Постанова Дніпровський апеляційний суд № 215/870/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1750/22 Справа № 215/870/20 Суддя у 1-й інстанції - Науменко Я. О. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 серпня 2022 року м.Кривий Ріг справа № 215/870/20 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Остапенко В.О. суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П. секретар судового засідання - Гладиш К.І. сторони: позивач Виконавчий комітет Покровської районної у місті ради, який діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах та від імені ОСОБА_2 ,на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 березня 2021 року, яке ухвалено суддею Науменко Я.О. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 12 квітня 2021 року, - ВСТАНОВИВ: В лютому 2020 року Виконавчий комітет Покровської районної у місті ради, який діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: КЗ «Криворізький спеціалізований будинок дитини» ДОР», Орган опіки і піклування виконкому Тернівської районної у місті ради, Криворізький міський центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів. В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідач ОСОБА_2 має малолітню дитину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 30 липня 2018 року головним лікарем та завідуючою відділенням постнатального виходжування новонароджених КЗ «Криворізький перинатальний центр зі стаціонаром» ДОР», інспектором ювенальної превенції Покровського відділення поліції, спеціалістом служби у справах дітей виконкому Покровської районної в місті ради складено Акт закладу охорони здоров`я та внутрішніх справ України про дитину, покинуту в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров`я у зв`язку з тим, що в КЗ «Криворізький перинатальний центр зі стаціонаром» виявлена покинута дитина жіночої статі ІНФОРМАЦІЯ_1 . Реєстрація народження дитини відбулась згідно з рішенням виконкому Покровської районної у місті ради №301 від 08 серпня 2018 року. Малолітній дитині ОСОБА_1 рішенням виконкому Покровської районної у місті ради № 319 від 15 серпня 2018 року надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування та влаштовано до КЗ «Криворізький спеціалізований будинок дитини» ДОР», де вона перебуває на повному державному утриманні. За весь час перебування дитини у КЗ «Криворізький спеціалізований будинок дитини» ДОР» мати, тобто відповідач по справі ОСОБА_2 та ніхто з родичів ні письмово, ні усно долею та станом здоров`я дитини не цікавились, участі у її вихованні не приймали, матеріальної допомоги не надавали, бажання забрати її на виховання в сім`ю не виявили. Відповідно до інформації з Покровського відділення поліції відповідач ОСОБА_2 ніде не працює, за місцем реєстрації не проживає, вживає наркотичні речовини, веде бродячий та аморальний спосіб життя, постійного місця мешкання не має та встановити його не надалось можливим. Також Виконавчий комітет Покровської районної у місті ради, який діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_1 зазначає про те, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, не піклується про фізичний і духовний розвиток доньки ОСОБА_1 , не створила належних умов для нормального розвитку дитини. На підставі наведеного вище позивач просив суд позбавити батьківських прав відповідача відносно малолітньої дитини ОСОБА_1 та стягнути з неї аліменти на утримання дитини в розмірі 1/4 частини доходів відповідача. Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 березня 2021 року позовні вимоги задоволено. Позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженку м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, відносно малолітньої дитини доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Обов`язок подальшого влаштування малолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покладено на орган опіки і піклування виконавчого комітету Покровської районної у місті ради. Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) аліменти на утримання та у власність неповнолітньої дитини: доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 12 лютого 2020 року до повноліття дитини на користь майбутнього законного представника дитини. Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь держави судовий збір в розмірі 2102 гривень В частині стягнення аліментів в розмірі місячного платежу рішення підлягає негайному виконанню. В апеляційній скарзі представник відповідача просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що судом першої інстанції допущено неповне з`ясування обставин справи. На думку апелянта, судом першої інстанції не враховано те, що згідно Акту закладу охорони здоров`я та внутрішніх справ України про дитину, покинуту в пологовому будинку, від 30 липня 2018 року складеного головним лікарем та завідуючою відділенням постнатального виходжування новонароджених КЗ «Криворізький перинатальний центр зі стаціонаром» ДОР», інспектором ювенальної превенції Покровського відділення поліції, спеціалістом служби у справах дітей виконкому Покровської районної в місті ради у зв`язку з тим, що в КЗ «Криворізький перинатальний центр зі стаціонаром» виявлено покинута дитина жіночої статі ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто саме з ІНФОРМАЦІЯ_3 рахується шестимісячний строк у який відповідач ОСОБА_2 мала виявити батьківське піклування щодо своєї малолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак, відповідач, ще до народження дитини мала статус підозрюваної у кримінальному провадженні та після народження малолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме з 28 серпня 2018 року по 25 січня 2019 року відносно відповідача обирались запобіжні заходи у вигляді домашнього арешту та з 25 січня 2019 року відносно відповідача ОСОБА_2 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою тобто до спливу шестимісячного строку у якій відповідач мала виявити щодо своєї малолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 батьківського піклування. Також представник відповідача вважає, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні наслідки як для батьків, так і для дитини. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків, однак в судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 пояснила, що після звільнення її з місця позбавлення волі вона має твердий намір зайнятися вихованням дитини із проявленням всієї необхідної батьківської турботи щодо неї. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Заслухавши суддю-доповідача, відповідача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_4 , яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, представника виконавчого комітету Покровської районної у місті ради Долгову Н.В., яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_2 є матір`ю малолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження та Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження (том 1 а.с.5,9). Згідно медичного свідоцтва № 1119 від 12 липня 2018 року у ОСОБА_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 дівчинка. (а.с.11). Рішенням Покровської районної у місті ради від 08 серпня 2018 року №301 порушено клопотання перед Покровським районним у місті Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про реєстрацію народження дитини, покинутої в КЗ «Криворізький перинатальний центр зі стаціонаром» ДОР», записавши прізвище - ОСОБА_5 , ім`я ОСОБА_6 , по-батькові ОСОБА_7 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_4 . Батьками записати: мати ОСОБА_2 , батько - ОСОБА_8 (а.с.12). Згідно Рішення Покровської районної у місті ради від 15 серпня 2018 року №319, малолітній дитині ОСОБА_1 надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування (том 1 а.с.6). Відповідно до Акту від 30 липня 2018 року складеного закладом охорони здоров`я та органу внутрішніх справ України про дитину, покинуту в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров`я, 13 липня 2018 в КП «КПЦ зі стаціонаром» ДОР» без матері поступила дівчинка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1 а.с.7). Згідно повідомлення КП «КПЦ зі стаціонаром» ДОР», направленого 30 липня 2018 року до служби у справах дітей Покровської районної в місті ради про покинуту дитину, зазначено, що у їх закладі з 13 липня 2018 року у відділенні постнатального виходжування новонароджених перебуває покинута дівчинка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пологи позалікарняні. Мати, ОСОБА_2 , після пологів була доставлена з новонародженою дитиною в КЗ «Криворізький міський клінічний пологовий будинок №1» ДОР» без документів в стані наркотичного сп`яніння. За час перебування дитини в закладі мати цікавилась нею один раз 14 липня 2018 року (том 1 а.с.8). 21 серпня 2018 року КП «КПЦ зі стаціонаром» ДОР» повідомив службу у справах дітей Покровської районної в місті ради, що малолітня дитина ОСОБА_1 , 10 липня 2018 року 21 серпня 2018 переведена в КЗ «Криворізький спеціалізований Будинок дитини» ДОР» (том 1 а.с.10). Згідно повідомлення № 48.3/2-4511ЖЄО Покровського ВП Криворізького ВП ГУНП в Дніпропетровській області від 05 вересня 2018 року в ході проведення збору матеріалу було встановлено, що 30 липня 2018 року з КЗ «Криворізький перинатальний центр зі стаціонаром» ДОР» надійшло повідомлення про покинуту дитину в пологовому будинку, мати якої ОСОБА_2 ніде не працює, за місцем реєстрації не мешкає, вживає наркотичні речовини, веде бродячий спосіб життя, постійного місця мешкання не має. Встановити місце мешкання останньої не виявилось можливим (том 1 а.с.13). Згідно довідки КЗ «Криворізький спеціалізований будинок дитини» ДОР» № 01-04/380 від 26 квітня 2019 року, малолітня дитина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходиться у КЗ «Криворізький спеціалізований будинок дитини» ДОР» на повному державному утримуванні з 21 серпня 2018 року по теперішній час на підставі рішення виконавчого комітету Покровської районної у місті ради №319 від 15 серпня 2018 року. За весь час перебування дитини у закладі, мати та ніхто з родичів на письмово, ні усно, долею та станом здоров`я дитини не цікавилися, у вихованні та утриманні участі не приймали, матеріальної допомоги не надавали, бажання забрати дитину в сім`ю не виявляли (том 1 а.с.14). Відповідно до Акту відвідування від 18 квітня 2019 року, спеціалістами служби у справах дітей здійснено виїзд за адресою: АДРЕСА_3 з метою обстеження умов проживання ОСОБА_2 . Двері відчинив чоловік, який назвався господарем квартири. Відмовився надавати свої персональні дані та повідомив, що ОСОБА_2 за вищевказаною адресою не проживає. Її місцезнаходження йому не відомо. (том 1 а.с.15). Згідно повідомлення ДУ «Криворізька установа виконання покарань» від 27 квітня 2020 року ОСОБА_2 , 1982 року народження, утримується, але не відбуває покарання в їх установі (том 1 а.с.48). Відповідно до ухвали Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 травня 2018 року до ОСОБА_2 , як до підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення за ч.2 ст.15, ч.2 ст.185 КК України застосовано запобіжний захід у виді особистого зобов`язання (том 1 а.с.145-146, 149-150). Ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 серпня 2018 року до ОСОБА_2 , як до підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення за ч.2 ст.15, ч.2 ст.185 КК України, застосовано запобіжний захід у виді домашнього арешту на певний період доби до 26 жовтня 2018 року (том 1 а.с.151-152). Згідно ухвали Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 жовтня 2018 до ОСОБА_2 , як до підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення за ч.2 ст.15, ч.2 ст.185 КК України, застосовано запобіжний захід у виді домашнього арешту на певний період доби до 25 грудня 2018 року (том 1 а.с.153-154). Ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 січня 2019 року до ОСОБА_2 , як до підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення за ч.2 ст.15, ч.2 ст.185 КК України, застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою по 25 березня 2019 включно (том 1 а.с.155). Згідно виписки із історії розвитку малолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , № 877/01-01 від 29 вересня 2020 року вбачається, що малолітня дитина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 13 липня 2018 року переведена до перинатального центру з діагнозом, пов`язаним із наркоманією матері, наявність у неї вроджених вад розвитку та перебування до 31 січня 2020 року на обліку у Центрі СНІДу (том 1 а.с.159). Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки наведені вище факти, як кожен окремо, так і в сукупності підтверджують факт ухилення відповідача від належного виховання своєї дитини, тому вважав встановленим, що відповідач станом здоров`я та долею дитини не цікавилася, матеріальної допомоги їй не надавала, бажання забрати в сім`ю не виявляла, за місцем реєстрації не проживає, вживає наркотичні речовини, веде бродячий спосіб життя, а тому в інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у здоровому середовищі без участі матері, яка може своєю поведінкою завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини, тому суд вважав доведеними заявлені вимоги та вважав за необхідне позбавити відповідача ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного. У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків. Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР. Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання. У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року ЄСПЛ наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки. У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. При цьому основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. ЄСПЛ у рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України» (заява № 2091/13), установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін. Також ЄСПЛ у рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», (заява № 2091/13) та у рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09, § 100) зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є не благодійним (параграф 76). Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Відповідно до ч.2 ст. 143 Сімейного кодексу України, мати, яка не перебуває у шлюбі, зобов`язана забрати дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я. Пунктом 1 ч. 1 статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона або він не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування. Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, новонароджена донька відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_9 з КЗ «Криворізький міський клінічний пологовий будинок №1» ДОР 13.07.2018 була переведена на лікування у відділення постнатального виходжування новонароджених КЗ «Криворізький перинатальний центр зі стаціонаром» ДОР» без матері. Тобто, відповідач ОСОБА_2 достеменно знаючи, що її донька знаходиться у пологовому будинку, без поважних причин не забрала її для подальшого лікування в іншому закладі охорони здоров`я, що свідчить про її свідоме нехтування своїми батьківськими обов`язками. Доказів того, що відповідач відвідувала дитину у лікарні, а також того, що їй не віддавали дитину без пред`явлення документів, що посвідчують особу, суду не надано. Натомість судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_2 , як до пологів, так і після них систематично вчиняла злочини проти власності (крадіжки, шахрайство). Застосовані до ОСОБА_2 запобіжні заходи, починаючи з 22.05.2018 року по 30.10.2018 року, які не пов`язані з позбавленням волі, в повній мірі не перешкоджали їй виконувати свої батьківські обов`язки по відношенню до своєї доньки. З огляду на наведене вище колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач без поважної причини не забрала свою малолітню дитину з закладу охорони здоров`я та не виявляла до неї батьківського піклування, що свідчить про свідоме нехтування своїми батьківськими обов`язками. При цьому, в даному випадку, суд першої інстанції вірно погодився із висновком органу опіки та піклування, який є достатньо обґрунтованим та з якого вбачається, що комісія ретельно підійшла до вирішення питання щодо захисту прав та інтересів малолітньої дитини, повно виклала обставини, які свідчать про те, що відповідач станом здоров`я та долею дитини не цікавилася, матеріальної допомоги їй не надавала, бажання забрати в сім`ю не виявляла, за місцем реєстрації не проживає, вживає наркотичні речовини, веде бродячий спосіб життя, а тому в інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у здоровому середовищі без участі матері, яка може своєю поведінкою завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини. Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення з відповідача на користь майбутнього законного представника дитини аліментів на утримання дитини, з огляду на наступне. В силу ч. 2 статті 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини. Згідно з ч. 3 статті 166 СК України, при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. Відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За приписами статті 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття. Частиною другою ст. 182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Враховуючи, що за приписами ч.5 ст. 183 СК України передбачено стягнення аліментів на одну дитину у розмірі однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, суд вважає, що на одну дитину з відповідача підлягають стягненню аліменти саме в цьому розмірі. З огляду на наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дитини у визначеному судом розмірі, а саме у розмірі однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 12 лютого 2020 року до повноліття дитини на користь майбутнього законного представника дитини. При цьому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що відповідач, ще до народження дитини, мала статус підозрюваної у кримінальному провадженні та після народження малолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме з 28 серпня 2018 року по 25 січня 2019 року відносно відповідача обирались запобіжні заходи у вигляді домашнього арешту та з 25 січня 2019 року відносно відповідача ОСОБА_2 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, тобто до спливу шестимісячного строку у якій відповідач мала виявити щодо своєї малолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 батьківського піклування, оскільки вказані обставини не перешкоджали відповідачу виконувати свої батьківські обов`язки по відношенню до своєї доньки як до обрання по відношенню до неї запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, так і після його обрання. Також не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції та відмови в задоволенні позовних вимог позивача доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні наслідки як для батьків, так і для дитини. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків, однак в судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 пояснила, що після звільнення її з місця позбавлення волі вона має твердий намір зайнятися вихованням дитини із проявленням всієї необхідної батьківської турботи щодо неї, оскільки судом першої інстанції надано належну оцінку діям відповідача по відношенню до її дитини, яка протягом тривалого часу, а саме з дня народження дитини ІНФОРМАЦІЯ_5 , по момент звернення позивача до суду з даним позовом 12.02.2020 року, достеменно знаючи, що її донька знаходиться у пологовому будинку, а в подальшому в закладах охорони здоров`я , без поважних причин не забрала її, як і не намагалася в подальшому забрати дитину, що свідчить про її свідоме нехтування своїми батьківськими обов`язками. Крім того, з досліджених судом доказів вбачається, що відповідач, до застосування до неї запобіжного заходу у виді триманні під вартою, не працювала, зловживала наркотиками, вела асоціальний спосіб життя, не виявляла батьківського піклування щодо своєї дитини. При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що обрані відносно відповідача запобіжні заходи, починаючи з 22.05.2018 року по 30.10.2018 року, які не пов`язані з позбавленням волі, не перешкоджали їй виконувати свої батьківські обов`язки по відношенню до своєї доньки. Також, в повній мірі, не перешкоджав відповідачу виконувати свої батьківські обов`язки по відношенню до своєї доньки і обраний 29 січня 2019 року запобіжний захід у виді тримання під вартою по 25 березня 2019 року включно. Також колегія суддів зауважує на тому, що при зміні своєї поведінки та зміні обставин, згідно зі ст. 169 СК України, відповідач не позбавлена права звернутися до суду із позовом про поновлення батьківських прав. Надані суду апеляційної інстанції довідка про те, що відповідач з 22.08.2022 року працює в магазині «Сантехніки» та довідка про те, що відповідач пройшла адаптаційну програму «Пізнай істину» та змінила своє життя, не можуть свідчити про те, наскільки змінилася поведінка відповідача та чи змінились обставини, за яких відповідач покинула свою дочку з урахуванням проміжку часу з моменту звільнення відповідача з місць позбавлення волі. Колегія суддів зауважує, що аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах та від імені ОСОБА_2 ,- залишити без задоволення. Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 березня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному поряду безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 30 серпня 2022 року. Головуючий: Судді: