Постанова 4813 № 505/1490/18

Номер провадження: 22-ц/813/6038/22 Справа № 505/1490/18 Головуючий у першій інстанції Павловська Г. В. Доповідач Заїкін А. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30.08.2022 року м. Одеса Єдиний унікальний номер судової справи: 505/1490/18 Номер провадження: 22-ц/813/6038/22 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: - головуючого судді Заїкіна А.П. (суддя-доповідач), - суддів: - Князюка О.В., Таварткіладзе О.М., учасники справи: - позивач Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК», - відповідач ОСОБА_1 , розглянув у передбаченому ст. 369 ЦПК України порядку цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» на заочне рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області, ухвалене у складі судді Павловської Г.В. 09 грудня 2021 року, встановив: 2.

Описова частина 2.1 Короткий зміст позовних вимог Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі Банк) звернулося до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість за кредитним договором б/н від 13 травня 2008 р. станом на 30.04.2018 року в розмірі 28 364 грн. 45 коп. та судові витрати у розмірі - 1 762 грн.. Банк обґрунтовує свої вимоги тим, що ОСОБА_1 , відповідно до укладеного договору б/н від 13.05.2008 року, отримав кредит у розмірі - 5 200,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Щодо зміни кредитного ліміту Банк керувався п. 3.2 та п .3.3 Умов та Правил надання банківський послуг, де зазначено, що Клієнт дав свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку і Банк має право в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Відповідач як власник картрахунку зобов`язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення Овердрафту, згідно п. 6.7 Умов та Правил надання банківський послуг. При укладенні Договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Банк свої зобов`язання за Договором виконав в повному обсязі, а саме - надав відповідачу кредит у встановленому Договором розмірі. Відповідач належним чином свої зобов`язання не виконував, не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, а також іншими витратами, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 30.04.2018 року має заборгованість у загальному розмірі - 28 364,45 гривень, з яких: - 4 824,47 грн. заборгованість за кредитом; - 16 685,29 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; - 5 265,91 грн. заборгованість за пенею та комісією; - 250,00 грн. - штраф (фіксована частина); 1 338,78 грн. - штраф (процентна складова) (а. с. 2 - 4). До позову Банк надав клопотання: 1) про отримання процесуальних документів в електронному вигляді (а. с. 23); 2) про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження (а. с. 24). 2.2 Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків Заочним рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 09 грудня 2021 року задоволено частково вищевказаний позов Банку. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість за кредитним договором №б/н від 13.05.2008 року у розмірі - 4 824 грн. 47 коп.. Відмовлено у задоволенні іншої частини позову. Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 р. у справі №342/180/17-ц встановила, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача: - 16 685,29 грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом; - 5 265,91 грн. заборгованості за пенею та комісією; - 250,00 грн. - штраф (фіксована частина); - 1 338,78 грн. - штраф (процентна складова). В той же час, суд першої інстанції вважав наявними підстави для стягнення з відповідача заборгованості у розмірі - 4 824,47 грн. - тіла кредиту (а. с. 76 77 зворотна сторона). 2.4 Короткий зміст вимог апеляційної скарги Банк в апеляційній скарзі оскаржує заочне рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків, пені та комісії, штрафів. Просить скасувати рішення суду першої інстанції в цій частині. Ухвалити нове судове рішення про задоволення вказаних позовних вимог. 2.5 Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції в оскарженій частині при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права. Апелянт вказує на те, що: 1) суд безпідставно відмовив у стягненні заборгованості по відсоткам, пені та комісії, штрафам. Кредитний договір укладався шляхом укладення договору приєднання. Активація картки, користування картковим рахунком свідчать про укладення кредитного договору на визначених Банком Умовах. Вчинивши вказані дії, позичальник погодився із запропонованими Банком Умовами та правилами надання банківських послуг та користувався коштами; 2) однією з істотних умов кредитного договору є - оплатність за користування наданими у кредит коштами, тому підлягають стягненню з відповідача на користь Банку заборгованість за процентами. 2.6 Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи в апеляційному суді ОСОБА_1 не скористався правом надання відзиву на апеляційну скаргу. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. 2.7 Рух справи в суді апеляційної інстанції 27.01.2022 року ухвалою Одеського апеляційного суду відкрито апеляційне провадження. Копію ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі, з пропозицією надати відзив протягом встановленого строку, та копію апеляційної скарги було надіслано учасникам справи. Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ОСОБА_1 двічі повернулося до апеляційного суду з приміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою». Матеріали справи також містять відомості щодо отримання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі Банком, що підтверджується рекомендованими повідомленням про вручення поштового відправлення. Апеляційний суд також звертає увагу, що відомості про розгляд справи розміщені на офіційному сайті суду. За вказаних обставин апеляційний суд вважає, що сторони є повідомленими про надходження апеляційної скарги та розгляд справи в апеляційному суді. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 30.08.2022 року закінчено підготовку справи до апеляційного розгляду. Призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) її учасників. Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (їх виклик). У такому випадку судове засідання не проводиться. Пунктом 1 ч. 4, п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ. Малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб Відповідно п. 1 ч. 1, ч. ч. 2, 4 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднанні з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1, 5 цієї частини. Дана справа за ціною позову (28 364,45 грн.) є малозначною, тому вона підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Згідно зі ст. 369 ЦПК України справу розглянуто апеляційним судом без виклику його учасників. 3.

Мотивувальна частина 3.1 Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Банку не підлягає задоволенню. 3.2 Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини ОСОБА_1 , відповідно до укладеного договору б/н від 13.05.2008 року, отримав кредит у розмірі - 5 200,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною картою» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua/terms/pages/70/ складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. Щодо зміни кредитного ліміту Банк керувався п.3.2, п.3.3 Умов та Правил надання банківських послуг, де зазначено, що Клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку і Клієнт дає право Банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Власник карти зобов`язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення Овердрафту, згідно п.6.7 Умов та правил надання банківських послуг. Факт отримання кредитних коштів ОСОБА_1 підтверджується випискою за договором б/н, що міститься в матеріалах справи. Однак, відповідач не виконує належним чином свої зобов`язання та не дотримується терміну повернення наданого йому кредиту. Згідно з наданим Банком розрахунком, відповідач за вказаним кредитним договором станом на 30.04.2018 року має заборгованість в загальній сумі 28 364,45 гривень, з яких: - 4 824,47 грн. заборгованість за кредитом; - 16 685,29 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; - 5 265.91 грн. заборгованість за пенею та комісією; - 250,00 грн. - штраф (фіксована частина); - 1 338,78 грн. - штраф (процентна складова). У встановлений договором термін відповідач свої зобов`язання не виконав не погасив кредит, що призвело до виникнення перед установою банку заборгованості. Між сторонами виникли правовідносини з кредитного договору. 3.3 Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги. Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції. Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частин 1, 2, 6 статті 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтями 5, 12, 13, 81, 83 ЦПК Українипередбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ним вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 264 ЦПК Українипід час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. Колегія суддів погоджується з вищезазначеними висновками суду першої інстанції. Відповідно до ст. 55 Конституції Україниправа і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ст. ст. 1, 3 ЦК України, ст. ст. 2, 4 - 5, 12 - 13, 19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори. Згідно із статями 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно із ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною За правилами, передбаченими ст. ст. 509, 525, 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом статті 1056-1 ЦК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Згідно із ст. 530 Цивільного Кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Відповідно до ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ст. 612 ЦК України). За змістом ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди. Статтями 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов`язку в натурі. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користуванням кредитом. Відповідач ОСОБА_1 є споживачем банківських послуг. Згідно з пунктом 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема - верховенство права. Згідно ст. 42 Конституції України, Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт. Так, згідно з наданим Банком розрахунком у ОСОБА_1 наявна заборгованість за кредитним договором б/н від 13 травня 2008 р., станом на 30.04.2018 року, у загальному розмірі 28 364,45 гривень, з яких: - 4 824,47 грн. заборгованість за кредитом; - 16 685,29 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; - 5 265.91 грн. заборгованість за пенею та комісією; - 250,00 грн. - штраф (фіксована частина); - 1 338,78 грн. - штраф (процентна складова). В анкеті-заяві позичальника процентна ставка за кредитом не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Обґрунтовуючи право на нарахування процентів за користування кредитом, банк, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/) та Тарифи як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку та Тарифи розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка з сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (справа № 6-16цс15). Також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією з сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду з вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Тарифи та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної з сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору (такий висновок суду відповідає правовій позиції, висловленій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17). Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, комісії, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Не містить укладений у вигляді анкети-заяви кредитний договір підписаної сторонами і строку повернення кредиту (користування ним). Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку Банку не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК Україниза змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що, Банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що сума заборгованості відповідача по виконанню кредитного договору, яка підлягає стягненню становить 4 824,47 грн. (заборгованість за тілом кредиту). Інша частина позову задоволенню не підлягає. З огляду на вищевказане, доводи апеляційної скарги є недоведеними. Вказані висновки узгоджуються з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17, від яких не було відступлено у постанові Верховного Суду від 06.05.2020 року по справі № 358/384/19,від 23.12.2020 року у справі № 191/2648/17. Частиною 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таким чином, доводи апеляційної скарги вищевказаних висновків суду першої інстанції не спростовують. 3.4 Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми процесуального права, якими керувався суд апеляційної інстанції Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги Банку є недоведеними, а тому у її треба залишити без задоволення. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права. За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги Банку відсутні. 3.6 Дата ухвалення рішення, порядок та строк касаційного оскарження Згідно з ч. ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

4. Резолютивна частина Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК УкраїниЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справи, постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - залишити без задоволення. Заочне рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 09 грудня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному не підлягає за винятками, передбаченими частиною 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя: А. П. Заїкін Судді: О. В. Князюк О. М. Таварткіладзе