Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/2448/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/2448/21 Суддя (судді) першої інстанції: Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 вересня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого - судді Парінова А.Б., суддів: Беспалова О.О. Ключковича В.Ю. розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 липня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Смілянської міської ради про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: До Черкаського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Смілянської міської ради, в якому просила: - визнати протиправною відмову відповідача щодо встановлення статусу "особи з інвалідністю внаслідок війни"; - зобов`язати відповідача встановити позивачу статус "особи з інвалідністю внаслідок війни" та видати "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни". В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходила службу в органах внутрішніх справ. Під час виконання службових обов`язків з нею стався нещасний випадок, що підтверджуватися актом форми Н-1 № 111 від 18.03.2019 та актом форми Н-5. Згідно свідоцтва про хворобу №223 від 06.10.2020, виданого Державною установою "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Черкаській області" захворювання позивача пов`язані з виконанням службових обов`язків. Позивачу 29.12.2020 встановлено II групу інвалідності у зв`язку з травмами, що пов`язані з виконанням службових обов`язків та видано довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 АББ № 776901. Позивач звернулась до відповідача із заявою про встановлення статусу "особи з інвалідністю внаслідок війни" та видачі посвідчення відповідного зразка. Листом від 12.02.2021 №01-468\07 позивачу відмовлено у задоволенні її заяви. Позивач вважає вказану відмову протиправною та такою, що порушує її права. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 02 липня 2021 року відмовлено у задоволенні позовних вимог. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що нормативно-правові акти, які були прийняті до утворення поліції і не суперечать законодавству, мають застосовуватися, як спеціальні норми права, до правовідносин, що виникають з приводу проходження служби поліцейськими до прийняття відповідних нормативно-правових актів. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог законодавства та є обґрунтованим. Крім того, відповідач зазначає, що в апеляційній скарзі позивач не обґрунтовано щодо порушення вимог законодавства зі сторони суду першої інстанції. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, що позивач в період часу з 01.09.2004 по 06.11.2015 роки проходила службу в органах внутрішніх справ України та з 07.11.2015 по 16.10.2020 в Національній поліції України. Під час виконання службових обов`язків 26.03.2018 року, на позивача здійснено наїзд автомобілем, який стався на регульованому перехресті вул. Соборної та вул. Перемоги м. Сміла, Черкаської області. Комісією з розслідування нещасного випадку ГУНП в Черкаській області відповідно до Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах та підрозділах системи МВС України, затвердженого наказом МВС України від 27.12.2002 №1346 складено акти форми Н-1 № 111 від 18.03.2019 року про нещасний випадок (у тому числі поранення) та акт форми Н-5 розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення). У висновку комісії зазначено, що нещасний випадок з капітаном поліції ОСОБА_1 стався 26.03.2018 року в період проходження служби при виконанні потерпілою трудових (посадових, функціональних) обов`язків, що підпадає під дію п. 3.9 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що стались в органах і підрозділах системи МВС України, затвердженого наказом МВС України від 27.12.2002 року № 1346". Позивачу встановлено діагноз та причинний зв`язок захворювання (поранення, контузії, травми, каліцтва), що пов`язані з виконанням службових обов`язків, що підтверджується свідоцтвом про хворобу № 223 від 06.10.2020 року, виданого медичною (військово-лікарською) комісією Державної установи "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Черкаській області". Наказом Головного управління Національної поліції в Черкаській області від 12.10.2020 року № 263 о\с позивача звільнено зі служби в поліції за п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 рік № 580-VIII . Позивачу 29.12.2020 року встановлено II групу інвалідності у зв`язку з травми, що пов`язані з виконанням службових обов`язків" та видано довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 АББ № 776901. Так, 12.01.2021 року позивач звернулась до відповідача із заявою в якій просила встановити їй статус "особи з інвалідністю внаслідок війни" та видати посвідчення відповідного зразка на підставі Закону України від 22.10.1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Позивачу направлено повідомлення від 20.01.2021 року вих.№ 01-167/07 щодо розгляду її заяви на засіданні комісії з розгляду спірних питань щодо прийняття рішень по встановленню статусу пільговим категоріям громадян та прийнятим рішенням про направлення запиту до Міністерства у справах ветеранів України, для надання правового роз`яснення п.1, 2 ч.2 ст.7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон України № 3551-ХП), із врахуванням ст.4 цього ж Закону в частині понять "виконання службових обов`язків" та "виконання інших обов`язків військової служби". Листом Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Смілянської міської ради від 12.02.2021 року № 01-468\07 позивачу повідомлено про відмову у задоволенні її заяви з посиланням на лист-роз`яснення Міністерства у справах ветеранів України. Вважаючи відмову відповідача щодо встановлення статусу "особи з інвалідністю внаслідок війни" протиправною, позивач звернулась з даним позовом до суду. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач отримала травми, пов`язані з проходження служби в поліції, а не під час проходження служби в органах внутрішніх справ, а також зважаючи на те, що законодавством не передбачено застосування до осіб, які проходять службу у поліції, узагальнюючого поняття особи рядового і начальницького складу, суд дійшов висновку про те, що відсутні підстави вважати, що позивач належить до складу осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ, а тому до нього не можуть бути застосовні положення пункту 2 частини 2 статті 7 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ, а тому позовній вимоги задоволенню не підлягають. Надаючи правову оцінку правомірності прийнятого судом першої інстанції рішення з урахуванням доводів апеляційної скарги та встановлених обставин справи, колегія суддів зазначає про таке. Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У частині 1 статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Згідно зі статті 4 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни. Статтею 7 Закону №3551-XII визначено осіб, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни. Так, відповідно до частини 1 статті 7 Закону №3551-XII, до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час. Пунктами 1, 2 частиною 2 статті 7 Закону №3551-XIІ встановлено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа: 1) військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами; 2) осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами. Аналіз вищенаведеної норми Закону свідчить про те, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать, зокрема особи з числа військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, одержаного під час виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) у зв`язку із захистом Батьківщини, перебуванням на фронті або участю в бойових діях у мирний час. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачу 29.12.2020 встановлено II групу інвалідності, причина інвалідності: травма, ТАК, пов`язана з виконанням службових обов`язків, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 АББ № 776901. Колегія суддів звертає увагу, що для надання особі статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до вищенаведених норм Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" необхідною є наявність таких умов як отримання військовослужбовцем інвалідності внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, що були одержані під час захисту Батьківщини та/або виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті, а також з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами. Матеріали ж справи свідчать про те, що інвалідність позивача настала внаслідок проходження служби в поліції, у мирний час, що виключає можливість надання їй статусу особи з інвалідністю саме внаслідок війни. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що віднесення особи до особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до ст. 7 Закону №3551-XII безпосередньо пов`язано з визначенням самого поняття "ветеран війни", яке міститься у статті 4 цього ж Закону, згідно з частиною першою якої ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. Таким чином, визначальною ознакою категорії осіб, які відносяться до "осіб з інвалідністю внаслідок війни" за змістом Закону №3551-XII є те, що наданню особі такого статусу передує доведення факту безпосередньої участі у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. Також, колегія суддів звертає увагу на лист Міністерства у справах ветеранів війни України №6075/02/09.1-21 від 15.06.2021 року, яким було надано роз`яснення, відповідно до яких пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами. Одночасно, колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 2 ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» ветеранами органів внутрішніх справ визнаються громадяни України: особи з інвалідністю І та II групи, інвалідність яких настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, служби у військовому резерві під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, чи при виконанні службових обов`язків по охороні громадського порядку, боротьбі із злочинністю та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. Так, 07 листопада 2015 року набрав чинності Закон України "Про Національну поліцію" № 580-VIII від 02 липня 2015 року, який не містить законодавчої дефініції "особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ", натомість, застосовує термін "поліцейський" для позначення осіб, що проходять службу в органах поліції. Водночас, вищевказаний закон не містить норм, які б прирівнювали правовий статус осіб рядового та начальницького органу внутрішніх справ та поліцейських. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що законодавством не передбачено застосування до осіб, які проходять службу у поліції, узагальнюючого поняття особи рядового і начальницького складу, а Національна поліція як центральний орган виконавчої влади не належить до військових формувань. Наведене в сукупності свідчить, що законодавством не передбачено застосування до осіб, які проходять службу у поліції, узагальнюючого поняття особи рядового і начальницького складу, а перехід зі служби в органах внутрішніх справ на службу в органах поліції не свідчить про автоматичне поширення правового статусу "особа рядового та начальницького органу внутрішніх справ" на поліцейських. З аналізу матеріалів справи та норм права, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач отримав захворювання, пов`язані з проходження служби в поліції, а не під час проходження служби в органах внутрішніх справ, а також зважаючи на те, що законодавством не передбачено застосування до осіб, які проходять службу у поліції, узагальнюючого поняття особи рядового і начальницького складу, суд дійшов висновку про те, що відсутні підстави вважати, що позивач належить до складу осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ, а тому до нього не можуть бути застосовні положення пункту 2 частини 2 статті 7 Закону № 3551-ХІІ, а тому позовній вимоги задоволенню не підлягають. Інші аргументи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, зводяться до переоцінки доказів і свідчать про незгоду позивача із правовою оцінкою суду щодо обставин справи, які суд встановив у процесі її розгляду. Щодо посилання апелянта на практику Верховного Суду викладеної в постанові по справі № 826/14071/17, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки в даній справі предмет спору є поновлення на посаді, в той час, як справа, яка перебуває в провадженні апеляційної інстанції є надання статусу «інваліда війни». Крім того, колегія суддів звертає увагу, що в апеляційній скарзі позивачем зазначено норми права, при цьому не зазначено, що саме порушено судом першої інстанції під час прийняття рішення. При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 липня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підстав, зазначених у ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді: О.О. Беспалов В.Ю. Ключкович