Постанова КЦС ВС № 221/4546/20

Постанова Іменем України 12 вересня 2022 року м. Київ справа № 221/4546/20 провадження № 61-14121 св 21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., учасники справи: позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія»; відповідач - ОСОБА_1 ; розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волноваського районного суду Донецької області від 04 грудня 2020 року у складі судді Мохова Є. І. та постанову Донецького апеляційного суду від 15 липня 2021 року у складі колегії суддів: Баркова В. М., Зайцевої С. А., Ткаченко Т. Б., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У липні 2020 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (далі - ТОВ «ФК «Довіра та гарантія») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Позовна заява мотивована тим, що 19 грудня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ВАТ «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит в сумі 288 тис. грн на споживчі цілі. У той же день для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між Банком та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, за яким останній передав в іпотеку банку належне йому на праві власності нерухоме майно: будинок, загальною площею 106,20 кв. м, житловою площею 52,20 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1 . 17 червня 2016 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та публічним акціонерним товариством «Вектор банк» (далі - ПАТ «Вектор Банк») було укладено договір про відступлення прав вимоги за кредитним договором. У той же день між ПАТ «Вектор Банк» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» було укладено договір про відступлення прав вимоги за кредитним договором, за яким останнє набуло право вимоги за кредитним договором, укладеним між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 22 червня 2016 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Вектор Банк» було укладено договір відступлення прав за договором іпотеки. 22 червня 2016 року між ПАТ «Вектор Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» було укладено договір відступлення прав за договором іпотеки, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» набуло статусу іпотекодержателя на предмет іпотеки. Позичальник належним чином зобов`язання за кредитним договором не виконував, унаслідок чого станом на 22 червня 2016 року виникла заборгованість у розмірі 406 090 грн 28 коп., з яких: заборгованість по тілу кредиту у розмірі 219 951 грн 09 коп., заборгованість за процентами у розмірі 94 165 грн 74 коп., заборгованість за пенею у розмірі 91 973 45 коп. Ураховуючи викладене, позивач просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 406 090 грн 28 коп. шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних трогах у межах процедури виконавчого провадження. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 04 грудня 2020 року, з урахуванням додаткового рішення суду від 04 грудня 2020 року, у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний договір про відступлення прав вимоги за своїм змістом і правовою природою є оплатним договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, оскільки за укладеним договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а також спірний договір не є договором про надання фінансової послуги в розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Донецького апеляційного суду від 15 липня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» задоволено. Рішення Волноваського районного суду Донецької області від 04 грудня 2020 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким позов ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» задоволено. Звернуто стягнення на житловий будинок АДРЕСА_2 , у рахунок погашення кредитної заборгованості ОСОБА_1 за договором від 19 грудня 2007 року, шляхом реалізації цього майна на прилюдних торгах за початковою ціною, встановленою за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем або на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії проведення виконавчих дій. Вирішено питання розподілу судових витрат. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що звертаючись до суду із позовними вимогами, позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних електронних торгів за ціною, визначеною за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержатилем або на підставі оцінки майна, в той час коли суд першої інстанції вважав, що позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу третій особі. Позичальник належним чином зобов`язання за кредитним договором не виконував, унаслідок чого виникла заборгованість, розмір якої визначено судом відповідно до умов договору та вимог закону, а тому наявні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки. Короткий зміст вимог касаційної скарги У серпні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив суд оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15, постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 357/9126/17, від 06 липня 2016 року у справі № 6-1213цс16, від 25 липня 2018 року у справі № 522/31199/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 715/1200/17, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі й витребувано цивільну справу № 221/4546/20 із Волноваського районного суду Донецької області. У жовтні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що у суді першої інстанції він не мав можливості заявити клопотання про застосування позовної давності, оскільки йому не було відомо про те, що первісний кредитор - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 14 листопада 2013 року звертався до Волноваського районного суду Донецької області з позовом про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором. Вказував, що пред`явивши вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків за користування ним шляхом подання до суду позовної заяви 14 листопада 2013 року, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та умов укладеного договору змінив строк виконання основного зобов`язання, а тому банк звернувся до суду зі спливом строку позовної давності щодо вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У жовтні 2021 року ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні. Фактичні обставини справи, встановлені судами 19 грудня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит в сумі 288 тис. грн на споживчі цілі. У той же день для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між Банком та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, за яким останній передав в іпотеку банку належне йому на праві власності нерухоме майно: будинок, загальною площею 106,20 кв. м, житловою площею 52,20 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1 . 17 червня 2016 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Вектор Банк» було укладено договір про відступлення прав вимоги за кредитним договором. У той же день між ПАТ «Вектор Банк» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» було укладено договір про відступлення прав вимоги за кредитним договором, за яким останнє набуло право вимоги за кредитним договором, укладеним між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 22 червня 2016 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Вектор Банк» було укладено договір відступлення прав за договором іпотеки. 22 червня 2016 року між ПАТ «Вектор Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» було укладено договір відступлення прав за договором іпотеки, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» набуло статусу іпотекодержателя на предмет іпотеки. Позичальник належним чином зобов`язання за кредитним договором не виконував, унаслідок чого станом на 22 червня 2016 року виникла заборгованість, яка за розрахунком банку складала 406 090 грн 28 коп., з яких: заборгованість по тілу кредиту у розмірі 219 951 грн 09 коп., заборгованість за процентами у розмірі 94 165 грн 74 коп., заборгованість за пенею у розмірі 91 973 45 коп. За змістом пунктів 1.1, 3.2, 5,2, 6.1 іпотечного договору іпотекодержатель має право у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов`язання, задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов`язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається. Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Згідно з частинами першою та третьою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві. Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). За змістом частини першої статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Підставами звернення стягнення на предмет іпотеки є: рішення суду, виконавчий напис нотаріуса або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку» - тут і далі в редакції на час виникнення спірних правовідносин). Відповідно до статей 12, 33 Закону України «Про іпотеку» одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 Закону України «Про іпотеку». Способи захисту цивільного права чи інтересу можуть бути судові (стаття 16 ЦК України) та позасудові (статті 17-19 ЦК України). Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути доступним та ефективним. Закон України «Про іпотеку» визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (стаття 39 Закону України «Про іпотеку») є: реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону України «Про іпотеку»); продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону України «Про іпотеку»). Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позичальник зобов?язання за кредитним договором належним чином не виконував, унаслідок чого виникла заборгованість, розмір якої визначено судом відповідно до умов договору та вимог закону, а тому наявні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки. При цьому апеляційним судом правильно зазначено, що звертаючись до суду із позовними вимогами, позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних електронних торгів за ціною, визначеною за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержатилем, що відповідає вимогам стаття 39 Закону України «Про іпотеку») є: реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону України «Про іпотеку». Посилання заявника на те, що він не мав можливості заявити клопотання про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, оскільки йому не було відомо про те, що первісний кредитор - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 14 листопада 2013 року звертався до суду з позовом про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, безпідставні, оскільки вказаний позов було залишено судом без розгляду, а відповідно до частини першої статті 265 ЦК України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності. Крім того, заявник був належним чином повідомлений про розгляд справи, проте заяву про пропуск банком строку позовної давності не заявив ні в суді першої, ні апеляційної інстанції. Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Донецького апеляційного суду від 15 липня 2021 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: О. М. Осіян О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара