Постанова Полтавський апеляційний суд № 642/2098/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 642/2098/21 Номер провадження 22-ц/814/2577/22Головуючий у 1-й інстанції Ольховський Є.Б. Доповідач ап. інст. Лобов О. А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 серпня 2022 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Лобов О.А. судді: Дорош А.І., Триголов В.М. розглянув в порядку письмового провадження без виклику сторін цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 02 листопада 2021 року (час ухвалення судового рішення з 14:25:20 до 14:55:05; дата виготовлення повного текста судового рішення 08 листопада 2021 року) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Приватного акціонерного товариства «Харківська муніципальна страхова компанія» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою. Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд в с т а н о в и в : У квітні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, просив ухвалити рішення, яким стягнути на його користь із ОСОБА_1 - 47 631, 90 грн матеріального збитку, 10 000 грн моральної шкоди, 2 000 грн витрат на проведення оцінки пошкодженого КТЗ, 10 000 грн витрат на правничу допомогу, із Приватного акціонерного товариства «Харківська муніципальна страхова компанія» - 68 770,41 грн страхового відшкодування. В обгрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що 15 вересня 2020 року у м.Харкові з вини ОСОБА_1 сталася дорожньо -транспортна пригода, внаслідок якої був пошкоджений автомобіль позивача. На час дорожньо-транспортної пригоди цивільна відповідальність ОСОБА_1 була застрахована у ПрАТ «Харківська муніципальна страхова компанія», проте завданий матеріальний збиток перевищує ліміт відповідальності страховика. Рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 02 листопада 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 47 631,90 грн матеріального збитку, 5 000 грн моральної шкоди та судові витрати в розмірі 3157,24 грн. Стягнуто з ПрАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» на користь ОСОБА_2 страхове відшкодування у розмірі 68 770,41 грн. В іншій частині позов залишено без задоволення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. В обгрунтування доводів апеляційної скарги стверджується, що висновок щодо вартості матеріального збитку №452/10-20 не може бути належним та достовірним доказом, оскільки огляд автівки позивача проводився без участі відповідача, оцінювач не попереджався про кримінальну відповідальність. При цьому відповідач був позбавлений можливості надати власний розрахунок розміру матеріального збитку у зв`язку з відсутністю у нього доступу до авта. Висновки суду про розмір відшкодування моральної шкоди не є обгрунтованими. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.12.2021 року справу передано в провадження колегії суддів Харківського апеляційного суду у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яцина В.Б. судді: Маміна О.В., Хорошевський О.М. Протоколом повторного авторозподілу судової справи між суддями Харківського апеляційного суду від 29.09.2021 року, замінено суддю Хорошевського О.М. на суддю Бурлака І.В. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року відкрито провадження у справі. Відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовженого строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Розпорядженням голови Верховного Суду № 14/0/9-22 від 25.03.2022 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської області), відповідно до ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням неможливості судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду на Полтавський апеляційний суд. Указом Президента України від 18.04.2022 року № 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 17.05.2022 року № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Полтавського апеляційного суду від 27 липня 2022 року справу передано до провадження колегії суддів під головуванням судді Лобова О.А., суддів учасників колегії Дорош А.І., Триголов В.М. Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу інші учасники не скористалися. Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з таких підстав. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З матеріалів справи вбачається, що 15 вересня 2020 року у м.Харкові сталася дорожньо-транспортна пригода за участю водія ОСОБА_1 , який керував автомобілем ДЕУ Джентра, д.н.з. НОМЕР_1 , і водія ОСОБА_2 , який керував автомобілем Шкода Фабія Комбі, д.н.з. НОМЕР_2 . Постановою Ленінського районного суду м.Харкова від 08 жовтня 2020 року у справі № 642/4843/20 ОСОБА_1 визнано винним і притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП. На час дорожньо-транспортної пригоди цивільна відповідальність ОСОБА_1 була застрахована у ПрАТ «Харківська муніципальна страхова компанія». Згідно страхового поліса №159561465 страхове відшкодування за шкоду, заподіяну майну потерпілого, встановлено у розмірі 130 000 грн. Згідно висновку щодо вартості матеріального збитку, заподіяного КТЗ, №452/10-20 від 23 жовтня 2020 року, який виготовлений на замовлення ОСОБА_2 , ринкова вартість автомобіля Шкода Фабія Комбі, д.н.з. НОМЕР_2 , становить 214 631,90 грн, вартість відновлювального ремонта - 308 366,91 грн, вартість КТЗ з урахуванням пошкоджень після ДТП 36 676,48 грн, вартість матеріального збитку 214 631,90 грн. ПрАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» визнало дорожньо-транспортну пригоду страховим випадком і ухвалило рішення про виплату потерпілому страхового відшкодування у розмірі 130 000 грн у строк до 28 лютого 2021 року, проте за станом на 06 квітня 2021 року ОСОБА_2 виплачено лише 61 229,59 грн, а також пеню за затримку виплати страхового відшкодування. 04 березня 2021 року ОСОБА_2 продав належний йому автомобіль за 37 000 грн. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується такими міркуваннями. Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором. Відповідно до пункту 22.1 статті 22 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відтак відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність. Статтею 28 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це, зокрема, шкода, пов`язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу. Відповідно до ч.30.2 ст.30 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди , а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. За змістом статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року в справі № 359/2309/17 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком. Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою. Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням. Правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці, незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати). Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика. Заперечуючи проти позову і рішення суду, відповідач наполягає, що висновок щодо вартості матеріального збитку, заподіяного КТЗ №452/10-20 від 23 жовтня 2020 року (а.с.20-36) не є належним і допустимим доказом у підтвердження розміру матеріального збитку, заподіяного майну позивача. Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ч.2 ст.76, ст.110 ЦПК України висновок експертизи є лише одним із доказів, який не має для суду заздалегідь встановленої сили, і оцінюється за загальними правилами, встановленими ст.89 ЦПК України. Одним із засобів доказування є також письмові докази. Наданий позивачем висновок щодо вартості матеріального збитку не є висновком експертизи у розумінні ст.102 і ст.106 ЦПК України, проте цей письмовий доказ містить дані про вартість автомобіля до і після дорожньо-транспортної пригоди, вартість відновлювального ремонта, розмір матеріального збитку. Це дослідження виконано спеціалістом, який має відповідну кваліфікацію та повноваження на виконання таких робіт (досліджень). Проведення огляду пошкодженого авта для складання висновків такої категорії не передбачає обов`язкової участі винуватої особи. Отже, позивач у підтвердження заявлених вимог відповідно до вимог ст.83 ЦПК України подав суду належний і допустимий письмовий доказ, який містить інформацію щодо предмета доказування, та отриманий позивачем з дотриманням порядку, встановленого законом. Як убачається з матеріалів справи, у травні 2021 року відповідач подав суду відзив на позовну заяву (а.с.56-59), у якому наполягав на недостовірності поданого позивачем висновку щодо розміру збитків, проте всупереч ч.2 ст.43, ст.81 ЦПК України не вчинив жодних дій для отримання доказів на спростування достовірності поданого позивачем письмового доказу (а.с.68,74,83), а по суті ухилився від участі у справі. При вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції дотримався вимог ст.23 і ст.1167 ЦК України, адже стрес, пережитий потерпілим під час ДТП, сам факт позбавлення особи власності внаслідок винних дій заподіювача шкоди, є достатніми для висновку про те, що особа внаслідок таких подій втрачає звичний для неї спосіб, ритм життя, у зв`язку з чим зазначає моральних страждань. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції дотримався принципу розумності і справедливості (ст.23 ЦК України). Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції виконав вимоги ст.89, ст.264, ст.265 ЦПК України, дав належну оцінку встановленим фактам, які підтверджені відповідними доказами, зробив правильні по суті висновки по заявленим вимогам і у рішенні навів мотивовані оцінки аргументів сторін, а також мотиви прийняття і відхилення наданих у справу доказів. Європейський суд з прав людини вказав що п.1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року), а тому оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. В апеляційній скарзі не наведено обгрунтованих доводів і посилань на відповідні докази, які б спростовували висновки суду першої інстанції, або ж підтверджували обставини, з якими закон пов`язує обов`язковість скасування судового рішення. Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 02 листопада 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 31 серпня 2022 року. Головуючий суддя О.А.Лобов Судді А.І.Дорош В.М.Триголов