статтю 391 ЦК України, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, позивач просив зобов`язати відповідача ОСОБА_2 вчинити дії щодо усунення перешкод ОСОБА_1 у здійсненні права користування та розпоряджання своїм майном шляхом виселення з квартири АДРЕСА_2 , без надання іншого житлового приміщення та стягнути з нього судові витрати. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від 29 березня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом виселення з квартири без надання іншого житлового приміщення відмовлено в повному обсязі. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні вказав, що оскільки позивач, набувши у власність спадкове майно, знав про проживання в ньому відповідача, який не має іншого житла, тому його право на це майно не може бути захищено шляхом виселення ОСОБА_2 , який внаслідок цього стане безхатченком, що не є справедливим з урахуванням усіх обставин цієї справи. Таким чином, місцевим судом не встановлено нагальної суспільної необхідності для застосування таких обмежень права на повагу до житла, які зазначені у позовній заяві, тому, задовольняючи вимоги позивача, втручання в зазначене право ОСОБА_2 не буде пропорційним, переслідуваній легітимній меті. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Із рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від 29 березня 2022 рокуне погодився позивач ОСОБА_1 та оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі прохає скасувати рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 29 березня 2022 року та прийняти нове рішення у справі, яким зобов`язати ОСОБА_2 вчинити дії щодо усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позивачу шляхом виселення з квартири АДРЕСА_2 , без надання іншого житлового приміщення та стягнути з нього судові витрати. Позиції учасників справи Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Особа, яка подала апеляційну скаргу вважає, що оскаржуване судове рішення винесено з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржником зазначено, що відповідач подав до суду першої інстанції докази з пропущенням строку на їх подання; у той же час клопотання про визнання поважними причини неподання доказів у встановлений строк ОСОБА_2 до суду не подавалося, що свідчить про їх недопустимість. Вказано, що позовні вимоги не містять вимог про встановлення будь-яких правовідносин між померлим ОСОБА_3 та відповідачем, а тому проведення почеркознавчої експертизи в межах розгляду даної цивільної справи не є необхідним. Крім того, вказано, що відповідач не скористався наданою йому довіреністю ОСОБА_3 щодо оформлення права власності на спірне житло, хоча перешкоди в реалізації вищевказаного були відсутні. Позивач наголошує, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції надав перевагу інтересам однієї особи, нехтуючи інтересами чотирьох осіб - позивача, його дружини та двох малолітніх дітей. Також скаржником зазначено, що маючи у власності квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з діями відповідача він вимушений орендувати житло за для проживання своєї сім`ї. Щодо відзиву на апеляційну скаргу Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Щодо явки та позиції учасників справи в суді апеляційної інстанції У судовому засіданні представник позивача - адвокат Смірнов С.І. апеляційну скаргу підтримав, пославшись на викладені в ній обставини. Крім того, пояснив, що позивач обізнаний про перегляд оскаржуваного рішення в апеляційному порядку і просив провести розгляд апеляційної скарги за його відсутності. Інші учасники справи будучи повідомлені про час та розгляд справи у судове засідання не з`явилися.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку. Встановлені обставини справи Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 28 липня 2021 року державним нотаріусом Решетилівської державної нотаріальної контори Кириченко Т.М., спадкоємцем майна померлого ОСОБА_3 , яке складається з квартири АДРЕСА_2 , є його син - ОСОБА_1 (а.с. 8). ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою Решетилівської міської ради Полтавської області від 27 серпня 2021 року №01-35/4314 (а.с. 15). Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності квартира АДРЕСА_2 на праві приватної власності належить ОСОБА_1 (а.с. 9). Посилаючись на ту обставину, що відповідач ОСОБА_2 відмовляється виселятися з вказаної квартири та з метою досудового врегулювання спору представником позивача було направлено вимогу про усунення перешкод у здійсненні користування та розпорядження своїм майном (а.с. 12-13, 17). Відповідно до поданої відповідачем ОСОБА_2 копії розписки, оригінал якої було оглянуто в судовому засіданні судом першої інстанції, ОСОБА_3 , як власник квартири АДРЕСА_3 , домовився про її продаж ОСОБА_4 та 01 жовтня 2006 року була здійснена купівля - продаж вищевказаної квартири. ОСОБА_4 всі зобов`язання як покупець виконала. В зв`язку з цим ОСОБА_3 немає жодних претензій до ОСОБА_4 . Вирішення документальних питань покладено на її сина - ОСОБА_2 згідно доручення № 2189 від 19 жовтня 2006 року (а.с. 57). Відповідно до копій довіреностей, посвідчених приватним нотаріусом Решетилівського районного нотаріального округу Ю.Д. Бєлашем, зареєстрованих в реєстрі № 980 та № 2189 ОСОБА_3 , на підставі укладеного з повіреним усного договору, уповноважив ОСОБА_2 бути його представником в державних, громадських та інших підприємствах, в усіх судах при вирішенні будь - яких питань, що стосуватимуться ОСОБА_3 (а.с. 54, 55). Відповідно до копії зобов`язання ОСОБА_3 , оригінал якого було оглянуто в судовому засіданні місцевим судом, ОСОБА_5 , яка є матір`ю ОСОБА_3 , брала в ОСОБА_4 в якості позики 300,00 та 400,00 доларів США. ОСОБА_3 зобов`язувався оформити всі документи по купівлі - продажу і документи на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , та оформити у власність ОСОБА_4 , так як всі кошти за це майно він отримав. Також ОСОБА_3 надав дозвіл на проживання в цій квартирі і виконання там будь - яких робіт та розпоряджання цим приміщенням в повному обсязі (а.с. 58). Згідно копії іншого зобов`язання ОСОБА_3 , оригінал якого було оглянуто в судовому засіданні місцевим судом, ОСОБА_3 в перших числах травня 2006 року домовився з ОСОБА_4 про купівлю нею в нього квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яку він має право приватизувати та продати та взяв у неї завдаток в сумі 4500,00 доларів США (а.с. 114). Із копії свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 28 липня 2021 року державним нотаріусом Решетилівської державної нотаріальної контори Кириченко Т.М., судом було встановлено, що ОСОБА_3 набув право власності на спірну квартиру на підставі свідоцтва про право власності, виданого відділом приватизації Решетилівської селищної ради 17 березня 2016 року та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 976076753242, номер запису про право власності: 15472487 (а.с. 8). Відповідно до копії акту №103 від 29 березня 2021 року обстеження житлово - побутових умов сім`ї ОСОБА_2 , який підписаний заступником начальника відділу соціального захисту та охорони здоров`я Виконавчого комітету Решетилівської міської ради Коваленко А.В. та свідками ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , ОСОБА_2 без реєстрації проживає в квартирі АДРЕСА_2 з 2007 року і по даний час (а.с. 67). Іншим актом обстеження квартири та матеріально - побутових умов сім`ї, за підписом працівників поліції ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , листоноші ОСОБА_10 , сусідів ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , який завірений секретарем Виконавчого комітету Решетилівської міської ради Тринчук О.А., встановлено, що мати відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 проживає в квартирі АДРЕСА_2 з 01 жовтня 2006 року і по даний час (дата складання акта не зазначена). При цьому сплачує всі необхідні платежі, дотримується правил та норм співжиття, своїми силами та за свої кошти зробила водогін та каналізаційні відводи. В квартирі проведено євроремонт, зроблено всі комунікації, електромережа, підсилене панельне перекриття. В даний час в квартирі проживає син ОСОБА_4 - ОСОБА_2 (а.с. 68). Крім того, під час судового засідання у суді першої інстанції ОСОБА_3 не заперечував того факту, що ОСОБА_2 проживає в спірній квартирі приблизно з 2007 чи 2008 року. Також зі сторони позивача не було заперечень того, що саме відповідач сплачує за комунальні послуги. Позиція апеляційного суду Щодо наданої до суду довідки З матеріалів справи вбачається, що до апеляційної скарги позивачем додано довідку Виконавчого комітету Решетилівської міської ради Полтавської області від 22 квітня 2022 року про місце проживання та склад сім`ї ОСОБА_1 . Відповідно до положень статті 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Оскільки довідка Виконавчого комітету Решетилівської міської ради Полтавської області від 22 квітня 2022 року про місце проживання та склад сім`ї ОСОБА_1 подана скаржником разом з апеляційною скаргою та не була подана до суду першої інстанції, відтак, з урахуванням положень статті 367 ЦПК України, не приймається до уваги колегією суддів, так як жодні поважні причини щодо неможливості подання цього доказу до суду першої інстанції в матеріалах справи відсутні та особою, яка подала апеляційну скаргу не зазначені. Крім того, колегія суддів звертає увагу на дату видачі вищевказаної довідки - 22 квітня 2022 року, тобто після ухвалення Решетилівським районним судом Полтавської області оскаржуваного судового рішення від 29 березня 2022 року. Щодо позовних вимог Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права. У статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Власник має права вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ під майном також розуміються майнові права. Згідно зі статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» (заява № 30856/03) в контексті Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло (§§ 40, 41). У § 44 рішення зазначено, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, а й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків з конкретним місцем (рішення ЄСПЛ у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36,). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50). У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» ЄСПЛ визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановлене у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що спричинило б захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63). Пункт 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ від 24 листопада 1986 року у справі «Gillow v. The U.K.», заява № 9063/80), так і на наймача (рішення ЄСПЛ у справі від 18 лютого 1999 року «Larkos v. Cyprus», заява № 29515/95). Відтак, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням у приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зроблено висновок, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті. Принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазначає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети. Подібні за змістом правові висновки щодо необхідності врахування судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла викладено також у постановах Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 761/31830/14-ц, від 21 серпня 2019 року у справі 569/4373/16-ц, від 21 жовтня 2019 року у справі № 757/19753/15-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 362/3042/17, від 13 листопада 2019 року у справі № 188/242/18, від 13 листопада 2019 року у справі 369/9908/15-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 462/1553/17, від 20 листопада 2019 року у справі № 369/7576/17. Колегія суддів зазначає, що сторони даної цивільної справи не заперечують факт тривалого проживання, а саме понад 14 років, ОСОБА_2 у квартирі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . На думку суду, значний час проживання відповідача у спірному помешканні, що обраховується роками, свідчить про згоду попереднього власника квартири, а саме батька позивача - ОСОБА_3 , щодо проживання ОСОБА_2 у ній. Також у матеріалах даної цивільної справи відсутні відомості щодо наявності у ОСОБА_2 іншої житлової нерухомості. ОСОБА_1 знав ще до прийняття спадщини, що у спірному помешканні проживає відповідач, а отже, він міг передбачити характер та обсяг прав, які має ОСОБА_2 на житлову нерухомість. Крім того, набуття права власності на будинок, в якому тривалий час (близько 14 років) на законних підставах та за згодою попереднього власника проживав відповідач не може бути безумовною підставою для виселення останнього без надання іншого жилого приміщення (стаття 116 ЖК УРСР та стаття 405 ЦК України). Відповідач не є таким, що самоправно вселився до жилого приміщення. Суд апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого суду, що оскільки позивач, набувши у власність спадкове майно, знав про проживання в ньому відповідача, який не має іншого житла, тому його право на це майно не може бути захищено шляхом виселення ОСОБА_2 , який внаслідок цього стане безхатченком, що не є справедливим з урахуванням усіх обставин цієї справи. Відтак, суд першої інстанції ухвалив рішення, яке узгоджується із нормами як національного законодавства, так і з практикою Європейського суду з прав людини, а доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права не підтверджуються матеріалами справи. Щодо доводів апеляційної скарги Особа, яка подала апеляційну скаргу наголошує, що відповідач подав до суду першої інстанції докази з пропущенням строку на їх подання; у той же час клопотання про визнання поважними причини неподання доказів у встановлений строк ОСОБА_2 до суду не подавалося, що свідчить про їх недопустимість. Колегія суддів не бере до уваги вищевказане, адже факт тривалого проживання ОСОБА_2 у спірному помешканні на законних підставах, а саме згода батька позивача - ОСОБА_3 , що має першочергове значення при розгляді даної категорії справи, не заперечується сторонами, а тому, відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України, не підлягають доказуванню. Крім того, позивач в апеляційній скарзі наголошує, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції надав перевагу інтересам однієї особи, нехтуючи інтересами чотирьох осіб - позивача, його дружини та двох малолітніх дітей, які змушені винаймати помешкання. Апеляційний суд зазначає, що позивачем не було доведено належними, допустимими та достовірними доказами факту відсутності належності йому на праві власності іншого житлового помешкання. Крім того, вказуючи про факт оренди житлового приміщення, позивач не надав до суду доказів за для підтвердження вказаного, а тому суд, керуючись частиною шостою статті 81 ЦПК України, відповідно до якої доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, не бере даний довід позивача до уваги. Що ж стосується інших доводів апеляційної скарги, то вони не впливають на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, адже не стосуються предмета дослідження при розгляді даної цивільної справи. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Як вбачається з частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як передбачено пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, який всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідив надані сторонами докази і з дотриманням норм процесуального права, правильно застосував норми матеріального права, і ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Отже, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 29 березня 2022 року -без змін. Щодо судових витрат За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат та відсутні підстави для розподілу судових витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції. Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Смірнов Сергій Іванович - залишити без задоволення. Рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 29 березня 2022 року- залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 22 вересня 2022 року. Головуючий В.П. Пікуль Судді Т.В. Одринська О.О. Панченко