Постанова КЦС ВС № 2-п-113/2006

Постанова Іменем України 13 вересня 2022 року м. Київ справа № 2-п-113/2006 провадження № 61-6639св22 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Березнегуватська селищна рада Березнегуватського району Миколаївської області, особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, - ОСОБА_2 , провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Кордюка Віталія Петровича на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 15 червня 2022 року у складі колегії суддів: Темнікової В. І., Бондаренко Т. З., Крамаренко Т. В., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій. У січні 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Березнегуватської селищної ради Березнегуватського району Миколаївської області про визнання права власності на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом, посилаючись на те, що вона має право на спадкування після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її бабусі ОСОБА_3 . Спадковим майном є земельна частка (пай) розміром 8,63 га, яка належала ОСОБА_3 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії МК № 001320, зареєстрованого 14 травня 1996 року за №

554. Спадщина після смерті ОСОБА_3 ніким не приймалася та не оформлялася. Відразу після смерті бабусі вона вступила в управління спадковим майном, однак пропустила строк на прийняття спадщини через зміну правил спадкування з набранням чинності новим Цивільним кодексом України (далі - ЦК України). Враховуючи наведене, з урахуванням уточнених вимог, ОСОБА_1 просила визнати за нею в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 право власності на земельну частку (пай) розміром 8,63 га, яка належала ОСОБА_3 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії МК № 001320, зареєстрованого 14 травня 1996 року за №

554. Рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 26 січня 2006 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 право власності на земельну частку (пай) розміром 8,63 га, яка належала ОСОБА_3 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії МК № 001320. 20 травня 2020 року особа, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_2 подала засобами поштового зв`язку апеляційну скаргу на рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 26 січня 2006 року. Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 25 січня 2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 26 січня 2006 року. Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 15 червня 2022 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 26 січня 2006 року на підставі пункту 3 частини першої статті 362 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у зв`язку з тим, що після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що оскаржуване рішення місцевого суду безпосередньо не стосується прав, інтересів та обов`язків ОСОБА_2 , так як її правовий зв`язок зі сторонами цієї справи має ймовірний, а не очевидний та безумовний характер, що свідчить про недоведеність особою, яка подала апеляційну скаргу, факту порушення судовим рішенням її прав. Судом першої інстанції не вирішувався спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом була ОСОБА_2 . Крім цього, рішення суду не містить судження про права та обов`язки цієї особи у спірних правовідносинах. Не зважаючи на те, що ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою майже через 24 роки після смерті спадкодавця ОСОБА_3 , вона також не надала суду належних доказів того, що вона зверталася до суду з позовом про визначення їй додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті бабусі чи батька. В апеляційній скарзі вона тільки констатує, що має право на таке звернення. Юридично на час подання апеляційної скарги ОСОБА_2 не є спадкоємцем, яка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 в установленому законом порядку, і не мала такого статусу на час ухвалення рішення судом першої інстанції. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги. У липні 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Кордюк В. П. подав касаційну скаргу на рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 26 січня 2006 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 15 червня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 липня 2022 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Кордюка В. П. в частині оскарження рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 26 січня 2006 року на підставі пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України у зв`язку з тим, що касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. В обґрунтування підстав касаційного оскарження ухвали Миколаївського апеляційного суду від 15 червня 2022 року, передбачених абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України, представник ОСОБА_2 - адвокат Кордюк В. П. вказав, що ОСОБА_2 є онукою спадкодавця ОСОБА_3 так само як і позивач у справі. Батько ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а матір - у ІНФОРМАЦІЯ_4. Після смерті матері ОСОБА_2 дізналася про наявну земельну ділянку, яка перебувала у власності бабусі ОСОБА_3 , та стала здійснювати заходи щодо відновлення свого порушеного права на землю. ОСОБА_2 не знала про існування рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 26 січня 2006 року до дати його фактичного отримання. Таким чином, до 30 квітня 2020 року ОСОБА_2 не мала змоги захистити свої майнові права на спірну земельну ділянку. Суд першої інстанції неправомірно ухвалив рішення без залучення ОСОБА_2 до участі у справі як спадкоємця її бабусі ОСОБА_3 ОСОБА_2 має право звернутися до суду з позовом про продовження їй строку для прийняття спадщини та визнання за нею права власності на частину земельної ділянки, однак оскаржуване рішення місцевого суду порушує її майнові права. Рух справи в суді касаційної інстанції. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 липня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Кордюка В. П. на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 15 червня 2022 року та витребувано матеріали справи № 2-п-113/2006 з Березнегуватського районного суду Миколаївської області. 08 серпня 2022 року справа № 2-п-113/2006 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема, ухвалу суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження. Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Апеляційним судом встановлено, що предметом заявленого ОСОБА_1 позову було визначення наявності чи відсутності в неї права на спадкування після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її бабусі ОСОБА_3 земельної частки (паю) розміром 8,63 га, яка належала ОСОБА_3 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серія МК № 001320, зареєстрованого 14 травня 1996 року за №

554. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що до звернення позивача до суду з позовом спадщина після смерті ОСОБА_3 ніким не приймалася та не оформлялася. Позивач пропустила строк для оформлення спадщини через набрання чинності новим ЦК України. В додатковій заяві позивач просила визнати за нею право власності на земельну ділянку в порядку спадкування після смерті бабусі. Відповідач повністю визнав позовні вимоги. Тому місцевий суд дійшов висновку про те, що строк на прийняття спадщини підлягає поновленню відповідно до положень статей 1258, 1265, 1272 ЦК України та пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами України справ про спадкування», а позов про визнання права власності на спадкове майно - задоволенню. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначила, що вона є онукою спадкодавця ОСОБА_3 і має право на прийняття спадщини після смерті бабусі, тому оскаржуване рішення місцевого суду порушує її майнові права. Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 . Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, до якої увійшло право на земельну частку (пай) розміром 8,63 га, яка належала ОСОБА_3 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії МК № 001320, зареєстрованого 14 травня 1996 року за №

554. Спадщина після смерті ОСОБА_3 ніким не приймалася та не оформлялася. Згідно з пунктами 1, 4, абзацом 1 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України цей Кодекс набирає чинності з 01 січня 2004 року. Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 145/797/15-ц (провадження № 14-608цс18) зазначено, що у разі відкриття спадщини до 01 січня 2004 року застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом. В постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 671/1072/18 (провадження № 61-570св19) вказано, що відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК Української РСР), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом. Норми пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, за якими цей Кодекс застосовується також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким з спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, необхідно розуміти таким чином, що правила книги шостої ЦК України може бути застосовано лише до спадщини, яка відкрилася після 01 липня 2003 року і не була прийнята ніким зі спадкоємців, право на спадкування яких виникло відповідно до норм статей 529 - 531 ЦК Української РСР. Отже, враховуючи, що правовідносини щодо спадкування спірного майна виникли до набрання чинності ЦК України, і що визначений у статті 549 ЦК Української РСР шестимісячний строк для прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 закінчився 19 лютого 1997 року, тобто до 01 січня 2004 року, до вказаних спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ЦК Української РСР. Відповідно до частини першої статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Згідно зі статтею 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю. Відповідно до статті 530 ЦК Української РСР при відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга). Згідно зі статтею 548 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Відповідно до статті 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців. ОСОБА_4 є сином ОСОБА_3 , що підтверджується актом про народження від 16 січня 1939 року №

18. ОСОБА_1 - позивач у справі та ОСОБА_2 - особа, яка подала апеляційну скаргу, є доньками ОСОБА_4 та онуками ОСОБА_3 . Як зазначила ОСОБА_2 в апеляційній скарзі ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Батумі, Грузія. Отже, на час смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 її син ОСОБА_4 , який мав право на спадкування майна своєї матері та який є батьком позивача у справі і особи, яка подала апеляційну скаргу, був живий. ОСОБА_2 на час смерті бабусі була повнолітньою. Тобто ОСОБА_2 не є особою, яка набула право на спадкування після смерті бабусі ОСОБА_3 на підставі статті 529 ЦК Української РСР. Крім цього, в матеріалах справи відсутні докази того, що батько ОСОБА_2 прийняв спадщину після смерті його матері ОСОБА_3 , а також того, що ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті її батька ОСОБА_4 . Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦПК України). Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. Отже, законодавець визначає коло осіб, наділених процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. При цьому судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про її права та обов`язки. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. У постанові від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц Верховним Судом сформульовані правові висновки, відповідно до яких рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги. Встановивши, що оскаржуване рішення місцевого суду безпосередньо не стосується прав, інтересів та обов`язків ОСОБА_2 , так як її правовий зв`язок зі сторонами цієї справи має ймовірний, а не очевидний та безумовний характер, що свідчить про недоведеність особою, яка подала апеляційну скаргу, факту порушення рішенням суду її прав, апеляційний суд, з урахуванням норми частини першої статті 352 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у ОСОБА_2 права оскарження в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції в цій справі, і правильно закрив апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України. Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції неправомірно ухвалив рішення без залучення ОСОБА_2 до участі у справі як спадкоємця її бабусі ОСОБА_3 , не заслуговують на увагу з огляду на таке. За змістом вищенаведеної статті 529 ЦК Української РСР онуки спадкодавця є спадкоємцями за законом першої черги лише у випадку, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю. У справі, яка переглядається, на час відкриття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 її син ОСОБА_4 (батько заявника), який мав право на спадкування майна своєї матері як спадкоємець першої черги, був живий. Таким чином, ОСОБА_2 не є особою, яка на підставі статті 529 ЦК Української РСР набула право на спадкування майна померлої бабусі ОСОБА_3 . Крім цього, навіть набуття особою, яка не брала участі у справі, права власності на майно, щодо якого виник спір, зокрема після ухвалення судом першої інстанції рішення, не обов`язково свідчить про те, що судовим рішенням вирішено питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків. Питання про те, чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватися виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення. Рішення місцевого суду в цій справі не містить суджень про права та обов`язки ОСОБА_2 у спірних правовідносинах. Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що, закриваючи апеляційне провадження у справі, суд порушив норми процесуального права. Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні. Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Кордюка Віталія Петровича залишити без задоволення. Ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 15 червня 2022 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко