Постанова 4816 № 578/6/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 вересня 2022 року м.Суми Справа №578/6/20 Номер провадження 22-ц/816/670/22 Номер провадження 22ц/816/715/22 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Ткачук С. С. (суддя-доповідач), суддів - Собини О. І. , Левченко Т. А. за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Краснопільська селищна рада Сумського району Сумської області, треті особи - ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Великописарівського районного суду Сумської області від 21 лютого 2022 року, у складі судді В`юник Н.Г., ухвалене у смт. Велика Писарівка, повне судове рішення складене 24.02.2022 року, та на додаткове рішення Великописарівського районного суду Сумської області від 14 червня 2022 року, у складі судді В`юник Н.Г., ухвалене у смт. Велика Писарівка, в с т а н о в и в: У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою, і остаточно визначивши свої вимоги у грудні 2021 року, просила суд: визнати протиправною бездіяльність Краснопільської селищної ради Сумського району Сумської області по не впорядкуванню присадибних земельних ділянок за адресами по АДРЕСА_1 , та по АДРЕСА_2 , по межі їх реального розташування на місцевості та фактичного використання землекористувачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в тому числі як власників будинковолодінь з житловими будинками, господарськими спорудами та надвірними будівлями (садиб), з врахуванням наявної документації по земельним питанням по місцю розташування земельних ділянок та рішення зборів уповноважених колгоспу імені газети «Правда» Краснопільського району Сумської області від 17.07.1975 року, протокол № 3, в розмірі 0,07 га за цільовим призначенням для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, та для ведення особистого селянського господарства, та висновків експерта № 32 від 01.03.2021 року за результатами проведення земельної технічної експертизи по цивільній справі № 578/6/20 (2/578/63/20); зобов`язати Краснопільську селищну раду Сумського району Сумської області здійснити впорядкування присадибних земельних ділянок за адресами по АДРЕСА_1 , та по АДРЕСА_2 , по межі їх реального розташування на місцевості та фактичного використання землекористувачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в тому числі як власників будинковолодінь з житловими будинками, господарськими спорудами та надвірними будівлями (садиб), з врахуванням наявної документації по земельним питанням по місцю розташування земельних ділянок та рішення зборів уповноважених колгоспу імені газети «Правда» Краснопільського району Сумської області від 17.07.1975 року, протокол № 3, в розмірі 0,07 га за цільовим призначенням для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, та для ведення особистого селянського господарства, та висновків експерта № 32 від 01.03.2021 року за результатами проведення земельної технічної експертизи по цивільній справі № 578/6/20 (2/578/63/20), надати пропозиції щодо впорядкування присадибних земельних ділянок за адресами по АДРЕСА_1 , та по АДРЕСА_2 , по межі їх реального розташування на місцевості та фактичного використання, здійснити визначення чіткої межі між двома садибними земельними ділянками що розташовані по сусідству за адресою по АДРЕСА_1 , та по АДРЕСА_2 , між землекористувачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в тому числі як власників будинковолодінь з житловими будинками, господарськими спорудами та надвірними будівлями (садиб). Свої вимоги мотивувала тим, що вона успадкувала право власності на земельну ділянку після смерті своїх батьків. Зазначала, що її батькові ОСОБА_3 земельна ділянка була передана у власність за рішенням зборів уповноважених колгоспу ім. газети «Правда» Краснопільського району Сумської області від 17.07.1975 року у розмірі 0,07 га. Повідомляла, що рішенням виконкому Краснопільської районної ради від 27.07.1976 року надано дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку та видачу свідоцтва для забудови по АДРЕСА_1 . ОСОБА_4 придбав будинок по АДРЕСА_2 . Також зазначала, що в ході проведення експертизи у справі встановлено порушення ОСОБА_2 меж її земельної ділянки, і тому вона просила орган місцевого самоврядування вирішити питання про її порушене право. Стверджувала, що звернулася до Краснопільської селищної ради Сумського району із заявою про впорядкування земельної ділянки, реальному її розташуванню станом на 1975 рік, а саме по межі з господарством за адресою по АДРЕСА_2 , але відповідач відмовив у задоволенні її вимог, що стало підставою для звернення до суду. Рішенням Великописарівського районного суду Сумської області від 21 лютого 2022 року у задоволенні позову відмовлено. Додатковим рішенням Великописарівського районного суду Сумської області від 14 червня 2022 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 та її представника адвоката Нежевело В.В. у задоволенні заяви про розподіл судових витрат. Не погоджуючись із рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, не відповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не встановлено, що батькові ОСОБА_3 при житті фактично надано у власність земельну ділянку за адресою по АДРЕСА_1 , під будівництво індивідуального житлового будинку, та фактично ОСОБА_3 розпоряджався земельною ділянкою на підставі рішення зборів уповноважених колгоспу ім. газети «Правда» Краснопільського району Сумської області від 17.07.1975 року, протокол № 3, яким йому виділено присадибну ділянку під забудову саме в розмірі 0,07 га, - що відбулося ще задовго до формування земельної ділянки як окремого об`єкту за адресою по АДРЕСА_2 , - сусіда ОСОБА_4 . Зазначено, що фактично ОСОБА_3 використовував, володів та розпоряджався ділянкою саме в тих розмірах (промірах), які затверджені рішенням зборів уповноважених колгоспу ім. газети «Правда» Краснопільського району Сумської області від 17.07.1975 року, протокол №

3. Повідомлено, що спір щодо площі земельної ділянки сторони позивача почався саме після того, як з`явився сусід ОСОБА_2 та захопив частину земельної ділянки. Вказано, що суд посилання суду на те, що батько позивачки не міг отримати у 1975 році земельну ділянку у власність, не є визначальним для правильного вирішення справи. Також зазначено, що суд першої інстанції не здійснив розгляд справи по заявленим вимогам, перевівши увагу у зовсім іншу площину проблематичності колгоспного двору, технічних характеристик забудов, але ніяк не вирішив спору по суті позову. Стверджено, що Краснопільська селищна рада Сумського району Сумської області протиправно і безпідставно відмежувалася від впорядкування присадибних земельних ділянок за адресами по АДРЕСА_3 . Зазначено, що висновки суду є спотвореними, адже спрямованість ОСОБА_4 на скасування державних актів була не на приведення земельних ділянок у розмірах площ та промірів відповідно до архівних рішень органів місцевого самоврядування, а з підстав меншого для себе виділення розміру площі та промірів земельної ділянки на місцевості (у намірі та бажанні її збільшення). Вказано, що на сучасний стан порушення прав землекористувача ОСОБА_1 тривають, порушення наявні на місцевості, знайшли свого підтвердження експертним дослідженням, але представниками органу місцевого самоврядування не визнаються, більш того з корупційним проявом трактуються виключно на користь ОСОБА_2 з доведенням суду спотвореної ситуації. Вказано, що суд першої інстанції у спірності виниклого питання фактично не розібрався, судовим рішенням більш уваги приділив наявності колгоспного двору за часи УСРР, статусу позивачки як голови колгоспного двору та технічним параметрам будинковолодіння з господарськими спорудами та надвірними будівлями, дозволами на забудови, тощо, тобто того що не стосується взагалі суті спору, обставинам справи, визначених, ініційованих та заявлених позовних вимог. Стверджено, що акт погоджувальної комісії, затверджений рішенням Самотоївської сільської ради від 20.05.2005 року є нелегітимним. Також зазначено, що суд першої інстанції частково (вибірково) та обмежувально цитував і констатував деякі висновки експерта, але до фактичних обставин та виниклого спору висновки експерта не застосував. Крім того вказано, що суд першої інстанції сприяв у порушеннях стороні відповідача та свідку ОСОБА_6 . Стверджено, що судом у судових засіданнях допущені значні порушення чинного ЦПК та порядку допиту свідків, яким суд першої інстанції явно протиправно сприяв. Також стверджено, що суд першої інстанції не вирішив позовні вимоги про встановлення порядку користування земельною ділянкою (впорядкуванню присадибних ділянок) за адресами по АДРЕСА_3 . Не погоджуючись із додатковим рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, не відповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення та прийняти нове рішення, яким стягнути з Краснопільської селищної ради Сумського району Сумської області на користь ОСОБА_1 судові витрати по оплаті судового збору 768,40 грн., оплаті проведення експертизи 7 691,00 грн., оплаті послуг ТОВ «ПОЛЮС-С» на суму 2 500,00 грн., оплаті за отримання інформації з реєстрів речових прав на суму 66,00 грн., оплаті правничої допомоги адвоката в розмірі 10 000,00 грн. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не правильно визначено процесуальний документ, не вірно вказано строки його апеляційного оскарження, а також не правильно зазначено відомості про докази судових витрат на правничу допомогу. Зазначено, що у разі відсутності підстав для задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення по суті, суди приймають ухвалу суду про відмову, а не додаткове рішення. Вказано, що в матеріалах справи відсутнє клопотання відповідачів про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення витрат відсутні. Стверджує, що суду були надані належні, допустимі, достатні та достовірні докази по судовим витратам на правничу допомогу з ордером адвоката, договором про правничу допомогу, квитанції про оплату за правничу допомогу та актом виконаних робіт - детальним описом роботи та послуг адвоката, та належні, допустимі, достатні і достовірні докази по судовим витратам, пов`язаним з розглядом справи (поштове супроводження). Представник позивачки в судовому засіданні апеляційні скарги підтримала та просила їх задовольнити. Пояснила, що акт про виділення земельної ділянки в натурі та передачу межових знаків у позивача відсутній. Відповідач про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, в судове засідання не з`явився, явку представника не забезпечив. Відзивів на апеляційні скарги не подав. Третя особа письмових пояснень на апеляційні скарги до суду не подала, але у заяві до суду просила про розгляд справи без її участі. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлені обставини, які вбачаються з матеріалів справи та не оспорюються учасниками справи про те, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про смерть виданими Самотоївською сільською радою Краснопільського району Сумської області (т. 1, а.с. 11). Зміна прізвища ОСОБА_1 на ОСОБА_1 підтверджується свідоцтвом про одруження (т. 1, а.с. 10). Відповідно до свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок в с. Самотоївка Самотоївської сільської ради від 11.01.1990 року в АДРЕСА_2 належить колгоспному двору, головою якого є ОСОБА_1 . Свідоцтво видано на підставі рішення виконкому Краснопільської районної ради народних депутатів від 22.11.1989 року № 201 - підстава оформлення права власності на житловий будинок в сільській місцевості. Даний житловий будинок зареєстрований Сумським обласним об`єднаним бюро технічної інвентаризації на праві особистої власності - колгоспним двором, головою якого є ОСОБА_1 . Дата реєстрації 05.02 1990 року (т. 1, ст. 12). Право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 зареєстровано 13.06.2017 року державним реєстратором Степанівської селищної ради Сумської області за реєстраційним номером 1273044859223 за ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 13). З архівного витягу виданого Державним архівом Сумської області слідує, що рішенням загальних зборів колгоспу ім. газети «Правда» Краснопільського району Сумської області від 17.07.1975 року виділено ОСОБА_3 присадибну ділянку під забудову на присадибній ділянці ОСОБА_9 в розмірі 0,07 га. (т. 1, а.с. 16, 20-22). Рішенням виконкому Краснопільської районної ради від 27.07.1976 року надано дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку та видачу свідоцтва про забудову садиби по Самотоївській сільській Раді: ОСОБА_3 , що підтверджується архівним витягом (т. 1, а.с. 17-18, 23-24). Рішенням виконкому Самотоївської сільської ради від 11.10.1989 року № 37 у зв`язку зі смертю матері ОСОБА_7 призначено нового голову колгоспного двору - ОСОБА_1 та порушено клопотання перед Краснопільським райвиконкомом про видачу свідоцтва про право власності на нового голову колгоспного двору (т. 1, а.с. 29). Дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку в с. Самотоївка надано ОСОБА_10 рішенням виконкому Краснопільської районної ради № 296 за 1980 рік (т. 1, а.с. 32). З договору купівлі продажу від 20.04.1987 року слідує, що ОСОБА_10 (за дорученням ОСОБА_11 ) продав, а ОСОБА_4 купив житловий будинок з надвірними будовами в с. Самотоївка. Договір посвідчено секретарем виконавчого комітету Самотоївської сільської ради (т. 1, а.с. 33). З довідок виданих виконкомом Самотоївської сільської ради Краснопільського району Сумської області розмір земельної ділянки за фактичними промірами ОСОБА_1 по АДРЕСА_2 по городу складає 28,9 м шириною, а розмір присадибної земельної ділянки складає 0,35 га та затверджено рішенням Самотоївської сільської ради від 26.04.2005 року (т. 1, а.с. 34-35). З акту комісії від 12.04.2005 року слідує, що було проведено перевірку спірного питання меж земельних ділянок між господарства ОСОБА_1 та ОСОБА_4 відповідно до викопіювання з аерофотозйомки 1993 року та тех. паспортів. Встановлено межу та закріплено дерев`яними кілками. Промірами було встановлено, що ширина по городу складає 29,24 м., проміри між будинком і кінцем сараю співпадають з промірами на схемі - 16,20 м. Встановлено межу між земельними ділянками ОСОБА_4 і ОСОБА_1 і закріплено дерев`яними кілками. Межа від городу ОСОБА_1 відступлена на 0,40 м, а від стіни сараю на 20 см., звільнено прохід за сарай для ОСОБА_1 . Акт погоджувальної комісії по заяві ОСОБА_1 затверджено рішенням дев`ятнадцятої сесії четвертого скликання Самотоївської сільської ради від 20.05.2005 року (т. 1, а.с. 36-37). 14.10.2009 року рішенням № 36 виконкому Самотоївської сільської ради надано дозвіл на добудову до сараю і перепланування житлового будинку ОСОБА_1 на її садибі в АДРЕСА_2 (т. 1, а.с. 40). В листопаді 2009 року погоджено добудову до сараю розміром 10 м. на 3,5 м. та перепланування будинку, що слідує з довідки про погодження прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, площа земельної ділянки 0,35 га (т. 1, а.с. 40 зворот). Відповідно рішення Самотоївської сільської ради Краснопільського району Сумської області від 29.12.2009 року відмовлено у затвердженні технічної документації виготовленої ТОВ «Три кити» - підстава для видачі державного акта з промірами за спорудою 3,63 м. в сторону ОСОБА_4 оскільки не має документального підтвердження - підтверджено відстань 0,40 см., проміри по вул. 35,54 м. також не відповідають фактичному використанню. Розмір земельної ділянки ОСОБА_1 для ведення селянського господарства за технічною документацією, площа ріллі, складає 0,3824 га (т. 1, а.с. 41). Рішенням Самотоївської сільської ради від 22.04.2016 року надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) гр. ОСОБА_1 в АДРЕСА_2 . Загальна площа земельної ділянки 0,42 га, під забудовою 0,04 га, для ведення особистого селянського господарства 0,38 га (т. 1, а.с. 49). З технічного паспорта на житловий будинок по АДРЕСА_1 слідує, що головою колгоспного двору станом на 20.09.1989 року була ОСОБА_1 . Технічний паспорт виготовлявся станом на 06.10.2009 року та станом на 01.02.2017 року у технічних паспортах зазначено замовник ОСОБА_1 . З технічної документації слідує, що в господарстві ОСОБА_1 сарай під літерою И, який знаходиться по межі з ОСОБА_2 побудовано у 1991 році, сарай під літерою Е - у 1995 році, навіс під літерою Д - 1990 році. (а. с. 71-89). Свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 видано ОСОБА_1 на підставі рішення виконкому Краснопільського районної ради від 22.11.1989 року № 201, як голові колгоспного двору (т. 1, а.с. 88). З інвентаризаційної справи по АДРЕСА_2 слідує, що відповідно до договору купівлі продажу від 20.04.1987 року ОСОБА_10 (за дорученням ОСОБА_11 ) продав, а ОСОБА_12 купив будинок з надвірними будовами за вищевказаною адресою. Договір зареєстровано 03.09.2004 року. З інвентарної справи по АДРЕСА_2 слідує, що відповідно до свідоцтва про право власності виданого за рішенням Краснопільського райвиконкому від 11.01.1990 року головою колгоспного двору є ОСОБА_1 . Рішенням Самотоївської сільської ради від 11.10.1989 року головою колгоспного двору призначено ОСОБА_1 та порушено клопотання перед Краснопільським райвиконкомом про видачу свідоцтва про право власності. За обмірами проведеними станом на 1989 рік розмір сараю «е» становить 3,25 м. на 5,75 м. Станом на 2009 рік розмір сарай під літерою «е» становить 3,54 м. на 5,88 м. Крім того, побудовано сарай під літерою «и», навіс під літерою «д», які відповідно до схеми (плану земельної ділянки) за 1989 рік та 2009 рік фактично примикають до межі земельної ділянки. 06.10.2009 року був складений акт поточних змін в якому зазначено, що сарай «Б» і ОСОБА_13 перебудовані з іншого матеріалу на тому з місці та збудовано навіс «Д» та сарай «и». З рішення Самотоївської сільської ради Краснопільського району Сумської області від 30.01.1995 року ОСОБА_1 передано в приватну власність земельну ділянку загальною площею 0,25 га, в тому числі під забудовою 0,04 га, для ведення особистого підсобного господарства - 0,21 га (т. 1, а. с. 84). Технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі на замовлення ОСОБА_1 , виготовлена у 2017 року. У плані земельної ділянки - зазначено відстань від сараю до межі з ОСОБА_2 - 3,95 м, що не відповідає фактичному користуванню. Дані про затвердження технічної документації у матеріалах справи відсутні (т. 1, а. с. 90-123). Відповідно до земельно-кадастрової книги присадибних ділянок громадян Самотоївської сільської ради станом на 01.01.2008 року за № 411 зазначено ОСОБА_4 всього - 0,25 га, в тому числі рілля 0,22 га, під забудовою 0,03 га, за № 412 ОСОБА_1 -всього 0,35 га, рілля - 0,31 га, під забудовою 0,04 га (т. 2, а.с. 192). З висновку земельно технічної експертизи від 01.03.2021 року слідує, що було проведено обстеження земельних ділянок АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , використано плани земельних ділянок на державних актах серії ЯД № 181910 з кадастровим номером 5922385400:01:009:0205, яка передана для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд площею 0,0667 га та державний акт серії ЯД № 181911 кадастровий номер 5922385400:01:009:0206 для ведення особистого селянського господарства площею 0,1715 га, інвентаризаційні справи, топографо-геодезична (кадастрова) зйомка земельних ділянок. Інформація, згідно даних публічної карти України про земельну ділянку з кадастровими № 5922385400:01:009:0205 та 5922385400:01:009:0206 відсутня. У висновку експертизи зазначено, що встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі, технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Відновлення меж земельної ділянки в натурі здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до ст. 186 ЗК України документації із землеустрою. В разі її відсутності розробляється технічна документація з землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Експерт дійшов висновку, що фактичне землекористування у виді паркану та умовних меж (по городу), а також контури земельної ділянки по АДРЕСА_2 зазначені у державних актах виходять на територію суміжної земельної ділянки по АДРЕСА_1 . Крім того встановлено, що фактично ОСОБА_2 використовує земельну ділянку 2 516 кв.м., а ОСОБА_1 - 5 004 кв.м. (т. 4, а.с. 12-37). Судом першої інстанції зауважено, що ОСОБА_2 дізнавшись про невідповідність його державних актів фактичному користуванню земельними ділянками звернувся до суду, і рішенням Краснопільського районного суду Сумської області від 16.08.2010 року у справі № 2-86/2010, позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено, державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯД № 181910 та серії ЯД № 181911 видані 27.07.2007 року визнано не чинними (т. 1, а. с. 57-59). Рішенням 26 сесії сільської ради п`ятого скликання Самотоївської сільської ради від 29.12.2009 року було затверджено акт погоджувальної комісії від 25.11.2009 року по справі ОСОБА_1 . У рішенні зазначено, що по земельній ділянці ОСОБА_1 підстав для видачі державного акта з промірами за спорудою сараю 3,63 м в сторону ОСОБА_2 не має, оскільки по всіх документах значиться 0,40 м. Також затверджена площа земельної ділянки в цілому 0,3824 га. Дане рішення ОСОБА_1 було оскаржене в адміністративному порядку. Постановою Краснопільського районного суду Сумської області від 08.07.2013 року у справі № 578/302/13-а в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Самотоївської сільської ради Сумської області, третя особа ОСОБА_4 про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування та зобов`язання вчинити дії, відмовлено ( матеріали адміністративної справи № 578/302/13-а). Отже, рішенням 26 сесії сільської ради п`ятого скликання Самотоївської сільської ради від 29.12.2009 року, яким затверджено акт погоджувальної комісії від 25.11.2009 року по справі ОСОБА_1 фактично закріплені результати вирішення земельного спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , що не суперечить змісту повноважень сільської ради, наданим їй Земельним кодексом України та Законом України «Про місцеве самоврядування», так зазначено в ухвалі Харківського адміністративного апеляційного суду. Таким чином на даний час позивачкою не надано суду переконливих доказів, якими може бути акт виділення земельної ділянки в натурі та встановлення її меж, передачі на збереження межових знаків, землевпорядна документація або технічна документація із землеустрою, яка встановлення фактичного розташування земельної ділянки, яка зараз нею використовується. Вирішуючи справу суд першої інстанції виходив з того, що взявши дозвіл на виготовлення технічної документації, що підтверджується рішеннями Самотоївської сільської ради за 2012 рік та 2016 рік ОСОБА_4 та ОСОБА_1 погодились з рішеннями Самотоївської сільської ради про погодження меж земельних ділянок, і повинні їх дотримуватися при виготовленні технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі; на даний час, межа встановлена рішенням погоджувальної комісії, існує та не змінювалась; постановою Харківського апеляційного адміністративного суду порушень при її встановленні, або перевищенні повноважень сільською радою не встановлено, та дійшов висновку про відмову у задоволенні заявленого позову, з яким погоджується колегія суддів, а доводи апеляційної скарги вважає неспроможними, з огляду на таке. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ч. 1 ст. 55 Конституції України). Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи судом. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України). Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 1291 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. В ст. 89 ЦПК України, поміж іншим, встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). З матеріалів справи вбачається, що рішенням загальних зборів колгоспу ім. газети «Правда» Краснопільського району Сумської області від 17.07.1975 року виділено ОСОБА_3 присадибну ділянку під забудову на присадибній ділянці ОСОБА_9 в розмірі 0,07 га. (т. 1, а.с. 16, 20-22), а рішенням виконкому Краснопільської районної ради від 27.07.1976 року ОСОБА_3 надано дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку та видачу свідоцтва про забудову садиби по Самотоївській сільській Раді (т. 1, а.с. 17-18, 23-24). Згідно ст.3 Земельного кодексу УРСР, що діяв до 15.03.1991 року (в редакції, станом на 17.07.1975 року, - час виділення ОСОБА_3 присадибної ділянки під забудову (далі - ЗК УРСР) відповідно до Конституції СРСР і Конституції Української РСР земля є державною власністю, тобто всенародним добром. Земля є виключною власністю держави і надається тільки в користування. Дії, які в прямій або прихованій формі порушують право державної власності на землю, забороняються. Відповідно до ст. 4 ЗК УРСР, вся земля в Українській РСР входить до єдиного державного земельного фонду, який відповідно до основного цільового призначення земель складається з: 1) земель сільськогосподарського призначення, наданих у користування колгоспам, радгоспам та іншим землекористувачам для сільськогосподарських цілей; 2) земель населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів); 3) земель промисловості, транспорту, курортів, заповідників та іншого несільськогосподарського призначення; 4) земель державного лісового фонду; 5) земель державного водного фонду; 6) земель державного запасу. В ст. 58 ЗК УРСР, поміж іншого, зазначено, що присадибні землі використовуються для надання присадибних земельних ділянок колгоспним дворам, а також сім`ям робітників і службовців та інших громадян, які проживають на території колгоспу. Вільні присадибні землі використовуються колгоспами для громадських потреб. Статтею 63 ЗК УРСР встановлено, що кожний колгоспний двір має право на присадибну земельну ділянку, яка надається в порядку і в межах норм, передбачених статутом колгоспу. Присадибна земельна ділянка надається для будівництва житлового будинку, господарських будівель, під город, сад та на інші потреби. До присадибної ділянки входить вся площа, в тому числі і зайнята будівлями. Присадибна ділянка не може передаватися в користування іншим особам або оброблятися з застосуванням найманої праці. Право колгоспного двору на присадибну ділянку засвідчується записом в земельній шнуровій книзі колгоспу. В статті 64 ЗК УРСР, поміж іншим, зазначено, що присадибна земельна ділянка надається колгоспному двору за рішенням загальних зборів членів колгоспу (зборів уповноважених); її розміри встановлюються з урахуванням кількості членів двору та їх трудової участі в громадському господарстві колгоспу. При здійсненні компактної забудови сільських населених пунктів колгосп виділяє колгоспникам біля їх житлових будинків присадибні ділянки в меншому розмірі, надаючи їм решту земельної ділянки за межами житлової зони населеного пункту. При цьому загальна земельна площа, виділена в користування колгоспного двору, не повинна перевищувати розміру присадибної ділянки, передбаченого статутом колгоспу. Новоутворювані колгоспні двори, зареєстровані в сільських (селищних) Радах народних депутатів, мають право на одержання присадибних ділянок в порядку і розмірах, визначених статутом колгоспу. Надання присадибних ділянок провадиться за рахунок вільних присадибних земель. Відповідно до ст. 65 ЗК УРСР право на надану присадибну земельну ділянку зберігається за колгоспними дворами, в яких єдиний працездатний член двору призваний на дійсну строкову військову службу в ряди Збройних Сил СРСР або перебуває на виборній посаді, пішов учитися, тимчасово перейшов на іншу роботу за згодою колгоспу або в порядку організованого набору, а також коли в складі колгоспного двору залишились тільки неповнолітні. Право користування присадибною ділянкою зберігається також за колгоспними дворами, всі члени яких втратили працездатність внаслідок старості або інвалідності. В усіх інших випадках питання про збереження присадибної земельної ділянки вирішують загальні збори членів колгоспу. Також, з матеріалів справи вбачається, що рішенням виконкому Самотоївської сільської ради від 11.10.1989 року № 37 у зв`язку зі смертю матері ОСОБА_7 призначено нового голову колгоспного двору - ОСОБА_1 та порушено клопотання перед Краснопільським райвиконкомом про видачу свідоцтва про право власності на нового голову колгоспного двору (т. 1, а.с. 29). Свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 видано ОСОБА_1 на підставі рішення виконкому Краснопільського районної ради від 22.11.1989 року № 201, як голові колгоспного двору (т. 1, а.с. 88). Згідно вимог ст. 70 ЗК УРСР (в редакції, чинній на момент настання вищевказаних обставин) набуття права власності на жилий будинок і господарські будівлі, належні до цього колгоспному двору, не дає права на користування присадибною земельною ділянкою в розмірі, яким користувався колгоспний двір. Надання присадибних земельних ділянок членам колгоспу, які набули право власності на жилий будинок і господарські будівлі, провадиться в порядку, визначеному статтями 63, 64 цього Кодексу. Якщо особа, яка набула право власності на жилий будинок і господарські будівлі, не є колгоспником, земельна ділянка їй може бути надана в порядку і розмірах, передбачених статтями 77, 78 і 1061 цього Кодексу. В ст. 1061 ЗК УРСР встановлено, що перехід права власності на жилий будинок, розташований у сільському населеному пункті, не тягне за собою переходу права користування присадибною земельною ділянкою. Надання присадибної земельної ділянки особі, до якої перейшло право власності на жилий будинок, провадиться на загальних підставах відповідно до вимог цього Кодексу. У випадках переходу в спадщину права власності на розташований у сільському населеному пункті жилий будинок до спадкоємців, якщо вони не мають права на одержання в установленому порядку присадибної земельної ділянки, а також придбання громадянами, які постійно проживають у містах і селищах міського типу, жилого будинку в сільській місцевості для сезонного або тимчасового проживання або наявності, у них у цій місцевості жилого будинку на праві особистої власності, який вони бажають використовувати для зазначеної мети, цим особам надається у користування земельна ділянка для утримання жилого будинку і виробництва сільськогосподарської продукції в порядку і розмірах, що визначаються законодавством Союзу РСР. Постановою Верховної Ради Української РСР «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» № 562-XII від 18.12.1990 року (далі - Постанова № 562-XII), поміж іншим, передбачено, - Земельний кодекс Української РСР, крім глави 5, ввести в дію з 15 березня 1991 року, а главу 5 - з 1 липня 1992 року (п. 1 Постанови № 562-XII). Земельний кодекс Української РСР застосовується до правовідносин, що виникнуть після введення Кодексу в дію, тобто з 15 березня 1991 року, крім правовідносин, передбачених главою 5 Кодексу, до яких ця глава застосовується з 1 липня 1992 року. До земельних правовідносин, що виникнуть до 15 березня 1991 року (а до правовідносин щодо земельного податку і орендної плати - до 1 липня 1992 року), Земельний кодекс Української РСР застосовується до тих прав і обов`язків, які виникнуть після введення Кодексу в дію (п. 3 Постанови № 562-XII). Пунктом 5 Постанови № 562-XII встановлено, що: рішення про надання і вилучення земельних ділянок, прийняті до 15 березня 1991 року відповідними органами в межах їх компетенції, але не виконані на час введення Земельного Кодексу Української РСР в дію, підлягають виконанню відповідно до вимог Кодексу; громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування; обчислення строку, передбаченого пунктом 8 частини першої статті 27 Кодексу, починається з часу введення його в дію. В п. 8 ч. 1 ст. 27 Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990 року № 561-XII зазначено, що право володіння або право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється Радою народних депутатів у випадку невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і двох років - для несільськогосподарського виробництва. Постановою Верховної Ради Української РСР «Про земельну реформу» № 563-XII від 18.12.1990 року (далі - Постанова № 563-XII), поміж іншим, оголошено з 15 березня 1991 року всі землі Української РСР об`єктом земельної реформи (пункт 1). Надання земель громадянам, підприємствам, установам і організаціям у ході земельної реформи та закріплення їх прав на володіння або користування землею здійснити в порядку, встановленому Земельним кодексом Української РСР (п. 5 Постанови № 563-XII). Пунктом 6 Постанови № 563-XII встановлено, що громадяни, підприємства, установи й організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення у дію Земельного кодексу Української РСР, повинні до 15 березня 1994 року оформити право на володіння або користування землею. Після закінчення вказаного строку раніше надане їм право користування земельною ділянкою втрачається. Отже, з наведеного вбачається, що Земельний кодекс УРСР від 18.12.1990 № 561-XII не передбачав можливості передачі земельних ділянок у приватну власність як фізичним, так і юридичним особам, земельні ділянки надавалися лише у володіння і користування. В ст. 6 Земельного кодексу УРСР від 18.12.1990 № 561-XII встановлено, що у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для: ведення селянського (фермерського господарства); ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель; садівництва; дачного і гаражного будівництва; традиційних народних промислів; у разі одержання у спадщину жилого будинку або його придбання. Порядок успадковування права володіння земельною ділянкою визначається цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. У постійне володіння земля надається колгоспам, радгоспам, іншим державним, кооперативним, громадським підприємствам, установам і організаціям, релігійним організаціям для ведення сільського та лісового господарства. Згідно ст. 17 Земельного кодексу УРСР від 18.12.1990 № 561-XII надання земельних ділянок у володіння або користування здійснюється в порядку відведення. Відведення земельних ділянок провадиться на підставі рішення відповідної Ради народних депутатів. У рішеннях про надання земельних ділянок у володіння і користування вказується мета, для якої вони відводяться. Порядок вирішення питань про надання земельних ділянок у володіння і користування встановлюється Верховною Радою Української РСР. Відповідно до ст. 22 Земельного кодексу УРСР від 18.12.1990 № 561-XII право володіння або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступити до використання наданої земельної ділянки (в тому числі і на умовах оренди) до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право володіння або право користування землею, забороняється. Статтею 23 Земельного кодексу УРСР від 18.12.1990 № 561-XII передбачено, що право володіння або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, районними, міськими Радами народних депутатів. Форми державних актів встановлюються Верховною Радою Української РСР. Постановою Верховної Ради Української РСР «Про форми державних актів на право володіння і користування землею і Положення про порядок надання і вилучення земельних ділянок» № 889-XII від 27.03.1991 року затверджено, зокрема форми державних актів: на право довічного успадкованого володіння землею; на право постійного володіння землею. При цьому, колегія суддів зазначає, що державні акти на право довічного успадкованого володіння землею та на право постійного володіння землею не давали змоги укладати будь-які правочини з земельними ділянками, права на які посвідчувалися цими документами. Інститут права приватної власності на землю був введений в Україні у 1992 році. Декретом Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» № 15-92 від 26.12.1992 року (далі - Декрет) встановлено, сільським, селищним, міським Радам народних депутатів забезпечити передачу протягом 1993 року громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених Земельним кодексом України (абз. 1 ст. 1 Декрету). За ст. 2 Декрету установлено, що передача громадянам України безплатно у приватну власність земельних ділянок для цілей, вказаних у статті 1 цього Декрету, провадиться один раз, про що обов`язково робиться місцевими Радами народних депутатів відмітка у паспорті або документі, який його замінює. Право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 цього Декрету, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю (ст. 3 Декрету). Постановою Верховної Ради України «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» № 2200-XII від 13.03.1992 року (далі - Постанова № 2200-XII) встановлено, місцевим Радам народних депутатів забезпечити передачу землі громадянам України в порядку і розмірах, встановлених статтями 52, 56, 57, 67 Земельного кодексу України, починаючи з 15 травня 1992 року (пункт 4). Встановити, що громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано в установленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до Земельного кодексу України (п. 8 Постанова № 2200-XII). З матеріалів справи вбачається, що згідно рішення Самотоївської сільської ради Краснопільського району Сумської області від 30.01.1995 року ОСОБА_1 передано в приватну власність земельну ділянку загальною площею 0,25 га, в тому числі під забудовою 0,04 га, для ведення особистого підсобного господарства - 0,21 га (т. 1, а. с. 84). Згідно вимог ст. 6 ЗК України (в редакції Закону України від 13.03.1992 № 2196-XII, станом на 30.01.1995 року) громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка). Громадяни набувають право власності на земельні ділянки у разі: одержання їх у спадщину; одержання частки землі у спільному майні подружжя; купівлі-продажу, дарування та обміну. Передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно. Безплатно земельні ділянки передаються у власність громадян для будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), в тому числі земельні ділянки, що були раніше надані у встановленому порядку громадянам для цієї мети, у межах граничного розміру, визначеного статтею 67 цього Кодексу. Колишнім власникам землі (їх спадкоємцям) або землекористувачам земельні ділянки не повертаються. За їх бажанням їм може бути передано у власність або надано у користування інші земельні ділянки на загальних підставах. В ч.ч. 1, 5-7 ст. 17 ЗК України (в редакції Закону України від 13.03.1992 № 2196-XII, станом на 30.01.1995 року) встановлено, що передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. Передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки для: ведення селянського (фермерського) господарства у розмірі згідно з статтею 52 цього Кодексу; ведення особистого підсобного господарства у розмірі згідно з статтею 56 цього Кодексу; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва у розмірах згідно із статтями 57 і 67 цього Кодексу. Зазначені земельні ділянки передаються у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо). Ради народних депутатів розглядають у місячний строк зазначені заяви і матеріали та приймають відповідні рішення. В ч.