Постанова Житомирський апеляційний суд № 295/10622/20

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №295/10622/20 Головуючий у 1-й інст. Шалота К. В. Категорія 39 Доповідач Трояновська Г. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 вересня 2022 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Трояновської Г.С. суддів: Миніч Т.І., Павицької Т.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Житомирі цивільну справу №295/10622/20 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 07 липня 2022 року, ухваленого під головуванням судді Шалоти К.В. у м. Житомирі, в с т а н о в и в : У вересні 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом, в якому просило стягнути з відповідача свою користь заборгованість за кредитним договором від 08.10.2007 у розмірі 26 256 грн 21 коп. В обґрунтування позову зазначено, що 08.10.2007 ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг звернувся в банк, у зв`язку із чим підписав заяву №б/н, згідно якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, який з урахуванням подальшого збільшення становив 15 000 грн зі сплатою 3% на місяць за користування кредитними коштами, чим підтвердив свою згоду на приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. Позивач зазначив, що вказаними Умовами та Правилами передбачено повернення тіла кредиту, процентів за користування кредитом, пені та штрафів. Відповідач зобов`язання належним чином не виконував, а тому станом на 13.08.2020 утворилась заборгованість у розмірі 26 256 грн 21 коп., що складається з заборгованості за тілом кредиту 19 461 грн 46 коп., заборгованості за простроченими відсотками 6 794 грн 75 коп. Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 07 липня 2022 рокуу задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що при ухваленні рішення судом першої інстанції не враховано, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у анкеті-заяві. Зазначає, що суд безпідставно не стягнув суму фактично отриманих коштів. Банк наголошує на тому, що сума, яку він просить стягнути, належним чином обґрунтована та підтверджена. Крім того вказує, що суд зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення відсотків. Посилається на правові позиції, які, на його думку, суд мав застосувати при ухваленні судового рішення. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи. Розглянувши справу в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на таке. З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що 08.10.2007 ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, де зазначено бажаний кредитний ліміт 700 грн і процентна ставка за користування коштами 3% на місяць із розрахунку 360 днів у році. У анкеті - заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця анкета - заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. При цьому зазначалось, що Умови та Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті Приватбанку, і позичальник зобов`язується виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПриватБанку. Відповідно до довідки банку, відповідачу було надано наступні картки: 1) НОМЕР_1 , з датою відкриття 19.09.2007, терміном дії 09/15; 2) НОМЕР_2 , з датою відкриття 16.02.2012, терміном дії 11/15; 3) НОМЕР_3 , з датою відкриття 23.10.2014, терміном дії 09/18; 4) НОМЕР_4 , з датою відкриття 26.08.2016, терміном дії 05/19. Згідно Довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 початковий кредитний ліміт встановлено у розмірі 15 000 грн, який постійно змінювався. Станом на 31.01.2017 кредитний ліміт становив 10 700 грн, а 26.07.2018 кредитний ліміт зменшено до

0. До позовної заяви банку додано три таблиці розрахунків заборгованості за договором: (1) розрахунок заборгованості за період з 20.09.2007 до 31.05.2015, за яким заборгованість за кредитом 0,00 грн, заборгованість за процентами 0,00 грн; (2) розрахунок заборгованості за період з 01.06.2015 до 30.09.2019, за яким заборгованість за тілом кредиту 19 082,46 грн, заборгованість за нарахованими відсотками 685,25 грн; (3) розрахунок заборгованості за період з 01.10.2019 до 13.08.2020, за яким заборгованість за тілом кредиту 19 461,46 грн, заборгованість за нарахованими відсотками 6794,75 грн. В матеріалах справи також міститься розрахунок заборгованості, який здійснено банком на вимогу суд, із якого вбачається, що заборгованість відповідача станом 13.08.2020 по тілу кредиту становить 1043, 33 грн, по відсоткам (із розрахунку 36% річних за весь період) 309, 87 грн (а.с. 200). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що враховуючи, що усі наявні в матеріалах справи розрахунки заборгованості за договором банківських послуг від 08.10.2007 не відповідають умовам кредитування, погодженим сторонами в заяві від 08.10.2007, судом проведено самостійний обрахунок заборгованості за договором за період з 01.06.2015 по 13.08.2020, з урахуванням: 1) отриманих відповідачем від банку кредитних коштів, 2) нарахування погодженої сторонами у заяві від 08.10.2007 процентної ставки у розмірі 3 % на місяць (36 % річних), 3) сплачених позивачем грошових коштів на погашення наявної заборгованості за весь період кредитування, за результатом якого заборгованості зі сплати тіла кредиту та процентів за користування кредитом судом не встановлено, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що підстави для задоволення позову банку, відсутні. Колегія суддів не в повній мірі погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім простроченого тіла кредиту, стягнути заборгованість за простроченими процентами, які встановлені зокрема в анкеті-заяві (3% на місяць). Позивач, обґрунтовуючи право вимоги у цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів банку та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг у ПриватБанку, які розміщені на сайті (https://www.privatbank.ua), як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://www.privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначено, зокрема: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування. При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та Правил розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (https://www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов та Правил у будь-якій редакції, що найбільш сприятлива для задоволення позову. З урахуванням наведеного суд першої інстанції правильно виходив з того, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме доданий до позовної заяви витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, які надав банк, відповідач розумів та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що між сторонами склалися кредитні правовідносини на підставі анкети заяви, проте дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову з огляду на наступне. Так, суд першої інстанції, дослідивши надані банком розрахунки заборгованості дійшов висновку, що останні містять нарахування відсоткової ставки, що за деякі періоди перевищує 3% на місяць (36 % річних), нарахування пені у розмірі 1% від боргу, але не менше 30 грн, додаткові 3% річних, а також встановив, що сплачені відповідачем кошти на погашення боргу зарахувалися спочатку на сплату нарахованої пені, різні види відсотків, а не на погашення боргу за тілом кредиту. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, суд першої інстанції вказав, що зі змісту усіх наявних в матеріалах справи розрахунків заборгованості за договором (включаючи останній розрахунок, поданий представником позивача 07.07.2022), вбачається, що на суму заборгованості по кредиту банком періодично нараховувалась пеня, що не передбачена умовами, погодженими сторонами у анкеті-заяві від 08.10.2007 Такі висновки є правильними, проте суд безпідставно відмовив у задоволенні позову в повному обсязі, з огляду на наступне. Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до частин п`ятої-сьомої статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду. Звертаючись із позовом, Банк просив стягнути заборгованість по тілу кредиту та процентам за користування кредитними коштами. Із анкети-заяви позичальника вбачається, що сторони погодили розмір процентної ставки 3 % на місяць (36% річних) за користування кредитними коштами. Відповідно до розрахунку заборгованості ОСОБА_1 перед Банком від 07.07.2022 (а.с. 189-200) заборгованість станом 13.08.2020 складається із заборгованості по тілу кредиту 1043, 33 грн, по процентам - 309, 87 грн, по пені 270 грн. Досліджуючи вказаний розрахунок, судом встановлено, що за період із 01.06.2015 по 13.08.2020 розрахунок заборгованості по процентам здійснено виходячи із обумовленої в анкеті-заяві ставки 3% на місяць, що становить 36% річних (графи №9, 10 розрахунку), а тому висновки суду першої інстанції про безпідставність підвищення банком у односторонньому порядку відповідачу відсоткової ставки за користування кредитом, ніж 3% на місяць, що погоджена в заяві від 08.10.2007, є безпідставними. Вимог про стягнення заборгованості по пені в сумі 270 грн. позивач не заявляв. Проте із розрахунку банку, наданого на вимогу суду, в якому рух коштів по банківському кредиту відповідача перераховано із розрахунку процентної ставки 3% на місяць ( 36% річних) вбачається, що банком зазначено про погашення пені за увесь період в сумі 586 грн, що не узгоджується із змістом Анкети-заяви, а тому апеляційний суд приходить до висновку про необхідність зменшення суми тіла кредиту на суму погашеної пені - із 1043, 33грн до 457, 33грн. (1043,33 -586). Відмовляючи у стягненні встановленої у розрахунку заборгованості по тілу кредиту і процентам за користування кредитними коштами суд першої інстанції вказав, що провів власний розрахунок заборгованості по кредиту, проте не навів його у мотивувальній частині судового рішення. Виходячи із наведеного, дослідивши поданий Банком розрахунок заборгованості по кредиту від 07.07.3022, враховуючи положення статей 526, 1048, 1049 ЦК України колегія суддів дійшла висновку, що на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту у сумі 1457, 33 грн, по процентам за користування кредитом у сумі 309, 87 грн, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Позов задоволено на 2,9%, апеляційну скаргу також на 2,9 %, а тому із ОСОБА_1 на користь Банку належить стягнути 152,40грн понесених судових витрат зі сплати судового збору. Відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в сили вимог закону. Керуючись ст. 268, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Корольовського районного суду м. Житомира скасувати і ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 08.10.2007 за тілом кредиту у сумі 457, 33 грн, по процентам за користування кредитом у сумі 309, 87 грн В решті вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 152,40 грн понесених судових витрат зі сплати судового збору. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку. Головуючий Судді