Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 456/5031/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 серпня 2022 рокуЛьвівСправа № 456/5031/21 пров. № А/857/9977/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача: Гінди О.М., судців: Качмара В .Я., Ніколіна В.В., за участю секретаря судових засідань - Юрченко М.М., розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 30 травня 2022 року (головуючий судця: Сас С.С., місце ухвалення - м. Стрий) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Тернопільської митниці Державної митної служби України про скасування постанови про порушення митних правил, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 , 04.10.2021 звернувся з позовом до суду, в якому просив скасувати постанову в справі про порушення митних правил № 0008/40300/21 від 09.09.2021. Обґрунтовує позов тим, що постановою Тернопільської митниці Держмитслужби України від 09.09.2021 у справі про порушення митних правил № 0008/40300/21, позивача визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбачених ст. 485 МК України та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу розміром 300 відсотків несплаченої суми митних платежів, що складає 223906,26 грн. Оскаржувану постанову вважає протиправною та такою, що підлягає скасуванню в зв`язку з необ`єктивністю, неповнотою провадження та розгляду справи, невідповідністю викладених у постанові висновків фактичним обставинам справи, відсутністю в його діях ознак порушення митних правил. Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 30 травня 2022 року у задоволенні позову відмовлено. Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що зазначене рішення винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю з підстав викладених у апеляційній скарзі. Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт покликається на те, що у ході опрацювання результатів митного огляду та документів, поданих до митного оформлення транспортного засобу встановлено, що позивач надавши паспорт громадянина Канади № НОМЕР_1 , як нерезидент, протиправно скористався пільгою, що призвело до несплати митних платежів у сумі 74635,42 грн. Однак із такими припущеннями митного органу апелянт не погоджується оскільки для митного оформлення позивач подавав паспорт громадянина України та сплатив усі належні митні платежі, а також транспортний засіб зареєстрований органом МРЕВ. Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала та просила суд апеляційної інстанції таку задовольнити та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити. Представник Тернопільської митниці Державної митної служби України проти задоволення апеляційної скарги заперечила, у задоволенні такої просила відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача та учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з таких мотивів. Судом першої інстанції встановлено, що 19.07.2020 ОСОБА_1 на підставі паспорта громадянина Канади № НОМЕР_1 , як нерезидент, через пункт пропуску Шегині Медика митного поста Мостиська в зоні діяльності Львівської митниці через смугу руху зелений коридор з метою особистого користування ввіз на митну територію України в митному режимі, тимчасове ввезення до 1 року автомобіль марки MERCEDES-BENZ VIANO, номер кузова: НОМЕР_2 , реєстраційний номер: НОМЕР_3 , без сплати митних платежів. ОСОБА_1 , 25.08.2021 до Тернопільської митниці до митного оформлення, згідно інвойсу від 09.10.2020, технічного паспорту 286622, в режимі імпорт, подав транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ VIANO, номер кузова: НОМЕР_2 , тип двигуна - дизельний, робочий об`єм циліндрів двигуна - 2148 см куб., календарний рік виготовлення - 2007. Згідно інвойсу б/н від 09.10.2020 вартість вищевказаного транспортного засобу становить 2 000 євро. З метою митного оформлення вказаного транспортного засобу позивач подав паспорт громадянина України НОМЕР_4 , виданий Стрийським MB УМВС України в Львівській області 17.03.2005, згідно якого ОСОБА_1 від 31.03.2006 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Постановою в справі про порушення митних правил №0008/403000/21 від 09.09.2021 року винесену в.о. начальника Тернопільської митниці Дорофій Д.О., ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого ст. 485 МК України та накладено на позивача адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 223906,26 грн., що становить 300 відсотків несплаченої суми митних платежів. Позивач не погодився із вказаною постановою та звернувся до суду. Оцінюючи спірні правовідносини, що виникли між сторонами, апеляційний суд враховує наступне. Відповідно до частини першої статті 458 МК України порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред`явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність. Статтею 486 МК України встановлено, що завданнями провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню порушень митних правил, та запобігання таким правопорушенням. У відповідності до вимог ст. 495 МК України доказами у справі про порушення митних правил є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність або відсутність порушення митних правил, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Такі дані встановлюються : протоколом про порушення митних правил, протоколами процесуальних дій, додатками до зазначених протоколів; поясненнями свідків, поясненнями особи, яка притягується до відповідальності; висновком експерта , іншими документами. Згідно зі статтею 485 МК України заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача товару, неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості, та/або надання з цією ж метою органу доходів і зборів документів, що містять такі відомості, або несплата митних платежів у строк, встановлений законом, або інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, а так само використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв`язку з якими було надано такі пільги, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів. За правилами частини другої статті 380 МК України транспортні засоби особистого користування, що тимчасово ввозяться на митну територію України громадянами-нерезидентами, не підлягають письмовому декларуванню та звільняються від подання документів, що видаються державними органами, уповноваженими здійснювати види контролю, зазначені у статті 319 цього Кодексу. Пропуск таких транспортних засобів через митний кордон України здійснюється без застосування до них заходів гарантування, передбачених розділом X цього Кодексу. Пальне, що міститься у звичайних (встановлених заводом-виробником) баках зазначених транспортних засобів, не підлягає письмовому декларуванню та не є об`єктом оподаткування митними платежами. Частиною третьою статті 380 МК України передбачено, що тимчасове ввезення громадянами-резидентами транспортних засобів особистого користування, що класифікуються за товарними позиціями 8702, 8703, 8704 (загальною масою до 3,5 тонни), 8711 згідно з УКТ ЗЕД та причепів до них товарної позиції 8716 згідно з УКТ ЗЕД дозволяється на строк до одного року під письмове зобов`язання про їх зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, після сплати всіх митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів. Отже, відповідальність, передбачена статтею 485 МК України, настає у разі наявності в особи мети - неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру, а також заявлення неправдивих відомостей. При цьому необхідність сплати особою митних платежів при ввезенні на територію України транспортного засобу для особистого користування або звільнення від їх сплати залежить від того, чи є особа резидентом чи нерезидентом, і встановлюється митним органом при ввезенні автомобіля на територію України. Відповідно до підпункту в пункту 50 статті 4 МК України резидентами є, зокрема, фізичні особи: громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які мають постійне місце проживання в Україні, у тому числі ті, які тимчасово перебувають за кордоном. Нерезидентами є фізичні особи: іноземці та особи без громадянства, громадяни України, які мають постійне місце проживання за межами України, у тому числі ті, які тимчасово перебувають на території України (підпункт в пункту 33 статті 4 МК України). Тобто, основним критерієм визначення особи як резидента чи нерезидента в розумінні МК України є її постійне місце проживання, а не її громадянство, оскільки нерезидентом може бути, зокрема, як громадянин України, так і громадянин іншої держави. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про громадянство» законодавство України про громадянство ґрунтується на принципі єдиного громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно пп. «в» п. 33 ч. 1 ст. 4 МК України нерезидентами є фізичні особи, зокрема, громадяни України, які мають постійне місце проживання за межами України, у тому числі ті, які тимчасово перебувають на території України. У той же час за пп. «в» п. 50 ч. 1 ст. 4 МК України резидентами є фізичні особи, зокрема, громадяни України, які мають постійне місце проживання в Україні, у тому числі ті, які тимчасово перебувають за кордоном. При цьому за п. 45 ч. 1 ст. 4 МК України постійне місце проживання - місце проживання на території будь-якої держави не менше одного року громадянина, який не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом будь-якого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цим громадянином службових обов`язків або зобов`язань за договором (контрактом). Водночас, згідно з пунктом 1 статті 2 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-III, якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України; якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Отже, для того, щоб особа вважалась нерезидентом, вона повинна відповідати певним характерним критеріям, а саме бути іноземцем чи особою без громадянства або громадянином України, який має постійне місце проживання за межами України, у тому числі таким, який тимчасово перебуває на території України. Аналогічний правовий висновок викладений Верховним судом у постанові від 01 липня 2021 року у справі № 751/4094/17. Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до п. 21 Положення про паспорт громадянина України затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992, паспорт особи, яка припинила громадянство України відповідно до статті 19 Закону України «Про громадянство України» підлягає поверненню до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства. Однак, позивач ОСОБА_1 паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 , який йому був виданий 17 березня 2005 року, не здавав до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства та свідомо скористався паспортом громадянина Канади № НОМЕР_1 , як нерезидент та ввіз на митну територію України в митному режимі тимчасове ввезення до одного року автомобіль марки MERCEDES-BENZ VIANO, номер кузова: НОМЕР_2 , реєстраційний номер: НОМЕР_3 , без сплати митних платежів. Щодо покликань апелянта на те, що за розмитнення позивачем сплачено суму 92 525 грн, а митний орган визначив суму 74 635,42 грн, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Згідно з ч. 1 ст. 295 МК України митні платежі нараховуються декларантом або іншими особами, на яких покладено обов`язок із сплати митних платежів, самостійно, крім випадків, якщо обов`язок щодо нарахування митних платежів відповідно до цього Кодексу, Податкового кодексу України та інших законів України покладається на органи доходів і зборів. Митне оформлення транспортного засобу передбачає сплату акцизного податку, що справляється з огляду на об`єм циліндрів двигуна (ст. 215 ПК України), а також ввізного мита і податку на додану вартість, що обраховуються, в тому числі, з митної вартості транспортного засобу (Закон України «Про митний тариф», розділ V ПК України). Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 50 МК України відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів. Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу. За нормами статті 57 глави 9 МК України визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу. Обов`язок доведення митної ціни товару лежить на особі, яка ввозить товар на митну територію, тобто на позивачеві. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи. Суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта на те, що митне оформлення транспортного засобу проведено відповідно до декларації IM40АА№ UA 403030/2021/4044192 від 28.08.2021. Таке митне оформлення, в тому числі, визначення вартості, нарахування і сплата митних платежів, завершене, його результати не оскаржені у встановленому порядку і не скасовані, а отже суд апеляційної інстанції відхиляє вищезазначені покликання апелянта щодо визначення митної вартості та сплати митних платежів. Щодо покликань апелянта на Закон України «Про внесення змін до Митного кодексу України щодо тимчасового спрощення митного оформлення транспортних засобів, ввезених на митну територію України» від 15 квітня 2021 року № 1403-IX, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Розділ XXI «Прикінцеві та перехідні положення» Митного кодексу України доповнено пунктами 9-7-9-10 такого змісту: «Здійснення митного оформлення транспортного засобу особистого користування, щодо якого не дотримані строки та умови (вимоги) митного режиму тимчасового ввезення або транзиту, з дотриманням умов, визначених абзацом першим цього пункту, та добровільною сплатою до державного бюджету фізичною особою, яка є власником такого транспортного засобу або уповноважена розпоряджатися цим та декларує такий транспортний засіб для вільного обігу на митній території України, коштів у сумі, що дорівнює розміру п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, звільняє фізичних осіб, відповідальних за дотримання строків та умов (вимог) митного режиму тимчасового ввезення або транзиту, від адміністративної відповідальності, передбаченої статтями 470, 481 та 485 цього Кодексу, за порушення митних правил стосовно транспортного засобу, щодо якого не дотримані строки та умови (вимоги) митного режиму тимчасового ввезення або транзиту». Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що вказана норма стосується резидентів, тобто громадян України, натомість позивач під час ввезення транспортного засобу на територію України терміном до одного року, подав митним органам паспорт громадянина Канади, а тому вказані норми не поширюються на позивача. Оскільки, на час ввезення автомобіля MERCEDES-BENZ VIANO ОСОБА_1 був громадянином - резидентом та мав постійне місце проживання в Україні та був зареєстрований 31 березня 2006року за адресою: АДРЕСА_1 , отже позивач зобов`язаний був сплатити митні платежі в повному обсязі при ввезенні вказаного транспортного засобу на митну територію України, як це передбачено ч. 4 ст. 380 МК України. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач мав статус резидента України, а тому на нього поширюються вимоги ч. 4 ст. 380 МК України. Щодо покликань апелянта на рішення Конституційного Суду від 15.06.2022 №4-р(ІІ)/2022 у справі за конституційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 485 Митного кодексу України (щодо індивідуалізації юридичної відповідальності), то суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта на таке. Згідно з частиною другою статті 152 Конституції України, статтею 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі приписи, що визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення Конститупійним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Із резолютивної частини рішення видно, що абзац другий статті 485 Митного кодексу України, визнаний неконституційним, втрачає чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Таким чином, станом на момент перегляду судом апеляційної інстанції рішення у цій справі, абз. 2 ст. 485 МК України є чинним, оскільки такий втрачає чинність через шість місяців і вказана обставина зазначена в самому рішенні Конституційного Суду України. За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Тернопільської митниці Державної митної служби України діяв у межах повноважень та у спосіб визначений законами та Конституцією України. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. Суд апеляційної інстанції також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). У п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, видно, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Згідно ст. 316 КАС України, якщо суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Із врахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Згідно приписів ст. 139 КАС України підстав для стягнення судових витрат не має. Керуючись ст. ст. 268, 271, 272, 286, 315, 316, 321, 322, КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 30 травня 2022 року у справі № 456/5031/21 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя О. М. Гінда судді В. Я. Качмар В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 30.08.2022