Постанова 4803 № 215/409/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5211/22 Справа № 215/409/22 Суддя у 1-й інстанції - Квятковський Я.А. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 серпня 2022 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Бондар Я.М., суддів: Зубакової В.П., Остапенко В.О. сторони: позивач: ОСОБА_1 відповідач: Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо збагачувальний комбінат» розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому порядку згідно ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 травня 2022 року, ухваленого суддею Квятковським Я.А. в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, повне судове рішення складено 03 травня 2022 року,- ВСТАНОВИВ : В січні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення одноразової допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди. В обґрунтування позову позивач зазначив, що він у період з 27.04.2011 року по 27.04.2013 року, працював у відповідача та звільнився із підприємства за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію. В 2022 році позивач дізнався, що має право відповідно до Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2011-2012 рік на одноразову (вихідну) допомогу при звільненні, оскільки пропрацював у відповідача більше 20 років і був звільнений у зв`язку із виходом на пенсію за власним бажанням. При звільненні з підприємства йому не була виплачена одноразова вихідна допомога в зв`язку із виходом на пенсію в розмірі трьох середньомісячних заробітних плат. На підставі наведеного вище, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 14 145,36 грн. в порядку недоплаченої вихідної допомоги при звільненні, 99718,56 грн. середнього заробітку за час затримки при розрахунку за період з 27.04.2011 року по 27.04.2013 року. Рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 травня 2022 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «ПівнГЗК» на користь ОСОБА_1 недоплачену вихідну допомогу при звільненні 14 145, 36 грн., 30 000 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральну шкоду в розмірі 4 000 грн. та 992,40 грн. судового збору. В решті в задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на те, що суд першої інстанції визначив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з порушенням норм матеріального права. Так, судом не було враховано, що відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, визначені в ст. 116 КЗпП України, що відповідачем не було виконано. Зменшуючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд першої інстанції не послався на норми права, яким передбачено порядок зменшення середнього заробітку та судом при визначенні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не враховані інфляційні процеси. При цьому судом не враховано, що позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.04.2011 року по 27.04.2013 року, а не за весь період затримки, що становить 535 480,56 грн. що, на думку позивача, свідчить про застосування ним самим принципу співмірності. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 у період із 02.07.1973 року по 26.04.2011 року, перебував у трудових відносинах з відповідачем ПрАТ «ПінГЗК» (а.с.9-14). Згідно із записом у трудовій книжці ОСОБА_1 звільнено з підприємства 26.04.2011 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, ст.38 КЗпП України (а.с.13). Позивачу ОСОБА_1 при звільненні з підприємства відповідача, допомога при виході на пенсію, що передбачена Галузевою угодою на 2007-2008 роки не виплачувалась (а.с.16). Відповідно до довідки ПрАТ «ПівнГЗК» №14 від 05.01.2022 року, середньомісячна заробітна плата позивача ОСОБА_1 за період з 01.02.2011 року по 31.03.2011 року склала 4715,12 грн., середньогодинна заробітна плата склала 28,15 грн.(а.с.15). Згідно п.6.1 Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки, роботодавець зобов`язався виплачувати працівнику при виході на пенсію за рахунок коштів підприємства одноразову допомогу у порядку, передбаченому колективним договором, та в розмірі, залежному від стажу його роботи на підприємстві, але не менше: при стажі від 20 і більше років - три середньої заробітної плати. Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що при звільненні йому не була виплачена одноразова вихідна допомога при виході на пенсію в розмірі двомісячної середньої заробітної плати, оскільки він, відповідно до загального стажу його роботи на підприємстві, при виході на пенсію мав отримати два розміри місячної середньої заробітної плати. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив із того, що при звільненні позивача, з вини роботодавця, йому не було виплачено одноразову вихідну допомогу при виході на пенсію в розмірі двомісячної середньої заробітної плати, яка підлягає стягненню з відповідача разом із середнім заробітком за час затримки невиплати одноразової допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію, неправомірними діями відповідача щодо безпідставної невиплати одноразової матеріальної допомоги, передбаченої пунктом 6.11. колективного договору, позивачу було завдано моральної шкоди. Колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Зважаючи на те, що позивач ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, та доводи апеляційної скарги зводяться саме до незгоди з висновками суду в частині зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, колегія суддів не перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ПрАТ «ПвнГЗК» на його користь 14 145 грн. 36 коп. невиплаченої одноразової допомоги при звільненні, оскільки, згідно ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 367 ЦПК України, і зважаючи на роз`яснення, викладені в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 року, згідно яких під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та заявлених позовних вимог у суді першої інстанції. Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України. Згідно зі ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Як встановлено судом першої інстанції та не оспорюється відповідачем ПрАТ «ПівнГЗК» в суді апеляційної інстанції, станом на день звільнення позивача із займаної посади 26.04.2011 року, відповідач ПрАТ «ПівнГЗК» не провів виплату позивачеві всіх належних сум, а саме не виплатив вихідну допомога в розмірі трьох середньомісячних заробітних плат, що становить 14145 грн. 36 коп. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у ОСОБА_1 права на стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку за період з 27.04.2011 року по 27.04.2013 року, тобто в межах заявлених позовних вимог, що узгоджується з ч.ч. 1,3 ст. 13 ЦПК України. При цьому, середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок). З урахуванням цих норм, зокрема абзацу 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Пунктом 5 розділу ІV Порядку встановлено, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період. Середньогодинна заробітна плата ОСОБА_1 за два місяці що передували звільненню, складала 28,15 грн. при 7,2 годинному робочому дні, середньоденна заробітна плата становить 202, 68 грн. За період з 27.04.2011 року по 27.04.2013 року кількість робочих днів, згідно з щорічним розрахунком норм тривалості робочого часу, становить 492 робочих дні, тобто середній заробіток за цей час становить 99 718,56 грн. (492 робочих днів*202,68 грн.= 99718,56 грн.). При цьому, метою покладення на роботодавця відповідальності, визначеної у статті 117 КЗпП України, у разі невиконання обов`язку провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. У Постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і дійшла висновку, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у Постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України. Перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції до даної справи критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, колегією суддів не встановлено в діях позивача ОСОБА_1 свідомого тривалого самоусунення від захисту своїх порушених прав, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні збільшився через неправомірну бездіяльність позивача. При цьому, саме на роботодавця нормами КЗпП України покладено обов`язок з нарахування та виплати працівникам всіх належних їм сум у день звільнення, й посилання суду першої інстанції на те, що позивач не довів, що звертався на момент звільнення до відповідача з вимогою про відповідні виплати одноразової допомоги, яка не була виплачена у повному розмірі, та не знав про право на отримання одноразової допомоги при звільненні у розмірі тримісячної середньої заробітної плати, є безпідставним. На підставі вищевикладеного, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо можливості зменшення розміру середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні позивача ОСОБА_1 . При цьому, зменшення судом першої інстанції розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з 99 718 грн. до 30 000 грн. 56 коп, враховуючи поведінку сторін у даній ситуації та конкретні обставини справи, є несправедливим та не відповідає принципу розумності судового рішення. При цьому слід зауважити, що позивач по справі, просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за два роки, за період з 27.04.2011 року по 27.04.2013 року, в сумі 99 718 грн. 56 коп., а не за весь період затримки, що становить 535 480, 68 грн. за період з 27.04.2011 року по 25.01.2022 року. Виходячи з цих обставин, колегія суддів, вважає за необхідне, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні і збільшити його з 30 000 грн. 56 коп. до 70 000 грн., що буде відповідати засадами виваженості та справедливості, у зв`язку з чим змінює рішення суду й у частині загального розміру сум, стягнутих з відповідача на користь позивача. Згідно ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. В постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», зазначено, що розмір відшкодування моральної(немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. Частинами 1, 3 статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Колегія суддів, беручи до уваги глибину і тривалість моральних страждань позивача у зв`язку з необхідністю докладання значних зусиль протягом тривалого часу для відновлення своїх прав на отримання належних виплат, що потягло за собою зміну звичного укладу життя позивача, вважає що визначений судом першої інстанції розмір компенсації моральної шкоди слід змінити та збільшити з 4 000 грн. до 10 000 грн., що відповідно положення п.п.1,3 ч.1 ст.376 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду. Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Крім того, з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави, підлягає стягненню судовий збір 1488,60 грн. за подання позивачем апеляційної скарги (992,40 грн. х 150%). В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, ст. 374, п. 2 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 травня 2022 року змінити в частині розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнутого з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 , збільшивши цей розмір з 30 000 гривень 56 копійок до 70 000 (сімдесят тисяч) гривень та в частині відшкодування моральної шкоди збільшивши її розмір з 4 000 гривень до 10 000 (десять тисяч) гривень. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судовий збір в розмірі 1488,60 (одна тисяча чотириста вісімдесят вісім) грн. 60 коп. за подання позивачем апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 31 серпня 2022 року. Головуючий: Судді: