Постанова Дніпровський апеляційний суд № 201/10962/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4992/22 Справа № 201/10962/21 Суддя у 1-й інстанції - Літвіненко Н.А. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 вересня 2022 року м.Кривий Ріг справа № 201/10962/21 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Остапенко В.О., суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П., секретар судового засідання: Євтодій К.С. сторони: позивач: ОСОБА_1 відповідач: Дніпропетровська обласна прокуратура розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі, в режимі відеоконференції, в порядку спрощеного позовного провадження, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 лютого 2022 року, яке ухвалено суддею Літвіненко Н.А. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного тексту рішення в матеріалах справи відсутні, - ВСТАНОВИВ: В жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дніпропетровської обласної прокуратури про зняття арешту з майна. В обґрунтування позову позивачем зазначено, що 08.06.2008 року слідчим прокуратури Довгинцівського району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області порушено кримінальну справу № 57089043/2 відносно позивача ОСОБА_1 за ознаками злочині, передбачених ч. 2 ст. 366, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 190 КК України. 08.01.2009 року кримінальні справи №57089042 та № 57089074 об`єднанні в одне провадження, об`єднаному провадженню присвоєно № 57089042. 12.01.2009 року слідчим прокуратури Довгинцівського району м. Кривого Рогу Дніпропетрвоської області Солдатовим И.Н., в порядку КПК України 1960 року, накладено арешт на майно позивача, а саме квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . 05.02.2009 року слідчий з особливо важливих справ слідчого відділу прокуратури, молодший радник юстиції Власенко Б.С., за результатом розгляду матеріалів кримінальної справи № 57089042, виніс постанову про закриття кримінальної справи на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України. Позивач зазначає, що разом з тим, слідчим не скасовано постанову про арешт майна у зазначеній кримінальній справі у зв`язку з чим, 07.06.2021 року, позивач звернувся з заявою до керівника Криворізької східної окружної прокуратури з заявою про зняття арешту з майна, на яку, 29.06.2021 року, отримав відповідь за № 82-7352-21, однак арешт з майна не знято. Позивач ОСОБА_1 вважає, що скасувати арешт квартири після закриття відповідного кримінального провадження у порядку кримінального судочинства неможливо, арешт майна, за відсутності правових підстав для цього, порушує його право власності на майно, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_1 Посилаючись на наведене вище позивач просив суд зобов`язати Дніпропетровську обласну прокуратуру зняти арешт з нерухомого майна, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 , який було накладено 12 січня 2009 року слідчим прокуратури Довгинцівського району м. Кривого Рогу в межах кримінальної справи №57089043/2. Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 лютого 2022 року позовні вимоги задоволено. Зобов`язано Дніпропетровську обласну прокуратуру зняти арешт з нерухомого майна, а саме з квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, який було накладено 12 січня 2009 року слідчим прокуратури Довгинцівського району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області Солдатовим І.М. в межах кримінальної справи № 57089043/2 за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 366, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 190 КК України. В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Зокрема, відповідач посилається на те, що оскільки 05 лютого 2009 року кримінальне провадження № 57089042 закрито слідчим прокуратури, у Дніпропетровської обласної прокуратури відсутня можливість виконати рішення про зобов`язання зняти арешт з нерухомого майна, що належить позивачу, так як працівники обласної прокуратури більше не мають процесуальних прав у даній кримінальній справі. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 , в режимі відеоконференції, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_1 на яку, на підставі заяви про реєстрацію обтяження об`єкта нерухомого майна від 12.01.2009 року слідчого прокуратури Довгинцівського району міста Кривого Рогу Солдатова И.Н. вих. № 67, накладено арешт (а.с.11-13). 05.02.2009 року слідчий з особливо важливих справ слідчого відділу прокуратури, молодший радник юстиції Власенко Б.С., за результатом розгляду матеріалів кримінальної справи № 57089042, виніс постанову про закриття кримінальної справи відносно ОСОБА_1 в скоєнні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 366, ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 190 КК України, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України за відсутністю складу злочину (а.с.16-17). Однак, у вказаній постанові, слідчий не скасував накладений в рамках вказаної кримінальної справи арешт на майно. З приводу зняття арешту з майна, позивач ОСОБА_1 звернувся до Керівника східної окружної прокуратури із відповідною заявою та просив зняти арешт накладений слідчим прокуратури Довгинцівського району м. Кривий Ріг Солдатовим И.Н., а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.14). Керівник східної окружної прокуратури Шелест Р., отримавши вказану заяву ОСОБА_1 , надав останньому відповідь з роз`ясненнями того, що арешт на майно у кримінальній справі № 57089042 накладався відповідно до вимог КПК України в редакції 1960 року. Відповідно до перехідних положень КПК України, який прийнято у 2012 році, здійснення досудового розслідування слідчим прокуратури на теперішній час не передбачено. Роз`яснено, що скасування арешту майна здійснюється слідчим суддею за клопотанням власника майна, а тому запропоновано ОСОБА_1 з даного питання звернутись до суду (а.с.15). Звертаючись до суду з позовом про зняття арешту з майна, позивач посилається на те, що арешт квартири, після закриття відповідного кримінального провадження у порядку кримінального судочинства за відсутності правових підстав для цього порушує його право власності на майно, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог позивача та зобов`язуючи Дніпропетровську обласну прокуратуру зняти арешт з нерухомого майна, що належить позивачу, суд першої інстанції виходив з того, що арешт на майно позивача накладено у ході досудового слідства у кримінальній справі, яка закрита за відсутністю складу злочину, внаслідок чого позивач позбавлений можливості у повному обсязі користуватися та розпоряджатися належним йому майном. Колегія суддів не може повністю погодитись з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до статті 13 цього міжнародно-правового акта повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі. На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені у статті 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом. Зазначений принцип відображено й конкретизовано ч.1ст.321 ЦК України, згідно з якою право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Одним із способів захисту права власності є гарантована статтею 391 цього Кодексу можливість власника вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном. Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном. Зокрема, відповідно до статті 126 КПК України, в редакції 1960 року, чинного на час накладення арешту на спірні земельні ділянки, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт мав бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. У разі закриття кримінальної справи постановою слідчого арешт майна згідно з частиною першою статті 214 КПК України, в редакції 1960 року, підлягав скасуванню на підставі цього ж процесуального рішення. Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям нині чинного КПК України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження. Зокрема, згідно зі статтею 170 КПК України завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Зі змісту частини третьо їстатті 174 КПК України у разі закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування одночасно з винесенням відповідної постанови прокурор зобов`язаний скасувати арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації. Зазначена норма процесуального права є аналогічною наведеній у частині першій статті 214 КПК України, в редакції 1960 року. Із закриттям кримінального провадження (кримінальної справи) втрачається легітимна мета арешту майна як втручання у конвенційне право особи на мирне володіння ним - збереження речей і матеріальних цінностей для забезпечення можливості виконання завдань кримінального провадження. Після припинення кримінальної процедури відповідне втручання фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Адже утвердження й забезпечення прав і свобод та надання людині ефективного засобу юридичного захисту від їх порушень з огляду на положення статті 3 Конституції України, статті 13 Конвенції є головним обов`язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Водночас способів захисту права власника або іншого володільця, порушеного внаслідок неприйняття під час закриття кримінальної справи обов`язкового процесуального рішення про скасування арешту майна або іншого втручання прокурором у право власності, в означеній ситуації кримінальний процесуальний закон не передбачає. Судом вірно встановлено, з чим погоджується і колегія суддів, що арешт на спірну квартиру, що належить позивачу, було накладено під час дії КПК України, в редакції 1960 року, за процедурою, встановленою цим нормативно-правовим актом. Відповідно до пункту 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України, в редакції 2012 року, арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Дана норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення. З огляду на зазначене, на правовідносини, пов`язані з розв`язанням питання про припинення арешту майна позивача, поширюються норми КПК України, в редакції 1960 року. Проте положеннями цього Кодексу передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі - або одночасно з винесенням постанови про її закриття (частина 1 статті 214), або раніше, якщо в застосуванні відповідного заходу відпаде потреба (частина 6 статті 126). Способів виправлення помилки, допущеної слідчим або прокурором у зв`язку з неприйняттям під час закриття кримінальної справи рішення про скасування арешту майна, після закінчення досудового слідства КПК України, в редакції 1960 року, не встановлювалось. Із урахуванням викладеного, а також втрати чинності КПК України, в редакції 1960 року, тривалого часу, що минув після закриття справи, істотних організаційних і кадрових змін, що в подальшому відбулися у правоохоронних органах, вирішення питання про припинення втручання у право позивача розпорядження майном шляхом звернення до слідчого або прокурора на підставі КПК України, в редакції 1960 року, очевидно не буде ефективним способом захисту порушеного права. Інституту судового контролю за дотриманням прав і свобод людини під час досудового розслідування КПК України, в редакції 1960 року, не містив. Прийняття судом рішення щодо арешту майна як засобу забезпечення цивільного позову та/або можливої конфіскації, з огляду на зміст пункту сьомого частини першої статті 253, пункту восьмого частини першої статті 324, частини тринадцятої статті 335 цього Кодексу передбачалося лише після прийняття рішення про призначення до судового розгляду та під час постановлення за результатами такого розгляду вироку у кримінальній справі, направленій до суду з обвинувальним висновком. Проте кримінальну справу (кримінальне провадження), в межах якої на спірну квартиру, що належить позивачц, накладено арешт, закрито на стадії досудового слідства, і до суду для розгляду по суті цю справу скеровано не було. Згідно зі статтею 174 нині чинного КПК України як підозрюваний, обвинувачений, їх захисник або законний представник, так і інший власник або володілець майна вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, в тому числі на тій підставі, що в подальшому у застосуванні відповідного заходу відпала потреба. Проте слідчий суддя, як і прокурор, наділений повноваженнями приймати рішення про припинення цього заходу виключно під час досудового розслідування, розпочатого шляхом внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань у порядку, встановленому чинним КПК України. Процедури вирішення означених питань за межами кримінального провадження, в тому числі у кримінальній справі, закритій органом досудового слідства до набрання чинності цим Кодексом, КПК України не передбачає. Водночас прокурор, слідчий суддя, суд, як і інші органи державної влади та їх посадові особи відповідно до частини другої статті 19 Конституції України зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Однією з загальних засад кримінального провадження згідно з пунктом другим частини першої статті 7, частиною першою статті 9 КПК України є законність, що передбачає обов`язок, суду, слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, інших службових осіб органів державної влади неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. КПК України, в редакції 1960 року, так само як і чинний КПК України, не передбачає застосування слідчим, слідчим суддею процесуальних норм у припиненій кримінальній справі. Таким чином, вирішення порушеного позивачем питання в порядку кримінального судочинства потребувало б відновлення кримінального провадження (кримінальної справи), яке закрито постановою органу досудового слідства. Для відновлення справи необхідним є скасування процесуальних рішень, якими держава в особі уповноважених органів відмовилася від подальшого розслідування. Початок нового розслідування додатково зумовить правову невизначеність. Означений спосіб розв`язання порушеного Позивачем питання є недопустимим з точки зору досягнення мети захисту його прав та законних інтересів. Суд кримінальної юрисдикції компетентний розглядати цивільний позов лише разом з кримінальною справою, яка надійшла до суду з обвинувальним висновком, і лише у разі, якщо його заявляє особа, котра зазнала матеріальної шкоди від злочину і пред`являє вимогу про її відшкодування до обвинуваченого або до осіб, які несуть матеріальну відповідальність за його дії (ч. 1 ст. 28 КПК України, в редакції 1960 року). У цьому випадку, позивач пред`являє позов не у зв`язку з завданням йому матеріальної шкоди обвинуваченим, а з підстави необґрунтованого обмеження його права володіння та розпорядження своїм нерухомим майном як власника такого майна постановою Прокуратури Дніпропетровської області та бездіяльністю органу досудового розслідування щодо скасування арешту майна при закритті кримінального провадження. Разом з цим колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що кримінальні процесуальні правовідносини виникають, змінюються та припиняються на підставі норм кримінального процесуального права. Закриття кримінального провадження є юридичним фактом, який припиняє кримінальні процесуальні відносини. Зокрема, після прийняття означеного процесуального рішення арешт майна, застосований у кримінальному провадженні (кримінальній справі) як засіб його забезпечення, втрачає відповідну концептуальну властивість. Із припиненням кримінальної справи арешт майна стає публічним обтяженням права власності, підстави для подальшого існування якого відпали. Причому втрачається можливість застосування специфічного порядку скасування такого обтяження, зумовленого кримінальними процесуальними відносинами. Із огляду на зазначене, будь-які публічно-правові процедури, які з тих чи інших причин не завершені до закриття кримінального провадження (кримінальної справи), з моменту такого закриття втрачають кримінальний процесуальний характер. Арешт майна у такому разі із заходу забезпечення кримінального провадження перетворюється на неправомірне обмеження права особи користуватися належним їй майном. Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві позивача володіти та розпоряджатися ним як власник майна, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено. Наведене вище свідчить, що арешт квартири, після закриття відповідного кримінального провадження у порядку кримінального судочинства за відсутності правових підстав для цього порушує його право власності на майно, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , внаслідок чого він позбавлений можливості у повному обсязі користуватися та розпоряджатися належним йому майном, тому наділений процесуальним правом на звернення до суду з позовом про зняття такого арешту. При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц. У справі, що розглядається, позивач звернулась з вимогою про зобов`язання Дніпропетровської обласної прокуратури зняти арешт з нерухомого майна, а саме з квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, який було накладено 12 січня 2009 року слідчим прокуратури Довгинцівського району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області Солдатовим І.М. в межах кримінальної справи № 57089043/2 за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 366, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 190 КК України. Однак, як КПК України, в редакції 1960 року, так само як і чинний КПК України, не передбачає застосування слідчим, слідчим суддею процесуальних норм у припиненій кримінальній справі. Таким чином, задоволення позовних вимог позивача шляхом зобов`язання Дніпропетровської обласної прокуратури зняти арешт зі спірного нерухомого майна не буде відповідати ефективному захисту порушеного права позивача та призведе до неможливості виконання рішення суду. Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві обставини, а також заперечення відповідача, враховуючи що позивач у цій справі фактично наполягає на знятті арешту з нерухомого майна, однак таких позовних вимог не заявив, у позові слід відмовити з підстав обрання позивачем невірного способу захисту, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог позивача, що не позбавляє позивача права звернутися до суду з позовними вимогами, які будуть відповідати ефективному захисту порушеного права позивача. Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з тим, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог позивача, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 362 грн. (а.с.67). Керуючись ст.ст. 367, ст. 374, п. 3,4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури - задовольнити. Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 лютого 2022 року - скасувати та ухвалити нове рішення. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про зобов`язання зняти арешт з майна - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 362 (одна тисяча триста шістдесят дві) грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 06 вересня 2022 року. Головуючий: Судді: