Постанова 4815 № 563/51/22

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 вересня 2022 року м. Рівне Справа № 563/51/22 Провадження № 22-ц/4815/773/22 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя: Гордійчук С.О., судді: Шимківа С.С., Хилевич С.В. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 відповідач: Вище професійне училище №24 м. Корець Рівненської області розглянувши у в порядку письмового спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника Вищого професійного училища №24 м. Корець на рішення Корецького районного суду Рівненської області від 16 березня 2022 року, ухваленого у складі судді Кулика Є.В., повний текст рішення виготовлено 21 березня 2022 року, у справі № 563/51/22, в с т а н о в и в: У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Вищого професійного училища №24 м. Корець про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення невиплаченої заробітної плати. В обґрунтування позову покликається на те, що працює у Вищому професійному училищі №24 з 04.10.2021 на посаді майстра виробничого навчання. Наказом директора ВПУ № 24 від 08.11.2021 року її відсторонено від роботи з 08.11.2021 року з підстав відсутності щеплення проти COVID-19, без збереження заробітної плати. Даний наказ вважає незаконним, оскільки він порушує конституційне право на працю, респіраторна хвороби COVID-19 не охоплюється визначеним законом переліком хвороб, профілактичні щеплення проти яких є обов`язковими і включаються до календаря щеплень, а також відмова працівника від вакцинації не може вважатись порушенням трудової дисципліни і бути підставою його звільнення. Вакцинація від гострої респіраторної хвороби COVID-19 є правом, а не обов`язком особи. Примусове проведення вакцинації проти COVID-19 суперечить Конституції України та статті 46 КЗпП, якою не передбачено такої підстави для відсторонення від роботи, як відмова від проходження профілактичного щеплення проти COVID-19. Просила суд про задоволення позову. Рішенням Корецького районного суду Рівненської області від 16 березня 2022 року позов ОСОБА_1 до Вищого професійного училища №24 м. Корець про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення невиплаченої заробітної плати - задоволено частково. Наказ Вищого професійного училища № 24 від 08 листопада 2021 року № 151 "Про відсторонення від роботи не вакцинованих проти COVID-19 працівників" в частині відсторонення від роботи ОСОБА_1 - визнано незаконним та скасувано. Стягнуто з Вищого професійного училища № 24 на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату в розмірі середнього заробітку за час незаконного відсторонення від роботи за період з 08 листопада 2021 року по 09 березня 2022 року включно. Стягнуто з Вищого професійного училища № 24 на користь ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір в розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 копійок. У поданій на рішення апеляційній скарзі відповідач вказує на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволені позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що адміністрація навчального закладу, приймаючи наказ про відсторонення позивача, діяла відповідно до вимог чинного законодавства України. Наказ відповідає вимогам ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Наказу Міністерства охорони здоров`я «Про затвердження Переліку професій, виробництва та організацій, працівники яких підлягають обов`язковому профілактичному щепленню» від 04.10.2021 № 2153, якими встановлений обов`язок керівника, зокрема закладу освіти, відсторонити від роботи працівників, які не надали документів на підтвердження проходження вакцинації від COVID-19. На переконання відповідача, він не порушував трудове законодавство, належним чином та заздалегідь повідомив працівників про необхідність вакцинації та про наслідки відмови від обов`язкової вакцинації. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК Україниапеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК Українирозгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Суд враховує, що правовідносини сторін засновані на письмовій документарній формі, докази, які сторони вважали за необхідне подати, подані, позиції скаржника викладені письмово згідно із п.5 ч.2 ст.356 ЦПК України. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав. Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону не відповідає. Встановлено, що ОСОБА_1 прийнято на посаду майстра виробничого навчання Вищого професійного училища №24. Згідно наказу директора Вищого професійного училища № 151 від 08.11.2021 ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08.11.2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. 10.11.2021 ОСОБА_1 на ім`я директора ВПУ №24 подала заяву-заперечення відносно її відсторонення від роботи з викладенням мотивів у самій заяві. Наказом Вищого професійного училища №24 від 12-к від 09.03.2022 ОСОБА_1 допущено до виконання завдань за посадою з 10 березня 2022 року. Наказ №151 від 08.11.2021 «Про відсторонення від роботи не вакцинованих проти COVID-19 працівників» визнано таким, що втратив чинність. Відповідно ч. 1 ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається в разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством. До інших передбачених законодавством випадків належить відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим. Відсторонення працівника від роботи є призупиненням з ним трудових відносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою. Тимчасове увільнення працівника від виконання трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи, на умовах та з підстав, встановлених законодавством, є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам. Відповідно до п. а, б ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян, у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення. Статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників, або поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень ці працівники у порядку, встановленому законом, відсторонюються від виконання зазначених робіт. Наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. Відповідно до Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники, зокрема, закладів вищої, післядипломної, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальної, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форм власності. Передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 N 2070) Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України. Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), антикорупційної та гендерно-правової експертиз з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів. (п. 4 Положенняпро державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28 грудня 1992 № 731) Також у разі виникнення недовіри до вказаного наказу МОЗ та питань щодо його законності, не має бути сумнівним зважаючи на те, що необхідну процедуру введення його в дію він пройшов. Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про Конституційний Суд України» до повноважень Конституційного Суду належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Згідно положень ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти визнаються неконституційними з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Оскільки на час розгляду даного спору, рішення Конституційного Суду України про визнання неконституційним повністю чи в окремій частині постанови КМУ №1236 від 09.12.2020 року та наказу МОЗ №1253 від 04.10.2021 року відсутнє, тому визначені даними правовими актами, вимоги є обов`язковими для виконання. Держава встановивши заборону педагогам працювати, які не мають профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всього колективу працівників закладу освіти, а також дітей, які в ньому навчаються, тому право ОСОБА_2 на працю тимчасово обмежене з огляду на суспільні інтереси, оскільки він не зробив профілактичне щеплення, яке є обов`язковим, та не надав медичну довідку належної форми про абсолютні протипоказання для введення вакцини. Таким чином, якщо ставити питання обов`язковості вакцинування для працівників з наведеного вище переліку наказ Міністерства охорони здоров`я України № 2153, то його можуть не робити лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень. Варто навести роз`яснення Міністерства охорони здоров`я України, щодо застосування переліку медичних протипоказань та застережень до вакцинації проти COVID-19, яке було направлено до управлінь охорони здоров`я обласним державним адміністраціям і з якими можливо ознайомитися на офіційному сайті Міністерства охорони здоров`я України. Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання. За потреби для отримання додаткової інформації щодо верифікації діагнозу, перебігу захворювання, необхідності додаткових обстежень лікар може також скеровувати пацієнта до профільного спеціаліста, за висновком якого остаточно приймає рішення, чи здійснювати вакцинацію чи відтермінувати її до певного часу. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин. Судом встановлено, що позивач є працівником закладу освіти. Обов`язковість профілактичного щеплення від COVID-19 для працівників закладів освіти введена Наказом МОЗ від 04.10.2021 № 2153 Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням , який набув чинності 08.11.2021 . Отже, з цієї дати у позивача виник обов`язок пройти профілактичне щеплення протягом розумного строку. Будь-яких доказів на підтвердження того, що у позивача є протипоказання до проведення вказаного профілактичного щеплення суду не надано. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтею 79 ЦПК Українивстановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є доказами, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків. Відтак, відповідач видавши оспорюваний наказ про відсторонення ОСОБА_1 , застосував відсторонення позивача від роботи, оскільки це прямо передбачено на законодавчому рівні. Так, зокрема, відповідно до постанови КМУ N 1236 (в оновленій редакції) саме керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. N 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; 3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Крім того, суд звертає увагу, що за статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення правил щодо карантину людей», яка визначає порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, роботодавець може бути притягнений до адміністративної відповідальності за бездіяльність щодо невиконання контролю за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень. Позивачем не надано довідки відповідної форми, не надано сертифікату про проходження щеплення, що свідчить про свідоме небажання виконувати вимоги законодавства, таким чином суд вважає, що роботодавець в особі директора освітнього закладу, з метою забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», забезпечення навчального процесу, пандемією правомірно прийняла рішення про тимчасове відсторонення від роботи позивача . Суд першої інстанції вищенаведеного не врахував, тому дійшов помилкового висновку, що відмова позивача від профілактичних щеплень COVID-19 обґрунтована і може бути підставою для його відсторонення. Слід також звернути увагу на частково релевантну практику ЄСПЛ та Верховного Суду у справах обов`язкову вакцинацію. Так, ЄСПЛ в рішенні від 15.03.2012 року у справі «Соломахін проти України» (заява N 24429/03) сформулював правовий висновок, що обов`язкове щеплення, як примусовий медичний захід, є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції право на повагу до приватного життя особи, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Порушення фізичної недоторканності заявника можна вважати виправданим для дотримання цілей охорони здоров`я населення та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання. Верховний Суд в постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, та є виправданим. У постанові від 10 березня 2021 року у справі N 331/5291/19 Верховний Суд зазначив, що інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні безпеки життя і здоров`я її громадян. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві. За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до ч. 2 ст. 54 Закону України «Про освіту», педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники зобов`язані: постійно підвищувати свій професійний і загальнокультурний рівні та педагогічну майстерність; виконувати освітню програму для досягнення здобувачами освіти передбачених нею результатів навчання; сприяти розвитку здібностей здобувачів освіти, формуванню навичок здорового способу життя, дбати про їхнє фізичне і психічне здоров`я; дотримуватися академічної доброчесності та забезпечувати її дотримання здобувачами освіти в освітньому процесі та науковій діяльності; дотримуватися педагогічної етики; поважати гідність, права, свободи і законні інтереси всіх учасників освітнього процесу; настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до суспільної моралі та суспільних цінностей, зокрема правди, справедливості, патріотизму, гуманізму, толерантності, працелюбства; формувати у здобувачів освіти усвідомлення необхідності додержуватися Конституції та законів України, захищати суверенітеті територіальну цілісність України; виховувати у здобувачів освіти повагу до державної мови та державних символів України, національних, історичних, культурних цінностей України, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання України та навколишнього природного середовища; формувати у здобувачів освіти прагнення до взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами; захищати здобувачів освіти під час освітнього процесу від будь-яких форм фізичного та психологічного насильства, приниження честі та гідності, дискримінації за будь-якою ознакою, пропаганди та агітації, що завдають шкоди здоров`ю здобувача освіти, запобігати вживанню ними та іншими особами на території закладів освіти алкогольних напоїв, наркотичних засобів, іншим шкідливим звичкам; додержуватися установчих документів та правил внутрішнього розпорядку закладу освіти, виконувати свої посадові обов`язки; повідомляти керівництво закладу освіти про факти булінгу (цькування) стосовно здобувачів освіти, педагогічних, науково-педагогічних, наукових працівників, інших осіб, які залучаються до освітнього процесу, свідком якого вони були особисто або інформацію про які отримали від інших осіб, вживати невідкладних заходів для припинення булінгу (цькування). У спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивача на працю, визначеного ст. 43 Конституції України, оскільки за позивачем зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений. Обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров`я людей. Враховуючи законодавче врегулювання на національному рівні питання відсторонення працівників у зв`язку із відсутністю у них щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2,вимога про обов`язкову вакцинацію працівників окремих професій, зокрема закладів освіти, проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, особливо здоров`я дітей, є виправданою та також, що не порушує ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на повагу до приватного життя особи. Згідно позиції Верховного Суду від 17.04.2019 у справі №682/1692/17 індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення протиставляються загальному праву (інтересу) суспільства, інших батьків та їх дітей, які провели у встановленому державою порядку щеплення, зокрема, перед направленням дітей до навчального закладу для здобуття освіти. Унаслідок встановлення такого балансу досягається мета - реалізація права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантоване статтями 3, 27, 49 Конституції України. При цьому вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 43 Конституції України не можна визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я й безпеки колективу навчального закладу та здобувачів освіти над тимчасовими обмеженнями на право на працю конкретного працівника. Із врахуванням вказаних обставин, рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам законності, не ґрунтується на засадах верховенства права, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, внаслідок неповного з`ясування всіх обставин справи, у зв`язку із чим підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволені позовних вимог. Відповідно до п. 3 і п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 367, 368, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника Вищого професійного училища №24 м. Корець задовольнити. Рішення Корецького районного суду Рівненської області від 16 березня 2022 року скасувати. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищого професійного училища №24 м. Корець про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення невиплаченої заробітної плати відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Вищого професійного училища №24 2977,20 грн. судового збору сплаченого за подачу апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 06 вересня 2022 року. Головуючий : Судді :