Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/20277/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "05" вересня 2022 р. Справа№ 910/20277/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Гаврилюка О.М. суддів: Суліма В.В. Ткаченка Б.О. розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2022 у справі № 910/20277/21 (суддя Баранов Д.О.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення 4 962, 31 грн. За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд ВСТАНОВИВ: Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття До Господарського суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" з позовом до Моторно (транспортного) страхового бюро України, в якому позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності № АІ/0650367 в розмірі 4 962, 31 грн, яка складається із 3 % річних - 933, 38 грн, інфляційних витрат - 4 028, 93 грн у зв`язку із визнанням страховика за вказаним договором - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" банкрутом. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.04.2022 позов задоволено. Стягнуто з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" 3% річних в розмірі 933,38 грн, інфляційні втрати в розмірі 4 028,93 грн, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 600 грн та судовий збір в розмірі 2 270,00 грн. Рішення мотивоване тим, що розмір грошових вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс. Капітал" в заявленій до відшкодування сумі 18 999,60 грн та їх обґрунтованість до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" встановлені у справі № 910/842/18, мають преюдиціальне значення та не потребують повторного доказування. З огляду на встановлений факт переходу до відповідача обов`язку здійснити відшкодування суми 3% річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог. Право вимоги потерпілого до МТСБУ за невиконаними зобов`язаннями ліквідованого страховика виникає саме з моменту ліквідації такого страховика ухвалою господарського суду у справі про банкрутство, а не від дати настання страхової події. Враховуючи надані позивачем докази щодо правомірності стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, категорію справи та розмір таким витрат, відсутність заперечень з боку відповідача, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем витрати є реальними та такими, що фактично понесені, а тому, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4 600,00 грн. Узагальнені доводи апеляційної скарги Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить прийняти до розгляду дану апеляційну скаргу та відкрити апеляційне провадження у справі, розгляд апеляційної скарги проводити з викликом сторін, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2022 у справі № 910/20277/21, відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі до Моторно (транспортного) страхового бюро України, розподілити судові витрати. Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами. Скаржник вказує на те, що судом першої інстанції належним чином не встановлено, коли позивач дізнався про своє порушене право та помилково дійшов висновку, що строк позовної давності обраховується не з моменту ДТП, а з моменту визнання ПрАТ "СК "Україна" банкрутом. Скаржник зазначає про те, що відповідно до умов договору про відступлення права вимоги від 19.05.2016 до позивача перейшло право вимоги у порядку суброгації, а отже строк позовної давності рахується з дати ДТП - 15.08.2015, тобто, саме з дати настання страхового випадку починається загальний строк позовної давності та який закінчився 15.08.2018, а спеціальний строк позовної давності закінчився 15.08.2016. На думку скаржника, нараховані позивачем вимоги 3% річних в сумі 572 482,56 грн та інфляційні втрати у розмірі 3 343 716,22 грн, є повністю погашеними відповідно до ч. 5 ст. 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ухвали від 17.07.2019 у справі № 910/842/18, а відповідач, в свою чергу, не є ані правонаступником, ані стороною договору обов`язкового страхування, отже відповідальність ПрАТ "СК Україна" не може бути покладена на відповідача. На думку скаржника, після ліквідації Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" та затвердження ліквідаційного балансу до МТСБУ перейшли зобов`язання страховика, а саме: виплата страхового відшкодування за договорами обов`язкового страхування Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" за шкоду, нанесену внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а відповідальність за порушення грошового зобов`язання не входить у зобов`язання страховика, що визнаний банкрутом та не може бути покладено на Моторне (транспортне) страхове бюро України, оскільки юридична відповідальність має індивідуальний характер. Скаржник зазначає, що доводи апеляційної скарги також підтверджуються "Висновком науково-правової експертизи на запит МТСБУ щодо порядку застосування законодавства про відшкодування шкоди" від 22.02.2022, затвердженого Головою Ради науково-правових експертиз при Інституті держави і права імені В.М. Корецького НАН України доктором юридичних наук, професором Н.М. Пархоменко. Узагальнені доводи відзивів на апеляційні скарги Позивач письмового відзиву на апеляційну скаргу суду не надав, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2022 апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2022 у справі № 910/20277/21 залишено без руху. Запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, а саме: протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, надати до Північного апеляційного господарського суду докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги у справі № 910/20277/21 у розмірі 3 405,00 грн та докази надсилання копії скарги іншій стороні у справі - Товариству з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" 15.06.2022 від відповідача через відділ канцелярії суду надійшло клопотання до якого додано докази сплати судового збору (платіжне доручення №9805181 від 08.06.2022) та докази надсилання апеляційної скарги Товариству з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал". Ухвалою Північного апеляційного господарського від 16.06.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2022 у справі № 910/20277/21. Відмовлено у задоволенні клопотання Моторного (транспортного) страхового бюро України про розгляд апеляційної скарги з викликом сторін. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2022 у справі № 910/20277/21 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною. Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів. Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин. Враховуючи викладене, введення воєнного стану в Україні, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/20277/21 розглядалась протягом розумного строку. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Постановою Оболонського районного суду міста Києва від 06.10.2015 у справі № 756/12243/15-ц, встановлено, що 15.08.2015 водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки "Форд Сієра" державний номерний знак НОМЕР_1 рухаючись по мосту через річку Південний Буг в районі будинку № 1 по вул. Велика Морська, при зміні напрямку руху ліворуч не впевнився в безпеці свого маневру. Не врахував дорожню обстановку, внаслідок чого допустив бокове зіткнення з автомобілем марки "Мітцубіші Лансер" державний номерний знак НОМЕР_2 , який рухався в попутному напряму зліва, що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів. Відповідно до вказаної вище постанови ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Станом на дату настання страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Україна" на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/0650367. 10.09.2015 за замовленням ОСОБА_2 було проведено огляд пошкодженого автомобіля та у подальшому визначено вартість матеріального збитку завданого в результаті ДТП. Відповідно до наявного в матеріалах справи звіту № 66/09-16 від 11.09.2015, розмір матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу "Мітцубіші Лансер" державний номерний знак НОМЕР_2 в результаті його пошкодження при ДТП складає 24 155,58 грн. 14.09.2015 ОСОБА_2 (кредитор) подав до ПрАТ "СК "Україна" заяву про страхове відшкодування, однак, до 14.12.2015 ПрАТ "СК "Україна" не здійснило виплату страхового відшкодування. Так, 19.05.2016 між ОСОБА_2 та ФОП Шиян Д.С. укладено договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування, в порядку та на умовах, визначених цим договором, на підставі ст. 512-519 ЦК України, ОСОБА_2 (цедент) відступає ФОП Шиян Д.С. (цесіонарію), а останній приймає і зобов`язується оплатити ОСОБА_2 усі права вимоги, що виникли у ОСОБА_2 у зв`язку із фактом настання дорожньо-транспортної пригоди за участю автомобіля Ford Sierra, д.н. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 , відповідальність якого застрахована згідно договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 02.10.2014, номер полісу АІ/0650367, в страховій компанії ПрАТ "СК "Україна". Пунктом 1.2 Договору цесії передбачено, що внаслідок укладення цього договору ФОП Шиян Д.С. займає місце ОСОБА_2 (як кредитора) в зобов`язаннях, що виникли із вищезазначеної дорожньо-транспортної пригоди, у тому числі права одержання грошового відшкодування понесеної шкоди майну ОСОБА_2. від винної особи, страхової компанії або від Моторного (транспортного) страхового бюро України, у передбачених законом випадках. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 Цивільного кодексу України). 31.05.2016 між Фізичною особою-підприємцем Шияном Денисом Сергійовичем (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (фактор) було укладено договір про надання фінансових послуг факторингу № 5/31-05/2016 (надалі - Договір факторингу), за умовами пункту 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, ФОП Шиян Д.С., за договором клієнт, передає позивачу, за договором фактору, а останній приймає і зобов`язується оплатити ФОП Шиян Д.С. усі права вимоги за грошовими зобов`язаннями, що виникли у ФОП Шиян Д.С. з договорів відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування відповідно до додатку № 1 до цього договору. В силу цього договору позивач займає місце ФОП Шиян Д.С. (як кредитора) в зобов`язаннях, що виникли із вищезазначеного договору, відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі (пункт 1.2 Договору факторингу). Наведене спростовує доводи відповідача щодо того, що позивачу не передавались права вимоги про стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені, які нараховані внаслідок порушення зобов`язання з виплати страхового відшкодування за завдані внаслідок спірної ДТП збитки. За умовами пункту 1.4 Договору факторингу зобов`язаною особою (боржником) є Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна"; Моторне (транспортне) страхове бюро України у порядку, передбаченому Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Відповідно до частини 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). За умовами частини 1 статті 1084 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Метою договору факторингу може бути як передача факторові права вимоги клієнта до боржника в обмін на надання клієнтові грошових коштів, так і відступлення клієнтом своєї вимоги в забезпечення виконання його зобов`язань перед фактором. Предметом договору факторингу може бути одна або декілька вимог. Отже, починаючи з 31.5.2016 кредитором у договірному зобов`язанні за страховою подією (спірною дорожньо-транспортною пригодою, що відбулася 15.08.2015) є Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал". Позивач зазначає, що в порушення умов договору страхування (полісу) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/0650367, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна" не здійснило виплату страхового відшкодування у передбачений законом строк (протягом 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування). Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 було відкрито провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна". 27.03.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна", у тому числі за зобов`язанням, яке виникло на підставі страхової події від 15.08.2015 за договором (полісом) № АІ/0650367. 23.04.2018 позивач подав уточнення до заяви про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" в справі № 910/842/18, у тому числі за зобов`язанням, яке виникло за страховою подією 15.08.2015. Ці уточнення стосувалися детального розрахунку заборгованості Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" перед позивачем, за зобов`язанням, яке виникло на підставі договору (полісу) № АІ/0650367, у розмірі 4 962,31 грн., з яких: 933,38 грн - 3 % річних, 4 028,93 грн - інфляційні втрати. Отже, Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" у заяві про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" просило визнати відповідні грошові вимоги та включити їх до реєстру вимог кредиторів у загальному розмірі 4 962,31 грн, з яких: 933,38 грн - 3% річних, 4 029,93 - інфляційні втрати. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 в справі № 910/842/18 позивача визнано кредитором Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" першої черги на суму 9 547 674,57 грн, четвертої черги на суму 3 916 198,78 грн та шостої черги на суму 1 835 120,95 грн. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 в справі № 910/842/18 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, постановлено ліквідувати Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна", у зв`язку з неможливістю останнього виконати свої зобов`язання перед кредиторами, а також встановлено, що вимоги кредиторів, які визнані судом та включені до реєстру вимог кредиторів, не задоволені, у зв`язку з тим, що ліквідатором не виявлено достатньо майнових активів, які підлягають включенню до ліквідаційної маси для погашення кредиторських вимог. 08.08.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис за номером 10651170036015351 про припинення Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна". 05.09.2019 у зв`язку з ліквідацією Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна", позивач звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України (надалі - МТСБУ) із заявою про виплату боргу. 01.10.2019 відповідач частково виконав зобов`язання за договором страхування № АІ/0650367, зокрема, здійснив лише виплату страхового відшкодування у розмірі 14 037,29 грн. Інша частина зобов`язань щодо сплати 3% річних - 933, 38 грн та інфляційних втрат - 4 028,93 грн була залишена з боку відповідача без задоволення. Із відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач сплачуючи позивачу кошти в розмірі 14 037,29 грн повністю виконав зобов`язання щодо відшкодування шкоди внаслідок ДТП 15.08.2015 за зобов`язаннями ліквідованого банкрута ПрАТ "Страхова компанія "Україна" за полісом № АІ/0650367. Крім того, відповідач заперечує щодо нарахування позивачем 3% річних, інфляційних втрат та пені оскільки, на думку відповідача такі вимоги є погашеними, а з боку відповідача не було прострочення виконання грошового зобов`язанням, як це передбачено ст. 625 Цивільного Кодексу України, а договором про відступлення права вимоги від 19.05.2016 потерпіла особа не передавала право вимоги на пеню, інфляційні втрати та 3% річних. Додатково, відповідач просить суд застосувати строки позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки такий строк (враховуючи дату ДТП) закінчився відповідно - 15.08.2018 та 15.08.2016 (спеціальний). У відповіді на відзив на позовну заяву, позивач заперечує щодо пропуску ним строків позовної давності та зазначає, що останню не може бути застосовано до вказаних вимог, оскільки: розмір заборгованості за договором страхування вже встановлений ухвалою Господарського суду м. Києва від 16.05.2018 у справі № 910/842/18; позовна давність до вимог, які були заявлені позивачем у справі № 910/842/18 не могла бути застосована, оскільки не була пропущена; іншої заборгованості не встановленої рішенням суду, позивач не просить стягнути з відповідача. Крім того, позивач зазначає, що відповідачем не враховується практика Верховного Суду по справі № 910/14293/19 згідно з якою МТСБУ виконує всі обов`язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі, в тому числі щодо вимог по сплаті нарахованих сум 3% річних, інфляційних втрат та пені. Також позивач не погоджується з доводами відповідача щодо невизнання ним переходу обов`язків страховика за договором страхування в повному обсязі. Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про задоволення позову про стягнення з МТСБУ 933,38 грн 3% річних та 4 028,93 грн втрат від інфляції, виходячи з наступного. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України). Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується в разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов`язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору (ст. 16 Закону України "Про страхування"). Відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До сфери обов`язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів, правовідносини якій регулюються Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", який у є спеціальним. Пунктом 9.1 ст. 9 вказаного Закону визначено, що страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Згідно з п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора (ст. 511 ЦК України). Таким чином, грошовим зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. У частині 3 статті 510 ЦК України визначено, що якщо кожна зі сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї. Саме до таких грошових зобов`язань належить укладений договір про надання послуг, оскільки він установлює ціну договору - страхову суму. З наведеного можна зробити висновок, що правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов`язанням. Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. Вказана правова позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними в постанові від 06.06.2012 у справі № 303/2147/14-ц (провадження № 6-49цс12), а також Верховного Суду, викладеними в постановах від 30.01.2018 у справі № 910/17993/15, від 28.02.2018 у справі № 149/344/15-ц, від 06.06.2019 у справі № 758/8819/16-ц, від 26.06.2019 у справі № 760/2905/16-ц, від 04.09.2019 у справі № 280/2625/13-к, від 16.10.2019 у справі № 452/3519/15. Крім того, в постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що ст. 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 1214гс18). З огляду на викладене, існує стала судова практика Верховного Суду, що в разі прострочення боржником (страховою компанією) виконання грошового зобов`язання, передбаченого договором страхування, зокрема, виплати суми страхового відшкодування, страхова компанія зобов`язана на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, право постраждалої особи (іншої особи, яка набула таке право) щодо відшкодування не лише шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, а й відповідальності за несвоєчасне виконання страховиком (у визначених законом випадках - МТСБУ) такого обов`язку (регламентної виплати), передбачене нормами чинного законодавства та підтверджується сталою судовою практикою. У межах справи, що розглядається, судом встановлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі № 910/842/18 ТОВ "Маркс.Капітал" визнано кредитором ПАТ "СК "Україна", в тому числі за зобов`язаннями, які, зокрема, є предметом спору у даній справі. У силу положень ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. З урахуванням викладеного, місцевий господарський суд правомірно зазначив, що встановлені у справі № 910/842/18 розмір грошової вимоги в сумі 4 962,31 грн та обґрунтованість такої вимоги ТОВ "Маркс.Капітал" до ПАТ "СК "Україна" мають преюдиціальне значення і не потребують повторного доказування. Водночас, ключові доводи та позиція відповідача у цій справі полягають у тому, що він не є правонаступником ПрАТ "Страхова компанія "Україна", однак, несе відповідальність за зобов`язаннями ліквідованих (у даному випадку із застосуванням процедури банкрутства) страховиків виключно в межах регламентних виплат (страхового відшкодування). Натомість інші нарахування, а саме пов`язані з несвоєчасним виконанням такого зобов`язання (як то 3% річних, інфляційні втрати, пеня), зокрема, визнані у справі про банкрутство ліквідованого страховика, - це відповідальність страховика-банкрута за порушення грошового зобов`язання, яка не входить до зобов`язань МТСБУ, передбачених пп. ґ) п. 41.1 ст. 41 Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", та не може бути покладена на МТСБУ, оскільки юридична відповідальність має індивідуальний характер. З цього приводу колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке. Правовідносини за договором страхування в процедурі ліквідації страховика і після її завершення врегульовані Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), чинним на момент виникнення правовідносин у цій справі. За загальним правилом, викладеним у п. 3 ст. 20 Закону України "Про страхування", при настанні страхового випадку страховик зобов`язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом. Норми ст. 87 Закону про банкрутство (відповідно до приписів якого здійснювалось провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство ПрАТ "СК "Україна") не регулюють наслідки незадоволення вимог кредиторів в процедурі банкрутства страховика через недостатність у нього майна, а норма ч. 5 ст. 45 Закону про банкрутство встановлює, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними. Натомість спеціальні норми Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлюють виняток з цього правила щодо страховиків та визначають порядок задоволення вимог кредиторів страховика, що не були задоволені у процедурі банкрутства страховика через недостатність майна страховика. Зокрема, відповідно до п. 20.3 ст. 20 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов`язки за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов`язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов`язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом. Підпунктом "ґ" п. 41.1 ст. 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. За змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов`язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов`язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі. При цьому, преамбула ст. 41 Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" щодо відшкодування МТСБУ шкоди на умовах, визначених цим Законом, не може тлумачитись без взаємозв`язку із положеннями пп. ґ) п. 41.1 цієї статті та із положеннями п. 20.3 ст. 20 цього ж Закону, п. 3 ст. 20 Закону України "Про страхування". Зазначені нормативні акти в цілому та наведені норми, зокрема, не передбачають винятків із загального правила про майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені) та відповідно до ст. 625 ЦК України - сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми. Оскільки спірні відносини виникли з договірних відносин, і позивач продовжує реалізовувати їх в межах договірних зобов`язань, має місце винятково договірний характер обов`язку чи то страховика, чи то МТСБУ щодо відшкодування шкоди потерпілому. У спірних правовідносинах акцент потрібно ставити не на відшкодуванні шкоди, яка відшкодовується МТСБУ у випадках, передбачених ст. 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а саме на переході до МТСБУ обов`язків за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності тих страховиків, які ліквідовані, що передбачено положеннями п. 20.3 ст. 20 та ст. 41 цього Закону. Отже, МТСБУ не звільняється від обов`язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") суми 3% річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу зазначених норм закону є невід`ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування. Правильність цієї позиції узгоджується із фактом визнання у справі про банкрутство кредиторських вимог ТОВ "Маркс.Капітал" до ПАТ "СК "Україна" як на суму страхового відшкодування, так і на спірні у цій справі суми 3% річних, інфляційних втрат та пені, а також узгоджується з умовами в п. 1.2 договору про надання фінансових послуг факторингу № 5/31-05/2016 від 31.05.2016 - щодо права позивача (фактора та кредитора за договором) одержати від боржника суми основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі. З огляду на викладене, з урахуванням встановленого факту переходу до відповідача обов`язку здійснити відшкодування сум 3% річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість заявлених позовних вимог. Щодо заявленого відповідачем у відзиві на позовну заяву клопотання про застосування строків позовної давності до позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Згідно з частиною першою ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за грошовим зобов`язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов`язання. Як зазначалось вище, правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов`язанням. Тож у контексті спірних правовідносин таке право на позов має бути пов`язане, зокрема, з початком виникнення відповідного обов`язку у МТСБУ щодо виконання зобов`язань ліквідованого страховика. Аналіз положень пунктів 2, 3 ст. 20 та пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV свідчить, що обов`язок із виконання договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності покладено на страхову компанію до завершення процедури її ліквідації в особі ліквідаційної комісії, а у разі недостатності коштів (майна) на МТСБУ. Тому з урахуванням положень підпункту "ґ" пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV, обов`язок МТСБУ щодо відшкодування шкоди замість ліквідованого страховика виникає з моменту встановлення судом факту недостатності коштів та майна такого страховика, чим, у цьому випадку, є дата постановлення ухвали господарського суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, закриття провадження у справі про банкрутство страховика - банкрута. Відтак право вимоги потерпілого до МТСБУ за невиконаними зобов`язаннями ліквідованого страховика виникає з моменту ліквідації такого страховика ухвалою господарського суду у справі про банкрутство, а саме з 17.07.2019. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.09.2021 у справі № 910/14293/19. ТОВ "Маркс.Капітал" звернулось з позовом до МТСБУ 06.12.2021. Вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат і 3% річних у розумінні ст. 625 ЦК України мають похідну природу від основного грошового зобов`язання, тому до них застосовується загальна позовна давність у три роки. За наведених підстав, враховуючи дату звернення ТОВ "Маркс.Капітал" з позовом у цій справі, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування наслідків пропуску позовної давності до вимог позову в частині стягнення інфляційних втрат і 3% річних, у зв`язку з чим, позовні вимоги про стягнення з відповідача 4 028,93 грн інфляційних втрат та 933,38 грн 3% річних підлягають задоволенню, оскільки позов подано у межах позовної давності. Колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне. Відповідно до частин першої, другої статті 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Таким чином, посилання скаржника на "Висновок науково-правової експертизи на запит МТСБУ щодо порядку застосування законодавства про відшкодування шкоди" від 22.02.2022, затвердженого Головою Ради науково-правових експертиз при Інституті держави і права імені В.М. Корецького НАН України доктором юридичних наук, професором Н.М. Пархоменко, є безпідставним, враховуючи також наявність сталої судової практики зі спірного питання. З приводу доводів скаржника, викладених в його скарзі, колегія суддів звертає увагу, що такі аргументи враховані апеляційним судом, при цьому оскаржуване рішення є вмотивованим, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації"). Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає наступне. Статтею 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до положень ч. 1 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.2 ст.126 ГПК України). Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність"). Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем додано до матеріалів справи: копії договору про надання правової допомоги № 96 від 01.06.2020, укладеного між Адвокатським об`єднанням "Дефендерс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал", додаткової угоди № 1 від 01.06.2020, додатку № 1 до додаткової угоди № 1, акту приймання-передачі правової допомоги № 318 від 02.12.2021, ордер серії АІ № 1059663. Згідно із п. 1.1 договору клієнт доручає, без обмеження повноважень, а адвокатське об`єднання зобов`язане надати клієнту правову допомогу спрямовану на захист, забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також їх відновлення у разі порушення. Відповідно до пункту 3.2 договору розмір гонорару за надання Адвокатським об`єднанням правової допомоги визначеної в п. 1.2 договору та порядок його сплати визначається сторонами в додаткових угодах до даного договору. 02.12.2021 між Адвокатським об`єднанням та клієнтом складено та підписано акт наданих послуг на суму 4 600,00 грн., згідно із яким, об`єднанням надано послуги: ознайомлення з матеріалами справи, підготовка та подання позовної заяви до суду. Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву просить суд зменшити витрати на професійну правничу допомогу позивача у зв`язку з однотипністю поданих позовів, які знаходяться у провадженні Господарського суду міста Києва. За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу). Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19. За приписами ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Разом з тим, для включення всієї суми гонорару та фактичних витрат у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний, виправданий, що передбачено у ст. 126 Господарського процесуального кодексу України та у ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Згідно ст. 15 ГПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п.269). Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Враховуючи викладене, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом. Так, у відзиві на позовну заяву відповідач просив зменшити витрати на правову допомогу позивача у зв`язку з однотипністю поданих позовів, які знаходяться у провадженні Господарського суду міста Києва, однак, відсутнє належне обґрунтування вказаної заяви. Враховуючи викладене, відсутність обґрунтованої заяви відповідача про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу та ґрунтовних заперечень з приводу наявності підстав вважати розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу завищеним, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що позивач надав належні та допустимі докази на доведення понесених ним витрат на правову допомогу, пов`язаних з розглядом даної справи, тому відшкодуванню за рахунок відповідача підлягають судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 600,00 грн. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін. Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України). Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України). Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України). Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції. Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається. Таким чином, апеляційна скарга Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2022 у справі № 910/20277/21 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2022 у справі № 910/20277/21 слід залишити без змін. З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2022 у справі № 910/20277/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2022 у справі № 910/20277/21 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Справу № 910/20277/21 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя О.М. Гаврилюк Судді В.В. Сулім Б.О. Ткаченко