Ухвала ККС ВС № 206/354/20

УХВАЛА 21 вересня 2022 року м. Київ справа № 206/354/20 провадження № 51 - 2831 ск 22 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого Чистика А. О., суддів Бородія В. М, Стороженка С. О., розглянувши касаційну скаргу захисника Кленцарь Наталії Володимирівни, яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_1 , на вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 липня 2022 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12019040700000907 за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Миколаївка Софіївського району Дніпропетровської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 296 Кримінального кодексу України (далі - КК України), встановив: За вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2021 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України та призначено покарання у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17000 грн. Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів. Відповідно до вироку суду ОСОБА_1 30 березня 2019 року приблизно о 16:00 год, перебуваючи за місцем свого мешкання за адресою: АДРЕСА_1 , почув, що з майданчика, призначеного для розваг і дитячих ігор, лунає музика. Наблизившись до вказаного майданчика, побачив малолітнього ОСОБА_2 , який тримав у руках портативну колонку та разом з неповнолітніми ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та малолітнім ОСОБА_5 слухав музику. ОСОБА_1 , використовуючи малозначний привід, перебуваючи в громадському місці, підійшов до малолітнього ОСОБА_2 , схопив його за шию пальцями правої руки та, застосовуючи фізичну силу, підняв його вгору. В цей час ОСОБА_1 взяв до своєї лівої руки портативну колонку, яка належала ОСОБА_2 та почав її утримувати в своїй руці. Надалі, ОСОБА_1 , продовжуючи утримувати своєю правою рукою ОСОБА_2 у повітрі, з силою відкинув його від себе, в результаті чого малолітній падаючи вдарився спиною об землю. Не зупиняючись ОСОБА_1 схопив своєю правою рукою лежачого на спині обличчям уверх ОСОБА_2 та протягнув його по ґрунтовому покриттю дитячого майданчика за собою на відстань близько 4м. В свою чергу ОСОБА_2 вирвався з рук ОСОБА_1 та підвівся на ноги. В цей час, ОСОБА_1 долонею своєї правої руки наніс малолітньому ОСОБА_2 один удар в область обличчя справа, від якого останній не втримав рівновагу та знову впав на землю. Після цього, ОСОБА_1 , дочекавшись поки ОСОБА_2 підведеться на ноги, завдав йому удар правою ногою в область сідниць та з місця скоєння правопорушення зник. Своїми умисними діями ОСОБА_1 завдав потерпілому малолітньому ОСОБА_2 , відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 3646е від 05 грудня 2019 року, легких тілесних ушкоджень. Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 11 липня 2022 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 , його захисника та прокурора залишив без задоволення, а вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2021 року - змінив. Звільнив обвинуваченого ОСОБА_1 від призначеного покарання за ч. 1 ст. 196 КК України на підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності. До Верховного Суду надійшла касаційна скарга захисника Кленцарь Н. В., в якій вона порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень та закриття кримінального провадження. Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Не погоджуючись з наданою судами оцінкою доказам, захисник вказує на неповноту та невідповідність висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження. Вважає, що судами винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не доведено поза розумним сумнівом. Вказує, що суд першої інстанції безпідставно не врахував показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Зазначає, що місцевий суд також не надав належної оцінки ряду доказів, які підтверджують наявність конфлікту між мешканцями домоволодінь, прилеглих до майданчика, на якому відбулася вказана подія. Вказує, що дії ОСОБА_1 не можуть бути кваліфіковані за ч. 1 ст. 296 КК України, через відсутність хуліганського мотиву. Вважає, що судом безпідставно задоволено цивільний позов потерпілого. Вказує, що ухвала апеляційного суду є невмотивованою та не відповідає вимогам статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). Перевіривши доводи касаційної скарги та долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі. Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає. Так, згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Доводи, викладені в касаційній скарзі захисника, якими вона обґрунтовує заявлені вимоги, аналогічні доводам її апеляційної скарги, яким апеляційний суд дав належну оцінку під час апеляційного розгляду. Оцінюючи доводи касаційної скарги захисника в частині неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність колегія суддів виходить з наступного. Так, в постановленій за наслідками апеляційного розгляду ухвалі, суд апеляційної інстанції, зазначив, що суд першої інстанції на підставі об`єктивно з`ясованих усіх обставин справи в їх сукупності зробив вмотивований обґрунтований висновок про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що в судовому засіданні безпосередньо у встановленому законом порядку суд першої інстанції допитав обвинуваченого ОСОБА_1 , малолітнього потерпілого ОСОБА_2 , свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та експерта ОСОБА_10 , зміст показань яких детально викладений у вироку. Крім того, суди встановили, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального проступку підтверджується іншими дослідженими в ході судового розгляду доказами, зокрема, протоколом огляду місця події від 19 грудня 2019 року з фототаблицею, відповідно до якого було оглянуто ділянку місцевості за адресою: АДРЕСА_1; протоколом проведення слідчого експерименту від 05 листопада 2019 року з диском аудіовідеозапису, відповідно до якого потерпілий ОСОБА_2 показав на манекені механізм нанесення йому тілесних ушкоджень; протоколом проведення слідчого експерименту від 05 листопада 2019 року з диском, відповідно до якого свідок ОСОБА_5 пояснив та показав механізм нанесення ОСОБА_2 тілесних ушкоджень; протоколом проведення слідчого експерименту від 05 листопада 2019 року, відповідно до якого свідок ОСОБА_3 пояснив та показав механізм нанесення ОСОБА_2 тілесних ушкоджень; висновком експерта № 3646е від 05 грудня 2019 року, відповідно до якого за даними висновку спеціаліста судово-медичного експерта № 1043 від 05 квітня 2019 року, на основі судово-медичного обстеження ОСОБА_2 , виявлені легкі тілесні ушкодження. Разом з тим, суд першої інстанції не взяв до уваги показання свідка ОСОБА_6 , мотивуючи це тим, що вона є дружиною обвинуваченого і відповідно має право не повідомляти правоохоронні органи чи суд про ті обставини, які можуть слугувати підставами для притягнення її чоловіка до кримінальної відповідальності. Також місцевий суд поставився критично до показань свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_7 та не взяв їх до уваги, оскільки свідок ОСОБА_9 особисто не бачила подію кримінального правопорушення, а свідок ОСОБА_7 , згідно її показань, не могла бачити усієї картини подій. При цьому апеляційний суд у своєму рішенні зазначив, що суд першої інстанції обґрунтовано поставив під сумнів показання вказаних свідків. Також не є слушними й доводи касаційної скарги захисника з приводу того, що місцевий суд не надав належної оцінки доказам, які підтверджують наявність конфлікту між мешканцями домоволодінь, прилеглих до майданчика, на якому відбулася вказана подія. Так, суд першої інстанції в оскаржуваному вироку зазначив, що заяви мешканців АДРЕСА_1 на ім`я голови Самарської районної у м. Дніпрі ради, на ім`я Дніпровського міського голови та відповіді на них свідчать лише про проблемність даної території, обладнаної спортивними та іншими снарядами і спорудами, та не відноситься до спортивних і дитячих майданчиків за офіційною інформацією компетентного органу місцевого самоврядування. Проте, місце кримінального правопорушення є громадським місцем з публічним доступом. Також суд першої інстанції переглянув відеозапис телепередачі «34 Канал», наданий обвинуваченим, яку присвячено обладнанню даного майданчика без погодження з мешканцями прилеглих приватних будинків, у якому зокрема ОСОБА_1 та ОСОБА_7 висловлювали свою незгоду та обурення шумом у нічний час та використання майданчика для розпивання алкогольних напоїв та вживання наркотичних засобів. Крім того, місцевий суд також дослідив відповідь на адвокатський запит ГУПН в Дніпропетровській області від 10 серпня 2018 року № 12/8-1/м-169аз, щодо переліку численних повідомлень на спецлінію «102» ОСОБА_7 , які стосуються або порушення тиші підлітками в нічний час, або розпивання алкогольних напоїв на майданчику поблизу вул. Ярової, 20 у м. Дніпрі, та дійшов висновку, що із вказаних повідомлень дійсно вбачаються ознаки відповідних адміністративних правопорушень, проте події цього кримінального правопорушення відбулися в денний час, коли законодавчими, підзаконними нормативно-правовими актами чи рішеннями органів місцевого самоврядування не встановлено обмежень на вербальне спілкування чи відтворення музики на портативних пристроях, тому факт інших ймовірних правопорушень не має значення для встановлення винуватості чи не винуватості обвинуваченого. Разом з тим, Суд наголошує, що основними критеріями відмежування хуліганства від злочинів проти здоров`я, між іншим, є об`єкт злочину і така ознака суб`єктивної сторони, як його мотив. Так, зі змісту ст. 296 КК України, вбачається, що об`єктом захисту цієї норми є громадський порядок, який слід розуміти як стан суспільних відносин, який відображається у безпечності громадського спокою, охороні здоров`я, честі та гідності людини, її прав та свобод, зокрема, права на відпочинок, усталених правил співжиття, комунікації (спілкування), у поведінці в побуті, у повазі і ставленні членів спільноти один до одного, у нормальному функціонуванні органів державної влади, місцевого самоврядування, різних установ, організацій, громадських об`єднань, інших інституцій, які займаються корисною суспільною діяльністю. Мотивом хуліганства є неповага до суспільства, однак, причини вчинення таких дії можуть бути різні. Поєднує їх те, що вони, здебільшого, позбавлені будь-якої необхідності, нерідко постають із бажання особи показати свою ніби вищість (винятковість), чи з розгнузданого самолюбства, пов`язаного з неповагою до особи, людської гідності, байдужим ставленням до законів і правил поведінки. Як убачається з оскаржуваних судових рішень, фактичною підставою кваліфікації кримінального правопорушення ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 296 КК України, стали об`єктивні дані (обставини), досліджені в судовому засіданні й зазначені у вироку. Під час юридичної оцінки цих даних були з`ясовані: причина виникнення конфлікту; місце вчинення протиправних дій, обстановка та обставини, за яких відбувався перебіг протиправного посягання; форма та характер дій обвинуваченого. Зокрема, судами встановлено місце скоєння кримінального правопорушення, яке є громадським, перебування під час події сторонніх осіб, на яких увага ОСОБА_1 взагалі не зверталася, а також факти нахабного поводження засудженого, поєднані з насильством, тобто наявність ознак особливої зухвалості. Разом з тим, наявність у ОСОБА_1 мотиву явної неповаги до суспільства ґрунтується на досліджених місцевим судом у судовому засіданні доказах. Так, ОСОБА_1 , будучи незнайомим з неповнолітнім потерпілим та не маючи з останнім будь-яких неприязних стосунків, що підтверджується поясненнями свідків, перебуваючи у громадському місці, а саме на майданчику, на якому знаходяться спортивні снаряди та обладнання, призначене для розваг і дитячих ігор, в присутності свідків, ігноруючи елементарні правила поведінки і моралі, діючи з особливою зухвалістю, використовуючи малозначний привід, а саме начебто занадто гучне звучання музики з колонки, усвідомлюючи, що ОСОБА_2 є малолітньою особою, застосував до останнього, в присутності дітей фізичне насильство та здійснив пошкодження майна, чим порушив громадський порядок, правила і норми поведінки в суспільстві. Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що при кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 296 КК України, його зухвала та агресивна поведінка, яка була спрямована на незнайому йому малолітню особу, у громадському місці, за наявності малозначного приводу, із заподіянням цій особі тілесних ушкоджень, у присутності дітей на дитячому майданчику відпочинку, безсумнівно свідчили про свідоме бажання ОСОБА_1 саме порушити громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, а не вчинити злочин проти особи з особистих мотивів. Критерій доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» передбачає, що така доведеність випливає не лише із «прямих доказів», що чітко і однозначно вказують на особу винного, а саме із сукупності ознак, чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. З огляду на ці обставини та їх кримінально-правове значення судами було зроблено правильний висновок про наявність у діях ОСОБА_1 ознак хуліганства, тобто грубого порушення громадського порядку, з мотивів явної неповаги до суспільства. При цьому, суд першої інстанції, визнавши ОСОБА_1 винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, врахувавши всі обставини справи, обґрунтовано стягнув з обвинуваченого ОСОБА_1 на користь малолітнього потерпілого ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 10000 грн. Решта доводів касаційної скарги захисника Кленцарь Н. В. висновків суду апеляційної інстанції також не спростовує та фактично зводиться до переоцінки доказів і встановлених по справі обставин, що в силу вимог статті 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції. Апеляційний суд, переглядаючи вирок врахував, що докази по справі були належним чином досліджені під час розгляду в суді першої інстанції, є належними та допустимими відповідно до вимог статей 84-86 КПК України, оцінені судом згідно із ст. 94 КПК України, та в своїй сукупності спростовують доводи захисника про не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України. Ухвала суду апеляційної інстанції є вмотивованою та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України. В той же час, касаційна скарга захисника Кленцарь Н. В. не містить конкретного обґрунтування неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність які перешкодили чи могли перешкодити судам першої та апеляційної інстанції ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення при розгляді кримінального провадження з огляду на положення ст. 413 КПК України, а відтак й необхідності скасування чи зміни судових рішень на підставах, передбачених ч.1 ст. 438 КПК України. Оскільки з касаційної скарги захисника, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті касаційного провадження за цією касаційною скаргою. На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд постановив: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника Кленцарь Наталії Володимирівни в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 липня 2022 року стосовно ОСОБА_1 відмовити. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: А. О. Чистик В. М. Бородій С. О. Стороженко