Постанова 4807 № 106257582

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 334/2914/22 Головуючий у 1 інстанції: Фетісов М.В. Провадження № 22-ц/807/1903/22 Суддя-доповідач: Маловічко С.В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 вересня 2022 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого:Маловічко С.В. суддів: Гончар М.С Кочеткової І.В. розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02 серпня 2022 року про повернення заяви про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, приватний виконавець Юхименко Ольга Леонідівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та повернення безпідставно стягнутих коштів, В С Т А Н О В И В: У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, приватний виконавець Юхименко Ольга Леонідівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та повернення безпідставно стягнутих коштів. Разом із позовною заявою до суду надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову, в якій він просив забезпечити позов шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису № 27870, вчиненого 18 листопада 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С. про стягнення з позивача на користь відповідача заборгованості в загальній сумі 83 438,12 грн. Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02 серпня 2022 року заяву про забезпечення позову повернуто заявнику у зв`язку із недодержанням вимог, передбачених ст. 151 ЦПК України. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну ска-ргу, в якій, посилаючись на її незаконність та необґрунтованість у зв`язку з порушенням судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти постанову про задоволення заяви про забезпечення позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що відповідно до вимог ст.ст. 149152 ЦПК України, заява про забезпечення позову подається саме із позовом, за яким позивач звільнений від сплати судового збору. Тому апелянт стверджує, що судовий збір за таку заяву не повинен сплачуватися позивачем, виклавши наступні міркування: згідно з положеннями ст. 5 Закону України «Про судовий збір», ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» звільнення споживачів від сплати судового збору має відбуватися не тільки у суді першої інстанції при пред`явленні позову, пов`язаного з порушенням прав споживача, а й при поданні заяв про забезпечення доказів або забезпечення такого позову. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст. 369 цього Кодексу. У відповідності з ч. 2 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскаржувана ухвала суду першої інстанції у цій справі входить до переліку ухвал, які розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно із п.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Повертаючи позовну заяву позивачеві, суд першої інстанції виходив із того, що споживачі звільняються від сплати судового збору лише при подачі позовної заяви, але при подачі заяв з процесуальних питань, в тому числі заяв про забезпечення позову, споживачі від сплати судового збору не звільняються. Колегія суддів не погоджується із зазначеними висновками суду з огляду на наступне. Відповідно до частини 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. Аналіз наведених положень закону дозволяє дійти до висновку, що поняття "за подання позову" і "за позовами" не є тотожними: перше визначає об`єкт справляння судового збору, а друге цивільний процес, спрямований на захист прав споживача, у якому останній звільняється від сплати судового збору. Відтак, за частиною 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» законодавець звільнив від сплати судового збору споживачів у цивільному процесі про захист прав споживачів, тобто, незалежно від об`єкта справляння судового збору. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. При розгляді цієї апеляційної скарги ОСОБА_1 судова колегія враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 16 вересня 2020 року (справа № 523/12156/19), яка висловлена при вирішенні питання щодо правомірності покладання судом на позивача, який звернувся до суду за захистом прав споживача, обов`язку зі сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову. За основу приймається те, що стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред`явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову, зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав. Відповідно до частини 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав. Отже, приймаючи Закон України «Про судовий збір», законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при визначенні пільг для певних категорій осіб щодо сплати судового збору, зокрема, при поданні заяв з усіх процесуальних питань, що виникають при розгляді такої категорії справ. Із наведеного слідує, що суд першої інстанції, постановляючи ухвалу від 02 серпня 2022 року, невірно застосував положення Закону України «Про захист прав споживачів» у поєднанні із приписами Закону України «Про судовий збір». Повертаючи позивачу заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що заява про забезпечення позову не відповідає вимогам статті 151 ЦПК України в тій частині, що заявником не було надано доказів сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно дійшов до висновку, що заява про забезпечення позову підлягає поверненню з підстав несплати ОСОБА_1 судового збору , оскільки від його сплати позивач звільнений як споживач щодо всіх процесуальних заяв у справі. Таким чином, суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про необхідність сплати судового збору за подачу позивачем заяви про забезпечення позову та з цих підстав повернув позивачу таку заяву. При цьому, суд першої інстанції не врахував, що розгляд заяви про забезпечення позову нерозривно пов`язано з розглядом позовних вимог, та є одним з процесуальних питань, що ставить перед судом позивач з метою забезпечення свого позову на захист своїх прав споживача, а тому з огляду на наведені норми закону розгляд заяви про забезпечення позову є єдиним цивільним процесом, а тому звільнення позивача від судового збору відповідно до статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» розповсюджується й на процесуальне питання щодо забезпечення позову. Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, та як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішення питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист. Європейським судом з прав людини зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист ( «Белеш та інші проти Чеської Республіки», «ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ» (ZUBAC v. CROATIA), (Beles and Others v. the Czech Republic), №47273/99, пп. 50-51 та 69, ЄСПЛ 2002 IX, та «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), №35787/03, п. 29, від 26 липня 2007 року). При цьому, Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний же формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява №48778/99). Ураховуючи викладене, суд першої інстанції вдався до надмірного формалізму та помилково поклав на ОСОБА_1 , який звернувся до суду за захистом прав споживача, обов`язок зі сплати судового збору за подачу заяви про забезпечення позову, повернувши необґрунтовано його заяву у зв`язку із його несплатою. Відповідно до вимог пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Ураховуючи викладене, доводи, викладені в апеляційній скарзі про те, що ухвала суду першої інстанції про повернення заяви про забезпечення позову постановлена з порушенням норм процесуального права колегія суддів вважає обґрунтованими. Розглядаючи вимогу апелянта в частині прийняття постанови про задоволення заяви про забезпечення позову, судова колегія зазначає наступне. Повноваження апеляційного суду за наслідками розгляду апеляційної скарги передбачені статтею 374 ЦПК України. Колегія суддів зазначає, що, оскільки суд першої інстанції заяву про забезпечення позову по суті не розглядав, а повернув її заявнику, то ухвалення судового рішення по суті апеляційним судом за наслідком розгляду такої заяви виходить за межі повноважень апеляційного суду. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року (справа № 757/395/19-ц). За таких обставин, колегія суддів визнає апеляційну скаргу ОСОБА_1 частково обґрунтованою. Враховуючи, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального і матеріального права, остання в силу п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підлягає скасуванню, а виділені матеріали за заявою ОСОБА_1 слід направити до суду першої інстанції для продовження розгляду - вирішення питання про прийнятність та розгляд заяви про забезпечення позову. Керуючись статтями 374, 379, 382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02 серпня 2022 року у цій справі скасувати, виділені матеріали за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Постанова прийнята, складена та підписана 15 вересня 2022 року. Головуючий: С.В. Маловічко Судді: М.С. Гончар І.В. Кочеткова Дата документу 15.09.2022 Справа №