Постанова Одеський апеляційний суд № 509/1919/22

Номер провадження: 33/813/1038/22 Головуючий у 1-й інстанції: Панасенко Є.М. Єдиний унікальний номер судової справи:509/1919/22 Доповідач Базіль Л. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20.09.2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого судді - Базіль Л.В., за участі секретаря - Кузьміч Г.Р., представника ОСОБА_1 , адвоката Мороз А.А., законного представника малолітнього потерпілого ОСОБА_2 , його представника адвоката Забунова І.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову судді Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 серпня 2022 року, стосовно: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 173-2 КУпАП, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст оскаржуваного судового рішення. Постановою судді Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 серпня 2022 року на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 173-2 КУпАП у зв`язку з відсутністю в її діях події і складу адміністративного правопорушення. Доводи апеляційної скарги та заперечень на неї. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_2 , 29.08.2022 року, подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати, та притягнути ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП. Скаржник вважає, що зроблені судом висновки за результатами розгляду справи є хибними; судовий розгляд справи проведений не в повному обсязі; на суттєві обставини суд не звернув уваги та не навів своїх мотивів щодо цих обставин в своєму рішенні. Вказує, що суд вирішив питання лише щодо події, яка мала місце 22.05.2022 року, та оцінив вірогідність наявності події та її документальне фіксування на підставі не всіх наявних у матеріалах справи доказів. Зазначає, що потерпілою стороною в ході розгляду справи зверталася увага суду на те, що дії ОСОБА_1 носили систематичний та тривалий характер, та не охоплювалися лише однією подією, яка мала місце 22.05.2022 року. Надані потерпілою стороною докази на підтвердження указаної обставини, судом відхилені, при цьому мотивів прийняття такого рішення судом не наведено. Посилається також і на те, що судом не було враховано лист-відповідь з ОРУП №2 ГУНП в Одеській області щодо повідомлення, яке мало місце 19.05.2022 року, відповідно до якого ОСОБА_2 звертався до поліції з проханням вжиття заходів стосовно ОСОБА_1 . Вважає, що переглянуті відеозаписи, наявні у матеріалах справи, судом невірно інтерпретовані. Суд не взяв до уваги ту обставину, що на відеозаписах зафіксовано наслідки протиправної поведінки ОСОБА_1 , які відображалися у тому, що вона навчала дитину називати батька дядею. На думку апелянта, ігнорування ОСОБА_1 (а інколи і відверте вчинення перешкод) прагнень батька дитини на спільне проведення часу з дитиною, бездіяльність ОСОБА_1 в частині сприяння регулярним зустрічам та проведення спільного часу батька з дитиною, підпадає під ознаки психологічного насильства над малолітньою дитиною, і охоплюється як визначенням психологічного насильства, яке наведено як у профільному законі, так і в КУпАП. Відтак, формами об`єктивної сторони, скоєного ОСОБА_1 правопорушення, апелянт вважає умисне перешкоджання ОСОБА_1 у побаченнях ОСОБА_2 з сином та умисне створення у дитини сумнівів щодо батьківства ОСОБА_2 . У поданому до суду відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 , адвокат Мороз А.А. вказала, що оскаржувана постанова суду першої інстанції винесена законно та обґрунтовано, на підставі всебічного та повного дослідження матеріалів та обставин справи, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Овідіопольського районного суду Одеської області по справі 509/1919/22 від 19.08.2022 залишити без змін. Позиція учасників справи, висловлена ними в ході апеляційного перегляду справи. В судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник адвокат Забунов І.С. підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги, наполягали на її задоволенні. Представник ОСОБА_1 , адвокат Мороз А.А., заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на законність та обґрунтованість постанови суду. Заслухавши учасників справи, дослідивши та перевіривши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Мотиви суду. У відповідності до приписів ч.7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом. Відповідно до вимог ст.