ч. 1, 2 ст. 67 ЗК України (в редакції Закону України від 13.03.1992 № 2196-XII, станом на 30.01.1995 року) зазначено, що громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються у власність або надаються у користування земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків, господарських будівель, гаражів і дач. Розмір ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) повинен бути не більше: у сільських населених пунктах - 0,25 гектара, селищах міського типу - 0,15 гектара, а для членів колективних сільськогосподарських підприємств і працівників радгоспів - не більше 0,25 гектара, у містах - 0,1 гектара. В ч.ч. 1, 3 ЗК України (в редакції Закону України від 13.03.1992 № 2196-XII, станом на 30.01.1995 року) зазначено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України. Порядок виготовлення та видачі державних актів на право власності на земельну ділянку визначався в Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах 04.05.1999 року № 43 (далі - Інструкція № 43). Законом України від 25.10.2001 року № 2768-III прийнято нову редакцію Земельного кодексу України, який набрав чинності 01 січня 2002 року (далі - ЗК України 2002 року). Відповідно до пункту 1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України 2002 року, рішення про надання в користування земельних ділянок, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу. Установлено, що рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету, є підставою для виготовлення та видачі цим громадянам або їх спадкоємцям державних актів на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку. У разі прийняття відповідними органами рішення про погодження місця розташування об`єкта або про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки до 01 січня 2008 року. Пунктами 1.15 та 1.16 Інструкції № 43 визначено суб`єктів розробки технічної документації зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку та документи, необхідні для технічної документації. До технічної документації зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку обов`язково додається копія справи щодо підготовки рішення про передачу земельної ділянки у приватну власність (пункт 1.17 Інструкції № 43). Згідно з пунктом 2.1 Інструкції № 43 роботи зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку виконуються в такій послідовності: підготовчі роботи; встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки та меж обмежень на використання земельної ділянки; складання кадастрового плану земельної ділянки; заповнення бланка державного акта. Відповідно до положень ст. 55 Закону України «Про землеустрій» № 858-IV від 22.05.2003 року (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень сільської ради), встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів, здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Документація із землеустрою щодо встановлення меж житлової та громадської забудови розробляється у складі генерального плану населеного пункту, проектів розподілу територій і є основою для встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості). Власники та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка. За змістом ст. 12 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень сільської ради) до повноважень сільських рад у галузі земельних відносин на території сіл належить, зокрема, і вирішення земельних спорів. Частинами 1, 3 ст. 158 ЗК України визначено, що земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. За змістом ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року № 280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження, зокрема, вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом. Частиною 5 ст. 158 ЗК України визначено, що у разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.. У рішенні Конституційного суду України № 10-рп/2010 від 01.04.2010 року по справі № 1-6/2010 зазначено, що вирішення земельних спорів фізичних та юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності належить до юрисдикції адміністративних судів, крім публічно-правових спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення (ч. 2 ст. 4, п. 1 ч. 1,2 ст. 17 КАС України). Отже, враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що земельна ділянка площею 0,07 га по АДРЕСА_2 під будівництво індивідуального житлового будинку виділялася батьку позивачки у 1975 році саме у користування, оскільки чинне на той час законодавство не передбачало надання земельних ділянок у власність. Право користування зазначеною земельною ділянкою перейшло до позивачки у 1989 році, у зв`язку зі смертю її матері ОСОБА_7 . Згідно рішення Самотоївської сільської ради Краснопільського району Сумської області від 30.01.1995 року ОСОБА_1 передано в приватну власність земельну ділянку загальною площею 0,25 га, в тому числі під забудовою 0,04 га, для ведення особистого підсобного господарства - 0,21 га. Отже, за рішення Самотоївської сільської ради Краснопільського району Сумської області від 30.01.1995 року ОСОБА_1 на виконання вимог Постанови № 563-XII, Декрету, Постанови № 2200-XII, ст. 67 ЗК України (в редакції Закону України від 13.03.1992 № 2196-XII, станом на 30.01.1995 року) реалізувала успадковане нею право користування присадибною земельною ділянкою під забудову в розмірі 0,07 га, наданої її батьку ОСОБА_3 згідно рішенням загальних зборів колгоспу ім. газети «Правда» Краснопільського району Сумської області від 17.07.1975 року, протокол № 3, шляхом набуття у приватну власність земельної ділянки загальною площею 0,25 га, в тому числі під забудовою 0,04 га, для ведення особистого підсобного господарства - 0,21 га. Таким чином, доводи апеляційної скарги на рішення про те, що суд першої інстанції у спірності виниклого питання фактично не розібрався, судовим рішенням більш уваги приділив наявності колгоспного двору за часи УСРР, статусу позивачки як голови колгоспного двору та технічним параметрам будинковолодіння з господарськими спорудами та надвірними будівлями, дозволами на забудови, тощо, тобто того що не стосується взагалі суті спору, обставинам справи, визначених, ініційованих та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу, оскільки право користування земельною ділянкою успадковане позивачкою, виникло саме з підстав надання її батьку у межах реалізації рішення загальних зборів колгоспу ім. газети «Правда» Краснопільського району Сумської області від 17.07.1975 року, протокол № 3, тобто згідно законодавства чинного на час надання земельної ділянки у користування, і відповідно до статусу суб`єкта, якому