Постанова 4873 № 910/2153/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "20" вересня 2022 р. Справа№ 910/2153/22 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Разіної Т.І. суддів: Михальської Ю.Б. Іоннікової І.А. Розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2022 у справі №910/2153/22 (суддя Кирилюк Т.Ю., м. Київ) за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" про стягнення 29 252,13 грн За результатами розгляду апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд,- ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (далі - позивач /ПрАТ "СК"ПЗУ Україна") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (далі - відповідач/ ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія") про стягнення 29 252,13 грн. Позов обґрунтовано тим, що позивачем на підставі договору добровільного страхування майна від 18.09.2019 внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди виплачено страхове відшкодування власнику пошкодженого нерухомого майна, а тому позивачем отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільна відповідальність власника автомобіля марки Hyundai, водій якого визнаний винним у скоєнні ДТП, була застрахована у відповідача, позивачем було направлено останньому вимогу про сплату страхового відшкодування. Враховуючи, що відповідачем не відшкодовано заявлену суму, позивач просить стягнути вказану суму в судовому порядку. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.05.2012 у справі №910/2153/22 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 29 252,13 грн - страхового відшкодування та 2 481,00 грн - судового збору. Рішення місцевого господарського суду мотивовано, що відповідач не довів, що шкоду власнику майна АЗС №06-06, яке розташоване за адресою: Житомирська область, Олевський район, а/д Київ-Ковель-Ягодин, км. 212+900 (зліва), було завдано внаслідок непереборної сили та не надав доказів на підтвердження відшкодування позивачеві заподіяної своїм страхувальником шкоди, тому дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача страхового відшкодування у розмір 29 252,13 грн. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погодившись із прийнятим рішенням, ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" (далі - скаржник) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2022 у справі №910/2153/22 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" обґрунтована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права, зокрема, - ст.ст. 8, 9 Закону України «Про страхування» та ст.ст. 22, 28, 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільної - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а також порушенням норм процесуального права, яке виражено у не з`ясуванні обставин, що мають значення для справи; не доведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи. Скаржник вказує, що відповідач керуючись положеннями ст.ст. 22, 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільної - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», здійснив розрахунок розміру страхового відшкодування (відповідно до замовленого звіту №28081 від 16.08.2020) та на підставі страхового акта №555/037/012868/21/1 здійснило виплату страхованого відшкодування у розмірі 6 164,85 грн на користь позивача, що підтверджується платіжним дорученням №17628 від 19.08.2021. Однак, позивач не дивлячись на те, що відповідачем проведено виплату страхового відшкодування ще 19.08.2021, безпідставно звернувся до 15.02.2022 з позовною заявою до суду про стягнення з відповідача суми страхованого відшкодування, при цьому не вказуючи у позовній заяві вже про отримане страхове відшкодування. Вказане, на думку заявника апеляційної скарги, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ПрАТ "СК"ПЗУ Україна". Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи 22.07.2022 позивач надав відзив на апеляційну скаргу, у якому у якому проти доводів апеляційної скарги та просить відмовити в її задоволенні, наполягаючи на тому, що, по - перше, звіт №28081 від 30.07.2021 було складено без огляду пошкодженого майна та навіть без фото, що ставить під сумнів даний звіт та такий звіт не подався до суду першої інстанції, і, відповідно судом не оцінювався, а в поданій апеляційній скарзі відповідачем не наведено поважних причин неможливості подання такого звіту до суду; по - друге, страхової виплати у розмірі 6 164,85 грн позивач від відповідача не отримував, доказів оплати, зокрема, платіжного дорученням №17628 від 19.08.2021 відповідач до суду не надав, а в поданій апеляційній скарзі відповідачем не наведено поважних причин неможливості подання платіжного доручення до місцевого господарського суду; по - третє, відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільної - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» фізичний знос нараховується на транспорті засоби, проте в законі жодним чином не вказано про нарахування фізичного зносу для іншого майна потерпіло, тому відповідач помилкового вважає, що повинно бути нараховано фізичних знос на паливну колонку, і, відповідно, є помилковим зменшення відповідної суми завданої шкоди. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.06.2022 апеляційну скаргу ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2021 у справі №910/2153/22 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Разіна Т.І., судді: Михальська Ю.Б., Іоннікова І.А. Апеляційна скарга ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" подана безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2022 у справі №910/2153/22 вирішено відкласти розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2022 у справі №910/2153/22 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/2153/22. 14.06.2022 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/2153/22. Проте головуючий суддя (суддя-доповідач) Разіна Т.І. з 27.06.2022 по 01.07.2022 перебувала у відпустці, а з 04.07.2022 по 08.07.2022 на лікарняному. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2022 у справі №910/2153/22 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2022 у справі №910/2153/22 - залишено без руху. Роз`яснено Приватному акціонерному товариству «Українська пожежно-страхова компанія», що протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали особа має право усунути недоліки шляхом подання відповідної заяви; попереджено Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія», що якщо не буде усунено недоліки в зазначений строк шляхом подання відповідної заяви, суд апеляційної інстанції не приймає таку апеляційну скаргу до розгляду та повертає скаржнику. 01.08.2022 до Північного апеляційного господарського суду від скаржника на виконання вказаної ухвали надійшло клопотання про усунення недоліків з доданими до нього доказами сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі (платіжне доручення №25802 від 26.07.2022). Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2022 відкрито апеляційне провадження у справі №910/2153/22; розгляд апеляційної скарги ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2022 у справі №910/2153/22 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Враховуючи наявність у матеріалах справи доказів повідомлення учасників справи про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження (повідомлення із електронною копією ухвали Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2022 про відкриття провадження у справі, засвідченою електронно-цифровими підписами суддів, було надіслане судом на електронні адреси учасників справи, зазначені в матеріалах справи, що підтверджується роздруківкою електронного листування), а також закінчення встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2022 процесуальних строків на подачу відзиву, заперечення на відзив, всіх заяв та клопотань, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ПЗУ Україна" та Підприємство з іноземними інвестиціями «АМІК Україна» 18.08.2019 уклали договір добровільного страхування майна юридичний осіб №251.994172342.0086. Предметом договору страхування є майнові інтереси, що не суперечать закону і пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням затрахованим майном відповідно до переліку згідно з додатком №1 до цього договору, зокрема майном АЗС №06-06. ОСОБА_1 керуючи автомобілем марки «Hyunday» реєстраційний номер НОМЕР_1 , на а/д Київ-Ковель-Чгодин не забезпечив безпечності маневру та розпочинаючи рух здійснив наїзд на майно АЗС, внаслідок чого сталося ДТП. Постановою Олевського районного суду Житомирської області від 08.12.2020 у справі №287/1501/2021 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні ДТП. У зв`язку із пошкодженням у ДТП застрахованого майна, ПІІ "АМІК Україна" звернулося до позивача із заявою про настання збитку та виплату страхового відшкодування. Відповідно до рахунку на оплату №411-0009 від 04.11.2020 та кошторису №ЖД2710-08 від 04.11.2020 вартість ремонту становить 29 252,13 грн. Позивач страховим актом №56953 від 19.03.2021 визнав нанесення майнової шкоди страхувальнику внаслідок ДТП у розмірі 29 252,13 грн. Позивачем було виплачена сума страхового відшкодування у розмірі 29 252,13 грн, що підтверджується платіжним дорученням №1934 від 22.03.2021. Із матеріалів справи вбачається, що на час скоєння ДТП, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки Hyundai, реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована у Приватному акціонерному товаристві "Українська пожежно-страхова компанія" згідно полісу №ЕР194446848. 29.06.2021 позивач направив на адресу відповідача заяву про виплату страхового відшкодування у розмірі 29 552,13 грн. Відповідач відповіді на заяву позивача не надав. У зв`язку з тим, що відповідач не здійснив виплату позивачу суми страхового відшкодування, останній звернувся до суду з позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 29 252,13 грн. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін із наступних підстав. Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Права та обов`язки між сторонами у даній справі виникли на підставі договір добровільного страхування майна юридичний осіб №251.994172342.0086 від 18.09.2019, який за своєю правовою природою є договором страхування. Договір укладений належним чином, підписаний повноважними особами, у встановленому порядку не визнаний недійсним, отже, був чинним і обов`язковим для сторін. Так, відповідно до ст. 979 ЦК України, яка кореспондує з положеннями ст. 16 Закону України "Про страхування", за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Згідно із ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, у тому числі, з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування). Добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства (ст. 6 Закону України "Про страхування"). Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком. Аварійні комісари - особи, які займаються визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків, кваліфікаційні вимоги до яких встановлюються актами чинного законодавства України. Страховик та страхувальник мають право залучити за свій рахунок аварійного комісара до розслідування обставин страхового випадку. Частиною 1 ст. 988 ЦК України передбачено, що, зокрема, страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. За приписами статті 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відповідно до пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Враховуючи вищезазначені обставини, умови полісу №ЕР194446848, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що у відповідача, у зв`язку з настанням ДТП, виник обов`язок відшкодувати позивачу шкоду в розмірі суми, право на вимогу якої перейшло до останнього. Отже, беручи до уваги підтверджену матеріалами справи суму сплаченого страховиком на користь страхувальника страхового відшкодування в розмірі 29 252,13 грн, а також враховуючи встановлений полісом №ЕР194446848 розмір франшизи - 0,00 грн, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що у відповідача у зв`язку з настанням ДТП виник обов`язок відшкодувати позивачу шкоду в розмірі 29 252,13 грн. В свою чергу в апеляційній скарзі відповідач вказує про те, що відповідач здійснив виплату страхованого відшкодування у розмірі 6 164,85 грн на користь позивача, що підтверджується платіжним дорученням №17628 від 19.08.2021 на підставі звіту №28081 від 30.07.2021, що свідчить про відсутність боргу перед позивачем, а відтак, і про безпідставне звернення позивача до суду із вказаним позовом. Так, до апеляційної скарги відповідач подав копію платіжного доручення №17628 від 19.08.2021 на суму 6 164,85 грн та копію звіту №28081 від 30.07.2021. Щодо поданих доказів колегія суддів апеляційної інстанції вважає необхідним зазначити наступне. Як свідчать матеріали справи, ухвалою суду від 15.02.2022 року відкрито провадження в справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Вказану ухвалу отримано представником ПрАТ "СК "ПЗУ Україна"- 21.02.2022 (Собченко) про, що свідчить наявне у матеріалах справи поштове повернення 01054 92048069. Отже, зважаючи на викладені обставини відповідач був повідомлений про наявність судового провадження у цій справі, про що свідчать поштове повідомлення залучене до справи. Однак, текст апеляційної скарги ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" не містить доводів/обґрунтувань щодо неможливості подання таких доказів до місцевого господарського суду. Перш за все, суд апеляційної інстанції вважає необхідним звернути увагу на визначену процесуальним законом процедуру подачі доказів учасниками справи. Так, за пунктом 6 частини другої статті 42 цього Кодексу учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки. Відповідно до ч. 2 ст. 80 ГПК України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Згідно із ч. 3 ст. 80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Пунктом 6 ч. 3 ст. 165 ГПК України визначено, що відзив повинен містити перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву та зазначення документів і доказів, які не можуть бути подані разом із відзивом, із зазначенням причин їх неподання. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст. 80 ГПК України). У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (ч. 5 ст. 80 ГПК України). Крім того, порядок вирішення питань, що виникають у зв`язку з поновленням та продовженням процесуальних строків визначено статтею 119 ГПК України. Зокрема, частиною 1 статті 119 ГПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Підсумовуючи колегія суддів зазначає, що з врахуванням положень статтей 162-165 ГПК України, виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції саме в суді першої інстанції. В даному випадку відповідач мав їх подати разом із відзивом на позов у строк встановлений судом. А в разі такої неможливості, повинен був повідомити суд та зазначити, що вказаний доказ, ним не може бути подано, причини цього, а також навести докази, які підтверджують, що відповідач здійснив всі залежні від нього дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Подаючи відповідний доказ, мав зазначити причини такого неподання у встановлений строк, у разі подання доказів заявити клопотання про пропуск такого строку із зазначенням об`єктивних причин. Що стосується прийняття доказів у суді апеляційної інстанції, згідно з приписами частини третьої статті 269 ГПК докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до висновків Верховного Суду стосовно застосування норм частини третьої статті 269 ГПК України, викладених у постановах від 21.06.2018 у справі № 906/612/17, від 22.08.2018 у справі №910/19776/17, від 05.12.2018 у справі №910/7190/18, приймаючи докази, які не були подані до суду першої інстанції, апеляційний господарський суд повинен мотивувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також зазначити які докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає, були надані суду апеляційної інстанції. Відтак, у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття. Отже, враховуючи ч. 3 ст. 269 ГПК України, ст. 80, п. 6 ч. 3 ст. 165 ГПК України докази відповідач мав би надати суду, в строк подання відзиву на позовну заяву та/або, подаючи певний доказ, в даному випадку платіжні доручення про сплату боргу, звіт повинен був повідомити суд та зазначити, що вказаний доказ, ним не могло бути подано в строк встановлений судом, причини цього, а також навести докази, пояснення, в чому полягала неможливість їх подання тощо. Однак, як убачається із апеляційної скарги ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» остання взагалі не містить посилання на положення ч. 3 ст. 