Постанова 4824 № 754/225/21

Справа № 754/225/21 Головуючий в суді І інстанції Зотько Т.А. Провадження № 22-ц/824/2562/2022 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 вересня 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Мельника Я.С., суддів: Матвієнко Ю.О., Гуля В.В., за участі секретаря Примушка О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 вересня 2021 року та на додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної інноваційної фінансово-кредитної установи про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ВСТАНОВИВ: У січні 2021 року позивач звернулася до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого, зазначила, що 07 грудня 2017 року її було прийнято до відповідача на роботу на посаду начальника сектору по роботі з кадрами. З 01 березня 2018 року її було переведено на посаду начальника відділу кадрів. Вказує, що 01 грудня 2020 року її було двічі за день безпідставно притягнуто до дисциплінарної відповідальності, а саме оголошено догану та звільнено з посади начальника відділу кадрів за п. 3 ст. 40 КЗпП України на підставі наказу від 01.12.2020 № 146к/тр «Про припинення трудового договору». Такі дії відповідача вважає необґрунтованими та вчиненими з грубим порушенням діючого законодавства з огляду на те, що оголошення догани та її звільнення із займаної посади відбулось без отримання згоди виборчого профспілкового органу, усі події відбувались під час її тривалого перебування на лікарняному, про що роботодавцю було відомо і підтверджується копіями лікарняних листків. Вказує, що в наказі про оголошення догани від 01.12.2020 № 145к/тр зазначено, що вона не вживала вичерпних та своєчасних заходів з розшуку (або відновлення) втрачених документів відділу кадрів, при цьому їй не було надано часу та жодної можливості щодо розшуку (або відновлення) втрачених документів, тощо. Також, при звільненні з нею не провели остаточного розрахунку в порушення ст. ст. 47 та 116 КЗпП України, в наказі про звільнення відсутня інформація про компенсацію невикористаних відпусток, залишились без оплати два листки непрацездатності, які були здані до установи 26 листопада 2020 року та станом на 30 грудня 2020 року без оплати залишились ще три листки непрацездатності, що були здані до установи 16 грудня 2020 року. Отже, на підставі викладеного просила визнати незаконним та скасувати наказ Державної інноваційної фінансово-кредитної установи №145-к/тр від 01 грудня 2020 року про оголошення їй догани; визнати незаконним та скасувати наказ Державної інноваційної фінансово-кредитної установи №146-к/тр від 01.12.2020 р. про звільнення її з посади начальника відділу кадрів ДІФКУ; визнати її звільнення з посади начальника відділу кадрів Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення, незаконним та поновити її на посаді начальника відділу кадрів Державної інноваційної фінансово-кредитної установи; стягнути з Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.12.2020 р. до дати ухвалення судового рішення та судові витрати на правничу допомогу. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 28 вересня 2021 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ Державної інноваційної фінансово-кредитної установи №145-к/тр від 01 грудня 2020 року про оголошення догани ОСОБА_1 . Визнано незаконним та скасовано наказ Державної інноваційної фінансово-кредитної установи №146-к/тр від 01 грудня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу кадрів на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення та поновлено її на посаді начальника відділу кадрів Державної інноваційної фінансово-кредитної установи. Стягнуто з Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у загальному розмірі 257 936,49 грн., витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 1 816,00 грн. Стягнуто з Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на користь держави судовий збір у розмірі 908,00 грн. Додатковим рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2021 року заяву представника позивача задоволено, стягнуто з Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на користь позивача понесені судові витрати на юридичні послуги у розмірі 5 500 грн. Не погоджуючись із цими рішеннями, представник Державної інноваційної фінансово-кредитної установи подав апеляційну скаргу, в якій просив їх скасувати, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом усіх обставин справи. Обґрунтовував доводи апеляційної скарги тим, що місцевим судом не наведено обґрунтованих мотивів відхилення доказів відповідача та не надана мотивована оцінка аргументів відповідача, та вказує на неспівмірність витрат на правову допомогу складності справи. Від представника ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що в наказі ДІФКУ № 146-к/тр від 01.12.2020 «Про припинення трудового договору» відсутні відомості щодо змісту та часу вчинення позивачкою невиконання чи неналежного виконання трудових обов`язків та ознак систематичності, що свідчить про недоведеність підстав для звільнення ОСОБА_1 за п. 3 ст. 40 КЗпП України, а також, що оголошення догани та її звільнення відбулось без отримання згоди ППО ДІФКУ, членом якого є позивачка, відтак підлягає задоволенню вимога про визнання незаконним наказів та поновлення позивача на роботі, а також стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 01 грудня 2020 року по 28 вересня 2021 року з урахуванням 207 робочих дні у розмірі 257 936,49 грн. Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку з задоволенням позову ОСОБА_1 підлягають стягненню з відповідача судові витрати понесені позивачем на надання правової допомоги адвоката, у розмірі 5 500 грн. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, 07 грудня 2017 року ОСОБА_1 було прийнято до Державної інноваційної фінансово - кредитної установи на посаду начальника сектору по роботі з кадрами (а.с.18 т.1). З 01 березня 2018 року позивачку було переведено на посаду начальника відділу кадрів ДІФКУ (а.с.19 т.1). Згідно копії Наказу № 107 к\тр від 21 вересня 2020 року про припинення трудового договору, винесеного Державною інноваційною фінансово-кредитною установою, 21 вересня 2020 року ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника відділу кадрів Установи у зв`язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації (пункт 2 частини 1 ст. 40 КЗпП України, підставою звільнення була службова записка від 18.09.2020 р. № 619, службова записка № 620 від 21.09.2020 р (а.с.26 т.1). Наказом ДІФКУ № 109-к/тр «Про скасування наказу та виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника» від 22 вересня 2020 року було скасовано наказ ДІФКУ № 107к\тр від 21 вересня 2020 року «Про припинення трудового договору» у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю ОСОБА_1 (а.с.42). 20 жовтня 2020 року комісією зі службового розслідування, утвореної згідно наказу ДІФКУ, складено «Висновок службового розслідування факту відсутності в справах відділу кадрів Установи документів, зазначених в п. 1 наказу від 29.09.2020 р. № 97» (а.с.51-56 т.1). Відповідно до вищезгаданого висновку, при вирішенні питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності начальника відділу кадрів ОСОБА_1 , комісія дійшла висновку, що начальник відділу кадрів ОСОБА_1 через неналежне виконання своїх посадових обов`язків та інших нормативно-правових актів, всупереч інтересам Установи: не забезпечила зберігання трудової книжки, особової картки та особової справи ОСОБА_1 згідно з вимогами чинного законодавства; не забезпечила зберігання наказу про надання відпустки № 40 за 2020 рік та наказу про короткострокові відрядження № 38 за 2018 рік згідно з вимогами чинного законодавства; не забезпечила заходів щодо збереження інформації, що становить комерційну таємницю та конфіденційну інформацію в Установі. Таким чином, на думку Комісії з проведення службового розслідування в діях начальника відділу кадрів ОСОБА_1 вбачається порушення: п. 2.7, п. 2.14., п, 2.18, п. 2.20 Посадової інструкції начальника відділу кадрів Установи, затвердженої 01.03.2018 головою правління Установи; п. 3.11, п. 3.12, п. 3.13 та п. 3.14 Положення про відділу кадрів, затвердженого наказом Установи від 26.07.2018 № 43; Інструкції з діловодства в ДІФКУ, яка затверджена наказом від 22.09.2017 № 27; Закону України «Про захист персональних даних»; Постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 № 301 та Інструкції про порядок ведення трудових працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58; положень розділів IV та V Антикорупційної програми Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на 2020-2021 роки, затвердженої наказом Установи від 19.06.2020 № 71; п. 6.1. та п. 6.2. Положення про конфіденційну інформацію та комерційну таємницю в Державній інноваційній фінансово-кредитній установі, затвердженого наказом від 05.07.2018 р. №37. З урахування викладеного, на підставі думки та висновків членів Комісії, вважається за доцільне: застосовувати дисциплінарне стягнення до начальника відділу кадрів ОСОБА_1 , за неналежне виконання своїх посадових обов`язків посадових обов`язків та допущені порушення вимог чинного законодавства щодо порядку ведення, зберігання та обліку трудових книжок працівників. Рекомендовано подати до Національної поліції України заяви про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 357 Кримінального кодексу України. 21 жовтня 2020 року Уповноваженим з антикорупційної діяльності - ОСОБА_2 було письмово висловлено окрему думку за результатами службового розслідування, а саме ОСОБА_2 зазначив про незгоду зі змістом висновку, засвідчивши, що робота комісії проведена неякісно, з порушенням норм чинного законодавства та внутрішніх нормативно-правових актів ДІФКУ, а також містять ознаки упередженості та особистої зацікавленості у результатах розслідування (а.с.57-58 т.1). 12 листопада 2020 року було проведено засідання Правління ДІФКУ, де другим питанням порядку денного вирішувалось питання про притягнення начальника відділу кадрів ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності. Рішенням правління від 12 листопада 2020 року № 58 було постановлено звернутись до Первинної профспілкової організації ДІФКУ щодо отримання згоди виборного профспілкового органу, членом якого є ОСОБА_1 , на притягнення її до дисциплінарної відповідальності. Встановлено виборному органу ППО ДІФКУ 15 денний строк на розгляд письмового подання щодо згоди на притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності та 3-денний строк на повідомлення про прийняте рішення. У разі пропуску цього строку прийнято вважати, що виборний орган первинної профспілкової організації дав згоду на притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності. За умови отримання згоди виборного профспілкового органу Первинної профспілкової організації ДІФКУ, застосувати до начальника відділу кадрів ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді догани (а.с. 59-68 т.1). Державною інноваційною фінансово - кредитною установою було винесено Наказ від 01 грудня 2020 року № 145-к/тр про оголошення догани ОСОБА_1 , начальнику відділу кадрів, за порушення трудової дисципліни (невиконання чи неналежне виконання працівником з його вини обов`язків, покладених на нього локальними нормативно правовими актами ДІФКУ, посадовою інструкцією і невжиття вичерпних та своєчасних заходів з розшуку (або відновлення) втрачених документів відділу кадрів. Підставою слугував висновок комісії із службового розслідування від 20 жовтня 2020 року, рішення правління від 12 листопада 2020 року № 58 (а.с.79 т.1). За результатом розгляду порядку денного, було постановлено Рішення правління ДІФКУ від 01 грудня 2020 року № 67, згідно якого рекомендовано звільнити (припинити трудовий договір) начальника відділу кадрів ОСОБА_1 на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення (а.с. 80 т.1). Наказом Державної інноваційної фінансово-кредитної установи №146-к/тр від 01.12.2020 р. ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу кадрів ДІФКУ, на підставі п.3 ст.40 КЗпП України, на підставі Наказу про оголошення догани від 01.12.2020 №145-к/тр, Рішення правління від 12.11.2020 №58, Рішення правління від 01.12.2020 №67 (а.с. 86 т.1) 02 грудня 2020 року Першим заступником голови правління ДІФКУ - ОСОБА_4 було письмово висловлено окрему думку на рішення правління № 67 від 01 грудня 2020 року, зокрема, зазначено що про виявлені факти порушень на засіданні правління було розглянуто лише один документ - службову записку № 876 від 30 листопада 2020 року від ОСОБА_3 , яка і була доповідачем, при розгляді питання було порушено принципи неупередженості та справедливої оцінки результатів роботи, встановлені Правилами корпоративної етики ДІФКУ, застосування до позивачки психологічного тиску у вигляді застосування дисциплінарних стягнень (звільнення 21.09.2020 р., догана від 01.12.2020 р.); Видання наказу №107 к\тр від 21.09.2020 р. «Про припинення трудового договору» про звільнення позивачки без погодження з ППО ДІФКУ та без розгляду питання на засіданні правління, прийняття рішення 12.11.2020 р. на позачерговому засіданні Правління ДІФКУ про оголошення ОСОБА_1 догани за умови отримання згоди профкомітету ДІФКУ. При розгляді питання членам Правління не було надано пояснень ОСОБА_1 та матеріалів службового розслідування, видання наказу №145к/тр «Про оголошення догани» 01.12.2020 р., до якого ОСОБА_1 надала ряд зауважень, розгляд питання застосування до ОСОБА_1 заходів дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення на позачерговому засіданні Правління 01.12.2020 р. без надання членам Правління пояснень ОСОБА_1 та перевірки фактів викладених у службовій записці № 876 від 30.11.2020 р., викладених ОСОБА_3 (а.