Постанова Київський апеляційний суд № 752/6973/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 752/6973/21 Головуючий у 1-й інст. - Шевченко Т.М. Апеляційне провадження 22-ц/824/5661/2022 Доповідач - Рубан С.М П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 серпня 2022 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Рубан С.М. суддів Заришняк Г.М., Кулікова С.В. при секретарі Загородній С.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргуОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа: Орган опіки та піклування Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,- В С Т А Н О В И В : У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом, в якому просила визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 . Посилається на те, що 25 березня 2003 року на підставі ордеру виданого Голосіївською районною в м. Києві державною адміністрацією Лук`яненко О.М. отримано квартиру АДРЕСА_1 , яка на даний час є неприватизованою. Крім того, вказує на те, що у вказаній квартирі зареєстровані в тому числі онуки позивача ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 - діти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який є сином позивача. Зазначає, що у вказаній квартирі онуки не проживають, відповідачі не сплачують комунальні послуги, в утриманні житла участі не беруть, особистих речей в квартирі не мають, квартирою не цікавляться. Розпорядженням Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації від 24 червня 2020 року ОСОБА_3 та його дітям надано з житлового фонду соціального призначення квартиру АДРЕСА_2 . Посилається на те, що факт реєстрації дітей порушує право позивача на вільне розпорядження та користування майном. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 29 листопада 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, 14 січня 2022 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Посилається на те, що судом першої інстанції не проведено повного і всебічного вивчення і перевірки доказів, оскільки згідно ордеру № 1267 від 25 березня 2003 року, виданого Голосіївською районною в м. Києві державною адміністрацією отримано квартиру АДРЕСА_3 . На даний час квартира не приватизована, перебуває в комунальній власності. Крім того, згідно витягу № 13962438 від 18 січня 2021 року про склад сім`ї виданої управлінням «Центр надання адміністративних послуг Голосіївського району в м. Києві» в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані громадяни: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована з 27 серпня 1982 року., ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрована з 25 лютого 2000 року, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрований з 12 квітня 2001 року, ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_7 , зареєстрована з 02 квітня 2009 року, ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_8 , зареєстрована з 15 вересня 2011 року, ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_9 , зареєстрована 15 вересня 2011 року, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_10 , зареєстрована 15 вересня 2011 року. Онуки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та їх батьки не проживають в житловому приміщенні в квартирі АДРЕСА_1 понад один рік без поважних причин. Посилається на те, що на даний час діти проживають з матір'ю в АДРЕСА_4 . Крім того, посилається на те, що факт реєстрації відповідачів порушує право позивача на вільне розпорядження і користування майном. Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи не надходив. В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу з підстав викладених у ній та просила задовольнити. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що малолітні діти не можуть обирати самостійно місце свого проживання, тому факт їх не проживання у спірному житловому приміщенні не є безумовною підставою для позбавлення дітей права користування цим житлом. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції та не приймає до уваги доводи апеляційної скарги виходячи з наступного. Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України). Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та апеляційним судом перевірено, що 25 березня 2003 року Голосіївською районною в м. Києві державною адміністрацією ОСОБА_1 видано ордер на квартиру АДРЕСА_1 на сім`ю чотирьох осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_3 (а.с. 14). ІНФОРМАЦІЯ_11 народилась ОСОБА_4 , що підтверджується даними свідоцтва про народження НОМЕР_1 (а.с. 15). ІНФОРМАЦІЯ_12 народилась ОСОБА_5 , що підтверджується даними свідоцтва про народження НОМЕР_2 (а.с. 17). ІНФОРМАЦІЯ_13 народилась ОСОБА_6 , що підтверджується даними свідоцтва про народження НОМЕР_3 (а.с. 16). Згідно даних вказаних вище свідоцтв про народження батьками ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 є відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Відповідно даних довідок про склад сім`ї № 321 від 03.02.2017 року та витягу з реєстру територіальної громади м. Києва, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_12 , 1960 року народження, ОСОБА_7 , 1984 року народження, ОСОБА_8 , 2009 року народження, ОСОБА_3 ,, 1985 року народження, ОСОБА_13 , 2007 року народження, ОСОБА_5 , 2009 року народження, та ОСОБА_14 , 2011 року народження (а.с. 12). Згідно акту-довідки № 136 від 22 грудня 2016 року, зі слів сусідів, ОСОБА_4 , 2007 року народження, ОСОБА_5 , 2009 року народження, та ОСОБА_14 , 2011 року народження, не проживають у квартирі АДРЕСА_1 з 2011 року(а.с. 18). Аналогічні відомості містяться у актах-довідках № 436 та 392 від 19.01.2021 року і 21.09.2018 року відповідно (а.с. 19 - 20). З листа Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Голосіївського району м. Києва від 29.12.2016 року вбачається, що за період з 2012 року по 2016 рік діти ОСОБА_13 , 2007 року народження, ОСОБА_5 , 2009 року народження, та ОСОБА_14 , 2011 року народження, на диспансерному обліку у лікаря ЗПСМ амбулаторії № 5 не перебувають та за медичною допомогою за місцем реєстрації не зверталися. Діти проживають з матір`ю в іншому районі (а.с. 21). Розпорядженням Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації № 294 від 24.06.2020 року з житлового фонду соціального призначення ОСОБА_3 , 1985 року народження, на родину з 4 осіб ( ОСОБА_3 , 1985 року народження. ОСОБА_4 , 2007 року народження, ОСОБА_5 , 2009 року народження, ОСОБА_17 , 2011 року народження) надано квартиру АДРЕСА_5 (а.с. 23). Згідно ч.ч.1-3 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Відповідно до ст.18 СК України держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла. Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла». Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві (рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року, заява № 30856/03, Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine § 41-42). Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_9 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на даний час проживають з матір`ю ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_4 колегія суддів не приймає до уваги, оскільки матеріали справи не містять доказів відповідно до приписів статтей 76-81 ЦПК України на підтвердження обставин не проживання у спірній квартирі. Згідно ст.ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Твердження апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не взято до уваги доводи позивача про те, що відповідачі та їх представники не проживають в даній квартирі понад один рік, не сплачують комунальні платежі, в утриманні житла участі не беруть, особистих речей в квартирі не має і взагалі квартирою не цікавляться, тому неповнолітні онуки вважаються такими, що втратили право на користування житловим приміщення колегія суддів не приймає до уваги виходячи з наступного. Відповідно до ст.3 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20.11.1989 року із змінами, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року № 789-ХІІ, якою передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до ч. 4, 6 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Фізична особа може мати кілька місць проживання. На момент подання позову, тобто станом на 15.03.2021 року, діти ОСОБА_4 , 2007 року народження, ОСОБА_5 , 2009 року народження, ОСОБА_6 , 2011 року народження, є малолітніми, тобто такими, які не досягли 14 років. Оскільки малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом. Не можна вважати не поважною причину не проживання дитини у спірному житлі її проживання в іншому місці, з одним із батьків, відповідно до рішення суду про визначення місця проживання дитини, оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин не проживання дитини і наявність у того з батьків з ким вона фактично проживає права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини. Відповідно до статті 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції). Вищевказане узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/7546/16-ц, від 27 червня 2019 року у справі № 337/1760/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 368/750/16-ц (провадження № 61-31705св18), від 25 серпня 2020 року у справі № 206/3425/18 (провадження № 61-9122св19), від 9 вересня 2020 року у справі № 755/16152/16-ц (провадження № 61-11414св19). До апеляційного суду 24 січня 2022 року надійшла заява ОСОБА_19 в якій він погоджується на «виписку» його та його дітей з квартирі матері по АДРЕСА_6 . Пише, що у нього на даний час є інша сім'я, дружина та діти. Просить суд зобов`язати колишню дружину ОСОБА_2 зняти з реєстраційного обліку проживання за адресою АДРЕСА_6 його дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та зареєструвати їх дітей за адресою матері ОСОБА_2 по АДРЕСА_4 для того, щоб ОСОБА_21 міг виписатися з квартири АДРЕСА_1 (а.с.115). Колегія суддів не приймає до уваги вказану заяву ОСОБА_3 , оскільки як вбачається із позовної заяви ОСОБА_3 є відповідачем в інтересах дітей. Відповідно до вимог позовної заяви позивач просить визнати такими, що втратили право користування житловим приміщенням неповнолітніх дітей ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.5). Вимоги про визнання втратившим законного представника неповнолітніх дітей, їх батька ОСОБА_3 , позовна заява не містить. Вимоги заяви ОСОБА_3 про зобов`язання колишню дружину ОСОБА_2 зняти з реєстраційного обліку за адресою спірної квартири його дітей та зареєструвати їх спільних дітей за адресою їх матері, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки ОСОБА_3 не є позивачем у даній справі, а відповідачем, який представляє інтереси неповнолітніх відповідачів як їх законний представник. Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 не знайшли підтвердження доказами відповідно до приписів статтей 76-81 ЦПК України. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Othersv. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04). Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). За встановлених обставин, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи та порушення прав скаржника. Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення. Оскільки рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для скасування. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 листопада 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 08 вересня 2022 року. Головуючий Судді