Постанова Львівський апеляційний суд № 463/11205/19

Справа № 463/11205/19 Головуючий у 1 інстанції: Грицко Р.Р. Провадження № 22-ц/811/2906/21 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 вересня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі: головуючої: Н.П. Крайник суддів: О.М. Ванівського, О.Я. Мельничук при секретарі: К.О. Ждан розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду міста Львова від 29 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради (правонаступник Винниківської міської ради), виконавчого комітету Львівської міської ради (правонаступник виконавчий комітет Винниківської міської ради), третя особа ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, - в с т а н о в и в: 26.12.2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив зобов`язати Львівську міську раду (правонаступник Винниківська міська рада) та виконавчий комітет Львівської міської ради (правонаступник виконавчий комітет Винниківської міської ради) відновити стан земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який існував до встановлення огорожі на земельній ділянці кадастровий номер 4610160300:05:002:0197, що розташована по АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_1 , і межує з земельною ділянкою, що розташована по АДРЕСА_1 і належить на праві власності територіальній громаді м.Винники, шляхом її демонтажу; усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу огорожі. Позов обґрунтовував тим, що він є власником земельної ділянки площею 600 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , на якій встановлено огорожу, чим зменшено межі фактичного користування його земельною ділянкою. Огорожа встановлена на межі будинку АДРЕСА_2 , власником якого є третя особа ОСОБА_2 . Відносно меж цих земельних ділянок неодноразово тривали судові спори, і як було встановлено в одній із справ, третя особа ОСОБА_2 не встановлював цієї огорожі. Право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 у встановленому законом порядку за ОСОБА_2 не оформлено, у зв`язку з чим вважає її власником відповідача, який діє від імені територіальної громади м.Винники. Оскільки спірна огорожа обмежує його права як власника земельної ділянки, просив зобов`язати відповідача відновити попередній стан належної йому земельної ділянки шляхом демонтажу огорожі, усунувши тим самим перешкоди у користуванні такою. Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 . Вважає оскаржуване рішення суду незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Зазначає, що поза увагою суду залишилися його доводи, що він є власником земельної ділянки площею 600 кв.м. на АДРЕСА_1 , на якій суміжним землекористувачем ОСОБА_2 встановлено огорожу, що є перешкодою у користуванні ним зазначеною земельною ділянкою. Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 19.05.2014 року у справі № 463/284/14 за позовом ОСОБА_2 встановлено, що останній користується земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_2 лише на підставі рішення Виконавчого комітету Винниківської міської ради від 01.10.1991 року № 235 «Про тимчасове долучення земель міськземфонду». При цьому, згідно листа виконавчого комітету Винниківської міської ради №35/04-11/2689 від 13.12.2019 року будь-яка документація щодо передачі у приватну власність земельної ділянки, що розташована праворуч від земельної ділянки по АДРЕСА_1 відсутня. Натомість, ОСОБА_2 жодних дій з реалізації рішення ВК Винниківської міської ради №235 від 01.10.1991 року вчинив,, будь-яка документація на земельну ділянку ним не виготовлялася, а її обміри здійснювалися по фактичному користуванню. Враховуючи, що за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2 не зареєстроване у встановленому законом порядку, власником такої є Львівська міська рада, яка діє від імені територіальної громади м.Винники та на яку покладено обов`язок усунути йому ( ОСОБА_1 ) перешкоди у користуванні його земельною ділянкою шляхом демонтажу спірної огорожі за рахунок місцевого бюджету. Просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. У засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 скаргу підтримав з підстав, наведених у ній, просив скаргу задоволити. ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4 проти скарги заперечили. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, тому суд вважає за можливе розглянути справу у його відсутності. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів. Згідно положень ст.ст.12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Згідно положень ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно ч.1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Частиною 1 ст. 375 ЦК України передбачено, що власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Відповідно до ст. 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається менше незручностей. Одним із способів захисту прав на земельну ділянку, визначених частиною третьою статті 152 ЗК України, є відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, а також застосовування інших, передбачених законом, способів. Планування окремої земельної ділянки, будівництво на ній будівель та споруд власниками або користувачами здійснюється з урахуванням законних інтересів інших власників або користувачів земельних ділянок, будівель і споруд. Також враховуються містобудівні та планувальні вимоги, обмеження щодо гранично допустимої висоти будинків, мінімально допустимої відстані від об`єктів, які проектуються, до меж земельної ділянки, існуючих будівель, споруд та огорожі. Згідно ст. 4 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» об`єктами будівництва є будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси та частини, лінійні об`єкти інженерно-транспортної інфраструктури. За правилами статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням. За рішенням суду самочинно збудований об`єкт підлягає знесенню з компенсацією витрат, пов`язаних із знесенням об`єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне будівництво. У випадку неможливості виконання рішення суду особою, яка здійснила таке самочинне будівництво (смерть цієї особи, оголошення її померлою, визнання безвісно відсутньою, ліквідація чи визнання її банкрутом тощо), знесення самочинно збудованого об`єкта здійснюється за рішенням суду за рахунок коштів правонаступника або за рішенням органу місцевого самоврядування за рахунок коштів місцевого бюджету та в інших випадках, передбачених законодавством. Як зазначив Верховний Суд за наслідками розгляду справи № 458/1173/14-ц у постанові від 16.01.2019 року, самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці, але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови. Згідно положень статей 16, 386, 391 ЦК України позивачами за позовними вимогами про знесення самочинно збудованого об`єкта можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом. За змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою. Тобто, закон визначає підставу для знесення об`єкту будівництва - воно має бути здійснене самочинно. Крім того, закон визначає коло суб`єктів, які повинні здійснити демонтаж - особою, яка здійснила таке самочинне будівництво або за рахунок коштів правонаступника або за рішенням органу місцевого самоврядування за рахунок коштів місцевого бюджету. Закон також зазначає особу, яка вправі звернутись з позовом про знесення самочинного будівництва - орган державної влади або власник земельної ділянки, на якій здійснено таке будівництво за умови доведення порушення його прав. Судом встановлено, що позивач є власником земельної ділянки площею 0,0600 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610160300:05:002:0197 на підставі договору дарування від 02.06.2000 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю від 18.12.2002 року (а.с.14). Суміжним землекористувачем позивача є третя особа у даній справі - ОСОБА_2 , який є власником будинковолодіння АДРЕСА_2 . Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 16.01.2014 року у справі № 2/463/284/14, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2013 (справа № 2-а/1312/169/2012), встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Винниківської міської ради від 01.10.1991 року № 235 «Про тимчасове долучення земель міськземфонду» до земельної ділянки, якою користувався ОСОБА_2 по АДРЕСА_2 , долучено в тимчасове користування земельну ділянку площею 530 кв.м, внаслідок чого площа земельної ділянки, яка перебуває у користуванні ОСОБА_2 збільшилася до 948,0 кв.м. Ще до прийняття рішення виконавчого комітету Даниляк фактично користувався земельною ділянкою площею 948,0 кв.м, що підтверджується записами в технічному паспорті на житловий будинок від 26.10.1988 року (а.с.17). Рішенням Винниківської міської ради № 829 від 11.07.2013 року ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою на земельну ділянку по АДРЕСА_2 в межах відводу попередніх років. План земельної ділянки, яка перебуває у користуванні ОСОБА_2 в межах відводу попередніх років відображено в технічному паспорті на житловий будинок від 26.10.1988 року в графі «Особливі відмітки», згідно якого земельна ділянка площею 418 км.м надана в користування на підставі рішення виконавчого комітету Винниківської міської ради від 10.05.1973 року № 100, а земельна ділянка площею 530 кв.м. - на підставі рішення від 01.10.1991 № 235 «Про тимчасове долучення земель міськземфонду». Згідно висновку експерта № 12/12/18 від 04.04.2019 року судової земельно-технічної експертизи, проведеної в адміністративній справі № 1340/3798/18 (а.с.27-33), земельна ділянка (розташована у АДРЕСА_2 ), якою користується ОСОБА_2 , згідно меж землекористування, накладається на суміжну земельну ділянку (у АДРЕСА_1 , будівлі на вказаній ділянці присвоєно поштову адресу АДРЕСА_3 ), якою користується ОСОБА_1 . Площа накладення меж земельних ділянок становить 0,0067 га. Схема накладення меж земельних ділянок експертом відображено графічно (а.с.35). Встановлено, що між будинками АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 , наявна огорожа. Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 14.07.2014 року у справі № 2/463/176/14. (а.с.21-22), залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 06.11.2014 року (а.с.23-24) та ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 11.03.2015 року (а.с.25-26), у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу огорожі, яка встановлена на земельній ділянці ОСОБА_1 , відмовлено з підстав відсутності доказів встановлення огорожі ОСОБА_2 . Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд виходив з того, що позивач у справі є власником земельної ділянки, на якій розміщена огорожа, однак її самочинний статус не підтверджено належними доказами, а відповідач - Львівська міська рада не є правонаступником особи, яка здійснила будівництво такої огорожі. В свою чергу, відсутність доказів про самочинний статус цієї огорожі виключає можливість прийняття органом місцевого самоврядування рішення про її знесення за рахунок місцевого бюджету. Крім того, в матерілах справи відсутні докази того, що будівництво огорожі здійснювалось після набуття позивачем права власності на земельну ділянку площею 0,0600 га за адресою: АДРЕСА_1 , а також наявні докази того, що будівництво огорожі було здійснено ще до набуття батьком позивача - ОСОБА_5 права власності на цю земельну ділянку, яка в подальшому була ним подарована позивачу. З врахуванням наведеного, суд прийшов до висновку шо у Львівської міської ради відсутій обов`язок щодо демонтажу спірної огорожі, розташованої між будинками АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 . З такими висновками суду колегія суддів погоджується повністю, оскільки такі відповідають встановленим обставинам та зібраним у справі доказам. При цьому колегія суддів також враховує, що ОСОБА_2 є належним землекористувачем земельної ділянки, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 площею 948,0 кв.м. Рішення виконавчого комітету Винниківської міської ради від 01.10.1991 року № 235 «Про тимчасове долучення земель міськземфонду», яким до земельної ділянки, якою користувався ОСОБА_2 по АДРЕСА_2 було долучено земельну ділянку площею 530 кв.м є чинним, з часу прийняття зазначеного рішення виконавчого комітету земельна ділянка у ОСОБА_2 не вилучалася. Відтак, Львівська міська рада не вправі вчиняти будь-які дії на земельній ділянці, переданій в користування. Доводи скарги правильних висновків суду не спростовують, підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає. Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Личаківського районного суду міста Львова від 29 червня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 09 вересня 2022 року. Головуючий: Н.П. Крайник Судді: О.М. Ванівський О.Я. Мельничук