с.85 т.1). Крім того, 02 грудня 2020 року головою ППО ДІФКУ ОСОБА_2 голові правління ДІФКУ ОСОБА_5 було направлено звернення щодо порушення ним чинного трудового законодавства України, зважаючи на обставини звільнення позивачки ОСОБА_1 та без отримання згоди виборного профспілкового органу в порушення ч. 2 ст. 252 КЗпП України та ст.41 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»; в даному зверненні роботодавця було також повідомлено про ненадання згоди на звільнення позивачки та обґрунтування такого рішення (а.с.89-91 т.1). 10 грудня 2020 року першим заступником голови Правління ОСОБА_4 було надано пояснювальну записку на ім`я голови Правління ДІФКУ на виконання резолюції останнього від 02 грудня 2020 року за вих. № 573 щодо викладених фактів в пояснювальній записці (окрема думка ОСОБА_4 від 02.12.2020) В пояснювальній записці ОСОБА_4 зазначив, що звільнення позивачки - результат упередженого ставлення та неприязних стосунків ОСОБА_5 (а.с.92-93 т.1) Згідно із ст. 147 КЗпПУ за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких видів стягнення, як догана або звільнення. Статтею 149 КЗпП України, яка регулює порядок застосування дисциплінарних стягнень, визначено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення, власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку. При цьому, для застосування дисциплінарного стягнення уповноваженому органу необхідно встановити наявність всіх елементів складу дисциплінарного проступку - об`єкту, об`єктивної сторони, суб`єкта, суб`єктивної сторони, а також врахувати інші обставини, що мають значення: ступінь тяжкості, наявність шкоди, особу працівника. Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, дотримуватися трудової дисципліни. Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків. Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника. Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків. Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку. Саме на роботодавцеві лежить обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення, власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. За відсутності вини, працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності. За правилами п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення. Виходячи зі змісту даної норми, для звільнення працівника за систематичне порушення трудової дисципліни необхідно, щоб він вчинив конкретний дисциплінарний проступок, тобто допустив невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків, щоб це невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків було протиправним та винним і носило систематичний характер, а за попередні порушення трудової дисципліни (одне чи декілька) до працівника застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення з додержанням порядку їх застосування, але вони не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок. Поважними причинами визначаються такі причини, що виключають вину працівника. Систематичним порушенням трудової дисципліни вважається порушення, вчинене працівником, який і раніше порушував трудову дисципліну, за що притягувався по дисциплінарної відповідальності та порушив її знову. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання, відповідно до ст. 80 ЦПК. В наказі ДІФКУ № 146-к/тр від 01.12.2020 року «Про припинення трудового договору» відсутні відомості щодо дати, змісту та часу вчинення позивачкою невиконання чи неналежного виконання трудових обов`язків, ознак систематичності, що свідчить про відсутність правових підстав для звільнення ОСОБА_1 за п. 3 ст. 40 КЗпП України. Крім того, 02 грудня 2020 року головою Первинної профспілкової організації ДІФКУ ОСОБА_2 голові правління ДІФКУ ОСОБА_5 було направлено звернення щодо порушення ним чинного трудового законодавства України, зважаючи на обставини звільнення ОСОБА_1 без отримання згоди виборного профспілкового органу в порушення ч. 2 ст. 252 КЗпП України та ст.41 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», та повідомлено про ненадання згоди на звільнення позивачки. Згідно роз`яснень п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.92 «Про практику розгляду судами трудових спорів» відмова профспілкового органу в згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі. Із змісту ч. 2 ст. 235 КЗпП України вбачається, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Аналізуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01.12.2020 року по 28.09.2021 року у розмірі 257 936,49 грн. Доводи апеляційної скарги про безпідставне стягнення судом першої інстанції з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи, оцінюються колегією суддів критично, з огляду на таке. Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Отже, ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI). Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина восьма, дев`ята статті 139 ЦПК України). Згідно з положеннями частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Звертаючись до суду із заявою про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, представником позивача на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, надано до суду копію договору про надання правничої допомоги № 15/12/20 про надання правничої допомоги від 15.12.2020 року; копію додаткової угоди № 02 до договору № 15/12/20 про надання правничої допомоги від 15.12.2020 року; Акту наданих послуг № 01 до договору № 15/12/20 про надання правничої допомоги від 15.12.2020 року; копії рахунків, згідно яких загальна вартість послуг, наданих позивачу ОСОБА_1 складає 5 500, 00 грн. Підстав для зменшення цих витрат судом не встановлено. Отже, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази подані представником позивача, є безумовною підставою для їх відшкодування, адже цей розмір доведений документально, обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідача понесених ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в заявленому розмірі здійснено у відповідності до закону, з урахуванням всіх обставин та доказів, поданих на обґрунтування заяви. Інших вагомих та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваних рішень, апеляційна скарга не містить. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваних рішень не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені такі порушення норм матеріального чи процесуального права, які б відповідно до ст. 376 ЦПК України, могли б бути підставою для їх скасування, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення місцевого суду - без змін. У зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, відповідно до ст.141, п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України, апеляційний суд покладає на відповідача витрати позивача на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Представник ОСОБА_1 - адвокат Малиновської А.Б. у клопотанні про розподіл судових витрат просила стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 3 500 грн. На підтвердження факту понесення таких витрат надала: ордер на надання правничої (правової) допомоги №1186277; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; копію Договору №15/12/20 про надання правничої допомоги від 15 грудня 2020 року, додаткової угоди №01 від 17 грудня 2020 року до Договору, згідно якої сторони погодили вартість послуг адвоката у розмірі 500 грн./сторінка за складання процесуальних документів, представництво під час судових засідання - 1000 грн.; оригінал рахунку-фактури, копії квитанції та меморіального ордеру на суму 2 500 грн., оригінал рахунку-фактури, копії квитанції та меморіального ордеру на суму 1 000 грн. З матеріалів справи вбачається, що відзив представника позивача на апеляційну скаргу та клопотання про розподіл судових витрат були направлені відповідачу по справі, проте жодних заперечень та клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції від відповідача до апеляційного суду не надійшло. У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі №750/2055/20 (провадження № 14-16723св20) зазначено, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача, понесених позивачем в суді апеляційної інстанції, витрат на правничу допомогу у розмірі 3 500 грн. Керуючись ст. ст. 374, 375 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державної інноваційної фінансово-кредитної установи залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 вересня 2021 року та додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2021 року - без змін. Стягнути з Державної інноваційної фінансово-кредитної установи (код ЄДРПОУ - 00041467) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний ІПН - НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 500 (три тисячі п`ятсот) гривень. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Судді: