Постанова 4803 № 210/6482/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5223/22 Справа № 210/6482/21 Суддя у 1-й інстанції - Чайкіна О. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 вересня 2022 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О., секретар судового засідання: Бадалян Н.О., сторони: позивачка ОСОБА_1 , відповідач Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 червня 2022 року, яке ухвалено суддею Чайкіною О.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 09 червня 2022 року , - ВСТАНОВИВ: В листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» (надалі АТ «Криворіжгаз»), про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії. Позовна заява мотивована тим, що позивачка є побутовим споживачем природного газу відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про ринок природного газу», а саме використовує природний газ з метою приготування їжі, за об`єктом споживання - квартира АДРЕСА_1 . Розподіл природного газу побутовому споживачу ОСОБА_1 здійснює Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», що є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Криворіжгаз», відповідно до «Типового договору розподілу природного газу», затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) №2498 від 30.09.2015 року, фактом згоди приєднання до якого відповідно до п. 1.3 цього Договору, був сплачений рахунок Оператора ГРМ та споживання природного газу. З 2018 року крім позивачки, за об`єктом споживання також були зареєстровані її чоловік та троє малолітніх дітей, тому, на думку позивачки, нарахування повинні були здійснюватись за нормами споживання на 5 осіб. Однак, 17.08.2017 року представниками ПАТ «Криворіжгаз», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Криворіжгаз», на кожному з під`їздів багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 , в якому розташована квартира позивачки, було встановлено будинкові лічильники природного газу. Таким чином, з 17.08.2017 року обсяги природного газу спожитого мешканцями, зокрема споживачкою ОСОБА_1 (за відсутності у споживача індивідуального лічильника газу) визначаються пропорційно кількості осіб, зареєстрованих у квартирі або іншому ізольованому житловому приміщені у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2002 року № 620, що потягло за собою збільшення нарахування за послуги газопостачання. У зв`язку з чим, позивачка просила суд визнати незаконними дії Публічного акціонерного товариства «Криворіжгаз» щодо монтажу загальнобудинкового вузла обліку природного газу на фасадному газопроводі зовнішньої стіни першого під`їзду багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 , дніпропетровської області, з метою комерційного обліку та нарахування за ним об`ємів природного газу та зобов`язати Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» у відповідності до вимог Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», Кодексу ГРС встановити по об`єкту побутового споживача ОСОБА_1 - квартирі АДРЕСА_1 , комерційний вузол обліку природного газу. Рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 червня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено. Визнано незаконними дії Публічного акціонерного товариства «Криворіжгаз» щодо монтажу загальнобудинкового вузла обліку природного газу на фасадному газопроводі зовнішньої стіни першого під`їзду багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 , з метою комерційного обліку та нарахування за ним об`ємів природного газу. Зобов`язано Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», у відповідності до вимог Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», Кодексу ГРС встановити по об`єкту побутового споживача ОСОБА_1 - квартирі АДРЕСА_1 комерційний вузол обліку природного газу. Стягнуто з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», судовий збір на відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 908 грн. В апеляційній скарзі відповідач АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову повністю, застосувавши позовну давність, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.. Також, відповідач вважає, що не встановлення у квартирі позивача індивідуального лічильника газу на час його звернення до суду, не свідчить про порушення такого права, оскільки ЗУ «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», встановлено граничний строк встановлення газорозподільними підприємствами лічильників газу для населення, що проживають у квартирах в яких газ використовується тільки для приготування їжі, а саме до 01 січня 2023 року. З огляду на це, обставини, на які посилається позивачка, не свідчать про наявність у неї порушеного суб`єктивного права з боку відповідача, оскільки нею не доведено наявність порушеного права. На думку відповідача, наявність правових підстав для встановлення вузла обліку природного газу на фасадному газопроводі багатоквартирного будинку за адресою позивачки повинно розглядатись на підставі норм права, що регулювали спірні правовідносини на момент їх виникнення. Апеляційна скарга мотивована тим, що комерційний (приладовий) облік природного газу для побутових споживачів здійснюється на підставі спеціальних законодавчих і нормативних актів. Нормами ч. 1 ст. 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», в редакції чинній на час встановлення загальнобудинкового приладу обліку, було встановлено, що суб`єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов`язані були забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується, зокрема тільки для приготування їжі до 01 січня 2018 року. Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №547 від 30 березня 2016 року затверджено план розвитку газорозподільної системи АТ «ОГС «Криворіжгаз» на 2016-2025 роки та джерела його фінансування. Оператор ГРМ не може відступати від положень, встановлених Планом розвитку газорозподільної системи АТ «ОГС «Криворіжгаз» на 2016-2025 роки. Наполягає на тому, що зміни до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» щодо зобов`язання встановлення саме індивідуального лічильника газу були внесені лише 19 січня 2018 року, тобто, після встановлення загальнобудинкового приладу обліку за адресою: АДРЕСА_2 , а, відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, що свідчить про правомірність дій АТ «ОГС «Криворіжгаз» при встановленні спірного загальнобудинкового приладу обліку у 2017 році. Відповідач наголошує на спливі позовної давності, оскільки загальнобудинковий лічильник газу за адресою: АДРЕСА_2 , встановлений і опломбований 17.08.2017 року, строк позовної давності закінчився 17.08.2020 року, тоді як з позовом до суду позивачка звернулась лише в листопаді 2021 року, тобто після закінчення загального строку позовної давності. Таким чином, представник АТ «Криворіжгаз» зауважує, що підприємство відповідача діяло в межах наявних у нього повноважень та відповідно до закону, а тому відсутні правові підстави для задоволення заявлених позовних вимог. Крім того, лічильник було належним чином введено в експлуатацію. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Представник відповідача АТ «ОГС «Криворіжгаз», будучи завчасно, належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, надавши заяву про відкладення розгляду справи, яка обгрунтована неможливістю прибути до Дніпровського апеляційного суду, у зв`язку з участю представника АТ «ОГС «Криворіжгаз» у судовому засіданні у Господарському суді Дніпропетровської області. Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Пунктами 10, 11 частини 2 цієї статті визначено, що одними із основних принципів цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами. Згідно ч. 1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Згідно статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права. Статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Згідно з нормами ст. 17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції. Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку. У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади. З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом. Вищенаведені положення закону направлені на дотримання розумних строків розгляду справи і на недопущення зловживання своїми процесуальними правами та правами інших осіб, які беруть участь у справі. Право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, №11681/85, §35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року). Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті. Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16. Виходячи з вищенаведених норм Конвенції та практики Європейського суду, вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на те, що підстави для відкладення розгляду справи, викладені у клопотанні відповідача, є неповажними, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників, які не з`явилися у судове засідання, а тому клопотання про відкладення судового розгляду задоволенню не підлягає. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи,позивачка ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_1 , та є побутовою споживачкою послуг природного газу, відповідно до ч. 1 ст.1 Закону України «Про ринок природного газу», а саме споживає газ з метою приготування їжі, за об`єктом споживання квартирою за вказаною адресою, яка є конструктивною складовою багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 . (а.с.22,23). Розподіл природного газу ОСОБА_1 здійснює Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», що є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Криворіжгаз», відповідно до «Типового договору розподілу природного газу» затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) №2498 від 30.09.2015 (надалі Типовий договір), фактом згоди приєднання до якого, відповідно до п. 1.3 цього Договору, був сплачений рахунок Оператора ГРМ та споживання природного газу. Позивачка неодноразово зверталась до відповідача щодо встановлення за рахунок АТ «Криворіжгаз» індивідуального лічильника газу за адресою: АДРЕСА_3 на підставі постанови Дніпровського апеляційного суду від 16 січня 2019 року. Вказаною постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 вересня 2018 року скасовано та постановлено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Визнано порушеними права споживачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 встановленням загальнобудинкового вузла обліку природного газу у будинку АДРЕСА_2 , які передбачені статтею 21 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо нав`язування умов одержання послуги, які ставлять споживачів у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушення принципу рівності сторін договору. Зобов`язано Публічне акціонерне товариство регіональної газової компанії «Криворіжгаз», за свій рахунок, в строк до 01 січня 2021 року, здійснити встановлення в квартирах індивідуальних газових лічильників побутовим споживачам ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_5 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_6 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_7 ). Стягнуто з Публічного акціонерного товариства регіональної газової компанії «Криворіжгаз» на користь держави судові витрати по справі в сумі 9867 грн. 20 коп. Листами АТ «Криворіжгаз» від 06.11.2020 № 501-ЛВ-24757-1120 та від 26.04.2021 № 501-Лв-8018-0721, позивачці ОСОБА_1 було відмовлено у встановлені індивідуального лічильника, так як зазначена постанова суду не стосується її прав, обов`язків та законних інтересів (а.с.11,12). 17.08.2017 року відповідачем встановлені та опломбовані під`їзні загальнобудинкові вузли обліку природного газу за адресою: АДРЕСА_2 ( а.с. 45,46,47,48), що потягло за собою збільшення нарахування позивачці за послуги газопостачання. Спір між сторонами виник з приводу невідповідності дій відповідача положенням ст. 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», а саме у відмові встановлення індивідуального лічильника газу у квартирі АДРЕСА_1 . Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог щодо визнання незаконними дій відповідача щодо встановлення загальнобудинкового вузла обліку природного газу на фасадному газопроводі зовнішньої стіни першого під`їзду багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 , з метою обліку та нарахування за ним об`єктів природного газу та зобов`язання відповідача у відповідності до вимог ЗУ «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», Кодексу ГРС встановити по об`єкту побутового споживача позивачки по справі комерційний вузол обліку природного газу, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки позивачка сплачувала за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, то відповідач зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачкою, дії відповідача щодо встановлення загальнобудинкового приладу обліку газу замість квартирного лічильника газу позивачці є незаконними та вчинені з порушенням положень ЗУ «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», Кодексу ГРС, Типового договору розподілу природного газу. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом. Згідно частини першої статті 5 Закону України Про захист прав споживачів, держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності. За змістом статті 21 Закону України Про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення. Відповідно до пунктів 3, 4, 7 частини першої статті 21 Закону України Про захист прав споживачів, крім інших випадків порушень прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином. Як зазначено в преамбулі Закону України Про житлово-комунальні послуги, в редакції станом на час звернення позивача до суду з цим позовом, цей Закон визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки. Відповідно до статті 1 Закону України Про житлово-комунальні послуги, наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; засіб обліку - прилад, технічний пристрій для обліку кількісних та/або якісних показників житлово-комунальної послуги, який має нормовані метрологічні характеристики; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; норми споживання - кількісні показники споживання житлово-комунальних послуг, затверджені згідно із законодавством відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Згідно зі статтею 2 Закону України Про житлово-комунальні послуги, державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах: забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів; регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку, місце перебування та форми власності юридичних осіб тощо; забезпечення соціального захисту малозабезпечених громадян. Як наведено у статті 3 Закону України Про житлово-комунальні послуги, предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг, суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг. Відповідно до частини першої статті 14 Закону України Про житлово-комунальні послуги, залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи: перша група - це житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Тарифи на газопостачання відносяться до першої групи. Згідно з частиною першою статті 19 Закону України Про житлово-комунальні послуги, відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору (частини перша, друга статті 20 цього Закону). Згідно з пунктом 1 частини другої статті 21 Закону України Про житлово-комунальні послуги, виконавець зобов`язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору. Як зазначено у частині першій статті 30 Закону України Про житлово-комунальні послуги, державне регулювання цін/тарифів базується на таких основних принципах доступності житлово-комунальних послуг для всіх споживачів та рівності правових гарантій. Згідно з частиною четвертою статті 18 Закону України «Про ринок природного газу», держава заохочує впровадження новітніх систем, у тому числі апаратних засобів, обліку природного газу, зокрема тих, що забезпечують можливість споживача активно управляти власним споживанням. Таким чином, приладовий облік споживання природного газу розглядається з позицій забезпечення державних гарантій прав споживачів, у тому числі побутових споживачів природного газу. Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу». Стаття 2 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу»в редакції від 10 жовтня 2015 року визначає, що постачання природного газу здійснюється за умови його комерційного обліку, зокрема, для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, у яких природний газ використовується: комплексно, у тому числі для опалення, - з 1 січня 2012 року; для підігріву води та приготування їжі - з 1 січня 2016 року; тільки для приготування їжі - з 1 січня 2018 року. Тобто після зазначених дат постачання цим категоріям споживачів мало здійснюватися за умови комерційного обліку лічильниками газу, до їх настання - незалежно від наявності газових лічильників. Відповідно до приписів частини другої статті 2 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», в редакції від 20 січня 2018 року, загальнобудинковий лічильник газу може бути встановлений лише за згодою співвласників багатоквартирного будинку в порядку, визначеному статтею 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку». До 20 січня 2018 року питання встановлення загальнобудинкового приладу обліку природного газу не було врегульоване на рівні закону, а регламентувалося підзаконними нормативно-правовими актами. Приписами абзаців третього-п`ятого пункту 4 Тимчасового положення у редакціїпостанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 2016 року № 46) передбачено, що ініціювати встановлення будинкового вузла обліку на багатоквартирний будинок, групу багатоквартирних будинків, групу споживачів можуть як власник (власники) такого будинку (таких будинків) (квартир), так і оператор газорозподільної системи. Встановлення будинкового вузла обліку здійснюється згідно з Кодексом газорозподільних систем. Встановлення будинкового вузла обліку, в тому числі витрати на проектування, монтаж, здійснюється за кошти сторони, яка ініціювала встановлення такого вузла обліку. Власник (власники) будинку (будинків) (квартир), особа, відповідальна за експлуатацію будинку (будинків) (далі - експлуатаційна організація), балансоутримувач будинку (будинків) тощо та оператор газорозподільної системи зобов`язані врегулювати між собою договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку та лічильників газу, установлених у квартирі (далі - квартирні лічильники газу) (за їх наявності), а також забезпечення можливості проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового вузла обліку. У разі неврегулювання зазначених питань газопостачання такому будинку, групі будинків, групі споживачів може бути припинено відповідно до законодавства. Відповідно до пункту 1 глави 5 розділу IX Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2494, за ініціативи балансоутримувача (управителя) або оператора газорозподільної системи та за їх рахунок у багатоквартирному будинку (гуртожитку) або на групу будинків (гуртожитків), мешканці яких у повному обсязі чи частково розраховуються за нормами споживання, або для цілей складання загального балансу споживання природного газу може бути організований та встановлений загальнобудинковий вузол обліку природного газу. Бадансоутримувач (управитель) не може відмовити оператору газорозподільної системи в організації та встановленні загальнобудинкового вузла обліку природного газу, якщо ці заходи здійснюються за рахунок Оператора ГРМ. З наведених положень вбачається, що до 20 січня 2018 року оператор газорозподільної системи мав право встановити загальнобудинковий лічильник природного газу, врегулювавши з власником (власниками) будинку, експлуатаційною організацією, балансоутримувачем будинку (будинків) тощо договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку, а також забезпечити можливості проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового вузла обліку. Отже, для встановлення загальнобудинкового лічильнику природного газу оператор газорозподільної системи не міг діяти в односторонньому порядку, оскільки повинен був в договірному порядку врегулювати з власником (власниками) будинку, експлуатаційною організацією, балансоутримувачем будинку (будинків) тощо договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку. Також, відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, становить частину спільного майна багатоквартирного будинку. У свою чергу, таке майно є спільною сумісною власністю власників квартир та нежитлових приміщень будинку (частина друга статті 382 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України), частина перша статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»). Таким чином, будь-яке втручання у належні до багатоквартирного будинку інженерні мережі (незалежно від місця їх розташування - всередині чи за межами будинку) є діями, які вчиняються щодо майна, належного співвласникам такого будинку на праві спільної сумісної власності. Встановлення загальнобудинкового приладу обліку газу не є винятком з цього загального висновку, адже здійснюється з безпосереднім втручанням в інженерні мережі будинку, а сам прилад обліку, будучи приєднаним до мереж будинку, стає невід`ємною складовою частиною останніх, перестає існувати як окрема річ і бути об`єктом права власності оператора газорозподільної системи. Об`єкт же права власності співвласників багатоквартирного будинку зазнає фізичних змін. За відсутності згоди співвласників такі зміни можуть кваліфікуватися або як правопорушення, або як допустиме обмеження права власності. Разом з тим, відповідно до однозначних приписів частини сьомої статті 319та частини другої статті 321 ЦК України, обмеження права власності можуть бути запроваджені виключно законом. Тобто, з урахуванням положень абзацу другого частини другої статті 4 ЦК України, такі обмеження можуть бути встановлені виключно нормативно-правовим актом, що має юридичну силу закону України. Зазначене кореспондується із приписами пункту 7 частини першої статті 92 Конституції України, відповідно до яких правовий режим власності визначається виключно законами України. Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», який в односторонньому порядку, без письмової згоди споживачки позивачки у справі, встановив на багатоквартирному будинку АДРЕСА_2 загальнобудинковий лічильник природного газу у серпні 2017 року, діяв з порушенням вимог законодавства. Такі висновки суду узгоджується із правовою позицією, викладеною у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року у цивільній справі №212/5836/17, провадження № 14-11цс21. Наведене вище спростовує доводи апеляційної скарги АТ «ОГС«Криворіжгаз» про те, що зобов`язання встановлення саме індивідуального лічильника газу були внесені лише 19 січня 2018 року, тобто після встановлення загальнобудинкового приладу обліку за адресою: АДРЕСА_2 , а, відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, що свідчить про правомірність дій АТ «ОГС «Криворіжгаз» при встановленні спірного загальнобудинкового приладу обліку у 2017 році. За таких обставин, зважаючи на те, що позивачка не надавали згоду на встановлення загальнобудинкового приладу обліку природного газу на будинок АДРЕСА_2 та не забезпечення ідвивідуальним лічильником природного газу у її квартирі у будинку АДРЕСА_2 , тоді як сплачувала за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, тому АТ «ОГС«Криворіжгаз» зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачкою та, відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», зобов`язаний забезпечити встановлення індивідуального лічильнику газу для населення, у квартирі позивачки, у зв`язку з чим її права, як споживачки, порушені та підлягають судовому захисту, і в цій частині висновки суду першої інстанції є цілком законними та обгрунтованими. Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» про те, що комерційний (приладовий) облік природного газу для побутових споживачів здійснюється на підставі спеціальних законодавчих і нормативних актів, а постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №547 від 30 березня 2016 року затверджено План розвитку газорозподільної системи ПАТ «Криворіжгаз» на 2016-2025 роки та джерела його фінансування, згідно розділу І якого передбачено встановлення загальнобудинкових вузлів обліку газу за адресою проживання позивачки у справі за рахунок АТ «Криворіжгаз» та Оператор ГРМ не може відступати від положень, встановлених Планом розвитку газорозподільної системи ПАТ «Криворіжгаз» на 2016-2025 роки, з огляду на те, що Закон України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» має вищу юридичну силу аніж План розвитку газорозподільної системи ПАТ «Криворіжгаз» на 2016-2025 роки, у зв`язку з чим позивачка має право на забезпечення індивідуальним безкоштовним газовим лічильником за рахунок ПАТ «Криворіжгаз», правонаступником якого є відповідач, у строк, передбачений цим Законом. Оскільки, позивачка сплачувала за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, то відповідач зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачкою, та, відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», зобов`язаний забезпечити встановлення лічильника газу для населення, що проживає у квартирі, у якій газ використовується тільки для приготування їжі. Відмова відповідача встановити індивідуальний лічильник позивачці суперечить вимогам законодавства, порушує права позивачки, а, з урахуванням вимог статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів» та статті 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», волевиявлення позивачки на встановлення індивідуального лічильнику газу не може бути порушеним. Вирішуючи питання про те, за чий рахунок повинно проводитися фінансування робіт з оснащення лічильниками газу та у який період, колегія суддів вважає за необхідне керуватися частиною першою статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», згідно з якою фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством. Саме на відповідача Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» покладений обов`язок встановлення лічильників газу, лише він повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт і покладання такого обов`язку на споживачів є неправомірним. Вказаний правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у справі № 755/18006/15-ц від 04 липня 2018 року. При цьому, обраний позивачкою спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам статті 16 ЦК України, у зв`язку з чим колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що, на момент звернення позивачки до суду з даним позовом, її права взагалі не було порушено, оскільки, згідно ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», в редакції станом на теперішній час, суб`єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов`язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується тільки для приготування їжі - до 01 січня 2023 року, крім того, обставини на які посилається позивачка, не свідчать про наявність у неї порушеного суб`єктивного права з боку відповідача, оскільки нею не доведено наявність порушеного права. Доводи апеляційної скарги відповідача щодо спливу позовної давності, оскільки загальнобудинковий лічильник газу був встановлений та опломбований 17 серпня 2017 року, строк позовної давності закінчився 17.08.2020 року, тоді як з позовом до суду позивачка звернулась лише в листопаді 2021 року, тобто після закінчення загального строку позовної давності, колегія суддів не бере до уваги, оскільки порушення прав позивачки, як споживачки, є триваючими, а тому вона в праві звернутись до суду за захистом своїх прав у будь-який момент. У зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми ст.256 ЦК України, та дійшов вірного висновку про те, що заява відповідача про застосування строків позовної давності є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, як безпідставна та необґрунтована, а рішення суду без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» - залишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 червня 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повне судове рішення складено 13 вересня 2022 року. Головуючий: Судді: