Постанова 4873 № 911/3158/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "22" серпня 2022 р. Справа№ 911/3158/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Куксова В.В. суддів: Яковлєва М.Л. Шаптали Є.Ю. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рабус" на рішення Господарського суду Київської області від 19.01.2022 (повний текст складено 27.01.2022) у справі №911/3158/21 (суддя Христенко О.О.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Максігран" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рабус" про стягнення 85 799,00 грн., ВСТАНОВИВ: Рішенням Господарського суду Київської області від 19.01.2022 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рабус" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Максігран" 67 993 грн. 32 коп. заборгованості, 4 298 грн. 86 коп. пені, 1 932 грн. 87 коп. 3 % річних, 6 732 грн. 45 коп. інфляційних втрат, 2 141 грн. 91 коп. судового збору та 12 143 грн. 63 коп. витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині в позові відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Рабус" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 19.01.2022 у справі №911/3158/21 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що позивач під час судового розгляду справи умисно не надав суду інформацію щодо сплати відповідачем суми заборгованості за договором у розмірі 67 993,32 грн., у зв`язку з чим скаржником до апеляційної скарги долучено платіжне доручення № 114 від 07.12.2021. У зв`язку з безпідставністю стягнення суми основного боргу, скаржник вказує на безпідставність нарахованих пені, 3 % річних та інфляційних втрат. Також скаржник наголосив на безпідставності стягнутих витрат на професійну правничу допомогу, у зв`язку з приховуванням адвокатом позивача інформації щодо відсутності заборгованості відповідача. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.02.2022 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рабус" на рішення Господарського суду Київської області від 19.01.2022 у справі №911/3158/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., суддів Шаптали Є.Ю., Яковлєва М.Л. Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 133/2022 від 14 березня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рабус" на рішення Господарського суду Київської області від 19.01.2022 у справі №911/3158/21; роз`яснено учасникам апеляційного провадження, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи. 24.05.2022 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 341/2022 від 23 травня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України. В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012). У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, дослідивши надані до матеріалів справи докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду встановила наступне. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 15.09.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Максігран» (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рабус» (відповідач, покупець) укладений Договір поставки № 15/09-1М, за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити покупцю в порядку та на умовах, визначених договором щебінь, пісок (надалі-продукція), а покупець зобов`язується прийняти таку продукцію та оплатити її на умовах цього договору. Кількісні характеристики, а також асортимент продукції визначаються заявками покупця і закріплюються у відповідних видаткових накладних (п. 1.4 договору). Поставка продукції за цим договором здійснюється автомобільним або залізничним транспортом до відповідного пункту призначення або залізничної станції (п. 3.1 договору). Постачальник зобов`язується здійснити поставку узгодженої продукції за умови оплати 100 % її вартості (п. 3.4 договору). Постачальник за письмовим погодженням із покупцем має право не очікувати надходження на свій поточний рахунок оплати повної вартості узгодженої продукції та поставити її покупцю (п. 3.5 договору). Відповідно до п. 3.8 договору при поставці продукції залізничним транспортом допускається відхилення від замовленої кількості продукції та фактично поставленої в межах норми відвантаження одного вагона, що пов`язано з вантажопідйомністю вагонів. Таке відхилення не вважається порушенням умов поставки узгодженої продукції та не тягне жодної відповідальності постачальника. Умовами п. 2.1 договору визначено, що продукція постачається за узгодженими сторонами договірними цінами. Ціни на продукцію зазначаються у видаткових накладних, які є невід`ємною частиною договору. Відповідно до п. 2.4 договору загальна вартість продукції визначається на підставі видаткових накладних, підписаних у період дії цього договору. Розрахунки між сторонами здійснюються шляхом перерахування на поточний рахунок постачальника 100 % попередньої оплати вартості продукції (в т.ч. її навантаження та доставка) (п. 2.5 договору). У випадку поставки продукції на умовах п. 3.5 договору покупець повинен оплатити повну вартість поставленої продукції протягом 3 банківських днів з дати поставки (п. 2.6 договору). У випадку, передбаченому п. 3.8 договору, при поставці продукції більшої кількості за узгоджену, покупець зобов`язаний підписати видаткову накладну та оплати повну вартість фактично поставленої продукції протягом 3 банківських днів з дати поставки (п. 2.9 договору). Умовами п.п. 6.1, 6.2 договору визначено, що договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє протягом дванадцяти місяців, а в частині грошових зобов`язань - до їх повного виконання. Якщо сторони продовжують виконувати умови договору, договір вважається продовженим на невизначений строк, але кожна із сторін має право припинити йог дію, попередивши про це іншу сторону. Позивачем на виконання умов Договору поставки № 15/09-1М від 15.09.2020, на підставі видаткових накладних № 7076 від 15.10.2020 на суму 227 059,56 грн., № 7876 від 04.11.2020 на суму 221 149,44 грн., № 7877 від 09.11.2021 на суму 219 784,32 грн., копії яких наявні в матеріалах справи, було поставлено, а відповідачем прийнято продукцію - щебінь фракції 5-10, 10-20, всього на загальну суму 667 993,32 грн. Як вбачається з наявних в матеріалах справи залізничних накладних № 33643297 від 15.10.2020, № 33937269 від 04.11.2020, № 34006205 від 09.11.2020, поставка продукції здійснювалась залізничним транспортом. Як стверджує позивач, в порушення умов договору та взятих на себе зобов`язань, вартість отриманої продукції сплачена відповідачем лише частково в сумі 600 000,00 грн., вартість продукції в сумі 67 993,32 грн. залишена відповідачем не сплаченою. В порядку досудового врегулювання спору, позивач звертався до відповідача із вимогою № 22-07/21/2 від 22.07.2021, в якій вимагав, в строк до 31.08.2021 здійснити повну оплату заборгованості. Як вказує позивач, відповідач відповіді на вимогу не надав, заборгованість в сумі 67 993,32 грн. не сплатив, у зв`язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю «Максігран» звурнелось до суду за захистом свого порушеного права шляхом стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рабус» вартості не оплаченої продукції. Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рабус", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов`язання, які мають ознаки договору поставки, згідно якого в силу вимог ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. За правовою природою договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов`язків. Як встановлено ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Як вбачається з матеріалів справи, на підставі видаткових накладних № 7076 від 15.10.2020 на суму 227 059,56 грн., № 7876 від 04.11.2020 на суму 221 149,44 грн., № 7877 від 09.11.2021 на суму 219 784,32 грн., позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято продукцію - щебінь фракції 5-10, 10-20, всього на загальну суму 667 993,32 грн. Відповідні видаткові накладні скріплені підписами та печатками повноважних представників сторін. Крім того, факт поставки товару відповідачем не заперечується. Твердження відповідача про порушення саме позивачем умов договору, оскільки на виконання умов договору відповідачем була здійсненна попередня оплата продукції в сумі 600 000,00 грн., а отже й саме на суму попередньої оплати позивачем мала бути здійснена поставка товару, правомірно відхилена судом першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію. Як вже було зазначено, умовами п. 1.4 договору визначено, що кількісні характеристики, а також асортимент продукції визначаються заявками покупця і закріплюються у відповідних видаткових накладних. Відповідно до п. 3.8 договору при поставці продукції залізничним транспортом допускається відхилення від замовленої кількості продукції та фактично поставленої в межах норми відвантаження одного вагона, що пов`язано з вантажопідйомністю вагонів. Таке відхилення не вважається порушенням умов поставки узгодженої продукції та не тягне жодної відповідальності постачальника. Розрахунки між сторонами здійснюються шляхом перерахування на поточний рахунок постачальника 100 % попередньої оплати вартості продукції (в т.ч. її навантаження та доставка) (п. 2.5 договору). У випадку поставки продукції на умовах п. 3.5 договору покупець повинен оплатити повну вартість поставленої продукції протягом 3 банківських днів з дати поставки (п. 2.6 договору). У випадку, передбаченому п. 3.8 договору, при поставці продукції більшої кількості за узгоджену, покупець зобов`язаний підписати видаткову накладну та оплати повну вартість фактично поставленої продукції протягом 3 банківських днів з дати поставки (п. 2.9 договору). З наявних в матеріалах справи видаткових накладних на поставку продукції вбачається, що вони оформлені відповідно до положень чинного законодавства, містять відомості про господарську операцію та не є підставою для визнання господарської операції не проведеною. Таким чином, підписання покупцем видаткових накладних, які оформлені належним чином та які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, фіксує факт здійснення господарських операцій і є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Обов`язок відповідача оплатити вартість поставленої йому позивачем продукції виникає в силу закону (статей 655, 692, 712 ЦК України, частини 1 статті 265 ГК України). Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. З матеріалів справи вбачається, про що зазначено вище, відповідачем здійснено часткову оплату отриманого товару на суму в розмірі 600 000,00 грн. В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем на виконання умов договору перераховано 67 993,32 грн., про що був обізнаний позивач, проте не повідомив суд про дану обставину. Так, скаржником до апеляційної скарги були додано платіжне доручення № 114 від 07.12.2021 на суму 67 993,32 грн. Відповідно до частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття. За змістом ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до частини 1 статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі №909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - відповідача). В той же час, скаржником не було надано обґрунтованих пояснень, які підтверджують неможливість подання відповідних доказів до суду першої інстанції до винесення оскаржуваного рішення з підстав, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. Відповідно до частини 1 статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Згідно з вимогами ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Згідно з частинами 1, 6 статті 165 ГПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову; до відзиву додаються в тому числі докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем. Справа №911/3158/21 розглядалась в порядку загального позовного провадження. Відповідач був обізнаний про розгляд даної справи у місцевому господарському суді, що підтверджується поданим ним відзивом на позовну заяву. А тому, відповідач міг та був зобов`язаний подати до суду першої інстанції докази здійсненої ним сплати суми заборгованості, однак таких дій не вчинив. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що скаржником не було наведено обґрунтованих пояснень, які підтверджують неможливість подання відповідних доказів до суду першої інстанції до винесення оскаржуваного рішення з підстав, що об`єктивно не залежали від нього. Суд враховує, що одним із елементів права на суд (окрім права на доступ) є принцип процесуальної рівноправності сторін, або так званий принцип "рівної зброї" ("equality of arms"), згідно з яким кожній стороні має бути надано розумну можливість подати обґрунтування своєї позиції за умов, які б не ставили цю сторону у становище істотно невигідне по відношенню до опонента. Цей принцип вимагає насамперед рівності сторін спору в їхніх процесуальних можливостях щодо подання доказів і пояснень у судовому провадженні (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands" від 27.10.1993 та "Ankerl v. Switzerland" від 23.10.1996). Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження, за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює одному учаснику справи більш сприятливі, аніж іншому умови в розгляді конкретної справи. З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку, що подані відповідачем нові докази (які були відсутні у суду першої інстанції на час винесення оскаржуваного рішення) до розгляду колегією суддів не приймаються. Приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог у сумі 67 993,32 грн. Стосовно нарахованих 3 % річних та інфляційних втрат колегія суддів відзначає наступне. Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов`язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору. А тому, перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 932,87 грн. 3 % річних та 6 732,45 грн. інфляційних втрат, розрахованих від суми заборгованості за період з 13.11.2020 по 24.10.2021. Щодо позовних вимог в частині стягнення пені, колегія суддів зазначає про наступне. Згідно зі статтями 230, 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов`язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов`язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору, в частині своєчасної оплати відповідачем отриманої продукції, позивач просить суд стягнути з відповідача 9 140,36 грн. пені, нарахованої від суми заборгованості за період з 13.11.2020 по 24.10.2021. Відповідно до п. 5.6 договору у випадку несвоєчасної сплати грошових коштів покупцем або несвоєчасної поставки узгодженої партії товару продавцем, винній стороні нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. В той же час, відповідачем у суді першої інстанції було заявлено про застосування строку позовної давності до нарахованої пені. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 18.01.2020 у справі № 910/17753/18, відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Окрім того, законодавством визначено строк (позовна давність), у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України). Так, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України), а для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (ст. 258 ЦК України). Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Положення глави 19 ЦК України про строки позовної давності підлягають застосуванню з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України, а тому: 1) якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на позов про стягнення такої санкції за кожен день прострочення виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права; 2) з огляду на те, що нарахування господарських штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, то строк позовної давності спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію. Колегія суддів, перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок пені з урахуванням вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, погоджується з висновком суду, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у сумі 4 298,86 грн. за період з 13.11.2020 по 13.05.2021, яка заявлена в межах спеціальної позовної давності. Крім того, позивачем у суді першої інстанції були заявлені до стягнення з відповідача 12 869,85 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України). На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано Договір про надання адвокатських послуг б/н від 19.07.2021, укладений між Адвокатом Кушнір Оксаною Валентиновної та Товариством з обмеженою відповідальністю «Максігран», Додаток № 3 від 19.07.2021 до договору, Акт здачі-приймання наданих адвокатських послуг від 25.10.2021. Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України). За приписами ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (до яких у тому числі відносяться й витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За приписами ч. 5 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно з ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. За змістом п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України. Відповідна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 20.11.2020 №910/13071/19. В той же час, ні у суді першої інстанції, ні в поданій апеляційній скарзі відповідачем не доведено невідповідності присуджених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу фактично наданим послугам. А тому, з огляду на частково задоволені позовні вимоги, суд першої інстанції відповідно до ст. 129 ГПК України дійшов до правомірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 12 143,63 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на вірне вирішення судом першої інстанції питання судового спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст.277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин. Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Київської області від 19.01.2022 у справі №911/3158/21 відповідають чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи. Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Рабус" на рішення Господарського суду Київської області від 19.01.2022 у справі №911/3158/21 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає. У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 2, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рабус" - залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Київської області від 19.01.2022 у справі № 911/3158/21 - залишити без змін. Матеріали справи №911/3158/21 повернути до господарського суду першої інстанції. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України. Головуючий суддя В.В. Куксов Судді М.Л. Яковлєв Є.Ю. Шаптала