таке право користування надавалося. Колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 оскаржувала рішення Самотоївської сільської ради Краснопільського району Сумської області від 30.01.1995 року, як щодо визначення загальної площі переданої земельної ділянки, так і в частині передачі їй у приватну власність земельної ділянки під забудовою площею 0,04 га, чи оскаржувала рішення Самотоївської сільської ради від 22.04.2016 року, яким їй надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) в АДРЕСА_2 , загальна площа земельної ділянки близько 0,42 га, під забудовою 0,04 га, для ведення особистого селянського господарства 0,38 га. Також, колегія суддів зауважує, що під час апеляційного розгляду справи представниця позивачки визнала факт того, що стороною позивача до суду подані всі наявні у сторони документи, що стосуються предмету спору. Представниця позивачки також повідомила суду, що у неї відсутня інформація про отримання ОСОБА_1 чи її батьком ОСОБА_3 акту про виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) із визначенням її меж; технічна документація із землеустрою позивачкою не розроблена, у зв`язку із чим, колегія суддів констатує, що суд позбавлений можливості перевірити фактичне розташування на місцевості виділеної позивачці земельної ділянки, а також визначити її фактичний розмір та межі. Таким чином, колегія суддів вважає недоведеними доводи апеляційної скарги на рішення місцевого суду про те, що сучасний стан порушення прав землекористувача ОСОБА_1 тривають, порушення наявні на місцевості, знайшли свого підтвердження експертним дослідженням, але представниками органу місцевого самоврядування не визнаються. Крім того, доводи апеляційної скарги на рішення місцевого суду про те, що Краснопільська селищна рада Сумського району Сумської області протиправно і безпідставно відмежувалася від впорядкування присадибних земельних ділянок за адресами по АДРЕСА_3 , а також про нелегітимність акту погоджувальної комісії від 12.04.2005 року затвердженого рішенням Самотоївської сільської ради від 20.05.2005 року, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на те, що саме за її зверненням відбувався розгляд земельного спору органом місцевого самоврядування, який розглянув його у межах своєї компетенції та прийняв рішення, правомірність якого підтверджена судом за наслідком розгляду справи № 578/302/13-а за позовом ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги на рішення суду про те, що місцевим судом не вирішено позовні вимоги про встановлення порядку користування земельною ділянкою (впорядкуванню присадибних ділянок) за адресами по АДРЕСА_3 , колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, як вбачається з матеріалів справи та пояснень представниці позивачки, суд першої інстанції розглянув всі позовні вимоги, остаточно визначені стороною позивача у заяві від 09.12.2021 року (т. 5, а.с. 60-62). Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги на рішення місцевого суду про те, що судом порушено вимоги процесуального закону щодо оцінки висновків експерта та неналежного дотримання порядку п\допиту свідків, оскільки, по-перше, висновки експертизи (т. 4, а.с. 12-37) відхилені судом, внаслідок використання неналежних вихідних даних експертом, а, по-друге, сторона позивача не заявляла клопотання щодо повторного допиту свідків в апеляційному суді. Ухвалюючи додаткове рішення місцевий суд виходив з того, що рішенням від 21.02.2022 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із чим, згідно вимог ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача, та дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про розподіл судових витрат, з яким погоджується колегія суддів, а доводи апеляційної скарги про те, що у разі відсутності підстав для задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення по суті, суди приймають ухвалу суду про відмову, а не додаткове рішення, вважає неспроможними, з огляду на таке. В ч. 1, 2 ст. 258 ЦПК України зазначено, що судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази. Процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал. Згідно вимог п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати. Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Частинами 1, 2 ст. 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. В ч. 8 ст. 141 ЦПК України зазначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 259 ЦПК України суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Колегія суддів зауважує, що з системного аналізу вищезазначених норм процесуального права вбачається, що у разі якщо суд ухвалюючи рішення по суті спору не вирішив питання розподілу судових витрат, подальше його вирішення можливе шляхом ухвалення додаткового рішення з власної ініціативи суду чи за заявою учасників справи, в тому числі за умови виконання учасником справи вимог абз. 2 ч. 8 ст. 141 ЦПК України. При цьому, у разі невиконання учасником справи приписів абз. 2 ч. 8 ст. 141 ЦПК України, тобто неподання доказів понесення судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, така заява залишається без розгляду судом про що поставляється відповідна ухвала. Колегія суддів констатує, що всі аргументи апеляційних скарг на рішення та додаткове рішення суду фактично зводяться до переоцінки доказів у справі та не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява №4909/04, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, оскільки визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, вірно визначив характер спірних правовідносин, надавши правильно правову оцінку фактичним обставинам справи. Отже, за встановлених обставин справи та вимог закону, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог та заяви про розподіл судових витрат. Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду і не містять нових даних, які б давали підстави для скасування чи зміни ухвалених рішень. Правильно встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційні скарги задоволенню не підлягають. Відповідно до п.п. б, в п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат. Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-382, 389 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Великописарівського районного суду Сумської області від 21 лютого 2022 року і додаткове рішення Великописарівського районного суду Сумської області від 14 червня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 12 вересня 2022 року. Головуючий - С.С. Ткачук Судді: О.І. Собина Т.А. Левченко