Ухвала КЦС ВС № 203/687/19

УХВАЛА 19 вересня 2022 року м. Київ справа № 203/687/19 провадження № 61-18624св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , Виконавчий комітет Дніпровської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Шульдіна Тетяна Василівна, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Сватенко Ніною Анатолівною, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2020 рокуу складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Каратаєвої Л. О. ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , Виконавчого комітету Дніпровської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Шульдіна Т. В., Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, визнання права власності на частину квартири. Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є синами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . За життя батьки були членами кооперативу та повністю сплатили внесок на квартиру АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира). У квітні 1984 року ОСОБА_5 померла. На час смерті матері ОСОБА_1 був неповнолітнім, отже, прийняв спадщину відповідно до закону. Після смерті ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до нотаріуса і отримали свідоцтво про право власності на спадкове майно (зокрема, на паєнакопичення). Згодом ОСОБА_4 одружився з ОСОБА_2 , яка усиновила ОСОБА_1 . ОСОБА_1 дізнався про те, що у 2012 році його батько отримав свідоцтво про право власності на квартиру, склав заповіт, яким заповів усе своє майно ОСОБА_2 . Свідоцтво незаконне, оскільки видане без урахування належної ОСОБА_1 1/3 частини паєнакопичення. З урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати недійсним свідоцтво про право власності ОСОБА_4 на квартиру, визнати за ним право власності на 1/3 частини спірної квартири у порядку спадкування за законом після смерті матері. У вересні 2019 року ОСОБА_3 звернувся до суду з аналогічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Виконавчого комітету Дніпровської міської ради про визнання недійсним свідоцтва про право власності батька на квартиру, визнання за ним права власності на 1/3 частини спірної квартири у порядку спадкування за законом після смерті матері. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 липня 2020 року у позовах відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 реалізував своє право на спадщину після смерті ОСОБА_5 . Закон не передбачає повторного звернення із заявою про набуття права на спадщину після смерті одного й того ж спадкодавця (у зв`язку із зміною законодавства). Як на додаткову підставу відмови у позовах, суд посилався на застосування позовної давності. Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 липня 2020 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , видане 20 червня 2012 року, Виконавчого комітету Дніпровської міської ради на ім`я ОСОБА_4 , серія НОМЕР_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат. Короткий зміст вимог касаційної скарги У грудні 2020 року надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , подана адвокатом Сватенко Н. А., на постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року, просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 і ОСОБА_3 вже отримали спадщину після смерті ОСОБА_5 , а саме право власності на частину паєнакопичення, оскільки на час її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 спадщина на кооперативні квартири не відкривалася, а спадкувались лише права на пайові внески. Право на спадщину після смерті спадкодавця неможливо набути двічі. Заявниця посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2013 року у справі № 6-138цс13. Доводи інших учасників справи Відзив Виконавчого комітету Дніпровської міської ради на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржуване свідоцтво про право власності на квартиру видано на підставі, в тому числі, довідки ОК «ЖБК № 17» від 16 травня 2012 року № 1-05/12», за достовірність відомостей довідки Виконавчий комітет Дніпровської міської ради не несе відповідальності. Суд першої інстанції правильно встановив, що якщо за життя спадкодавець ОСОБА_5 не набула права власності на нерухоме майно, то спадкоємець також не набуває право власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцю на час відкриття спадщини. Просить задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_2 . Відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу аргументований тим, що ОСОБА_5 за життя повністю сплатила внесок за квартиру (до 1984 року), тому на момент реєстрації ОСОБА_4 права власності на цю квартиру у 2012 році останній був власником лише 1/3 частини квартири, а ОСОБА_1 і ОСОБА_3 по 1/3 частини відповідно. Суд апеляційної інстанції надав належну оцінку всім обставинам справи, дослідив докази, та ухвалив обґрунтоване і законне рішення. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи, у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року відмовлено. У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду. Фактичні обставини справи, встановлені судами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є рідними братами і дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , народженими у шлюбі. За життя ОСОБА_5 була членом Житлово-будівельного кооперативу №17 м. Дніпропетровська (далі - ОК «ЖБК № 17») і повністю сплатила внесок за квартиру АДРЕСА_2 в сумі 3 823,56 крб. 27 листопада 1984 року ОСОБА_4 уклав шлюб з ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_2 ). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла. 27 березня 1985 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 ) звернулися до П`ятої дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 27 березня 1985 року П`ятою дніпропетровською державною нотаріальною конторою видано свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно з яким ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 набули право власності, у тому числі на паєнакопичення у Житлово-будівельному кооперативі № 17 м. Дніпропетровська в сумі 3 823,56 крб. ОСОБА_2 усиновила ОСОБА_1 , у зв`язку з чим до актового запису про його народження внесено відповідні зміни. 20 червня 2012 року ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, згідно з яким він набув право власності на спірну квартиру. Свідоцтво видане Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради на підставі довідки ОК «ЖБК № 17» від 16 травня 2012 року № 01-05/12, рішень Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 21 жовтня 1999 року № 2091 та від 21жовтня 2004 року. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер. 28 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Шульдіної Т. В. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .

Позиція Верховного Суду Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. У справі, що переглядається, ОСОБА_2 посилається на правові висновки, сформульовані у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2013 року у справі № 6-138цс13, що член житлово-будівельного кооперативу, який повністю вніс пайовий внесок за квартиру, надану йому в користування, з 1 липня 1990 року набуває право власності на цю квартиру, тому у разі його смерті після зазначеної дати спадщина відкривається на квартиру (стаття 15 Закону України «Про власність»). Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про власність» кооперативна квартира набуває статусу спільної сумісної власності лише за умови внесення паю в житлово-будівельний кооператив за рахунок спільних коштів його членів та членів їх сімей, яким ця квартира була надана. Інші особи права власності на пай та квартиру не набувають і можуть претендувати лише на відшкодування членом кооперативу коштів, наданих йому для внесення паю. Проте, ці висновки Верховного Суду суд апеляційної інстанції застосував, ухвалюючи оскаржуване судове рішення. Тлумачення положення пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України дає підстави дійти висновку, що подібність правовідносин не може визначатися в межах однієї і тієї ж справи, а суд касаційної інстанції перевіряє подібність правовідносин у справі, яка переглядається в касаційному порядку, та в іншій справі, в якій суд касаційної інстанції ухвалив рішення. Касаційна скарга заявника не містить посилання на інші підстави касаційного оскарження судових рішень згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, як і посилання на докази на їх підтвердження. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 761/10509/17, провадження № 14-53цс19, сформувала правовий висновок, згідно з яким, якщо касаційна скарга прийнята до провадження суду касаційної інстанції помилково, тому у зв`язку з цим касаційне провадження у справі необхідно закрити. Наведений правовий висновок підлягає застосуванню судом до процесуальних правовідносин, які з огляду на викладене, виникли під час розгляду цієї касаційної скарги. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Оскільки підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України (неврахування висновків викладених у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2013 року у справі № 6-138цс13) не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, то відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України касаційне провадження в частині перегляду судових рішень за касаційною скаргою ОСОБА_2 підлягає закриттю з мотивів, наведених вище. Відповідно до частини другої статті 396 ЦПК України про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу. Верховний Суд зазначає, що під час вирішення питання про закриття касаційного провадження у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а встановлюється наявність підстав чи відсутність таких підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України. Верховний Суд роз`яснює заявнику, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» він має право на подання заяви про повернення сплаченого судового збору. Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394, 396 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , поданою адвокатом Сватенко Ніною Анатолівною, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Виконавчого комітету Дніпровської міської треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Шульдіна Тетяна Василівна, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, визнання права власності на частину квартири закрити. Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає. Судді: А. С. Олійник Г. І. Усик В. В. Яремко