Постанова Запорізький апеляційний суд № 337/996/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 337/996/18 Головуючий у 1 інстанції: Кіяшко В.О. Провадження № 22-ц/807/1806/22 Суддя-доповідач: Маловічко С.В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 вересня 2022 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: Маловічко С.В. суддів: Гончар М.С. Дашковської А.В. розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 06 липня 2022 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В: У березні 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 13.11.2007 відповідач ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 16 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 22,8 % на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою», та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір. АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме, надав відповідачу кредит. Відповідач не надавала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору. У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором станом на 28.02.2018 виникла заборгованість у розмірі 122 721,86 грн., яка складається із: 2 440,46 грн. заборгованість за кредитом; 108 699,41 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 5 500,00 грн заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 250,00 грн. штраф (фіксована частина), 5 831,99 грн. штраф (процентна складова). Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 06 липня 2022 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для її вирішення, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» посилається на те, що судом першої інстанції неправильно застосовано позовну давність до заявлених вимог. Посилаючись на те, що анкетою-заявою не передбачено порядку погашення заборгованості (щомісячні чергові платежі чи повернення кредиту в повному обсязі у строк кредитування), апелянт зазначає, що виконання зобов`язання за таким договором відбувається за вимогою кредитора. Оскільки умовами анкети-заяви, підписаної позичальником, не передбачено відповідної календарної дати або події, з якою пов`язується виконання зобов`язання за кредитним договором, банк звернувся до суду з позовом у березні 2018 року. Саме з цього моменту боржник зобов`язаний повернути кредитору суму кредиту та відсотки за користування ним з моменту встановлення банком такої вимоги про виконання зобов`язання. Зважаючи на наведене, апелянт стверджує, що до звернення банку до суду з позовом до боржника перебіг позовної давності у спірних правовідносинах не починався, а отже, позовна давність до спірних правовідносин не застосовується. Разом з тим, банк посилається на правові позиції Верховного Суду України, викладені у постанові від 19 березня 2014 року (справа № 6-14цс14) та Верховного Суду по справі № 591/8058/15-ц від 01 березня 2018 року, відповідно до яких картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки, а не закінченням строку дії договору або не після несплати чергового платежу. Враховуючи викладене, апелянт зазначає, що перебіг позовної давності щодо повернення кредиту у повному обсязі починається зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), тобто з 01 вересня 2015 року, позов подано до суду 20 березня 2018 року в межах трьох років. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст.369 цього Кодексу. Згідно із п.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. За змістом статті 274 ч. 1 п.1 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, до яких відповідно до ч. 6 статті 19 ЦПК України належить нескладні справи та справи, ціна позову у яких не перевищує 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи, що у цій справі заявлено позовні вимоги майнового характеру з ціною позову у розмірі 122 721,86 грн., що не перевищує 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, її розгляд здійснено без виклику та повідомлення учасників. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За вимогами п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. До апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» долучено довідку про видані ОСОБА_1 кредитні картки та виписку про рух коштів по картрахунку за цим кредитним договором з ОСОБА_1 . Апелянт зазначає, що судом першої інстанції не було досліджено обставини у справі, тому для повного та всебічного їх з`ясування слід визначити строк дії картки та взяти до уваги платежі та нарахування, щоб перевірити розрахунок заборгованості. На підставі вказаного просить апеляційний суд прийняти зазначені докази на стадії апеляційного провадження з метою їх дослідження у встановленому порядку. Згідно з частиною восьмою статті 83 ЦПК України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК Українипередбачено, що в апеляційний скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції. Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Тлумачення змісту пункту 6 частини другої статті 356, частин першої, другої та третьої статті 367 ЦПК Українивказує на те, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів. З урахуванням того, що судом першої інстанції не було встановлено фактичних обставин справи щодо укладення кредитного договору № б/н від 13.11.2007, його умов, строків кредитування, апеляційний суд приймає подані апелянтом разом з апеляційною скаргою довідку про видані відповідачу картки та виписку по картковому рахунку ОСОБА_1 на стадії апеляційного перегляду з метою правильного вирішення спору по суті та дослідження умов, на яких було укладено кредитний договір між сторонами. Апеляційним судом встановлено, що 13 листопада 2007 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву з метою оформлення кредиту у ПриватБанку, у пункті 5 якої виявила бажання отримати кредитку «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та погодилась на встановлення плати за користування кредитними коштами за базовою процентною ставкою 1,9% в місяць на залишок заборгованості, на сплату щомісячної комісії у розмірі 1 % (а.с.7). 27 листопада 2007 року ОСОБА_1 підписано довідку про умови кредитування з використанням платіжної картки «Кредитка «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» (а.с. 8). Згідно із довідкою, наданою апелянтом, між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був підписаний кредитний договір № б/н, за яким було надано наступні кредитні картки: № НОМЕР_1 з терміном дії до 11/11, № НОМЕР_2 з терміном дії до 08/15 (а.с. 174). Відповідно до розрахунку банку за договором б/н від 13.11.2007 заборгованість ОСОБА_1 станом на 28 лютого 2018 року становить 122 721,86 грн., яка складається із: 2 440,46 грн. заборгованість за кредитом; 108 699,41 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 5 500,00 грн. заборгованість за пенею та комісією; а також штрафів відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 250,00 грн. штраф (фіксована частина), 5 831,99 грн. штраф (процентна складова). Судом встановлено, що ОСОБА_1 змінила прізвище на ОСОБА_2 , про що було надано копію паспорту ( а.с. 60). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 останній раз здійснювала погашення кредиту і процентів 09 квітня 2013 року, і саме з цього часу у банку виникло право вимоги повернення кредиту. Зазначено, що суду не надано підтвердження погашення заборгованості після квітня 2013 року, тобто строк позовної давності не переривався. Також суду не надано підтвердження перевипуску кредитної карти, яка була отримана відповідачкою 27 листопада 2007 року, або строк її дії. Враховуючи вищевикладене, а також той факт, що АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом лише 23.03.2018, суд прийшов до висновку, що банком пропущено межі установленого законом строку позовної давності. При цьому, клопотання про поновлення строку позовної давності позивач не заявляв, доказів в обґрунтування поважності причин пропуску такого строку суду не надав. Колегія суддів не може погодитися із вказаними висновками суду з огляду на наступне. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦКУкраїни, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦКУкраїни передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦКУкраїни, публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦКУкраїни, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Статтею 549 ЦКУкраїни встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦКУкраїни визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦКУкраїни, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Відповідно до статті 526 ЦКУкраїни, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У позовній заяві банк просив стягнути заборгованість, посилаючись на положення Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Досліджуючи наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів зазначає, що непідписані відповідачем Умови та правила надання банківських послуг у ПриватБанку не можна визнати складовими кредитного договору як такі, що не є письмовою формою договору, що узгоджується з приписами статті 1055 ЦК України. В цьому сенсі доводи банку про наявність договору приєднання до вказаних Умов та правил надання банківських послуг є безпідставними. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови розуміла відповідач, ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказаний документ на момент підписання заяви відповідачем містив саме вказані умови, в тому числі, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цьому документі, що доданий банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування. Апеляційний суд з огляду на вказані обставини, визнає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом. Посилання у позовній заяві на витяг з Тарифів Банку є неспроможними, оскільки матеріали справи взагалі їх не містять, а тому вони не можуть оцінюватись як такі, якими обґрунтовуються позовні вимоги в частині правомірності нарахування заборгованості та її складових. На підставі зазначеного, колегія суддів доходить до висновку про неможливість визначати умови кредитного договору на підставі Умов та правил надання банківських послуг, а відтак і нараховувати на їх підставі розмір кредитних складових. Між тим, матеріали справи містять довідку про умови кредитування, підписану ОСОБА_1 , яка була залишена поза увагою суду першої інстанції та не досліджувалася належним чином в якості доказу на підтвердження заявлених позивачем вимог. Довідка про умови кредитування від 27.11.2007, як і заява ОСОБА_1 про бажання отримати кредитку «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», та умови, визначені у ній, також узгоджені для кредитки такого типу «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», та ці два документи підписані позичальником, а тому складають між собою єдиний договір, що не оспорювала відповідач ( а.с.7, зворот; 8). У довідці про умови кредитування сторони погодили наступні умови договору: пільговий період: до 55 днів (пільгова ставка діє за умови погашення заборгованості до 25 числа місяця, наступного за датою виникнення заборгованості); базова відсоткова ставка у місяць (нараховується на залишок заборгованості, виходячи із розрахунку 360 днів на рік) 1,9%; комісія за кредитне обслуговування (щомісячна) 1% на залишок заборгованості, непогашеної протягом пільгового періоду; розмір щомісячних платежів (враховуючих плату за використання кредитних коштів у звітному періоді) 7% від заборгованості, але не менше 50 грн, і не більше залишку заборгованості; строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості: пеня (1) = (базова процентна ставка по договору) / 30 нараховується за кожен день прострочення кредиту, пеня (2) = 1% від заборгованості, але не менше 10 грн на місяць, нараховується 1 раз на місяць за наявності прострочення по кредиту або відсоткам 5 чи більше днів при виникненні прострочення на суму більше 50 грн; штраф за порушення строків платежів по будь-якому з грошових зобов`язань, передбачених договором, більше ніж на 120 днів: 250 грн + 5% від суми позову; процентна ставка (на місяць) на суму несанкціонованого перевищення ліміту кредитування: 2,85%. За матеріалами справи також встановлено, що у підписаній ОСОБА_1 заяві від 13.11.2007 мається розділ із назвою «Изъявляю желание оформить на свое имя кредитку», в змісті якого (розділу) зазначається про бажання отримати кредитку «Універсальна, 55 днів пільгового періоду». В цьому розділі містяться умови щодо застосування до позичальника штрафу у випадку порушення ним будь-якого із грошових зобов`язань більш, ніж на 120 днів, у зв`язку з чим банк вимушений буде звернутись до суду з відповідним позовом, розмір якого становить 250 грн + 5 % від суми позову (а.с.7, зворот). Маються також узгоджені: процентна ставка базова у розмірі 1,9 % на місяць на залишок заборгованості та ставка комісії у розмірі 1 %. Отже, істотні умови кредитного договору № б/н від 13.11.2007 узгоджені сторонами у зазначених документах, які слід враховувати при вирішенні цієї справи, але суд на них уваги не звернув та взагалі не дослідив їх змісту та не надав належної оцінки. Наявність та розмір заборгованості підтверджуються випискою по особовому рахунку, який згідно п.п. 57, 58 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженої Постановою НБУ від 04.07.2018 року № 75, є регістрами, які банки обов`язково мають складати на паперових та/або електронних носіях. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного). Виписка з банківського рахунку це документ, що видається фінансовою установою, в якому містяться відомості про рух грошових коштів. Банківська виписка має статус первинного документа, що підтверджується Переліком типових документів, затвердженим наказом Мінюсту від 12.04.12р. № 578/5, згідно з яким до первинних документів, які фіксують факт виконання операцій та служать підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку і в податкових документах, віднесені: касові, банківські документи; повідомлення банків; виписки банків; корінці квитанцій і касових чекових книжок. Зі змісту виписки вбачається повна інформація про рух коштів на рахунках, відображення всіх операцій за кредитним договором за даними балансу, суми надходжень та їх розподілення на погашення складових заборгованостей за договором. У наданій банком виписці, яку колегія визнає належним і допустимим доказом у справі, відображаються всі операції за картковими рахунками клієнта ОСОБА_1 , в тому числі, маються відомості щодо встановленого розміру кредитного ліміту, його зміни, зняття грошових коштів клієнтом та погашення нею заборгованості. Фактичний рух по рахунку вважається фактом доведеності отримання відповідачем картки та користування нею і кредитними коштами, оскільки тільки їй було відомо ПІН-код. З виписки вбачається, що відповідач активно користувалась кредитними картками, зокрема, знімала кошти, оплачувала товари та послуги, здійснювала поповнення мобільного рахунку, поповнювала картковий рахунок власними коштами. Обставини щодо користування кредитним лімітом та поповнення ОСОБА_1 не оспорені відповідачем. Доказів про погашення чи відсутності заборгованості, яку просить стягнути позивач, також не надано. Щодо розміру заявлених позовних вимог про стягнення заборгованості, колегія встановила наступне. З урахуванням того, що колегія визнає Довідку про умови кредитування документом, у якому сторони належним чином узгодили умови цього договору, а також того, що в заяві позичальника також визначено умови плати за кредитні кошти та комісія, здійснений банком розрахунок заборгованості підлягає перевірці на стадії апеляційного провадження. Банк просив суд стягнути: заборгованість за кредитом, заборгованість по процентам за користування кредитом, заборгованість за пенею та комісією, штраф (фіксована частина), штраф (процентна складова). У апеляційній скарзі банком зазначено, що анкетою-заявою не передбачено порядку погашення заборгованості (щомісячні чергові платежі чи повернення кредиту в повному обсязі у строк кредитування), на підставі чого вважає, що виконання зобов`язання за таким договором відбувається за вимогою кредитора відповідно до ч. 2 статті 530 ЦК України. Зважаючи на наведене, апелянт стверджує, що до звернення банку до суду з позовом до боржника перебіг позовної давності у спірних правовідносинах не починався, а отже, позовна давність до спірних правовідносин не застосовується. Разом з тим, апелянт посилається на те, що строк дії кредитної картки сплив останнього дня серпня 2015 року. Досліджуючи дані обставини, колегія суддів вважає, що при витребуванні суми боргу з відповідача слід керуватися і строком дії картки, і періодами щомісячних платежів по поверненню кредиту. Колегія суддів не може погодитися із висновком суду першої інстанції, що виникнення у позивача права на повернення кредиту пов`язане із днем останнього внесення коштів на погашення кредиту і процентів відповідачем, від яких слід відраховувати строк давності. Натомість, судова колегія вважає, що АТ КБ «ПриватБанк» має право звернутися із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по відсоткам в межах позовної давності за трирічний період, що передує даті звернення із позовом до суду, а саме, з 23 березня 2015 року по 23 березня 2018 року, а щодо пені в межах річного строку, тобто за період з 23 березня 2017р. по 23 березня 2018р. При цьому, також слід враховувати, що строк дії кредитної картки НОМЕР_2 сплив 31 серпня 2015 року. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12), право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. В межах апеляційної скарги апелянт зазначив, що строк кредитування співпадає зі строком дії кредитної картки, якою користувалася ОСОБА_1 . Отже, строк кредитування припинився 31 серпня 2015 року як за законом, так і фактично. Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що з дня закінчення кредитування неможливим є нарахування відповідачу пені, комісії та відсотків, а тому вимоги позивача про стягнення відсотків підлягають задоволенню за період з 23 березня 2015 року по 31 серпня 2015 року. Що стосується пені, то її нарахування чітко визначено Довідкою про умови кредитування, а штрафи як цією довідкою, так і заявою відповідача. Але, враховуючи, що строк давності для пред`явлення вимог щодо стягнення пені становить 1 рік від дати пред`явлення позову, а її нарахування після 31 серпня 2015р. є неправомірним, то вимоги про стягнення пені та комісії задоволенню не підлягають через необґрунтованість. Таким чином, колегія визнає обґрунтованою до стягнення суму заборгованості за кредитним договором № б/н від 13.11.2007 у розмірі 7 257,73 грн., в тому числі: заборгованість за тілом кредиту у розмірі 2 440,46 грн.; заборгованість по процентам у розмірі 4 817,27 грн. Нарахування штрафу пов`язано із пред`явленням позову та становить 250 грн. фіксована частина + 5 % від ціни позову. Оскільки задоволенню підлягають вимоги банку на суму 7 257,73 грн., то саме від цієї суми слід вираховувати процентну складову частину штрафу, що становитиме: 7 257,73 х 5 : 100 = 362,89 грн. Всього сума штрафу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь банку складає: 250 + 362,89 = 612,89 грн. Зважаючи на все вище наведене, колегія визнає апеляційну скаргу банку частково обґрунтованою, тому у відповідності до вимог п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України скасовує рішення та приймає нове про часткове задоволення позовних вимог на загальну суму 7870,62 грн. Приймаючи постанову про скасування рішення із частковим задоволенням позовних вимог, колегія відповідно до положень статті 141 ЦПК України вирішує питання щодо компенсації банку судових витрат пропорційно до задоволених вимог. Банком за подання позову з ціною 122 721,86 грн. сплачено судовий збір в сумі 1 840,83 грн., за подання апеляційної скарги 2 881,50 грн., а задоволено позов на суму 7 870,73 грн, тому стягненню з відповідача на користь банку підлягає судовий збір в сумі 302,87 грн. Керуючись ст.ст.7,367, 369, 374, 376, 381, 382, 389 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 06 липня 2022 року у цій справі скасувати. Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 13.11.2007 у розмірі 7 870,73 грн. (сім тисяч вісімсот сімдесят гривень 73 копійки). Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 302,87 грн. (триста дві гривні 87 копійок). В іншій частині позов банку залишити без задоволення. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення лише у випадку, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Постанова прийнята, складена та підписана 12 вересня 2022 року. Головуючий: С.В. Маловічко Судді: М.С. Гончар А.В. Дашковська Дата документу 12.09.2022 Справа № 337/996/18