ст.245,251,252,280 КупАП суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення. Під час розгляду справи, законодавець покладає на суд обов`язок, обумовлений з`ясуванням істотних обставин справи, перелік яких регламентовано законом, які слугують правовими підставами (підґрунтям) для прийняття рішення про визнання особи винуватою у скоєнні інкримінованого правопорушення та застосування до неї заходу державного примусу у вигляді накладення стягнення. Суддею першої інстанції при вирішенні даної справи зазначені вимоги закону дотриманні. Закриваючи провадження у справі стосовно ОСОБА_1 за ч.1 ст.173-2 КупАП, суддя виходив з того, що в ході розгляду справи не встановлено обставин та не підтверджено належними та допустимими доказами, вчинення ОСОБА_1 умисних дій направлених на здійснення психологічного чи психічного тиску на свого малолітнього сина. Мотивуючи своє рішення, суддя вказав на те, що сукупність наявних у справі доказів у їх взаємозв`язку свідчить про те, що між сторонами справи існує спір цивільно-правового характеру стосовно участі батька у вихованні малолітнього сина, а також стосовно визначення місця проживання дитини, що не вважається домашнім насильством. Апеляційний суд погоджується з такими висновками судді з огляду на наступне. Склад адміністративного правопорушення - це сукупність законодавчо-визначених ознак, наявність яких дає підстави дійти висновку у кожному конкретному випадку щодо належної правової кваліфікації дій особи, та як наслідок прийняти рішення щодо можливості притягнення такої особи до юридичної відповідальності. Відсутність (недоведеність) хоча б однієї із ознак складу адміністративного правопорушення унеможливлює прийняття рішення про притягнення особи до відповідальності та застосування відносно неї заходів державного примусу, зокрема накладення стягнення у виді штрафу. Диспозицією ч.1 ст. 173-2 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі винесення такого припису. Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства врегульовані Законом України Про запобігання та протидію домашнього насильства (далі Закон). У відповідності до п. 3 ч.1 ст. 1 Закону домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Визначення поняття домашнього насильства також надано і у Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульська конвенція) відповідно до положень якої «домашнє насильство» означає всі акти фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, які відбуваються в лоні сім`ї чи в межах місця проживання або між колишніми чи теперішніми подружжями або партнерами, незалежно від того, чи проживає правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні або незалежно від того, чи проживав правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні. Відповідно до п.14 ч.1 ст.1 Закону психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Указані положення закону окреслюють перелік дій, одна чи декілька із яких, можуть становити собою об`єктивну сторону (форму вираження) психологічного насильства. У відповідності до ст. 251 КупАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів, про адміністративне правопорушення, визначених ст. 255 КупАП. Відтак, тягар доказування на предмет доведеності достатності доказів винуватості ОСОБА_1 у скоєні інкримінованого адміністративного правопорушення покладено на особу, що складала протокол про адміністративне правопорушення. Як слідує зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАВ №454659 від 25.05.2022 року, ОСОБА_1 звинувачувалася у тому, що вона 22.05.2022 року о 09:00 год. за адресою: АДРЕСА_1 , вчинила психологічне домашнє насильство у відношенні свого малолітнього сина ОСОБА_3 2019 року народження, а саме не пускала до батька, дитина плакала та говорила, що це не його батько, а дядько. Такі дії ОСОБА_1 , кваліфіковано правоохоронцями за ч.1 ст.173-2 КУпАП, як психологічне домашнє насильство. Таким чином, формулюючи обсяг звинувачення ОСОБА_1 у скоєнні інкримінованого адміністративного правопорушення, поліцейська вказала, що дії ОСОБА_1 по вчиненню психологічного домашнього насильства відносно свого малолітнього сина полягали у тому, що вона не пускала дитину до батька, внаслідок чого дитина плакала та говорила, що це не його батько, а дядько. Передумовою для визнання ОСОБА_1 винуватою у скоєнні адміністративного правопорушення та притягнення її до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 173-2 КУпАП має бути наявність сукупності доказів, які б безумовно та беззаперечно свідчили про вчинення ОСОБА_1 об`єктивних дій, що мають ознаки психологічного насильства у розумінні положень Закону. У такому разі необхідно встановити наявність причинно-наслідкового зв`язку між відповідними діями ОСОБА_1 та настанням чи можливим настанням шкідливих наслідків саме для потерпілого, тобто у даному фактичному випадку для малолітньої дитини. Ретельно перевіривши матеріали справи, суд першої інстанції не встановив беззаперечних відомостей, які б поза розумним сумнівом указували про вчинення ОСОБА_1 психологічного насильства відносно свого сина. Ухвалюючи рішення у справі та відхиляючи доводи законного представника потерпілого (батька дитини), суддя підставно виходив із того, що між сторонами наявний конфлікт, який виник на підставі спору, що має цивільно-правовий характер та полягає у відсутності досягнутої домовленості між сторонами щодо участі батька у вихованні та визначенні місця проживання дитини. Фактично у даному випадку, підґрунтям претензій батька дитини, адресованих матері, є на його думку, недотримання матір`ю рішення органу опіки та піклування щодо визначення часу та місця спілкування ОСОБА_2 із своїм малолітнім сином ОСОБА_3 . Примітно, що указане рішення виконавчого комітету Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області прийняте 20.12.2021 року і як слідує з матеріалів справи питань щодо його виконання між сторонами не виникало до 20.03.2022 року Аналіз змісту письмових пояснень ОСОБА_2 , наданих 23.05.2022 року поліцейським, дає підстави дійти висновку, що конфлікт між колишнім подружжям з приводу побачень батька з дитиною виник саме після того, як ОСОБА_2 самовільно, всупереч волі матері, прийняв рішення забрати дитину. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за встановлених обставин, та відсутності доказів, які б об`єктивно свідчили про вчинення ОСОБА_1 інкримінованого адміністративного правопорушення, відсутні правові підстави для її притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 173-2 КУпАП. ОСОБА_4 позиція матері дитини, її поведінка, яка відображалася у формі дій та висловлювань, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, під час зустрічі із батьком дитини не є проявом домашнього насильства у формі психологічного насильства по відношенню до дитини, оскільки у такому разі відсутнє як саме заподіяння шкоди, так і його можливе заподіяння психологічному здоров`ю дитину. Всупереч вимогам ст. 251 КУпАП, особою уповноваженою на складання протоколу про адміністративне правопорушення, не надано суду доказів на підтвердження вищевказаної обставини (з приводу заподіяння чи можливого заподіяння шкоди), як і не містить такої інформації виклад сформульованого звинувачення, викладений у протоколі. Правильним є висновок суду першої інстанції про те, що відеозапис, який долучений до протоколу про адміністративне правопорушення від 25.05.2022 року серії ВВ № 454659 не є належним доказом, оскільки не містить відомостей щодо обставин, викладених у протоколі, а стосується інших подій. Як слідує із довідки, виданої КНП Дитяча міська поліклініка №6 ОМР, яка датована 13.06.2022, тобто після подій за наслідками яких було складено протокол про адміністративне правопорушення, ОСОБА_3 на Д обліку не стоїть, завжди доглянутий, без ознаків домашнього насилля. Знаходиться у фізичному та психомоторному розвитку без відхилень, що дає підстави для висновку про те, що події, які мали місце 22.05.2022 року, не вплинули на психо-емоційний стан дитини, та спростовують твердження апелянта про те, що дитині було заподіяно шкоди. Доводи апеляційної скарги про те, що суд взяв до уваги лише події, що мали місце 22.05.2022 року, та не зважив на лист-відповідь з ОРУП №2 ГУНП в Одеській області щодо повідомлення ОСОБА_2 від 19.05.2022 року з проханням вжиття заходів стосовно ОСОБА_1 , апеляційний суд відхиляє, оскільки суд першої інстанції на виконання вимог закону, розглядав справу та перевіряв відомості виключно в межах та обсязі, які викладені у протоколі про адміністративне правопорушення. Інші події, зазначені апелянтом в апеляційній скарзі не є предметом розгляду даної справи, а тому не мають юридичного (правового) значення для вирішення справи по суті та ухвалення законного рішення. З цих самих підстав апеляційний суд вважає необґрунтованими і твердження апелянта про те, що дії ОСОБА_1 носили систематичний та тривалий характер, та не охоплювалися лише однією подією, яка мала місце 22.05.2022 року, оскільки згідно сформульованого звинувачення, на думку поліцейської, протиправні дії ОСОБА_1 охоплювалися лише вчиненням дій, які мали місце 22.05.2022 року. Доводи апелянта про те, що дії ОСОБА_1 підпадають під ознаки психологічного насильства над малолітньою дитиною, апеляційний суд відхиляє, оскільки такі твердження носять характер припущень, не підтверджені належними та допустимим доказами. Апеляційний суд зауважує, що природа спірних правовідносин, що виникли у даному випадку між батьком та матір`ю дитини, носить цивільно-правовий характер, а тому має врегульовуватися за допомогою саме інститутів цивільного та сімейного права. Сторони мають діяти сумлінно по відношенню один до одного, та не використовувати інші механізми у якості інструментарію способів впливу на протилежну сторону. Переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду, викладені у постанові і слугували б підставами для її скасування, апелянтом не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено. Оскільки за результатами апеляційного розгляду підстав для скасування постанови суду не встановлено, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 серпня 2022 року стосовно ОСОБА_1 без змін. Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Постанову судді Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 серпня 2022 року стосовно ОСОБА_1 залишити без змін. Постанова набирає законної сили негайно після її винесення є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя Одеського апеляційного суду Л.В. Базіль