Постанова 4803 № 2-2431/11

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1618/22 Справа № 2-2431/11 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко Н.В. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 вересня 2022 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Свистунової О.В., суддів Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А., за участю секретаря Попенко Ю.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 лютого 2012 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк до Товариства з обмеженою відповідальністю Українське фінансове агентство Верус, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И Л А: У червні 2009 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк ПриватБанк (далі ПАТ КБ ПриватБанк, банк) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Українське фінансове агентство Верус (далі ТОВ УФА Верус), ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовна заява мотивована тим, що 22 лютого 2008 року між ПАТ КБ ПриватБанк та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 155 000,00 доларів США на придбання житла на строк до 22 лютого 2017 року. З метою забезпечення виконання умов кредитного договору 22 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір поруки, відповідно до якого ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання нести солідарно майнову відповідальність (по погашенню кредиту, відсотків, пені, штрафів) у разі невиконання позичальником своїх зобов`язань. Також, 12 січня 2009 року між ПАТ КБ ПриватБанк та ТОВ УФА Верус укладено договір поруки, згідно з яким ТОВ УФА Верус взяло на себе зобов`язання нести відповідальність перед банком у разі невиконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором у загальному розмірі 200,00 грн. Посилаючись на те, що ОСОБА_2 свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, ПАТ КБ ПриватБанк просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 167 971,90 доларів США та стягнути солідарно з відповідачів 200,00 грн. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 лютого 2012 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ ПриватБанк суму заборгованості за кредитним договором № 2008-028 від 22 лютого 2008 року станом на 14 травня 2009 року в розмірі 1 341 541,17 грн, яка складається із: 1 205 955,36 грн. заборгованості за кредитом; 126 275,56 грн. заборгованості по процентам; 9 310,25 грн. пені. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позичальник ОСОБА_2 не виконував належним чином взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим виникла заборгованість у заявленому банком розмірі, яка підлягає стягненню з нього та поручителя ОСОБА_1 як солідарних боржників. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 29 лютого 2012 року в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_1 скасовано та в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ ПриватБанк до ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що в порушення умов договору поруки ПАТ КБ ПриватБанк не надіслало поручителю ОСОБА_3 письмову вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором, а тому позовні вимоги до нього є передчасними. Постановою Верховного Суду від 01 грудня 2021 року касаційну скаргу ПАТ КБ ПриватБанк задоволено. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 лютого 2012 року в частині стягнення з нього на користь ПАТ КБ ПриватБанк заборгованості за кредитним договором № 2008/028 від 22 лютого 2008 року станом на 14 травня 2009 року в розмірі 1 341 541,17 грн. та судового збору в розмірі 3 219,00 грн. скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення, яким в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ ПриватБанк заборгованості за кредитним договором № 200-028 від 22 лютого 2008 року відмовити. В іншій частині рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 лютого 2012 року залишити без змін. Апеляційна скарга мотивована тим, що в порушення умов договору поруки позивач не надіслав йому, як поручителю письмову вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором, а тому позовні вимоги до нього є передчасними. Інших доводів апеляційна скарга не містить. Відзив на апеляційну скаргу учасниками справи подано не було. Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони по справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про доставку електронного листа і смс. В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Рябчук С.В. підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Додатково пояснив, що порука ОСОБА_1 є припиненою з підстав частини четвертої статті 559 ЦК України, оскільки згідно розрахунку заборгованості та виписки по рахунку позичальник ОСОБА_2 останній платіж на погашення заборгованості за кредитним договором здійснив 09 жовтня 2008 року в сумі 2 882,62 доларів США, у відповідності до графіку погашення кредиту наступний платіж за кредитом позичальник мав здійснити до 24 жовтня 2008 року, проте його не здійснив і до цього часу будь-які платежі на погашення заборгованості за кредитом на користь банку не вчинив. Отже, право вимоги з дострокового повернення кредиту в повному обсязі виникло у банка з 25 жовтня 2008 року, тобто на наступний день після прострочення сплати наступного платежу згідно з графіком, проте з вимогою до поручителя шляхом пред`явлення позову про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором банк звернувся 23 червня 2009 року, тобто більш ніж через шість місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання. Представник позивача адвокат Провоторов Ю.В. в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Ураховуючи, що рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 лютого 2012 року в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_2 та ТОВ УФА Верус в апеляційному порядку не оскаржується, тому в цій частині апеляційним судом не переглядається. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України передбачено, що при прийнятті рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують. Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Судом першої інстанції установлено, що 22 лютого 2008 року між ПАТ КБ ПриватБанк та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_2 отримав кредит в розмірі 155 000,00 доларів США на придбання житла на строк до 22 лютого 2017 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором, між ПАТ КБ ПриватБанк та ОСОБА_1 укладено договір поруки від 22 лютого 2008 року, відповідно до якого ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання нести солідарно майнову відповідальність (по погашенню кредиту, відсотків, пені, штрафів) у разі невиконання позичальником своїх зобов`язань. Пунктом 5 договору поруки сторони погодили, що у випадку невиконання боржником якого-небудь обов`язку, передбаченого пунктом 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаного обов`язку. Згідно з пунктом 12 договору поруки строк в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або законного інтересу за цим договором встановлюється протягом п`яти років. Позичальник ОСОБА_2 належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, у результаті чого станом на 14 травня 2009 року виникла заборгованість в розмірі 167 971,90 доларів США, із яких: 150 995,45 доларів США заборгованість за кредитом; 15 810,73 доларів США заборгованість по відсоткам; 1 165,72 доларів США пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позичальник ОСОБА_2 не виконував належним чином взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим виникла заборгованість у заявленому банком розмірі, яка підлягає стягненню з нього та поручителя ОСОБА_1 , як солідарних боржників. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому. Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою. За приписами частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Згідно з частинами першою, другою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що в порушення умов договору поруки позивач не надіслав йому як поручителю письмову вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором, а тому позовні вимоги до нього є передчасними, колегія суддів не приймає до уваги як безпідставні. За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Частиною першою статті 20 ЦК України передбачено, що право на захист особа здійснює на свій розсуд. Пред`явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред`явлення до нього позову. При цьому в разі пред`явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року в справі № 522/8695/15-ц. Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не надав суду меморіально-касовий ордер про отримання позичальником грошових коштів від банку, а також матеріали справи не містять розрахунку заборгованості за кредитним договором, а суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, цих обставин не врахував, колегія суддів відхиляє, оскільки, як убачається з матеріалів справи, позивачем в обґрунтування позовних вимог було надано до суду розрахунок заборгованості, виписку по рахунку, заяву на видачу готівки (а.с.12-14,15-16,18 т.2). В свою чергу апелянт, заперечуючи проти розміру заборгованості не надав у підтвердження своїх заперечень належних доказів, контррозрахунків. Не звертався до суду з клопотанням про призначення відповідної судової експертизи. Згідно зі статтею 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів також звертає увагу, що інших доводів і заперечень апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить. Разом з тим, колегія суддів не приймає до уваги пояснення представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Рябчука С.В. про те, що порука є припиненою з підстав частини четвертої статті 559 ЦК України, які були надані 09 лютого 2022 року під час апеляційного розгляду справи та після ухвалення Верховним Судом рішення про скасування постанови Дніпровського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року. Стаття 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами. Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення в оскаржуваній частині без змін. На підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення. Керуючись ст. 259,268,374,375,381-384 ЦПК України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 лютого 2012 року в оскаржуваній частині щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк заборгованості за кредитним договором залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Головуючий О.В. Свистунова Судді: Т.П. Красвітна І.А. Єлізаренко