Постанова 4808 № 344/1039/22

Справа № 344/1039/22 Провадження № 33/4808/366/22 Категорія ст.130 ч.1 КУпАП Головуючий у 1 інстанції Руденко Д. М. Суддя-доповідач Васильєв П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 вересня 2022 року м. Івано-Франківськ Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П., розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою адвоката Савчука Р.Р., який діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 травня 2022 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік, також стягнуто судовий збір в розмірі 496 грн. 20 коп., - в с т а н о в и в : Судом першої інстанції встановлено, що 12.01.2022 о 20 год 12 хв в м. Івано-Франківську по вул. Надрічна, 78, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «ВАЗ 21114», н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку водій відмовився в присутності двох свідків. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність ч.1 ст.130 КУпАП. Не погодившись з вказаним рішенням суду адвокат Савчук Р.Р. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій не погоджується із рішенням суду, вважає постанову суду незаконною та необґрунтованою. Апелянт заперечує керування ОСОБА_1 транспортним засобом та стверджує, що останній сидів у припаркованому авто та на прохання громадянина ОСОБА_2 намагався з`ясувати причини його несправності, працівники поліції його не зупиняли, вказали на несправність габаритних вогнів та запропонували пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, однак ОСОБА_1 відмовився, оскільки транспортним засобом не керував. Апелянт стверджує, що ОСОБА_1 не є суб`єктом адміністративного правопорушення, оскільки не був водієм транспортного засобу. Апелянт вважає, що суд безпідставно відмовив в задоволенні клопотання про допит в якості свідка громадянина ОСОБА_2 . Стверджує, що в порушення приписів закону до протоколу про адміністративне правопорушення не долучено доказу керування 12.01.2022 о 20 год 12 хв. ОСОБА_1 транспортним засобом. За таких обставин, просить скасувати постанову суду та закрити провадження по справі. В судове засідання апеляційної інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 не з`явився, хоча в установленому законом порядку повідомлявся про розгляд апеляційної скарги щодо нього та подав клопотання про розгляд справи без його участі та участі його захисника Савчука Р.Р. з яким він розірвав договір на правову допомогу. Апеляційний суд враховує, що особа, яка притягається до відповідальності та її захисник самостійно відповідно до принципу диспозитивності, вирішують питання щодо участі в судовому засіданні суду апеляційної інстанції. Разом з тим, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, особиста присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та його захисника під час провадження в суді апеляційної інстанції не має такого ж вирішального значення, як в суді першої інстанції. Умови застосування статті 6 Конвенції стосовно провадження в суді апеляційної інстанції залежать від особливостей певного провадження; слід взяти до уваги загалом проведений судовий процес у національній правовій системі, а також роль, яку відіграє у ньому суд апеляційної інстанції (Ермі проти Італії ) При цьому, обвинувачений може відмовитися від свого права брати участь або бути заслуханим в апеляційному провадженні, або прямо, або своєю поведінкою (Кашлев проти Естонії, Хернандес Ройо проти Іспанії). Апеляційний суд приймає до уваги, що в апеляційному порядку оскаржується рішення, яким ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні правопорушення і в апеляційній скарзі не ставиться питання про погіршення становища особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у зв`язку з чим участь цієї особи в суді апеляційної інстанції не є обов`язковою. Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що розгляд апеляційної скарги може бути проведений без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та його захисника адвоката Савчука Р.Р. Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову судді необхідно залишити без змін з наступних підстав. Апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд неодноразово вказував, що адміністративне правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, визнається кримінальним правопорушенням у розумінні Конвенції (справа "Гурепка проти України"), а позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки «право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності». Визнання кримінально-правового змісту справи свідчить про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, серед яких право знати, у вчиненні якого правопорушення його підозрюють або обвинувачують, бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права та обов`язки, мати захисника, оскаржувати судові рішення та інші. Діючий КУпАП не містить визначення правових підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції у зв`язку з чим при вирішанні цього питання необхідно виходити із загальних принципів здійснення судочинства. Апеляційний суд вважає, що судове рішення суду першої інстанції підлягає обов`язковому скасуванню у тому, випадку, коли за наявності підстав для закриття судом провадження його не було закрито або ухвалено незаконним складом суду. Зокрема, підлягає обов`язковому скасуванню судове рішення у тому разі, коли вину обвинуваченого не доведено сукупністю належних та допустимих доказів по справі, коли відсутня подія правопорушення або коли в діях особи, яка притягається до відповідальності відсутній склад відповідного правопорушення. Так, враховуючи, що в своїх доводах ОСОБА_1 та його захисник посилаються на те, що суд першої інстанції прийшов до безпідставного висновку про доведеність вини у вчиненні правопорушення ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції вважає за необхідне перевірити вищевказані доводи. Згідно ст.245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом. Відповідно до вимог ст.280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з`ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини адміністративного правопорушення, належним чином мотивував свої висновки щодо доведеності вини ОСОБА_1 та призначив йому справедливе стягнення в розмірі, який відповідає санкції ч.1 ст.130 КУпАП, врахувавши особу правопорушника та характер вчиненого ним адміністративного правопорушення. Перевіряючи доводи апелянта щодо невинуватості ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, апеляційний суд, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення та ґрунтується на всебічному, повному, та об`єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили. Статтею 254 КУпАП передбачено, що у випадку виявлення адміністративного правопорушення, складається протокол про адміністративне правопорушення, який є основним процесуальним документом і єдиною підставою для розгляду справи про адміністративне правопорушення. Постанова суду відповідає вимогам ст. 283 КУпАП і містить опис обставин, встановлених при розгляді справи, зазначення нормативного акту, який передбачає відповідність за дані правопорушення та прийняте по справі рішення. Апеляційний суд надає оцінку сукупності доказів, які містяться в матеріалах справи з точки зору належності, допустимості, достовірності та достатності для прийняття відповідного процесуального рішення. Суд першої інстанції, проаналізувавши сукупність досліджених доказів, прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України. Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААБ №289535 від 12.01.2022 ( а.с. 1), водій ОСОБА_1 12.01.2022 о 20 год 12 хв. в м. Івано-Франківську по вул. Надрічна, 78, керував транспортним засобом марки «ВАЗ 21114», н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку водій відмовився в присутності двох свідків. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність ч.1 ст.130 КУпАП Вказаний Протокол про адміністративне правопорушення складений уповноваженою на те особою, з заповненням всіх необхідних реквізитів, встановлених ст. 256 КУпАП та підписаний уповноваженою особою, свідками та особою, яка притягується до адміністративної відповідальності, що засвідчено їх власноручними підписами. Від надання пояснень по суті порушення у відповідній графі протоколу ОСОБА_1 відмовився. ОСОБА_1 було роз`яснено його права та обов`язки відповідно до ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП та повідомлено про розгляд справи в суді м. Івано-Франківськ, що крім того підтверджується і даними оглянутих відеофайлів (а.с. 5). В протоколі зазначені свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , їх анкетні дані, правильність яких засвідчена їх власноручними підписами. Присутність свідків в момент події засвідчено даними оглянутих відеофайлів. До протоколу про адміністративне правопорушення додано направлення на огляд (а.с. 2), письмові пояснення свідків (а.с.с3) та відео (а.с. 5) з нагрудних реєстраторів 471518, 471532, дм 4988 (а.с. 1). Працівниками поліції Кінашу І.І. видано тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом АК 332614, оскільки посвідчення водія НОМЕР_2 у останнього було тимчасово вилучено (а.с. 1). Відповідно до приписів статей 254, 255, 256 КУпАП, протокол про адміністративне правопорушення це офіційний документ, відповідним чином оформлений уповноваженою особою про вчинення діяння, яке містить ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого КУпАП, у якому крім іншого, зазначаються відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Апеляційним судом не встановлено порушень вимог статей 254, 255, 256 КУпАП. Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує факти неправомірних дій і розцінюється, як основне джерело доказів. В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об`єктивного судового розгляду. Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що суть обвинувачення полягає в тому, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, звинувачується у відмові від проходження в установленому законом порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння та порушенні вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху України. Апелянт оскаржує постанову суду першої інстанції, заперечуючи факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом та вважає, що останній не може бути визнаний суб`єктом правопорушення, передбаченого ч.ст.130 КУпАП. Письмові пояснення свідків суд до уваги не бере, оскільки вони не допитані в суді. Водночас, апеляційний суд констатує, що відеофіксація події відбувалась в присутності двох свідків, які знаходились на місці події та знаходження транспортного засобу (а.с. 5 відеодиск). Разом з тим, вищевказані письмові пояснення свідків не є достатньо вагомими і не мають вирішального значення щодо висновку суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, оскільки сукупність інших доказів разом із відеозаписом, яким зафіксовано вчинення адміністративного правопорушення, дозволяють повно та об`єктивно встановити обставини, які мають істотне значення для розгляду справи по суті. Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до статті 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, тому з метою всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції. Судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які долучені до протоколу про адміністративне правопорушення. Дані відеозаписів є належними та допустимими доказами, оскільки вони отримані у встановленому законом порядку та дозволяють повно і всебічно встановити обставини вчиненого адміністративного правопорушення. Відеозаписами зафіксовані реальні дані, які не можуть бути спотворені та мають істотне значення для розгляду справи, оскільки дозволяють встановити психологічне ставлення ОСОБА_1 до вчиненого правопорушення та додаткові обставини, які прямо вказують на нього, як на правопорушника, який керував транспортним засобом з явними ознаками сп`яніння та відмовився на законну вимогу патрульних поліцейських від проходження огляду на стан сп`яніння як на місці зупинки транспортного засобу, так і в спеціалізованому медичному закладі. Так, даними оглянутих відеофайлів поза розумним сумнівом підтверджено факт керування саме водієм ОСОБА_1 транспортним засобом, зокрема: автомобіль під керуванням ОСОБА_1 було зупинено з причин технічної несправності (не світили габарити), крім того, на лінію «102» на водія автомобіля марки «ВАЗ 21114», н.з. НОМЕР_1 , поступило звернення-скарга (поліцейський довів до відома водія ОСОБА_1 , цю інформацію, на що останній лише цікавився, від кого звернення, не заперечуючи, що саме він водій); на відеофайлі «20220113071008000005» ОСОБА_1 під час спілкування з поліцейськими вів себе як водій, надавав необхідні документи на вимогу поліцейських для встановлення особи водія, виконував вказівки останніх щодо його огляду як водія з метою виявити ознак алкогольного сп`яніння, намагався домовитись та пропонував «вирішити питання», що для стороннього спостерігача має ознаки спроби надати неправомірну вигоду, на що отримував відмови від працівників поліції («не домовимось», «гроші не берем», «в авто до вас не сяду», «дорожу своєю роботою»). На початку відеофіксації ОСОБА_1 знаходиться на водійському сидінні автомобіля з увімкненими фарами на узбіччі дороги та будь-яких заперечень з приводу звернення до нього працівників поліції як до водія автомобіля з оглянутих відеозаписів не вбачається. Відсутні заперечення ОСОБА_1 щодо факту керування і у відповідній графі протоколу про адміністративне правопорушення та доданих до нього матеріалах. Право відмовитись давати свідчення щодо себе, закріплене ст.63 Конституції України, є важливою гарантією захисту від незаконного тиску на особу з метою змусити її своїми показаннями створити підставу для притягнення її до відповідальності. Дотримання права не свідчити проти себе є складовою реалізації права особи на справедливий і публічний розгляд її справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Проте заборона притягнення до відповідальності особи на підставі її відмови давати пояснення не свідчить про неможливість використання у доказуванні факту мовчання особи в ситуаціях, які чітко вимагають необхідність надання таких пояснень. Зокрема, відповідно до практики розгляду справ Європейським судом з прав людини право на мовчання та право не давати свідчення проти себе не є абсолютними правами «не можна сказати, що рішення обвинуваченого мовчати впродовж усього кримінального провадження обов`язково не повинно мати наслідків, коли