Ухвала КАС ВС № 160/22578/21

УХВАЛА 06 вересня 2022 року м. Київ справа № 160/22578/21 адміністративне провадження № К/990/22297/22 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Уханенка С.А. перевірив касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до П`ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), Дніпропетровської обласної прокуратури, за участю третьої особи - Офісу Генерального прокурора, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, В С Т А Н О В И В: У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до П`ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) (далі - П`ятнадцята кадрова комісія), Дніпропетровської обласної прокуратури, в якому просив суд: визнати протиправним та скасувати рішення П`ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур від 13 вересня 2021 року №351 «Про неуспішне проходження прокурором атестації»; визнати протиправним та скасувати наказ керівника Дніпропетровської обласної прокуратури від 19 жовтня 2021 року №3308к про звільнення його з посади прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №2 Дніпропетровської області та органів прокуратури з 22 жовтня 2021 року на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України від 19 вересня 2019 року №113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон №113-IX); поновити його на посаді прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2 Дніпропетровської області або іншій рівнозначній посаді та органах прокуратури з 25 жовтня 2021 року; стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу; зобов`язати П`ятнадцяту кадрову комісію призначити йому новий час (дату) повторного проходження (складання) етапу атестації у формі складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використання комп`ютерної техніки. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2022 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення П`ятнадцятої кадрової комісії від 13 вересня 2021 року №351 «Про неуспішне проходження прокурором атестації». Визнано протиправним та скасовано наказ керівника Дніпропетровської обласної прокуратури від 19 жовтня 2021 року №3308к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №2 Дніпропетровської області та органів прокуратури з 22 жовтня 2021 року на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцевих і перехідних положення» Закону №113-IX. Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №2 Дніпропетровської області та в органах прокуратури з 23 жовтня 2021 року. Стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23 жовтня 2021 року по 09 лютого 2022 року у розмірі 28 883,25 грн. В іншій частині позову відмовлено. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2022 року змінено рішення суду першої інстанції в частині суми стягнення з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 23 жовтня 2021 року по 09 лютого 2022 року із суми 28883,25 грн на правильну суму 26607,60 грн. В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2022 року залишено без змін. 17 серпня 2022 року Офісу Генерального прокурора звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2022 року. Заявник, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення ними норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та відмовити в позові. Предметом спору у цій справі є правомірність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором, за наявності іншого рішення попередньої комісії про допуск його до повторної здачі іспиту та звільнення прокурора з цих підстав з органів прокуратури. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами. Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. В обґрунтування касаційної скарги заявник, зокрема, указав про наявність підстав для відкриття касаційного провадження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Вирішуючи питання відкриття касаційного оскарження з вказаної підстави, Суд виходить з наступного. Суд зазначає, що за приписами частини четвертої статті 328 КАС України оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 цієї норми КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті. Аналізуючи доводи касаційної скарги в цій частині, Верховним Судом установлено, що зміст касаційної скарги викладено шляхом непослідовного опису обставин справи з посиланням на норми, які на думку заявника, що пояснюють алгоритм визначення результатів іспиту та межі повноважень дискреційних повноважень кадрових комісій під час прийняття ними відповідного рішення. Проте ці аргументи заявник не виклав у логічному у взаємозв`язку з обставинами цієї справи, що мають індивідуальний характер, а лише послався на відсутність правової оцінки суду касаційної інстанції щодо окремих положень Закону №113-1Х та Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 (далі - Порядок №221) та Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року №233 (далі - Порядок №233), формально зазначивши про необхідність їхнього тлумачення. Натомість у цій справі, вирішуючи спір та задовольняючи позов, суди виходили з того, що під час проходження другого етапу іспиту ОСОБА_1 набрав 87 балів, що є меншим за прохідний бал, через що він звернувся до Першої кадрової комісії з відповідною заявою про надання йому можливості повторно здати іспит, оскільки погіршення його стану здоров`я (що підтверджувалося листком непрацездатності) вплинули на кінцевий результат випробування. Згідно із протоколом засідання Першої кадрової комісії від 20 листопада 2020 року №12 заяву позивача задоволено, виключено його зі списків таких, що не пройшли атестацію та вирішено допустити до складання іспиту в інший час, однак новий час та дату складання іспиту комісія не указала, так як це питання поза межами її повноважень. Указане рішення Першої кадрової комісії, оформлене протоколом від 20 листопада 2020 року №12 є чинним, не скасоване і прийняте саме на підставі пункту 7 розділу І Порядку №221. Надалі, на підставі наказу Генерального прокурора від 16 липня 2021 року №236 Перша кадрова комісія припинила свою діяльність, а наказом Генерального прокурора від 22 липня 2021 року №239 створено П`ятнадцяту кадрову комісію. 19 серпня 2021 року на засіданні П`ятнадцятої кадрової комісії було розглянуте питання про включення позивача до графіку складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки та проголосовано проти такого включення, оскільки про технічні збої у програмі та погіршення стану здоров`я ОСОБА_1 повідомив після завершення іспиту. Крім того, на засіданні цієї ж комісії 13 вересня 2021 року прийнято рішення про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки у зв`язку з набранням ними балів що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту та ухвалено рішення про неуспішне проходження атестації прокурорами (про що складено протокол №11). Ураховуючи те, що на час розгляду справи існували протилежні рішення кадрових комісій щодо позивача, водночас ні Закон №113-1Х, ні Порядок №221 та ні Порядок №233 не наділяють кадрову комісію повноваженнями за тими ж самими обставинами приймати нове рішення чи переглядати власне рішення або рішення попередньої кадрової комісії щодо призначення прокурору нового часу (дати) складання відповідного іспиту чи проведення з ним співбесіди, чи приймати рішення про відмову включити прокурора до графіку складання іспитів, щодо якого вже прийнято рішення про призначення йому нової дати складання іспиту, суди дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позову. У касаційній скарзі відсутні об`єктивні доводи на спростування висновків судів, а мотиви заявника зводяться до дискреційних повноважень комісій, з посиланням на обставини цієї справи. Так, Офіс, зокрема, описує процедуру проведення атестації та наводить аргументи, що на його думку свідчить про бездіяльність позивача під час проходження іспиту. Проте у скарзі не наведено жодного доводу, що пояснює причини повторного вирішення новоствореною кадровою комісією заяви прокурора щодо можливості повторного проходження ним іспиту і заявник не обґрунтовує підстави, за яких, за наявності чинного рішення попередньої комісії (яким таку заяву вже вирішено і яке підлягало виконанню лише в частині призначення нової дати та часу іспиту) і не зазначає норми, що надають новоствореній комісії такі повноваження. Інші доводи касаційної скарги зводяться до цитування норм законодавства, мотивів щодо правомірності звільнення позивача за наявності двох протилежних рішень, з посиланням на необхідність реалізації реформування системи органів прокуратури. Заявник також указує про неповне з`ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, однак фактично не погоджується з оцінкою доказів у справі, що свідчить про їхню переоцінку і виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України. Суд зазначає, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а позивач обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі. Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, зокрема, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Проста констатація самого факту наявності або відсутності висновку у постанові Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах не є достатньою підставою для обґрунтування касаційної скарги, оскільки вимагає визначення норми права, щодо якої наявний або відсутній висновок Верховного Суду та викладення обґрунтувань неправильного застосування/не застосування цієї норми права. Лише загальні посилання на невідповідність судових рішень висновкам Верховного Суду, за відсутності вмотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. За таких обставин, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до П`ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), Дніпропетровської обласної прокуратури, за участю третьої особи - Офісу Генерального прокурора, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку повернути особі, яка її подала.

2. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає. Суддя С.А. Уханенко