269 ГПК України, а також не містить обґрунтованості щодо не можливості подання копії платіжного доручення №17628 від 19.08.2021 на суму 6 164,85 грн та копії звіту №28081 від 30.07.2021 до суду першої інстанції із наведенням поважності причин, які полягала в їх неможливості подання. Водночас суд апеляційної інстанції звертає увагу й на те, що відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі №909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному разі - відповідача). При цьому за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій. Виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції саме в суді першої інстанції, однак, під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач не повідомляв суд про наявність доказів оплати та звіту та/або про неможливість надання суду таких доказів. Відповідач, надаючи суду апеляційної інстанції, докази погашення страхового відшкодування, за мотивами апеляційної скарги, не наводить причин, які об`єктивно не залежали від нього, чому він не зміг подати ці докази до суду першої інстанції, відповідного клопотання про доручення цих доказів суду апеляційної інстанції не заявляє. Таким чином, відповідачем не доведено винятковості випадку неможливості надання суду першої інстанції копії платіжного доручення №17628 від 19.08.2021 на суму 6 164,85 грн та копії звіту №28081 від 30.07.2021 які долучені до справи на стадії апеляційного розгляду, як не надано і доказів неможливості подання цих доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від скаржника. На підставі викладеного, судом апеляційної інстанції не приймаються копія платіжного доручення №17628 від 19.08.2021 на суму 6 164,85 грн та копія звіту №28081 від 30.07.2021. Додатково, суд апеляційної інстанції вважає з необхідне зазначити наступне. Відповідно до статті 43 ГПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається, оскільки такі дії суперечать завданню господарського судочинства. Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").\ У рішенні ЄСПЛ у справі "Дія 97" проти України" зазначено, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів. Такими нормами, у даному разі, є норми чинного Господарського процесуального кодексу України, якими, зокрема, врегульовано права та обов`язків учасників справи та порядок реалізації ними таких прав. Згідно із частиною першою статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Сторони у розумні інтервали часу мають вжити заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження (пункт 27 рішення від 26.04.2007 у справі «Олександр Шевченко проти України» (974_256) (Aleksandr Shevchenko v. Ukraine), заява № 8371/02 та ухвала від 14.10.2003 у справі «Трух проти України» (Trukh v. Ukraine), заява № 50966/99). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03) (така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.08.2018 у справі № 42/92-08). У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Чірікоста і Віола проти Італії" зазначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням її справи, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, оскільки одним із критеріїв "розумності строку" є саме поведінка заявника. Так, суд покладає на заявника лише обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, які безпосередньо його стосуються, утримуватися від виконання заходів, що затягують провадження у справі, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для пришвидшення процедури слухання. На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення Європейського суду з прав людини "Богонос проти Росії" від 05.02.2004). Таким чином, реалізація учасниками справи, зокрема відповідачем, своїх процесуальних прав, зокрема, права відповідача ознайомитись із матеріалами справи, подати відзив на позов, залежала виключно від волевиявлення самого відповідача. В той же час, колегія суддів апеляційної інстанції дослідивши матеріали справи, враховуючи встановлені судом обставини, погоджується із висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог позивача щодо стягнення з відповідача страхового відшкодування у розмір 29 252,13 грн. Таким чином, доводи скаржника, викладені у апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Місцевим господарським судом повністю з`ясовані обставини, що мають значення для справи. Висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, відповідають обставинам справи. Судом не порушені та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Приписами ст. ст. 73, 74, 77 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Частиною 1 ст. 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України, з викладених в апеляційній скарзі обставин. З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд зазначає, що рішення місцевого господарського суду прийняте з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2022 у справі №910/2153/22, та, відповідно, апеляційна скарга ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Суд апеляційної інстанції роз`яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України. Розподіл судових витрат Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати пов`язані з розглядом апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2022 у справі №910/2153/22 покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 8, 74, 129, 240, 267-270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2022 у справі №911/3258/21 залишити без змін.

3. Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя Т.І. Разіна Судді Ю.Б. Михальська І.А. Іоннікова