суд, що розглядає справу, намагатиметься оцінити докази проти нього. Питання, чи порушують статтю 6 негативні висновки, зроблені з мовчання обвинуваченого, має вирішуватися у світлі всіх обставин справи» Право особи не давати пояснення не повинно перешкоджати «тому, щоб мовчання обвинуваченого в ситуаціях, які чітко вимагають його пояснення, бралося до уваги при оцінюванні переконливості доказів наведених обвинуваченням (справа «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства»): Апеляційний суд вважає, що гарантії щодо реалізації права не свідчити проти себе не позбавляють суд можливості враховувати відмову особи, яка обвинувачується у вчиненні адміністративного правопорушення від дачі показань, за умови доведеності її вини поза розумним сумнівом на підставі сукупності доказів, досліджених судом. Разом з тим, обставини за яких було складено протокол про адміністративне правопорушення, вимагали від ОСОБА_1 надати змістовні пояснення, щодо підозри, яку було висунуто йому працівниками поліції щодо керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння. Даними оглянутих відеофайлів поза розумним сумнівом підтверджено факт наявності у ОСОБА_1 ознак алкогольного сп`яніння, про що патрульний поліцейський повідомив останньому (запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації та поведінка, що не відповідає обстановці), що, з огляду на відеозапис, давало поліцейським правові підстави для вимоги ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння з допомогою газоаналізатора «Драгер» на місці зупинки транспортного засобу або в спеціалізованому медичному закладі. Апеляційний суд констатує, що відеозаписами, які в повному обсязі було досліджено в суді апеляційної інстанції повністю підтверджено відмову ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу, пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку. Зокрема, вищевказаними відеозаписами (відеофайл «20220113071008000005») зафіксовано ствердну відмову ОСОБА_1 продути «Драгер» на місці зупинки транспортного засобу в присутності двох свідків та проїхати на огляд у відповідний медзаклад. Так, на відповідні правомірні пропозиції патрульних поліцейських пройти огляд ОСОБА_1 в категоричній формі відмовився. Апеляційний суд констатує, що у відповідності до приписів закону, патрульний поліцейський роз`яснив ОСОБА_1 наслідки відмови від огляду та подальше складання протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Вказаний оглянутий відеозапис надає можливість повно та об`єктивно дослідити обставини вчиненого правопорушення, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку ОСОБА_1 при відмові від проходження ним огляду на визначення стану сп`яніння за допомогою приладу Драгер та в медичному закладі. Відповідно до матеріалів справи та відеозаписів з відеореєстраторів працівників поліції вбачається, що правовою підставою для пропозиції пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння було саме виявлення працівником поліції наявних ознак алкогольного сп`яніння у водія ОСОБА_1 . Апеляційний суд констатує, що події на відео відбувались в присутності свідків, письмові пояснення яких долучені до матеріалів провадження. Апеляційний суд вважає неможливим посилання на письмові показання вищевказаних свідків, оскільки в порушення принципу безпосередності дослідження доказів останні не допитувались у судовому засіданні і вказані докази повинні буди визнані недопустимими. Апеляційному суду не надані дані, які свідчать про те, що вищевказані свідки можуть надати показання, які істотно суперечать їх письмовим показанням та вказують на необхідність їх допиту в судовому засіданні апеляційної інстанції. Апеляційний суд вважає, що доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_1 не керував транспортним засобом, а тільки намагався з`ясувати причини несправності припар кованого транспортного засобу, не свідчать про те, що останній не може бути визнаний суб`єктом правопорушення, передбаченого ст.130 ч.1 КУпАП, оскільки апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що під керуванням транспортним засобом необхідно розуміти умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу.(ВС/ККС № 751/11193/16 від 20.06.2019). Таким чином, дії спрямовані на використання транспортного засобу з метою його цільового призначення (включення запалення транспортного засобу, заведення двигуна автомобіля та інше ) необхідно вважати такими, що безпосередньо пов`язані із керуванням транспортним засобом. Апеляційний суд звертає увагу на те, що судовий розгляд здійснюється у відповідності до принципу змагальності сторін, відповідно до якого кожна із сторін самостійно доводить правильність її правової позиції та надає суду відповідні докази на підтвердження своїх доводів. Сторони мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав. Апеляційний суд вважає, що суд повинен сприяти сторонам у виконані ними своїх процесуальних обов`язків та реалізації наданих ним прав і допомагати їм отримати докази, які мають істотне значення для розгляду справи. Разом з тим, стороною захисту не надані належні та допустимі докази, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення. Апеляційний суд звертає увагу на те, що правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП є закінченим з моменту відмови водія пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння в медичному закладі. Так, відповідно до вимог ст. 266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами, річковими, морськими або маломірними суднами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, річковими, морськими або маломірними суднами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. У разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я. Перелік закладів охорони здоров`я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров`я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, в інших закладах забороняється. Таким чином, діючий закон дозволяє водію відмовитись від проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів і така відмова не утворює складу адміністративного правопорушення. Однак, у цьому випадку водій транспортного засобу зобов`язаний пройти огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння в закладах охорони здоров`я. Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до вказаного закону присутність двох свідків є обов`язковою тільки у тому разі, коли огляд на стан сп`яніння проводиться поліцейським без застосування технічних засобів відеозапису. Апеляційний суд вважає, що працівниками поліції було правомірно та у відповідності до вимог КУпАП зафіксовано відмову водія ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп`яніння за допомогою приладу «Драгер» та в медичному закладі. Апеляційний суд звертає увагу, що факт відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння за своїм правовим змістом є правопорушенням, а не процесуальною дією, яка дозволяє виявити волевиявлення особи, яка підозрюється у керуванні транспортним засобом у стані сп`янінням щодо її бажання проходити огляд на стан алкогольного сп`янінням у встановленому законом порядку. Факт відмови водія від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння за допомогою технічного засобу поліцейським або в медичному закладі встановлюється судом на підставі доказів, які досліджені та оцінені судом за внутрішнім переконанням. Таким чином, з долучених до протоколу про адміністративне правопорушення відеозаписів з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції вбачається, що ОСОБА_1 , будучи водієм транспортного засобу, на правомірну пропозицію працівника поліції пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння за допомогою технічного приладу Алкотестера «Драгер» та в відповідному медичному закладі не погодився. Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що правомірність дій поліцейських щодо зупинки транспортного засобу не знаходиться у причинному зв`язку з обов`язком водія транспортного засобу пройти відповідний медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного сп`яніння. Право органів Національної поліції вимагати пройти у встановленому порядку медичний огляд у відповідності до п.2.5 ПДР України кореспондується із обов`язком водія не керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин. Відповідно до вимог п. 2.5 ПДР України, водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин. Пункт 1.3 ПДР України зобов`язує учасників дорожнього руху знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. У разі невиконання вимог п. 2.5 ПДР України, передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Таким чином, сукупність досліджених судом доказів поза розумним сумнівом свідчить про те, що ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння, відмовився від проходження у встановленому законом порядку огляду на стан сп`яніння, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП. Обране судом адміністративне стягнення відповідає вимогам ст. 23 КУпАП, відповідно до якої адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особами. При накладенні стягнення судом першої інстанції було вірно враховано характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини та відсутність обставин, що обтяжують відповідальність. З огляду на наведене підстав для скасування постанови не вбачається Керуючись ст. 294 КУпАП,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу адвоката Савчука Р.Р., який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення. Постанову судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 травня 2022 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення. Суддя Івано-Франківського апеляційного суду О.П. Васильєв